"Динамо нарешті вирулило на шлях, про який мріяв Лобановський"
Овдій Піналов, кореспондент France Football із 29-річним стажем – про "утопіста Лобановського", підйом Шахтаря і реванш Динамо.
Ігор Суркіс та Валерій Лобановський
Футбол, як суспільний феномен, має одну важливу особливість – він, як збільшувальне скло, робить наочними усі, навіть найдрібніші, риси суспільства, у якому він існує. Та уникнути цього ніяк не вдається.
Великий утопіст Валерій Лобановський мріяв створити справжній професіональний клуб посеред "розвинутого соціалізму", у якому навіть слово "професіонал" було ворожим.
Його спроба побудувати ФК "Динамо" Київ – госпрозрахункову оазу посеред економічної пустелі розваленої совіцької господарки – силами комсомольської та спортивної номенклатури, якось дихала перші три роки за рахунок, насамперед, трансферного капіталу великої команди "Динамо" другої половини 80-х, але все закінчилося несплаченими рахунками за електрику та комуналку, тож до влади прийшла інша генерація керівників, що почувала себе у жорсткому світі початку 90-х досить впевнено.
Ці хлопці добре розуміли, що сонячна галявина у темних джунглях постсовіцького "первинного капіталізму" не протримається і трьох років, тим більше, що на сході швидко формувалася конкурентна, кхм..., команда менеджерів нового типу.
І, як би там не було, "Динамо" вистояло. Напевне, його результати мали б бути кращими, його селекція більш розумною, його тренери менш численними. Так само, як результати діяльності нашої України, наших обранців у Раді, наших президентів у ці важкі перехідні роки.
У якийсь момент футбол знову, як у часи СРСР, став політичною іграшкою, маскотом у великій грі, та після перемоги моцного ґазди з Єнакієва у президентських перегонах 2009-го, команда ефективних менеджерів зі сходу святкувала перемогу у національному чемпіонаті п‘ять років поспіль, аж доки її, кхм..., головний уболівальник не накивав п‘ятами десь на північ.
Цікавий збіг, колеги, чи не так?
Але "Динамо" знову вистояло і зараз якимось дивом нарешті вирулило на той шлях, про який, здається, мріяв Валерій Лобановський, штудіюючи Статути професіональних ліг та клубів Франції, Англії, Німеччини. Клуб – як вихователь талановитої молоді, як позитивний приклад для молодого вболівальника, для юних футболістів із власної школи та інших клубів. "Динамо" К – як центр розвитку українського футболу.
Не знаю, чи справді щось принципово змінилося у технічному або ідеологічному штабі киян, чи це – ще один збіг обставин, просто підійшла нова вдала генерація талантів у нашому футболі. Подивимось.
