Ольга Любушкіна – про Жана-Мішеля Ола, без якого Ліон був би неможливим.
Жан-Мішель Ола перевернув сторінки своєї видатної кар'єри, оголосивши, що йде на пенсію. Це завершення не тільки чергової епохи Ліона, це завершення великої епохи у французькому футболі.
Футбол змінюється, приходять нові власники, які будують бізнес, інколи відступаючи від традицій не тільки місцевості, а й чемпіонатів. У Франції ще залишились клуби, які пам'ятають своє коріння, які прагнуть будувати щось нове, не руйнуючи старе. Однак, поступово нові тенденції захоплюють і французький чемпіонат.
На чолі команд залишилось не так багато президентів, яких можна назвати дітьми регіону чи міст. У Лізі 1 їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Жан-Мішель Ола – останній із великих могікан, який писав своє ім’я в історію французького футболу. Якщо раніше говорили "президент Ліона", то тепер будуть додавати "легендарний".
Ставитися до Жана-Мішеля Ола можна по-різному. Він часто вступав у суперечки з журналістами, з президентами інших клубів і навіть із фанатами. Через свою ексцентричність ставав об'єктом для глузування. Він не цурався висловлюватися на найважливіші теми і ніколи не відступав від своєї думки, захищаючи команду всіма правдами й неправдами. Ола завжди залишався з Ліоном, завжди з того часу, як очолив клуб. При всьому безумстві, він був і залишиться однією з найуспішніших і найвпливовіших постатей у французькому футболі.
Очолив клуб, який був на порозі смерті, і перетворив на гранд
Жан-Мішель Ола народився у простій французькій сім’ї. Його батько був професором літератури та редактором Villefranche-sur-Saône, а мати – вчителем математики. Не дивно, що зроставши у такій родині, Ола захопився інформатикою, а потім здобув ступінь в економіці. Спорт завжди був поряд з майбутнім президентом Ліона. Проте це був не футбол, а гандбол зі студентських років.
У 19 років Ола попросив емансипації у своїх батьків, щоб відкрити власну компанію. Так на світ з'явилася Cegi, яку заснували три товариші. Бізнес протримався близько двох років, однак продаж компанії приніс Ола перші великі гроші. Через деякий час була створена Cegid, яка спеціалізувалась на випуску програмного забезпечення для дипломованих бухгалтерів. Це був успіх, який приніс багатство для своїх власників. У 1986 році компанія вийшла на фондову біржу. Рішучість, сміливість і відсутність страху перед новим зробили з Ола одного із найуспішніших бізнесменів Ліона. Саме в цей час на горизонті з'являється футбол.
Він не боявся ризикувати, а очолити Ліон, який тонув у Лізі 2, мав купу боргів і був на порозі зникнення – це ризик. Клуб та Ола звела разом випадковість. Перспективний бізнесмен був частим гостем у програмі "Амбіції" на TF1, яку вів президент Марселя Бернар Тапі. На одному із вечорів журналіст Le Progrès запитав у Тапі, хто, на його думку, міг би підняти з руїн Ліон. Наступного дня вся преса Рони писала: "Оласа в президенти". Він ризикнув! Всього через кілька тижнів розпочнеться нова історія Ліона. 15 червня 1987 року Ола став президентом футбольного клубу.
"Я вирішив простягнути руку допомоги Ліону і погодився взяти на себе відповідальність за клуб та борги, які прийшли разом із ним", – згадував Ола.
Доменек і Ола
Він нічого не знав про футбол, але добре знав, що таке бізнес, а в бізнесі без плану немає чого робити. Тож перед пресою Ола представляє амбітний проєкт: Ліон у єврокубках за чотири роки.
"Це була більше маркетингова концепція, ніж стратегічний план. Через пів року я зрозумів, що предмет важкий, а середовище особливе", – зізнався Ола.
Президент пообіцяв не тільки єврокубки. Він пішов далі і озвучив мрії про титул, новий стадіон, сильну академію. Тоді всі посміялися з Оласа. Дарма! Його історія показала: якщо він ставить ціль, вона має бути досягнута.
