Шовковий шлях
З нагоди 40-річного ювілею найкращого голкіпера в історії України ми пояснюємо, чому СаШо - головний філософ нашого футболу.
СаШо дивиться на футбол по-філософськи
Отдав всю жизнь тому, что называем мы игрой
Без страха должен ты её пройти и без сомнения
Порой бывает сложно, но всегда с тобой
История команды и её Большие Поколения (О. Шовковський)
Усе почалося з батька. З мого батька, який, не форсуючи обставин, потихеньку привчав, адаптував мене до футболу. Тоді, у середині 90-х, вашого скромного слуги ще не вистачало на перегляд усього матчу - значно більше учня молодших класів цікавило читання книг. Та все ж мимоволі у голові фіксувалися перші магічні прізвища футболістів, почуті краєм вуха із трансляції. Шкапенко, Леоненко, Беженар, Ребров, Дмитрулін, Шовковський...
Гм, Шовковський. Це прізвище мені було відоме чи не найкраще. Знову ж таки з "подачі" батька. У жовтні 1994-го "Динамо" приїхало на матч 1/16 фіналу Кубка України у провінційне Комарно, щоб зіграти з друголіговим "Газовиком". На стадіон набилося 12 тисяч глядачів - разів у шість більше, ніж могла прийняти скромна арена. Під час поєдинку татові вдалося протиснутись до краєчка лави запасних "Динамо" і перекинутись двома словами із Шовковським. "Я його запитав: "Саня, як справи? А він відповів, що все нормально", - мій батько переповідав цю історію свого контакту із знаменитістю десятки разів, з кожним роком пишаючись все більше, адже гра Шовковського кращала, наче добре витримане вино.
А потім я підсів на футбол і на власні очі побачив сейви СаШо, який тоді ще не мав цього прізвиська і був далеким від іміджу богемної персони. Якби не феєрично виграна ним серія пенальті у Празі, "Динамо" не мало б найуспішнішого за часи Незалежності сезону в Лізі чемпіонів. Якби не фантастичний кураж в 1/8 фіналу Кубка світу, не було б історичної перемоги над Швейцарією. Зі "Спартою" був спартанцем, зі швейцарцями - надійний, як швейцарський банк. Та насамперед у кожній грі він був собою - Шовковським, сумлінним майстром, який не лише виконує обов'язкову програму, але й частенько дивує надскладними трюками, будучи грозою для тих, хто підходить до 11-метрової позначки.
Ще не народився той голкіпер, який провів би всю свою кар'єру без жодної помилки. У Шовковського вона теж була. Словенське тавро ледь не залишило його біля розбитого корита. Гол, пропущений у Любляні майже з центру поля, був ідентичний помилці Філімонова. У підсумку Україна, як і Росія, не поїхала на Євро-2000. Бритоголовий Філя надламався від цькування на кожному кроці і невдовзі скотився від рівня головного воротаря країни до стража воріт "Уралана", "Москви", чемпіонату Кіпру. СаШо словенська катастрофа лише загартувала. Взявши невелику паузу, він вийшов із затінку новою людиною: сильнішою, розсудливішою, з бажанням довести всім
і собі, що той гол - це лише прикре непорозуміння.
Довів. Ще й як довів! І навіть перевиконав план. Починаючи з 2010-го року інтерв'ю Шовковського журналісти стали наповнювати запитаннями: "А коли вже на пенсію?" Тоді здавалося, що коли СаШо "дотягне" до Євро-2012 - це вже буде величезним досягненням. А він все грав, грав і грав. В Україні змінювалися президенти, курс долара і класні голкіпери, проте ані Мартинкенас, ані Кутєпов, Кернозенко чи Рева, ані Рибка, Бойко чи П'ятов (у збірній) не могли потіснити Шовковського, коли він перебував у доброму здоров'ї.
