Історія про Футболіста
Football24 пропонує Вашій увазі одну із найнезвичніших, найромантичніших, найцікавіших історій в українському футболі.Непересічна небилиця.
Отож, розповімо Вам про Владислава Григоровича Гельзіна — форварда та… президента футбольного клубу «Олімпік» (Донецьк), який все ще мріє про зону єврокубків Української Прем’єр-ліги. Мати рідна, сам не вірю, що це пишу. Форвард-президент, який «стукає» в Лігу Європи. Наш футбол з глузду з'їхав.
«Фігаро» чи «Дон Кіхот»
Владислав Гельзін народився 27 серпня 1973 року в Донецьку. Він з дитинства «запав» на гру мільйонів. І, як то часто буває, в один прекрасний, або не дуже, момент у нього став вибір: футбол або навчання. Спорт чи кар’єра…
Але, схоже, Гельзін подумав, що вибір — то для слабаків. Приказку про двох зайців він, вочевидь, тоді не знав. Він повірив у мрію і з вірою Дон Кіхота та прудкістю Фігаро помчав підкорювати відразу дві вершини, топтати відразу дві стежки. Не певен, що Гельзін тоді здогадувався, що з того вийде.
Владислав, з дозволу сказати, Григорович здобув відразу дві вищі освіти. Гельзін закінчив Донецький національний університет. Спеціальність: міжнародна економіка. Також наш герой є випускником Донецького державного інфізу за напрямком олімпійський та професійний спорт.
Владислав погнався за двома зайцями і обох вполював. Тою чи іншою мірою. Гельзін дуже швидко зробив бізнес (сільське господарство та не лише). Він дуже поважна людина, з 2010-го депутат Донецької обласної ради, до слова за списками Партії Регіонів, член постійної комісії, яка опікується молоддю. «Уважаемий» зі всіх сторін чоловік. Але роль футболу у його поважності також чимала.
Про улюблене хобі Владислав ніколи не забував.
З 1999-го по 2001-й роки Гельзін займав посаду віце-президента донецького «Металурга». Він фактично був одним із інвесторів клубу. Звісно, ж наш герой не просто вкладав кровно зароблені. Він повноцінно займався «господаркою» головного «молодшого брата» донецького регіону. Ба більше, Владислав регулярно тренувався з основною командою, але жодного офіційного матчу так і не провів.
Врешті «МетаДон» передали Сергію Таруті. А у Гельзіна розпочався «олімпійський» період у житті.
Сходження «Олімп»
На початку нового тисячоліття Владислав Григорович започаткував одну з головних справ у житті — Благодійний фонд «Фонд розвитку футболу в Донецькій області «Олімпік». Гельзін очолив цей проект, став президентом. Відразу ж сформували дитячо-юнацьку команду, на її ґрунті створили Академію теперішнього клубу. А вже у 2003-у спортивний комплекс (щось на зразок бази). Шалені темпи, правда ?!
Наступного сезону (2004/2005) «Олімпік» дебютував у професійному футбол. У Другій лізі. У цьому дивізіоні донеччани промучилися сім довгих років. Без особливого натхнення підвищуватися у класі. Просто Донеччині був потрібен так званий клуб-трамплін. Тобто, команда, яка б давала шлях у світ молодим та талановитим.
Коли ж амбіції зросли, своє гучне бомбардирське слово сказав і сам Гельзін. «Десятка»! За ці сім сезонів у Другій лізі Владислав наколотив майже два десятки голів та добряче доклався до того, що «олімпійці» піднялися у класі.
Тепер це вже не був той клуб, що колись. Гельзін збудував насправді амбітний, конкурентоздатний колектив. Навіть у дуже непростій Першій лізі донеччани не були хлопчиками для биття. Кожного разу їхній колоритний президент брав участь бодай у десятку матчів та хоча б раз, але обов’язково засмучував голкіперів суперника.
На Олімпі не чужі
В елітному, пафосному, надушеному дивізіоні «маленьким» донеччанам пророкували роль хлопчиків для биття. Зрідка навіть жбурляли у Гельзіна камінці. Мовляв, під УПЛ команди зазвичай поповнюють редути другосортними, але досвідченими «бійцями» з досвідом виступів в найвищій лізі. А тут то людина у своїх вірить, гроші береже.
А бачите, як вийшло. «Олімпік» — аж ніяк не претендент на те, щоб понизитися у класі, тому командою-ліфтом їх точно не назвеш. Донеччани все ще мріють про Лігу Європи. І це при тому, що навесні вони кілька разів болюче програли. Також нагадаємо, що цей клуб певний час йшов на четвертій сходинці турнірної таблиці. А це фактично звання чемпіон України, ну, без урахування трьох титанів, обійти яких зараз практично нереально.
Саме на той період припало дві знакові для Владислава події. Він зіграв проти рідного донецького «Шахтаря» — саме за «гірників», звісно ж, Гельзін вболівав усе дитинство. Ба більше, він навіть кілька тижнів тренувався чи то в Школі гірників, чи в таборі.
А інша подія — це гол у Прем’єр-лізі. Щасливим для президента-футболіста став тринадцятий тур. Його команда «приймала» (гра відбувалася на Баннікова) «Іллічівець». І, по-друге, перемогла 3:2. А, по-перше, на 45 хвилині дебютним голом в УПЛ відзначився Владислав Григорович. Дебютний гол на п’ятому десятку життя. Стукайте і вам відкриють.
Зараз Гельзін має відразу два рекорди елітного дивізіону: найбільш віковий гравець та найбільш віковий бомбардир. І попри те, що йому вже за сорок, є можливість сказати to be continued.
