"Хочу стати хоробрим, як українці": Леандро Андраде про переїзд у війну, Ротаня, відмову від збірної та Коноплянку

Дорогою на матч-відповідь з Копенгагеном у Лізі конференцій вдалося поспілкуватися з літнім новачком Полісся Леандро Андраде. Легіонер дав своє перше велике інтерв'ю після переходу в команду. Він розповів про адаптацію, реакцію рідних на переїзд в Україну, відмову від збірної Кабо-Верде та розмову з Євгеном Коноплянкою.

– Ви вже майже місяць у Поліссі. Чи встигли адаптуватися?

– Так, адаптація триває дуже добре протягом цього часу. Насправді всі мої партнери і працівники клубу зробили все можливе, щоб я краще адаптувався. Я така людина, яка любить вивчати нові культури та мови. Це якщо говорити про адаптацію поза полем. А так, то тренери нам дуже допомагають. Вони роблять все, щоб ми краще розуміли стиль гри.

– А хто з команди найбільше допоміг звикнути? Можливо, з кимось вже встигли подружитися?

– Так, спершу я поспілкувався з Жоау Віалле щодо того, як в Україні та в самому Поліссі. Запитав, як відбуваються тренувальні процеси. Я дуже люблю ставити багато запитань, а з гравців на полі мені найбільше допомогли партнери, які грають близько до мене. Це Богдан Михайліченко і Сашко Андрієвський.

– Ви грали в Карабаху з українцем Олексієм Кащуком. Чи спілкувалися, можливо, з ним щодо України і свого переходу?

– Це дуже гарне запитання. Я вже забув таку розмову, але насправді дуже багато спілкувався з ним щодо трансферу. Я запитав про Полісся і він одразу мені сказав: "Йди". Він також грав із моїми нинішніми партнерами – Чоботенком, Назаренком і Брагару.

– Не було страху переходити в клуб у країні, де йде війна?

– Насправді трошки переживав, але я – людина-боєць. Звісно, я розпитував про ситуацію, яка в державі, але мене всі запевняли, що все добре і я зможу адаптуватися. Я – смілива людина.

– Чи важко було ухвалити це рішення? Рідні, коли дізналися, намагалися відмовити?

– Моя сім’я переживала і казала, які є ризики. Але я дізнався дуже багато інформації, все переглянув, проаналізував і пояснив їм. Чемпіонат України дуже сильний і я хотів сюди перейти. Рідні мене підтримали.

– Ви дуже відважний, бо багато легіонерів бояться їхати в Україну через війну.

– Obrigado (дякую – прим.). Українці – це сильні люди і я це вже побачив. Я хочу стати таким же хоробрим, як і ви.

Леандро Андраде дорогою на матч

– Ви ще не були в Україні раніше?

– Ні.

– Багато знаєте взагалі про Україну? Можливо, деякі фрази можете сказати?

– "Добрий ранок", "Смачного всім", "Ліво", "Право", "Вперед", "Назад", "Непогано", "Погано".

– Це в команді так навчили, чи самостійно?

– Ці слова я почув усередині команди. Також у нас є чудовий перекладач, який мене навчає (Усміхається).

– Немає мовного бар'єру? Чи не заважало це процесу адаптації?

– Насправді ні, бо дуже багато слів українських і португальських схожі. Зараз наведу приклад. Я грав у Болгарії і мені дуже сподобалася болгарська мова, тому почав її вивчати. Хоч вона трохи відрізняється від української, але коли я почув українську, то вона мені теж сподобалася, і я вирішив її вчити разом із вчителькою.

Розповім вам ситуацію. Коли ми були на тренуванні й відпрацьовували подачі, то на м’ячі стояв я і Сашко Андрієвський. Він говорив слова "перший". Я це почув і наступного разу запитав у нього: "Ти перший?" Він відповів: "Так".

– Ваш дебют стався в матчі з Копенгагеном. Вболівальники клубу визнали вас найкращим гравцем. Чи очікували?

– Зізнаюсь, що це було трошки несподівано. Коли я перебував на полі й дивився на гру моїх партнерів, то подумав, що на моєму місці міг опинитися кожен із них. Ми робили дуже сильну гру в першому матчі. Мені приємно, що вболівальники так прийняли мене і оцінили мою гру.

Але є два боки монети. З одного боку – мене визнали найкращим, але з іншого – ми не виграли. Для мене краще було б, якби команда перемогла, а я може би не став найкращим. Також у ці дні ми тренувалися, тренери вказали на наші помилки, які будемо виправляти.

– Також про вас схвально відгукуються і експерти. Українці, можна сказати, вас вже зустріли з теплом. Чи додає це впевненості?

– Я трошки здивований, бо не знав цього. Це також приємно. Я хочу бути ще одним гравцем команди, який допомагатиме здобувати перемоги. Взагалі я не дуже слідкую за соціальними мережами і за тим, що говорять спеціалісти, але мені приємно.

– А ви самі задоволені тим, як проявили себе в дебюті?