Сьогодні ви читаєте цей текст, бо нев'янучий капітан "Динамо" розміняв п'ятий десяток. Діно Дзофф українського розливу. Уго Гатті. Одне життя - одна команда, що також заслуговує на не менше захоплення, аніж спортивне довголіття Шовковського. А ще він - патріот, меценат, блогер, філософ і навіть трішки поет. Таких гравців прийнято називати "емблемою". Щасливий той клуб, у якого є така розкіш. Щасливий той футболіст, який напрацював на любов народу.
Народ: "У нас капітан - Саша Шовковський"
Натхненною грою СаШо виховав собі гідну заміну у національній збірній України. "Шовковський багато добився в своїй кар'єрі, він довгий час був в Україні "номером один". Коли я тільки починав свій воротарський шлях, Шовковський був моїм кумиром", - зізнався якось Андрій П'ятов. Щоправда, не всі "гірники" добре ладнали із головним ветераном "Динамо". Переконаний, ще свіжа у вашій пам'яті емоційна тирада від Ярослава Ракицького: "Ми заходили з поля в тунель, і тут Шовковський став кричати: «Ви, донецькі ..." І далі пішов такий мат, що я навіть не наважуюсь зараз повторити. Поруч був я, Сашко Кучер, Андрій П'ятов ... Хто йому дав право так поводитися? У цій ситуації Шовковський образив усе, що я люблю. Він образив моє місто, мого президента, мого тренера, моїх партнерів по команді, моїх усіх!"
Мав Сашко непорозуміння і з динамівською молоддю. Елементом таємничості огорнутий його конфлікт із Євгеном Хачеріді - подейкують, що з педагогічних міркувань Шовковський застосував у роздягальні силу. А Максим Коваль пригадує, що "після одного мого інтерв'ю Шовковський сказав: «Якби я був молодший, я б тобі відповів".
Цікавою також є думка коханих жінок голкіпера. Перша дружина - Власта - із абсолютним захватом описує романтичні стосунки, які спалахнули між нею і Сашком у юності: "Коли ми зустрілися, нам було всього по 19 років. Ніхто і не думав під когось підлаштовуватися. Це була божевільна, красива любов. Нам здавалося, що весь світ коло наших ніг і нічого не може стати нам на заваді". Але стало. Пристрасть зів'яла, інтереси, попри спільного сина, розійшлися діаметрально протилежно. Шовковський створив нову сім'ю із Ольгою Альоновою. "Саша - інтроверт, не показує своїх переживань, невдоволення, все збирає в собі - він уміє обманювати своїм зовнішнім виглядом", - ділиться спостереженнями друга жона.
Вся кар'єра Шовковського проминає у "Динамо". Шандор Варга, агент, якого поєднує із кіпером багато років співпраці, пояснює це так: "Маленьких пропозицій у нього було чимало, усі він відхилив. Шовковський може брати приклад з Райяна Гіггза чи Паоло Мальдіні і провести свою кар’єру в одному клубі. Це його принциповий підхід". Авторитет СаШо у клубі - беззаперечний. Він настільки великий, що Андрій Ярмоленко, який виводив команду на поле із капітанською пов'язкою у час відсутності ветерана, зніяковіло відповідав пресі: "Ніякий я не капітан, насправді. У нас капітан - Саша Шовковський, людина все своє життя присвятила "Динамо".
Тренер голкіперів київського клубу Михайло Михайлов нещодавно дав свій опитмістичний прогноз щодо форми Шовковського. "Він не втратив координацію, швидкість, спритність, техніку, а в плані досвіду тільки надбав. Якщо його оминуть травми, він може захищати ворота з такою ж надійністю, як це було п'ять чи десять років тому",- вважає фахівець. А Ігор Суркіс, президент "Динамо", просто скидає капелюха перед ентузіазмом Олександра: "Я сам дивуюся, де він черпає цю мотивацію, сили. Здавалося, в п'ятничний мороз міг би відсидітися в теплі, придумати щось, але ні - виходить. І не ставить себе - мовляв, відностеся до мене, як до ветерана, а робить ту ж роботу, що і 20-річні хлопці".
