Сенсація Кубка України зблизька – зірка з Динамо, брати-гренадери, підтримка Азова: "Вороги, чао! У воротах – скеля"
"Футбол 24" розповідає про кількох яскравих представників київського Локомотива. Клуб із Другої ліги пробився до 1/8 Кубка України і не збирається зупинятись.
Сподіваюсь, ніхто не стане заперечувати, що принципові зміни регламенту Кубка України 2025/26 примножили інтерес до цього турніру. Одразу з’явилася божевільна інтрига, Динамо або Шахтар вилетять вже в 1/8 фіналу, у чвертьфінал має шанс потрапити аматорський Агротех, а Друга ліга туди делегує, як мінімум, одного свого представника.
Ось цю гарантовану путівку у вівторок, 28 жовтня, розіграють вінницька Нива, середняк групи А, та один із лідерів групи В – київський Локомотив. Найстаріший клуб столиці зробив, здавалося б, неможливе. Спочатку вибив із Кубка ковалівський Колос, який ударно розпочав новий сезон УПЛ. "Залізничники" навіть вели 2:0, згодом фаворит вирівняв рахунок, але в серії пенальті сталася велика сенсація – 4:2.
Невипадковість такого результату Локо довів у наступному раунді, знявши скальп із чергового делегата від еліти. 1:0 – і рівненський Верес відкладає мрії про Кубок України до наступного сезону. Натомість "червоно-зелені" відчули особливість моменту. "Буду з вами відвертим: успіх у Кубку України не був очікуваним чи запланованим, – зізнався в інтерв’ю для Футбол 24 Олександр Єгоров, президент Локомотива. – Але апетит приходить під час їди. Стало набагато цікавіше, вже є цей азарт, драйв".
В очікуванні 1/8 фіналу я познайомився не лише з амбіційним босом київського клубу. Ось що розповіли про себе та про свою команду її головний тренер, капітан, два брати-гренадери і навіть екс-футболіст київського Динамо, котрий не так давно підсилив Локомотив.
Рекордсмен, якому присвятили пісню
"Як я став капітаном? Тренери перед першою грою сезону сказали, що виходжу з капітанською пов’язкою. Раніше ніколи не був капітаном. Це накладає, звісно, певні зобов’язання. Потрібно тримати в колективі баланс, щоб у команди горіли очі. Свій рівень треба доводити постійно. Бо ви ж знаєте, як буває: сьогодні тебе на руках носять, а завтра можуть плюнути у спину", – каже мені Арсен Бєліменко, голкіпер Локомотива, якому 27 жовтня, у день публікації цього матеріалу, виповнюється 25 років.
Арсен Бєліменко / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
Вихованець харківського футболу розпочинав у Металісті 1925, провів за цей клуб по одному матчу у Другій та Першій лігах, але закріпитися в основі не зумів. Транзитом через аматорський Вовчанськ опинився на Закарпатті. З Хустом пройшов насичений шлях в обох неелітних професіональних лігах, утвердився у дорослому футболі. У вересні минулого року закарпатці, не витримавши інтересу від ТЦК та зазнавши невдачі у спробі об’єднатися з клубом Подоляни, знялися з чемпіонату. А Бєліменко, зрештою, став гравцем Локомотива.
"Який я капітан за характером? Я – людина імпульсивна, – усміхається Арсен. – Іноді з мене може вирватися емоційний заряд, але потім роздумую і намагаюся заспокоїтись. Є в нас і молоді хлопці, і старші. Треба тримати між ними рівновагу. Мікроклімат у нашій роздягальні оцінюю на 9 з 10. Усе класно, але вважаю, що може бути ще краще".
Із вибором голкіпера Локомотив влучив у яблучко. За нетривалий період Бєліменко вже встановив клубний рекорд "сухої" серії – 5 матчів (537 хвилин). Але поводиться скромно. Мовляв, це дрібниця, не звертаю на рекорд особливої уваги, а найважливіше – це результат команди.
Припав Бєліменко до душі й вболівальникам Локомотива. Чи багато ви знаєте гравців рідного чемпіонату, яким присвячували на трибунах пісню? А йому присвятили. І тепер вона часто звучить із сектора під час матчів.
"О, наш голкіпер! Номер дванадцять!