Початок був хаотичним. Перший сезон запам'ятався лише трьома тренерами, а вийти в D1 (на той час ще не було створено Ліги 1) так і не вдалося. Другий сезон приніс путівку у вищий дивізіон і перший трофей епохи Оласа. Очолював Ліон у той час Раймон Доменек. Через два роки, як було оголошено, він кваліфікувався на Кубок Європи, посівши п’яте місце в чемпіонаті Франції. Це були роки навчання, де Ліон чергував катастрофи, яких вдалося уникати – 16-те місце в 1992 році – та чудові результати – 2-ге місце у 1995 році.
Як тільки він став головою Ліона, сформував переконання, яке ніколи не переставав проголошувати з того часу: футбольний клуб – це бізнес, як і будь-який інший. Сьогодні нічого революційного. Але на той час Ліон, як і більшість інших клубів, був асоціацією, яка все ще частково залежала від субсидій місцевої влади. Олас зрозумів, що бренд має рости, а ідентичність з місцевістю – ключ до підтримки та способу заробити гроші. Поступово група OL захоплює не тільки Ліон, а й Францію. Вболівальників стає більше і президент залучає зірок для більшої популярності.
У 1999 році 34% акцій Ліона переходять до рук Жерома Сейду, а Олас отримує чек на 15 мільйонів євро. Це дозволяє привезти з Барселони Сонні Андерсона, якого купили за 120 мільйонів франків (близько 18 мільйонів євро). Бразилець двічі стане найкращим бомбардиром чемпіонату протягом перших двох сезонів. З ним Ліон більше не покидав подіум у чемпіонаті Франції та додав два Кубки Ліги на вітрину трофеїв, яка до того часу була майже порожня.
"Трансфери – це не футбол, а торгівля, тут важливий прибуток. Не можна утримувати гравця, якщо пропозиція перевищує реальну вартість", – говорив президент.
Залучати зірок коштує дорого, а академія ще не забезпечувала повністю потреби команди. Олас і тут знайшов вихід. Близькі до президента люди описують його як того, хто здатний розгледіти потенціал там, де не всім дано його побачити.
Олас помітив, що ринок у футболі живе за власними правилами: за одних гравців не доплачують, за інших – переплачують. Тож було вирішено побудувати трансферну політику на молодих футболістах.
Ліон знаходив таланта, а потім перепродавав. Інколи не було навіть можливості знайти заміну, але Олас знав, що треба встигнути вигідно продати. Зовсім не відкриття, справді? Наразі таку тактику можна побачити у багатьох клубів, але тоді, на кінець 90-х, це було щось нове. Пізніше це перейняли інші французькі клуби.
Олас завжди вважав, що внесок у молодих талантів – це гарантія майбутнього Ліона. Найяскравіший приклад останніх часів – купівля Тангі Ндомбеле в Ам'єна за 8 мільйонів євро. У Тоттенхем його продали за 62 мільйони. Непоганий приріст доходу за гравця, якого ніхто не знав.
У пошуках талантів Ола не забував про власну академію, яка стала під його керівництвом однією з найкращих не тільки у Франції, а й у Європі. Ліон подарував нам володаря "Золотого м'яча" Каріма Бензема, Хатема Бен-Арфа, Лоїка Ремі, Александра Ляказетта, Корентена Толіссо, Набіля Фекіра, Максіма Гоналона, Сіднея Гову, Алессана Плеа, Самюеля Умтіті. Це лише кілька імен, але серед них гравці, які досягли неймовірних цілей. Варто згадати ще й Фареса Балулі, відомого своїми виступами в УПЛ. Так, він також вихованець Ліона.
Олас був зі світу бізнесу, він мало що знав про футбол, тому оточив себе людьми, які в цьому добре розбиралися. Бернар Лякомб, екс-гравець Ліона та Бордо, завжди поруч з президентом. Іншою легендарною особою, яка вплинула на клуб, був Жерар Ульє. Саме ці двоє чоловіків допомагали Оласу визначати трансферну політику, розвивати клуб.
