В рамках першого матчу 1/8 фіналу Ліги чемпіонів УЄФА Атлетіко зазнав поразки від Челсі.
Матч 1/8 фіналу Ліги чемпіонів УЄФА між Атлетіко та Челсі привертав увагу вже хоча б місцем проведення – через ковідні обмеження гру довелося переносити за межі Іспанії. Вибір мадридців несподівано зупинився аж на Бухаресті. З вибором стартового складу "матрацники" теж змогли вразити, адже важко було зрозуміти схему. Існували різні варіанти. У підсумку вона виглядала класично – 3-4-2-1 у позиційному наступі та 4-4-2 без м'яча.
Атлетіко – Челсі – 0:1 – відео гола та огляд матчу
У Томаса Тухеля стартувала очікувана основа у схемі 3-4-2-1, в якій не знайшлося місця Хаверцу, Пулішічу, Зієшу, Чілвеллу, Канте та Зума (а також травмованому Тьягу Сілві). В центрі оборони німець вирішив довіритись Крістенсену, а на вістрі атаки з'явився Жиру. Під ним діяли Вернер та Маунт.
Перший тайм важко назвати цікавим. Челсі захопив контроль над м'ячем, Атлетіко сідав в оборону з лінією у 6-8 гравців та якісно пресингував, а реально гольових моментів з гри команди практично не проводили. Найкращий шанс відкрити рахунок було змарновано вже на 2-й хвилині – Менді невдало обробив пас перед власними воротами, Сауль обікрав воротаря, але відскок виявився дуже незручним для хавбека. Лондонці відбились. Цікаво, що за кільканадцять секунд до цього Маунт встиг сісти на жовту картку, отримавши дискваліфікацію на матч-відповідь.
Взагалі, англійці гірше почали зустріч. На 9-й хвилині вони помилились під пресингом і дозволили Фелішу виконати небезпечну подачу (Алонсо вибив її), а на 14-й Суарес увірвався на правий край штрафного та прострілив на дальню стійку – Лемар на замикання не встиг. Лише після цього Челсі ожив, огризнувшись прострілом Хадсона-Одоя на ближній кут воротарського – Вернер пробити не зміг.
Надалі у грі Атлетіко виникали лише напівмоменти, здебільшого пов'язані з перехопленнями на чужій половині, закиданнями у штрафний та спробами прострілити. Челсі ж за півгодини до перерви виглядав дещо конкретніше, але суттєвих проблем для голкіпера створити не вдалося. Так, на 25-й хвилині Алонсо стріляв з дистанції, а на 39-й Вернер на лівому краю карного майданчика втік від Савіча й пробив з гострого кута – в обох випадках Облак спокійно спіймав м'яч. Ось і всі моменти. Зрештою, відпочивати футболісти вирушили за нулів на табло.
Другий тайм розпочався без кадрових і тактичних перестановок, а також без моментів. До 57-ї хвилини команди провели всього по одному заблокованому пострілу, а в наступні десять до цього набору додалися удар Феліша у падінні через себе (дуже неточно) та спроба Корреа забити з центру поля (теж не вийшло). Крім того, було кілька непоганих контратак без завершення.
На 68-й хвилині заспані фанати прокинулись: швидка атака Челсі лівим флангом завершилась передачею на лінію штрафного, звідки Маунт встиг виконати черпачок на 11 метрів під удар Жиру – Олів'є ж пробив бісіклетою у лівий кут! Гол одразу ж скасували через офсайд у француза, але потім Фелікс Брих почав слухати VAR. Слухання розтягнулися на три хвилини, за які асистенти помітили – черпачок віддав не Маунт, а Ермосо. Значить, офсайду не було. 0:1!
Здавалося, що Атлетіко після цього повинен був різко піти уперед великими силами, однак нічого подібного не сталося. Томас Тухель освіжив гру на 74-й виходом Зієша та Канте, а на 83-й Вернер увірвався на правий край штрафного та пробив у ближню дев'ятку – м'яч влучив у зовнішній бік сітки. В цей же момент Дієго Сімеоне провів заміни, кинувши у бій Дембеле, Лоді, Торрейру та Вітоло, але в основний час мадридці не створили нічого, крім двох заблокованих ударів з 20-ти метрів.
Арбітри компенсували аж шість хвилин, але навіть за такий проміжок часу Атлетіко не зміг розродитись моментом. Зрештою, фінальний свисток зафіксував мінімальну перемогу Челсі. Матч-відповідь проведуть 17 березня.
Атлетіко починає тривожити
Всього місяць тому чемпіонство Атлетіко здавалося справою, яку Дієго Сімеоне блискуче вирішив. Всі, звісно, розуміли, що у мадридців буде неминучий спад, але команда полетіла вниз аж занадто швидко – в Іспанії "матрацники" втратили аж сім очок гандикапу, а зовсім скоро доведеться зіграти з Реалом. Два фіаско проти Леванте та осічку з Сельтою всі списали на невезіння, але після матчу з Челсі стало очевидно – проблеми набагато серйозніші. Тут дійсно запахло кризою.