Вороги чао! Гості чао! Гості чао, чао, чао!
Номер дванадцять! У воротах скеля!
І жоден мʼяч не пройде повз!"
"Вперше почув її на грі з Чорноморцем. Спочатку не розчув слів, а потім як прислухався! – вигукує Арсен. – Це, звичайно, додає мені ще більше заряду на гру. Словами важко описати емоції – це треба тільки відчути самому".
На фан-секторі Локо вистачає хлопців кремезної статури, загартованих у боях із російськими окупантами. Це – ULTRAS BLOCK, представники легендарного "Азова" і ГО "4308". Бєліменко, як і вся команда, ставиться до них із величезною повагою.
Бєліменко і його торсида / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
"Ми повинні розуміти, що наразі не виступаємо на рівні Динамо, але все одно виходимо грати заради вболівальників, заради бійців, – запевняє капітан. – Це фантастичні люди, які в такий складний момент на полі бою віддають своє здоров’я або й життя. Ми маємо, як і всі інші команди, наша національна збірна, повністю віддавати себе. Не тільки з прапорами ходити чи дякувати на словах, але й діями потрібно доводити свою вдячність".
"Був у моєму житті складний період, коли думав, що нічого кращого чекати вже не варто, – відповідає Бєліменко на моє запитання "Що далі?". – Але якщо показати свої зуби, то можна ще у футболі досягнути немалих результатів. Мрія? Мріяти можна про єврокубки. А ось УПЛ для мене, скоріше, не мрія, а завдання. З Локомотивом для початку потрібно у Другій лізі себе добре проявити і підвищитися в класі. Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани. Тому просто граю і насолоджуюсь футболом. А далі побачимо, що буде".
"Саша, йди бий", – кричить тренер. "Роман Володимирович, я – Петя"
Антропометрії Локомотива міг би позаздрити сам Віталій Кварцяний. Це достатньо висока команда, серед якої виділяються кілька справжніх веж. Форвард Тарас Лях – 198 сантиметрів, юний хавбек Олександр Кононов – 195 сантиметрів, захисник Вадим Коновалов – 188 сантиметрів. А є ще брати Савчуки.
Олександру природа відміряла 191 сантиметр зросту, Петро – на сантиметр вищий. Вони – двійнята, до того ж обоє діють у центрі поля. Уявіть, як двоїться в очах суперників, які змушені долати такий грандіозний подвійний бастіон!
"Людям, які вперше в житті нас бачать, важко розрізнити, – погоджується Олександр Савчук. – Але достатньо з нами поспілкуватися тиждень-другий і вони розуміють, що ми з братом – зовсім різні. Брат завжди на кілограм важчий і на сантиметр вищий (Усміхається). Також він в ігрових епізодах агресивніший, швидше спалахує, натомість я – лояльніший. Але не знаю – правда чи ні – це просто моя думка.
Олександр Савчук / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
Ми вже звикли, що нас плутають. Ставимося до цього адекватно, або просто не звертаємо увагу. Курйози? Грали один матч, перебували поруч в епізоді. Брат сфолив, хоча вже висів на жовтій картці. Суддя повинен був показувати другий "гірчичник" і вилучати його з поля. Але я підійшов до рефері і взяв провину на себе (Сміється). Суперники зрозуміли нашу аферу, але змушені були змиритись. Ось такі футбольні хитрощі. Щоправда, це був єдиний випадок – більше довірою не зловживали".
"Ще коли ми грали в академії Княжої, один із тренерів розрізняв нас тільки по бутсах, – бере слово Петро Савчук. – Якось так сталося під час матчу, що довелося нам із братом обмінятися бутсами. Він шульга, а я – правша. Штрафний удар. "Саша, йди бий", – кричить тренер, дивлячись на мої бутси. А я не можу докричатися до нього, що я – Петя (Сміється). "Йди бий лівою ногою!" Піду, думаю, вдарю. Пробив невдало і потім вислуховував ще хвилин 15 за Олександра. "Роман Володимирович, я – Петя". Курйозна ситуація".
