Чемпіонат України 2021/22 відправився на зимову паузу. Настав час підбити концептуальні підсумки першої частини сезону й визначити головних героїв.
“Миші плакали, кололися, але продовжували гризти кактус”. Саме ця фраза найкраще характеризує ставлення українського футбольного вболівальника до УПЛ протягом останніх років. Вже ніхто не чекає на реформи, а у можливість збудувати самоокупний клуб без олігарха, та ще й з 15 тисячами вболівальників на кожному матчі у райцентрі, вірить хіба що Сергій Болотніков. Залишається оцінювати тільки саму гру в м'яч, але і тут радості у вітчизняного фаната небагато.
Перша половина сезону 2021/22, попри розширення до 16 клубів, дива не принесла. Тенденції, намічені наприкінці попереднього чемпіонату, залишились незмінними – гранди досі найкращі, СК Дніпро-1 продовжує прогресувати, Ворскла перебирає за очками, Зоря втрачає лідерів без компенсації, а Минай знову стоїть на виліт. Це були основні підсумки літньо-осінньо-зимової частини УПЛ 2021/22. Дякуємо за увагу. Зустрінемось через 6 місяців.
Якщо ж вам хочеться конкретики, то ставте каву. Вашій увазі – головні висновки поточного чемпіонату після 18 турів.
Динамо йде у чемпіонському темпі
Київський гегемон дещо розчарував власних вболівальників у останніх п'яти турах, зазнавши домашньої поразки від Ворскли, розписавши нічию із Зорею та втративши першу позицію в турнірній таблиці. Якщо додати до цього списку вересневу нічию з Шахтарем та розгром у Суперкубку, то легко дійти до висновку – Динамо стало слабшим, ніж рік тому. Це логічно, але неправильно.
Луческу потрібно визначитися, або Що не так із форвардами Динамо
Якщо поглянути на статистику поєдинків проти Ворскли (25:5 за ударами, 3,4 vs 0,7 за xG без пенальті) та Зорі (28:9 за ударами, 2,7 vs 0,86 за xG), то стане очевидним феєричний відскок андердогів. Практично у всіх матчах, крім Класичного дербі, підопічні Мірчі Луческу трощили опонентів за більшістю показників. А якщо не трощили, то просто контролювали гру – чемпіон зберіг і навіть розширив інструментарій для зламу "автобусів", що помітно по ролі Буяльського на полі. У попередньому чемпіонаті він більше працював через відкривання у зонах завершення, а нині Віталій ще й став одним із лідерів УПЛ за креативними передачами.
Іноді "біло-сині" допускають осічки, та і розконцентрації стало більше, однак за очікуваними очками в команди нічого не змінилося. Рік тому після 18 турів кияни набрали 42 xPTS, а нині у них 41,9 xPTS – і тоді, і зараз кияни залишили Шахтар за спиною. В атакувальному плані команда ще й додала, награвши на 45,19 xG (проти 43,02 у попередньому сезоні) – в цьому плані Шахтар теж позаду, хоча оборона у чемпіона стала трішечки гіршою (просіла на 2,7 xGA).
Словом, у Динамо суто в ігровому плані є все для другого поспіль золота. Якщо кияни продовжать у тому ж руслі, а "гірники" не зроблять фантастичного прориву, то програти чемпіонство "біло-сині" зможуть тільки самі собі.
Де Дзербі змінив Шахтар, але не розв'язав головну проблему
Керівництво "гірників" болісно відреагувало на втрату чемпіонства. Ринат Ахметов вийшов із бункера й витягнув з-під носа Спартака найперспективнішого італійського тренера. Під його трансферні забаганки виділили аж 46 млн євро, причому Шахтар працював на італійському, португальському та нідерландському ринках. Донеччани відчули, що клуб втратив не тільки золото, а і гегемонію – Динамо з десятком збірників у складі та Мірчею на чолі стало занадто небезпечним.
Якщо відкинути провал у ЛЧ й поглянути суто на результат в УПЛ, то хід “помаранчево-чорних” можна назвати успішним. Команда зазимувала на першій позиції, розгромила киян у Суперкубку, не програла їм у чемпіонаті й суттєво додала в статистичному плані – рік тому після 18 турів Шахтар мав всього 35,7 очікуваних очок, а зараз у "гірників" аж 40,4. Підріс темп передач, підросла інтенсивність єдиноборств, а топові середняки набрали у матчах проти підопічних Роберто Де Дзербі нуль залікових балів. Круто? Так, але є нюанс.