Золоті нульові, трофеї, визнання на євроарені та подальший розвиток
Ліон одним із перших клубів вирушив до Бразилії. У той час побоювалися, що молодий гравець не зможе адаптуватися до нового чемпіонату, а бразильці, які приїжджали до Європи, вже були майже зірками. З-за океану Ліон привіз до Франції Жунінью. Бразилець уособлює собою епоху команди часів Оласа. У 344 іграх у футболці “левів” бразилець забив 100 голів, зокрема 44 зі штрафного, і виконав 78 результативних передач. На думку багатьох, він був найкращим виконавцем штрафних ударів в історії футболу.
Олас прагнув титулів, прагнув, щоб клубом захоплювалися, і він цього досягнув. Омріяне золото чемпіонату вперше було здобуте в сезоні 2001/02. Довгих 15 років знадобилось, щоб Жерлан вибухнув в екстазі. Лише в останньому турі Ліон, який відставав від Ланса на одне очко, зуміє завоювати трофей. Перше, але таке жадане чемпіонство.
Наступні два сезони теж принесуть титули, але це буде тільки початок домінування Ліона в чемпіонаті Франції. Гегемонія розпочнеться з приходом Поля Ле Гуена. Жунінью, Майкл Есьєн, Мамаду Діарра, Кріс, Гову, Купе – це імена, які ознаменують переможний шлях Ліона. Команда завоює ще чотири титули поспіль.
Поки в Лізі 1 "ткачі" домінують, Жан-Мішель Олас розвиває ще один напрямок. Бажаючи розширити повноваження свого клубу, влітку 2004 року президент підписав угоду про приєднання жіночої секції Ліона до OL Groupe. Після кількох сезонів проб і помилок інвестиції Оласа принесли плоди, і OL Women виграв перший чемпіонат. На трансфери для другої команди Ола теж не шкодував грошей, хоча це не зрівняється з внеском для першої команди.
У 2014 році в жіночій команді Ліона з'явилась Ада Хегерберг. Вона стала першою футболісткою, яка отримала "Золотий м’яч". Те, що не змогла зробити чоловіча команда, зробила жіноча, подарувавши європейські трофеї. Ола не перший, хто розпочав реформувати жіночий футбол у Франції, однак він той, хто зумів досягти успіху. Наразі команда Ліона – найуспішніший клуб в історії жіночого чемпіонату Франції. Вони здобули для свого президента 15 поспіль чемпіонств, 10 Кубків Франції, а також вісім разів ставали переможцями жіночої Ліги чемпіонів.
"У 2006 році, коли я приїхала, у нас навіть не було ніякого обладнання, кожен приходив зі своїми речами... Але він все одно сказав, що хоче зробити Ліон найбільшим клубом у світі і виграти Лігу чемпіонів протягом трьох років. Зрештою минуло п’ять років, але він ніколи не падав духом, завжди вірив у це. Для мене він геній, як Зідан або Мессі, але в бізнесі. У нього є дар, завжди на крок попереду, Ола не думає про завтра, він думає набагато далі", – розповідала Венді Ренар, рекордсменка за кількістю матчів за жіночу команду Ліона.
Домінування Ліона в чемпіонаті Франції закінчилося у кінці нульових. Ола відійшов від власних прав, вклавшись в новачків, які не принесли результату. Втрати результатів привели до втрати фінансової стабільності. А далі в чемпіонат прийшли великі гроші з Катару. Суперництво з ПСЖ, у якого необмежені можливості, не під силу тому, хто вважає, що вкладати неймовірні суми в команду не потрібно, хто бореться за більш стабільний мікроклімат в команді. До того ж в Монако прийшов Дмитро Риболовлєв. Посідати високі місця стало важче.
Ліон – це не просто дві команди й академія, це в першу чергу інститут, будівництво якого закінчилося з придбанням власного стадіону. Парк OL або Люм'єр не з'явився б на світ, якби не Жан-Мішель Ола. Президент зі своїм планом щодо нової арени зіткнувся з протидією муніципалітетів. Президент за свою кар'єру на чолі Ліона обріс потрібними зв'язками та мав впливових друзів, що, звичайно, було дуже корисним. Допоміг і випадок. Франція збиралася прийняти чемпіонат Європи з футболу, а Ліон – третє місто, і залишатися без змагання, яке принесе дохід від туризму, ніхто не збирався. У 2013 році перший камінь нового стадіону було закладено, а у 2016-му відбулося відкриття.