Атлетіко – важкий для перегляду колектив, якому достатньо 0:0 при трьох ударах по воротах, але навіть за таких умов мадридці завжди мали шанси для впевненої перемоги. Це і вирізняло команду Дієго Сімеоне від звичайних автобусів, але в матчі проти Челсі її футбол аж занадто перекосило в сторону оборони.
Іспанці одразу відмовились від м'яча, зосередившись на руйнуванні та пресингу при розіграшу лондонців в першій фазі атак. "Пенсіонери" критично залежали від володіння, тож порушення у русі м'яча на власній половині могло призвести страшних до проблем. Ривки англійців по флангах та перевантаження зон "матрацники" намагалися нівелювати лінією оборони в шість футболістів. Словом, нічого нового в ідейному плані не було.
В цілому, план Дієго Сімеоне працював до забитого м'яча. За 68 хвилин Атлетіко майже нічого не дозволив біля воріт Облака, але варто розуміти, що Челсі в принципі рідко загострює при Томасі Тухелі. Більш важливо, що розвалити гру Лондона не вдалося: вже з 16-ї хвилини у "пенсіонерів" пройшла хороша атака через фланг, який так активно прикривали мадридці, а до забитого голу Челсі володів м'ячем 70% часу при 89% точності передач. Більшість з них були стерильними, але все ж таки – Челсі міг забивати. Зрештою, гол прилетів з гри флангами (подача), роботи між лініями (Маунт) і захисниками (Жиру). Фіаско.
Незаблоковані удари у матчі
Знову ж таки – Атлетіко не здивуєш великою кількістю моментів суперника. Просто раніше підопічні Дієго Сімеоне реагували на них агресивніше. Вчора ж в атаці все було жахливо: лише шість ударів, жодного влучання в площину, всього одна небезпечна атака – і нуль моментів після пропущеного голу. Навіть ударів не було, якщо не згадувати про два заблокованих постріли на 76-й хвилині!
Тут одразу згадуються матчі чемпіонату Іспанії. Типовий сценарій перемог мадридців крутився навколо швидкого голу, моментального відходу в глибоку оборону та проведення другого голу на контратаці по перерві. У матчі проти Челсі "матрацники" самі опинилися в ролі своїх жертв, тільки пропустили в середині другого тайму.
У Дієго Сімеоне не знайшлося плану Б. Челсі легко засушив гру через свої 70% володіння з 90% точності передач, та ще й міг другий гол забити. Такий підсумок насторожує – Атлетіко переграли у матчі, який йшов за сценарієм Дієго Сімеоне, а той взагалі нічим не відповів. Мадрид вийшов тільки оборонятись. З таким футболом за чемпіонство не поборешся.
Олів'є Жиру – легенда
Як фанат Арсенала, я завжди жалкував про відхід Олів'є. Цей нападник чомусь недооцінювався спільнотою, хоча в його активі купа голів на будь-який смак у всіх турнірах. Шикарна робота корпусом, прекрасний перший дотик (згадайте недавній гол Україні з-під Миколенка), потужний удар та якісна гра головою, високий інтелект, елегантний стиль – все це ніхто не помічав. Всім здавалося, що в команді може бути і більш зірковий нападник. Навіть статус чемпіона світу (і об'єктивно найкращого гравця збірної Франції на Мундіалі) не врятував форварда від критики.
У Челсі нічого не змінилося. Жиру грає все так же прекрасно, але ні фанати, ні тренери не цінують великого у всіх сенсах форварда. У минулому році француза взагалі посадили на банку так глибоко, що той хотів покинути клуб. І навіть зараз у Челсі на нього особливо не ставлять – є більш зіркові нападники. От тільки вони чомусь не забивають по 18 гольових моментів поспіль та тікають у фланг замість вривання в штрафний Атлетіко (привіт, Вернер). За них знову доводиться працювати Жиру – а той замість банальної гри на результат відмовляється забивати некрасиво.
У голі Жиру красивий не тільки удар. Олів'є став найстаршим автором голу Челсі в Лізі чемпіонів – важко повірити, але форварду вже 34 роки й 157 днів. Востаннє настільки віковий гравець забивав за британські клуби в ЛЧ аж десять років тому (Гіггз у 2011-му, коли йому було 37). Для Жиру вік взагалі не є проблемою – це його 6-й гол в ЛЧ у поточному сезоні (йде другим після 20-річного Холанда) і 15-й гол за Челсі в єврокубках із 16-ти загалом. У групі він, до речі, оформив покер у ворота Севільї, забивши обома ногами, головою та з пенальті.
При цьому Жиру не можна назвати головним форвардом "пенсіонерів" – швидше, він найкращий на ротації. Втім, це йому аж ніяк не заважає. Поки підлітки страждають у штрафному, батя виходить і забиває кожні 63 хвилини. Середня його результативність – 0,98 голів за гру в поточному сезоні та 0,86 за гру у календарному році. І це при тому, що Жиру не робить більше 16 дотиків у фінальний третині. Інакше кажучи, він регулярно забиває першим дотиком.
Жиру – великий форвард. Настав час визнати. Про таких гравців писатимуть статті журналісти, які житимуть через 100 років (благо, поза полем Олів'є також має багато цікавих історій). А ми бачимо його своїми очами.