СаШо: "Після гри у Словенії я приходив до тями три роки"
Цей матеріал буде неповним без правил гри устами самого Шовковського. Ось найцікавіший екстракт із його інтерв'ю різних років...
Коли я виходжу на футбольне поле, у мене немає почуття страху. Я завжди намагаюся виходити на гру з тверезою головою і гарячим серцем.
Мене намагалися виховати людиною з певними і чіткими поглядами, здатною грамотно викладати свої думки. Я завжди виступаю за діалог, але не можна давати волю емоціям.
У 1998 році, перед грою з "Лансом" у Києві, в мене брав інтерв'ю кореспондент тижневика France Football. Я вперше отримав величезне задоволення від спілкування з журналістом.
Лобановський був настільки геніальним, що навіть після смерті його життєві тези залишились в пам'яті. Деякі його слова я зрозумів лише через багато років.
Валерій Васильович любив повторювати, що у футболі не буває дрібниць. «Мене не цікавить, чому ні - мене цікавить, що ти зробив, щоб було так» - це теж його слова. Дійсно, це був великий тренер.
Лобановський не розмовляв з воротарями і за всю кар'єру я пам'ятаю тільки один момент. Після матчу "Спарта" - "Динамо" я пішов убік, щоб налаштуватися. Він тоді сказав: "Є матчі, які виграє воротар".
У Словенії була навіть не помилка, а дурне непорозуміння. За логікою розвитку епізоду я діяв правильно, як вчили: намагався вибити м'яч в аут подалі від воріт - в район центральної лінії поля. Але вийшла елементарна зрізка, м'яч, на мою біду, потрапив до словенського гравця, якому нічого не залишалося, як відправити його у порожні ворота... Дикість, безглуздя! А всі тицяли в мене пальцем: ось він залишив нас без чемпіонату Європи!
Вирішив, що буде краще, якщо на якийсь час про воротаря Шовковського всі забудуть. Нехай вважають, що мене немає. Розчинився! Травма, що потребувала тривалого лікування та відновлення, виявилася в якомусь сенсі корисною. З'явився час, щоб в спокійній обстановці осмислити все, що відбувалося зі мною досі, і те, ким я хочу стати завтра. Якщо завгодно, настав момент істини: в мені має народитися не тільки новий воротар, але й нова особистість.
Після гри у Словенії, всіх звинувачень і суспільного осуду я приходив до тями три роки. За цей час розвалилося моє життя: я розлучився з першою дружиною, отримав дві важкі травми, перестав спілкуватися з журналістами... І якось я зустрів знайомого, який сказав мені: «На тобі поставили хрест». Я відповів: «Рано». І повернувся в гру.
Якщо не можна змінити ситуацію, треба міняти своє ставлення до неї.
Після ігор сплю паршиво. А після поганих ігор - паршиво-препаршиво. А буває так, що взагалі не можу заснути.
Коли тренуюся, ніколи не дивлюся, як виконують ці ж вправи інші воротарі. Якщо побачу, що гірше, можу мимоволі опустити планку вимогливості до себе, а якщо краще - виникає ризик втратити впевненість у власних силах. Намагаюся бути кішкою, яка гуляє сама по собі.
Якщо вже трибуни, які ще зовсім недавно готові були тебе носити на руках, починають скандувати "Ганьба!", треба щось міняти. Насамперед у самому собі.
Я за натурою - людина досить замкнута. Будь-який пропущений м'яч намагаюся аналізувати самостійно. Десятки разів переглядаю відеозапис, шукаю те, чого не зробив, щоб запобігти голу. І, як правило, знаходжу. Ну а далі, як кажуть, час лікує. Не втомлююся захоплюватись Олівером Каном - ось хто вміє боротися зі стресовими ситуаціями! Як би не складалася гра для його команди, Кан зовні завжди незворушний і абсолютно впевнений в собі.
