Едуардо Галеано. Футбол і футболісти
Вступ. До вашої уваги пропонуються уривки з книги уругвайського письменника Едуардо Галеано "Футбол на сонці й у тіні" ("El fútbol a sol y sombra"), у якій автор розмірковує про сутність гри та її розвиток, ділиться своїми спогадами про матчі, чемпіонати, інші події, а також враженнями від майстерності виконавців різних епох. Звичайно, точка зору Галеано має яскраво виражену латиноамериканську перспективу, яка у певній мірі відрізняється від європейської – та хіба не оригінальність є найцікавішою? Цього разу – про авторське бачення футболу та долі професійного футболіста: погоджуєтесь чи ні?
Футбол
Історія футболу – це сумна подорож від задоволення до обов’язку. Крок за кроком спорт перетворився на індустрію, втрачаючи по дорозі красу, що народжується від радості гри заради гри.
Сучасний професійний футбол засуджує усе, що вважає безкорисним, а безкорисним є усе те, що не приносить результат. Адже ніхто не отримує прибуток від того божевілля, яке в мить перетворює дорослу людину на дитину, змушуючи її гратися з м’ячем як дитина чи як кішка, що бавиться з шерстяним клубком: як танцівник, який показує па з легесеньким м’ячиком, що злітає у небо як повітряна кулька чи клубок, що котиться і котиться, гра без усвідомлення, що це гра, без причини, без годинника та без арбітра.
Гра перетворилася на спектакль з ліченими акторами та багатьма глядачами, на футбол лише для перегляду, а цей спектакль перетворився на один з найприбутковіших бізнесів, який організовують не заради гри, а заради того, аби не давати грати. Технократія професійного спорту нав’язала футбол чистої швидкості та міцності, відмовившись від проявів радості, фантазії та мужності.
На щастя, ще й досі на футбольному полі, хоча й дуже рідко, трапляються нахаби з замурзаними обличчями, які виходить за межі написаної партитури та вчиняють дурниці на кшталт обфінтити усю команду-суперника, арбітра та публіку на трибуні, лише заради задоволення власного тіла, яке рветься до заборонених пригод, що дарують свободу.
Футболіст
Задихаючись, він біжить по флангу. З одного боку, на нього очікує слава, з іншого – провал і забуття.
Хлопці з його кварталу заздрять: професіональний футболіст врятований від роботи на фабриці чи в офісі, йому будуть платити за задоволення, він виграв у лотерею. І навіть якщо йому доведеться пітніти, не маючи права ні на втому, ні на помилку, про нього писатимуть у газетах, показуватимуть по телебаченню, по радіо постійно звучатиме його прізвище, жінки мріятимуть про нього, а діти його наслідуватимуть. Але він, почавши грати у футбол заради задоволення, на неасфальтованих вулицях, тепер грає на стадіонах, бо це його робота, його обов’язок перемогти… або перемогти.
Власники клубів його купують, продають, віддають в оренду, а він дозволяє собою маніпулювати в обмін на обіцянку ще більшої слави та грошей. Що більше у нього слави та грошей, то більшим заручником він стає. Він має слідувати воєнній дисципліні, страждати кожного дня від покарання виснажливими тренуваннями, переживати бомбардування знеболюючими препаратами та ін’єкціями, що маскують біль, видаючи її за здоров’я. А перед важливими матчами його закривають у концентраційному таборі, де він змушений тяжко працювати, харчуватися позбавленою смаку їжею, напиватися водою та спати наодинці.
У інших професіях спад настає у похилому віці, а футболіст вважається старим навіть у тридцять років. Бо м’язи швидко зношуються:
"Він не заб’є гол, навіть якщо поле нахилити до чужих воріт".
"Цей? Навіть якщо воротарю зв’яжуть руки…"
Чи навіть раніше тридцяти, якщо він отримає підступний удар, або порве м’язи, або футбол подарує йому один з тих переломів, після яких неможливо відновитися. І в цей жахливий день футболіст дізнається, що програв гру життя в одну мить, а гроші і слава зникнуть так, ніби їх ніколи не було. Слава, ця швидкоплинна панночка, не залишить йому навіть листа зі співчуттям.
показати приховати