Петро Савчук / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
Савчуки народилися у Нетішині, на берегах річки Горинь, де височіють труби Хмельницької АЕС. "З десяти років ми поїхали в інтернат – самостійно жили і навчалися, – каже Сашко. – Все по житті у нас однаково було. Та й вчителі, мабуть, не хотіли когось із нас образити, тому оцінки ставили плюс-мінус однакові". "До дівчат на побачення ви також бігали по черзі?" – не втримуюсь від каверзного запитання. Брати сміються: "Та ні, ми коли зустріли своїх дівчат, вони одразу почали нас розрізняти. Такого не було, щоб плутали".
Хлопці разом пройшли вишкіл у юнацьких командах Вереса, кілька років перебували на контракті із житомирським Поліссям. Однак дорослий футбол розсмакували в іншому Поліссі – із села Ставки. Потім була Чайка із Петропавлівської Борщагівки. Локомотив підписав Савчуків три місяці тому. У червоно-зелених футболках вони зіграли поки що найкращий матч своєї кар’єри, ставши головними героями перемоги над Колосом з Ковалівки. Вже на перших хвилинах Олександр розмочив рахунок, а Петро після перерви подвоїв перевагу Локо.
"Коли граєш проти такого суперника, ніколи не можеш бути впевнений на 100 відсотків, що перемога вже в кишені. Тим паче, до фінального свистка залишалося доволі багато часу, – пригадує Петро. – Ловив себе під час матчу на цій думці, але ми грали до останньої хвилини. Старалися не втрачати концентрацію, не розслаблятися. Мене замінили за дві хвилини до фінального свистка, бо судоми зводили ноги. Хлопці після того, як рахунок став 2:2, переживали певне потрясіння, але наші вболівальники не дали нам впасти духом. Плюс – тренерський штаб правильно налаштував, знайшов потрібні слова.
Перед жеребкуванням 1/8 фіналу ми хотіли, щоб випало Динамо або Шахтар – чому би й ні? Для більшості футболістів, можливо, це була б перша й остання гра проти суперників такого рівня. Спогади про такі ігри – на все життя. У принципі, як і перемоги над Колосом та Вересом – ніколи їх не забуду. Ми вже пишемо історію".
Брати Савчуки поруч у верхньому ряду / Фото ФК Локомотив
"Очікуємо дуже важкого поєдинку з Нивою, – зізнається Сашко. – Розуміємо, що суперник буде сильно налаштовуватись на нас. На команди УПЛ не потрібно шукати додаткову мотивацію, а от з рівним за класом суперником – треба постаратися. Тим паче, це крок до чвертьфіналу, всі хочуть туди потрапити. Нива останнім часом набрала непоганий хід". Петро доповнює: "У нас теж із налаштуванням не повинно бути проблем. Думаю, буде значно більше боротьби на кожному клаптику поля, тоді як проти клубів з еліти можна було побачити якісь елементи футболу. У Другій лізі – боротьба, азарт і бажання завжди виходять на перший план".
"Чи можете уявити себе в різних командах?" – запитую братів наостанок. Вони одностайні: "Напевно, ні. Мабуть, у цьому наша сила, що ми разом. Та й в командах це розуміють: якщо одного запрошують, то й іншого бонусом. Бувало, що запрошували когось одного, та ми навіть жертвували фінансами чи перспективою, але залишалися разом. Хтось скаже, що в цьому наш мінус. Але ми вважаємо, що це наш плюс".
"Шандрук нас похвалив: "Молодці. Ви так і до фіналу дійдете"
"У нас немає спеціальної підготовки до Ниви, – переконує вашого автора Сергій Карпенко, головний тренер Локомотива. – Завжди звичний тренувальний режим – до всіх команд. Рівень 1/8 на нас не тисне. Спокійно готуємося від гри до гри. Хлопці роблять все, що ми від них просимо. У нас хороший дружній колектив – не тільки команда, але й уся структура".
Сергію Васильовичу – 44, не так давно, ще кілька років тому, він сам виходив на футбольне поле за аматорські колективи Київщини. А пік кар’єри Карпенка припав на "нульові" і початок 2010-х – грав у захисті Кривбасу, Нафтовика-Укрнафти, харківського Арсенала, ряду інших клубів.