Поведінку форвардів не вивчаю. Більше цікавлюся м'ячем. Для мене м'яч на полі живе наче окремо від того, хто ним в даний момент володіє.
Як капітан команди, я завжди цікавлюся думкою вболівальників. Читаю всі інтерв'ю президентів клубів і головних тренерів. Сподобалися слова Моурінью, коли «Інтер» обіграв нас 2:1 на останніх хвилинах: «Наші гравці повинні розуміти, що історія знає багато великих перемог, після яких йшли невідомі поразки. Перемоги швидкоплинні. Велич великої команди в тому, що вона однаково готується до кожної гри, незалежно від значення турніру та рівня суперника». Чудові слова!
Світ жорстокий! Обставини часто руйнують всі наші мрії. А й справді: "хочеш розсмішити Бога - розкажи йому про свої плани на завтра". Замість підготовки до Євро-2012 у мене буде операція на зв'язках плечового суглоба та реабілітація.
Щойно почув слова Срни, мовляв, "Динамо" не подобається нормальне суддівство". Тоді хочу запитати, що таке в їхньому розумінні "нормальне суддівство"? Напевно, те, коли "Динамо" вже не вперше закінчує гру з "Шахтарем" в меншості.
Претензії до мене можуть висувати футболісти, які віддали національній команді багато років, які грали за честь країни, не шкодуючи себе. А ті, хто ухиляється від матчів за збірну під приводом травм, граючи в цей час за клуб, нехай краще подумають про свою власну репутацію перед уболівальниками.
“Шахтар” грає в свої ігри. Вони грають різні перші і другі тайми. Загалом все очевидно. Всі про все знають. Я кажу те, що бачу. Мені сподобався перший тайм матчу з “Іллічівцем” і не сподобався другий.
Просити пробачення повинні ті, хто зіпсував цей футбол, хто намагається перетворити боротьбу за звання чемпіона України в поганий спектакль.
Намагаюся не давати інтерв'ю відразу після матчу. Щоб не наговорити зайвого. Емоції - не найкращий порадник. Були у мене різного роду випадки, не найприємніші.
Для мене немає великого значення, хто буде тренувати збірну - іноземець чи український фахівець. Для мене важливо, щоб тренер зміг створити колектив однодумців, зміг об'єднати всіх ідеєю, зміг змусити всіх повірити в цю ідею, повірити один в одного і в команду загалом.
У мене був реальний шанс забити м'яч, але я потрапив в голову Юссуфа на лінії воріт суперника!!! Я його ледве не вбив.
Сказати, що я не ходжу по клубах, буде неправдою. Але я нечасто ходжу і свою поведінку ретельно контролюю. До того ж знаю, коли це можна зробити, а коли ні.
Футбол на плейстейшин? Ні, я книги читаю. На зборах волію літературу, яка не вантажить, але іноді мене все ж заносить у психологію або філософію. Ось, прочитав книгу про взаємини батьків і дітей.
Я завжди хотів зустрітися з братами Вачовскі - авторами фільму «Матриця». Що у них в голові?!
У період відпустки я розслаблений до неможливості, повністю розконцентрований. Дружина часто наді мною жартує: зберися, каже! Я відповідаю: «Все генії - розсіяні», але тут же чую у відповідь: «Не всі розсіяні - генії».
Країна повинна знати в обличчя, як своїх героїв, так і мудаків.
Україна - мій дім, а я не можу бути байдужим до того, що відбувається в моєму домі.
Майдан, за який люди боролися, повинен бути у наших серцях. Наші політики повинні розуміти, що люди стояли не за тих, хто зараз прийшов до влади, а за зміну існуючих правил.
Майдан тепер потрібен завжди.
Я згадую свого дідуся, який завжди, піднімаючи тост, спершу казав "за те, щоб не було війни". Це залишилося у мене в серці.