– Ні.

– Чому?

– Я граю атакувального вінгера і протягом першого матчу зробив багато подач, але майже не бив по воротах. І я розумію, що мені треба це покращувати. Також я хочу витримувати певний темп гри триваліший час на полі.

Леандро Андраде: "Для мене краще було б, якби команда перемогла" / Фото ФК Полісся

– Як привітали у команді з дебютом і чи була у вас особлива посвята новачка – танці, співи?

– Тільки зробили коридор, у якому я пробіг, і мене побили руками (Сміється). Але це було прекрасно. Я одразу відчув цю атмосферу і що мене гарно прийняли в цьому клубі.

– Почуваєтеся вже своїм у Поліссі?

– Так, це вже як мій дім. З кожним днем почуваюсь ще більше своїм.

– Руслан Ротань сказав, що вам ще треба звикнути до організації в обороні команди. Які вимоги перед вами поставив тренер і як працюється під його керівництвом?

– Мені дуже допомогло, що тренери відкрито пояснили, що я маю робити в обороні. З кожним тренуванням і матчем я все розумію краще й краще. Мені треба було звикнути до цього стилю гри, бо я п'ять років грав у Карабаху (Сміється). Я розумію, що треба ще час, щоб в мене це в голові було автоматично. Також буду і далі слухати те, що мені каже Руслан Петрович.

– Які цілі ставили перед собою перед переходом у Полісся?

– Найперше: я хочу допомогти команді досягти всіх завдань, які перед нами ставлять. В УПЛ ми хочемо зробити максимум зусиль. А щодо особистих цілей, то хочу перевершити свій результат минулого сезону. Я ніколи не рівняюсь на інших гравців, а завжди дивлюсь тільки на себе і хочу кожного разу ставати кращим.

– Чи розглядаєте ви Полісся як трамплін, щоб повернутися в збірну Кабо-Верде?

– Припинити виступи у збірній було моїм рішення. Мене дуже любили тренери і ми з ними гарно спілкувалися. Але я ухвалив таке рішення, щоб більше часу бути зі своєю сім’єю. А щодо трампліну, то я зараз зосереджений тільки на Поліссі, щоб принести команді гарні результати.

– Для багатьох збірна – це мрія, але ви самі відмовились від неї. Чи немає внутрішнього смутку, якщо ще й враховувати виступ Кабо-Верде на ЧС-2026?

– Минуло вже три роки, як я ухвалив це рішення. Було дуже далеко літати у збірну. Також, коли я летів у національну команду, то пропускав деякі матчі Карабаху в чемпіонаті. Чи правильне це рішення – знає тільки Бог, але двері завжди відкриті й все може повернутися.

– То для вас клуб на першому місці, а потім збірна?

– На той час, думаю, було так. Щодо зараз, то не знаю. Все можливо, подивимось, як складеться у мене в Поліссі. Можливо, я ще повернусь, але не буду загадувати.

– У вас також є громадянство Португалії. Чи розглядали раніше можливість виступати за цю країну?

– Можливо, бо я народився і виріс у Португалії... Але у 2021 році, коли надійшла пропозиція виступати за Кабо-Верде, я не думав двічі й одразу погодився. Я побачив бажання людей, які хотіли мене бачити. Сім'я мого батька із Кабо-Верде і в мені тече ця кров. Завжди було приємно виступати за цю країну.

– А на чемпіонаті світу ви вболівали за Кабо-Верде чи Португалію?

– Я вболівав за обидві країни (Усміхається).

– Чи став для вас шоком неймовірний виступ Кабо-Верде на Мундіалі?

– Я не був здивований, бо знаю цих людей і грав із ними. У Кабо-Верде немає кондицій, необхідних для футболу, але там люди грають серцем і показали це на весь світ.

– Коли дивились ЧС, то були думки, що могли бути там?

– Не буду обманювати, бо чемпіонат світу є мрією кожного. Але це той шлях, який обрав для мене Бог.

Леандро Андраде: "Чи правильне це рішення – знає тільки Бог" / Фото ФК Полісся

– З нами у літаку ще летять Євген Коноплянка та Роман Зозуля, відомі в минулому українські футболісти. Розмовляли з ними?

– Так, я розмовляв із Коноплянкою і трошки засоромився (Сміється).

– Чому?

– Бо він говорить португальською і я був шокований. Насправді у Португалії дуже вболівали за футбольний клуб Дніпро, коли він вийшов у фінал Ліги Європи. Це була дуже сильна команда.

– Що Коноплянка вам сказав?

– Йому розповіли, що я спілкуюся багатьма мовами, і він до мене говорив португальською, але з діалектом регіону, який мені дуже подобається. Я був здивований і запитав, якою мовою до нього звертатись: іспанською чи португальською. Він відповів: "Немає значення, можеш обома спілкуватися, я зрозумію".

– А яких ще українських футболістів ви знаєте?

– Знав про Руслана Петровича. Він був машина.

Валерія Цюпа, спеціально для Футбол 24