"Найчастіше згадую ті команди, де було найкраще: харківський Арсенал, там я починав, і охтирський Нафтовик, з яким виходив у Вищу лігу. То був сплав молодості і досвіду. Ще можу виділити колектив в Арм’янську – зараз окупована наша територія. Ставши тренером, у своїх командах, в першу чергу, теж намагаюся створити колектив. Не тільки з гравцями, а й навіть з водієм автобуса чи прибиральницею. Треба, щоб усі були на одній хвилі".
Сергій Карпенко / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
Головним тренером Локомотива його призначили першого серпня цього року і ефект від ставки на Карпенка виправдав усі очікування. Після 15 турів чемпіонату "залізничники" закріпилися у трійці лідерів групи В Другої ліги, а в Кубку України вибили два не останні клуби Прем’єр-ліги.
"Мушу визнати, що перед Колосом і Вересом все було трішки по-іншому – додавалося більше тактичної роботи як в атаці, так і в обороні, – зізнався Сергій Васильович. – Команди, які грають в УПЛ, аналізувати набагато краще, бо вони дають яскравіший футбол. У них легше виділити сильні та слабкі сторони. А от Друга ліга – більш силовий чемпіонат, більше боротьби, гірші поля.
Що сказали Шандрук і Костишин після наших перемог? З Костишиним ми віталися перед грою. Знайомі давно, разом грали у Кривбасі. Але після матчу він був розчарований результатом трішки. А ось Шандрук нас похвалив: "Молодці. Ви так і до фіналу дійдете".
"Застав Мілевського в Угорщині"
У розпорядженні Карпенка є футболіст, прізвище якого по-справжньому відоме широкому загалу. Павло Лук’янчук розпочинав у запорізькому Металурзі, а потім на довгих сім років опинився у київському Динамо. Тут він пережив чотирьох тренерів – Сьоміна, Блохіна, Реброва та Хацкевича, у сферу інтересів яких не входив, тож часто віддавався в оренду – Олімпік, Верес, Кішварда. При цьому регулярно виступав ледь не за всі вікові категорії збірних України, окрім національної.
Повномасштабне вторгнення заскочило Лук’янчука в Оболоні. У ті непевні дні чемпіонат України взяв паузу на невизначений період, тож гравці планували майбутнє на власний розсуд. Павло переїхав у Польщу, поповнивши Вікєлєц – клуб, про який ви чуєте, можливо, вперше і востаннє.
"То був більш вимушений крок для підтримання форми, – розповідає мені Лук’янчук. – Клуб Вікєлєц – це третя ліга країни. Коли зібрався їхати до Польщі, кращих варіантів вже не було, бо чемпіонат розпочався і в першій лізі, і в другій".
Двох місяців у польській трясовині з нього вистачило. Вже у червні повернувся до Оболоні, за яку відіграв ще майже три роки. Цьогоріч побував у ЮКСА і ось новий виклик – Локомотив.
"Контракт я підписав першого вересня, а дебютував лише минулого тижня (12 жовтня, перемога над Діназом 4:0, – Футбол 24). Забив у тому матчі гол. Не почуваюся в команді якоюсь зіркою. Ми всі – рівні. Намагаємося показати себе на тренуваннях якомога краще, щоб вийти у стартовому складі", – запевняє Павло.
Павло Лук'янчук / Фото Юлії Кищук, ФК Локомотив
"Про Динамо хлопці не запитують, – продовжує він. – Що тут запитувати? Тим паче, це було понад п’ять років тому. Зараз усе дуже сильно змінилося". – "Ви ж іще застали в Динамо самого Мілевського перед його переїздом у Туреччину?" – цікавлюся у Лук’янчука. "Я тоді ще не тренувався з першою командою. Зате застав його в Угорщині, – сміється. – У Кішварді".
"Вам немає ще й 30. Які цілі перед собою ставите?" – запитую наостанок. "По-перше, вийти з Локомотивом у Першу лігу, а там далі будемо дивитися. Зараз найближча ціль – виграти в команди Чайка", – усміхається екс-динамівець.
З Чайкою проблем не виникло – 2:0. А потім Лук’янчук і Ко перемогли лідера чемпіонату – Тростянець (1:0). Темп дуже переконливий, на черзі – вінницька Нива. Згадуються слова президента клубу Олександра Єгорова. "Якщо локомотив несеться на швидкості, то зупинити його дуже важко".