Жахливі 0:0
9 грудня.«Динамо» «Маккабі».
ЛЧ
Було холодно. Холодно навіть удома, в будинку, під ковдрою. Це – не через страшні тарифи на газ, а через жах, який коївся на полі. Він, той жах, наче бігав по тілу у вигляді великих ізраїльських мурах.
«Динамо» виглядало гірше за «Маккабі», як кажуть, за всіма статтями. Хотілося б зазначати, що воно було блідою тінню себе зразка протистояння із «Порту». Однак, скоріше, «біло-сині» були схожі на цьогорічний харківський «Металіст» – команда без іскри. Очевидно, що мали місце недооцінка суперника, нездатність пройти ешеловану оборону, розгубленість при контратаках опонента. Часом ізраїльтяни повністю перехоплювали ініціативу і грали першим номером. А їм це ж не так сильно й потрібно. Турнірні мотивації-то давно зникли. А от динамівці мали «кров з носа» забити вирішальний м’яч. Щоправда, жодних передумов для цього протягом гри не було.
0:0. Арбітр додав дві хвилини до основного часу матчу. Спливає друга. «Динамо» іде в останню атаку. Андрій Ярмоленко приймає м’яч у штрафному майданчику, обіграє захисника, але отримує від нього по ногах. Пенальті! Пенальті!! Пенальті!!! Саме так горлає коментатор з телевізора, в схожій манері вигукую і я. В цю мить мені байдуже, що прокинеться уся родина. Нехай! Ми за крок до ще одного (після виходу збірної України на Євро) футбольного свята!
Ярмоленко після падіння чомусь починає нервувати і жорстко апелювати до арбітра, мовляв слід покарати захисника за грубість. Захисник отримав жовту картку, яка стала для нього другою, і покинув поле. Проте і наш лідер без уваги судді не залишився – жовта картка за розмови, друга у матчі! Андрій понуро іде до підтрибунного приміщення, навіть не поцікавившись, хто проб’є «його» пенальті. Я шокований: у першому матчі 1/8 фіналу ЛЧ ми будемо без головної зірки. Незважаючи на ще не виконане покарання у вигляді 11-метрового удару, в загальному успіху не сумнівався і вже обдумував майбутнє нашої команди у турнірі. Чи не зарано?
Штатних пенальтистів Ярмоленка і Гусєва на полі не було, тому відповідальність на себе взяв Євген Хачеріді. В мене не вистачило сил і нервів на це дивитися, відвернувся до стіни. Все зрозумів за словами коментатора: «Євген Хачереді спокійно встановлює м’яч. Удар!.. Все. Кінець. Арбітр відразу дає фінальний свисток. Ми своїм шансом не скористалися. 0:0».
У розпачі я, що є сили, кулаком б’ю об стіну. Боляче. Прокидаюся. Ніч із 28 на 29 листопада. Холодним потом я не вкрився, але заспокоївся не відразу. Бувають же жахіття!
Є багато версій пояснення, чому люди бачать сновидіння. Хтось думає, що у сні з’являється те, про що людина думає. Інші вважають, що наснитися може будь-що. Дехто ж взагалі знаходить у снах щось потойбічне. Недаремно говорять про віщі сни. Сподіваюся, це не такий випадок.
До речі, приснилося мені це після перегляду бою Володимира Кличка з Тайсоном Ф’юрі. Паралелей між боксом і матчем-сном можна знайти багато. Фаворити і там і там виглядали дуже погано протягом усього протистояння, лише в кінці спробували врятувати для себе перемогу. Однак цього їм не вдалося зробити. Не здивуюся, якщо коефіцієнти букмекерів на «Динамо» і «Маккабі» будуть ідентичними до Кличка і Ф’юрі. Мабуть, все ж ці паралелі провела моя підсвідомість…
Ніяким більш-менш професійним аналізом у цьому матеріалі навіть не пахне. Запитаєте: для чого ж я тоді це написав? – А якщо й справді сон збудеться? Ото прикол буде! Посміємося досхочу. Точніше – поплачемо, а згодом, може, і посміємося. Але все таки хочеться, щоб «Динамо» не припустилося помилок, які я побачив уві сні і про які зараз говорять футбольні експерти, а професійно і спокійно здобуло таку бажану перемогу.
Віталій Усик