І це ще не все. Ліон став першим французьким клубом, який котирується на біржі, і за понад тридцять років вийшов далеко за рамки футболу. Олас створив дочірні компанії в медіа (OL Image), громадському харчуванні (OL Brasserie), туризмі (OL Travels), мерчандайзингу (OL Merchandising) та сфері послуг (OL Organization). Вони всі приносять прибуток. Ліон стабільно входить до топ-20 найприбутковіших клубів року за версією Deloitte і перед коронакризою показав рекордний дохід у клубній історії (265 млн євро за 9 місяців).
Диктатура, тиск, суперечки – інший бік Жана-Мішеля
Звичайно, неможливо бути великим і не заплямувати своє ім'я. Олас ніколи не вмів мовчати, інколи виставляючи себе не в кращому світлі. Президент Ліона сперечався з усіма, хто, на його думку, загрожував команді або зневажливо до неї ставився. Він кидався на журналістів, арбітрів, футболістів, президентів. Олас постійно виставляв Ліон жертвою заздрощів чи навіть змови. Дратував "стефануа", жирондинців і здебільшого марсельців.
Ола міг відправити арбітру матчу повідомлення перед єврокубками: "Пам’ятайте – у нас скоро важливий матч". Цей тиск на суддів завжди був властивий Ліону. Президент з появою Твіттера став ще більше висловлюватися проти всіх. Ні, це не була спрямована акція, а скоріше стратегія, щоб відволікати від проблем команди.
Він боровся проти Ліги за розподіл прав на трансляцію, щоб забезпечити Ліону кілька зайвих мільйонів, він сперечався з УЄФА та ФІФА, які не хотіли компенсувати перебування гравців у збірних, вимагав іншої схеми оподаткування для клубів. Олас виграв багато з цих боїв, звичайно не один. Проте це завжди супроводжувалось новим скандалом у пресі.
Жан-Мішель Олас ділився своєю владою лише з близькими радниками – Бернаром Лякомбом чи Жераром Ульє – і доводив свою фобію до такого рівня, що ніколи не призначав зіркового тренера, щоб, не дай Боже, не перебувати у його затінку. Однак він це зробив, призначивши Жунінью спортивним директором. Бразильця обожнюють в Ліоні попри все, навіть після їхнього непорозуміння з Ола. Історія кохання закінчилась драматично. Всі оновлення Жунінью не дали позитивного результату. Олас звинуватив бразильця у всіх провалах, а той пішов з клубу і навіть не говорить про свого президента.
Ліон опинився в небувалій кризі. За три сезони "ткачі" лише раз прорвалися до єврокубків. Брак коштів від міжнародних турнірів призвів до економії. П’ять років тому Олас заговорив про пенсію. Криза підштовхнула до втілення плану швидше. У червні 2022 року він оголосив про завершення продажу Ліона Джону Текстору. Ідея полягала в тому, що Ола залишиться ще на три роки й очолить перехідний період, але непорозуміння між двома людьми прискорило відхід легендарного президента.
"Я найняв найкращих на кожній посаді, що дає мені можливість думати про майбутнє. Того дня, коли я більше не матиму можливості проєктувати себе, ми візьмемо когось іншого. І бізнес продовжуватиме працювати", – говорив президент.
Ола залишає після себе 19 титулів, розвинену інфраструктуру, і Ліон з фундаментом, який в добрих руках, має всі шанси на процвітання. Він створив винятковий клуб, майже унікальний у Франції з точки зору його спортивної споруди, а також усіх структур зі стадіоном і того, що навколо.
Жан-Мішель залишиться найвпливовішим і найкращим президентом в історії французького футболу. Був Манчестер Юнайтед після Алекса Фергюсона, Арсенал після Арсена Венгера, Осер після Гі Ру, а тепер Ліон після Жана-Мішеля Ола. Єдине, на що ми можемо сподіватися, що найкраще з його спадщини не буде розтрачено.