Шахтар став надзвичайно стильним колективом із прогресивною моделлю гри. При білд-апі центрбеки та центрхави донеччан формують два ромби, через які м'яч рухається у високому темпі – короткими обіграшами "гірники" розхитують лінії суперника, просуваючи м'яч крізь них. Втім, ефективним цей підхід є лишень у теорії – на практиці ж колектив вибудовується занадто вузько, а цікавих ідей у другій фазі позиційного наступу (сетапі) та у фінальній стадії Шахтарю не вистачає. М'яч або відправляють на фланг, де вінгери намагаються вигадати щось індивідуально (або через банальну стіночку), або ж починається ватокат протягом 50-60 хвилин.
Як наслідок, у більшій частині матчів Шахтар мучився, не знаючи, як пройти "автобус" суперника. Іноді підопічні Роберто Де Дзербі нічого не створювали до 80-х хвилин, а в поєдинку проти Інгульця в 16-му турі "помаранчево-чорні" награли всього на 0,47 xG.
Разом з тим, оборона стала ще більш вразливою – тепер у ній одразу два центрбеки, орієнтованих на передачі й слабких у скануванні простору. Бажання розігрувати м'яч через кіпера надійності теж не додало, хоча статистично Шахтар допустив на 6 очікуваних голів менше, ніж у попередньому сезоні. Ось такий от парадокс
Шахтар залишився з тими ж проблемами, що і рік тому під керівництвом Луїша Каштру. Так, покращились результати, але таблиця очікуваних очок говорить про перебір одразу на 6 залікових балів – при Каштру ж він становив всього 0,3 xPTS. Словом, зимове чемпіонство "гірників" більшою мірою є випадковим, ніж закономірним.
СК Дніпро-1 і Ворскла продовжують прогресувати
Про готовність СК Дніпро-1 боротися за бронзу УПЛ почали говорити ще у 2017 році, коли існував ФК Дніпро і коли обидва колективи виступали у Другій лізі. Вимагати медалі та єврокубки у "спортклубівців" стали вже на другій рік у еліті, однак команда провалила осінню частину – втім, навесні під керівництвом Ігора Йовічевіча дніпровці розквітнули. "Жовто-чорні" демонстрували прогресивний футбол і впевнено перемагали топових середняків, а Довбик навіть доріс до виклику в збірну й до голів на Євро.
У поточному сезоні СК Дніпро-1 продовжив зміцнюватись кадрово (придбав Піхальонка, підписав Лучкевича, Монте й Гуцуляка), тактично (грали у схемах 3-5-2, 4-2-3-1 і 3-4-3 з ромбом) та інфраструктурно (підписали нових скаутів, очільника Академії та психологів). Як наслідок, протягом першої половини УПЛ 2021/22 підопічні Ігора Йовічевіча трималися на третій позиції за очікуваними очками, причому відставання від Шахтаря у колективу невелике – всього 1,5 xPTS, 3,6 xG і 1,03 xGA (очікувані пропущені). В реальній же таблиці СК Дніпро-1 йде третім на дистанції у 5 залікових балів від "гірників", а відрив від Зорі становить 4 пункти.
У першому колі "жовто-чорним" не вистачало тільки перемог над прямими конкурентами в боротьбі за бронзу, але одразу з початком другого ситуація змінилася кардинально. Спочатку дніпровці винесли Олександрію (3:1), а потім розтрощили Ворсклу (5:1) – причому за 12 хвилин другого тайму вони забили 4 голи й не реалізували пенальті, а рахунок відкрили вже на 1-й хвилині зустрічі.
Довбик розриває УПЛ: частиною трансферу у Динамо може стати Супряга – чи втрутиться Шахтар?
Словом, СК Дніпро-1 перетворився у головного претендента на бронзові медалі як за результатами, так і за грою. Втім, було б несправедливо забути про Ворсклу – до кінця листопада саме полтавці йшли третіми, демонструючи прекрасний футбол. У першому колі вони не програли жодному прямому конкуренту, крім Зорі (0:1). Із Шахтарем команда виглядала сильніше або грала на рівних, а Динамо "зелено-білі" перемогли в Києві (2:1). На жаль, фінал першої половини сезону підопічні Юрія Максимова змазали, відкотившись аж на п'яту сходинку й відставши від СК Дніпро-1 на сім очок.
Прогрес ворсклян полягає не у результатах – тут все стабільно. Рік тому колектив набрав аж на 11 очок більше, ніж очікувалось, та і в цілому оверперфоманс спостерігався за більшістю показників. Зараз же команда має перебір у 9,7 очок, пропустивши майже на 11 голів менше очікуваного. Класика.
Різниця між минулорічною і нинішньою Ворсклою полягає у тактиці – полтавці довели володіння майже до 58%, збільшили темп передач до 13,5 на хвилину, зменшили частку дальніх пострілів і провели більшість голів з меж штрафного. Команда намагалася демонструвати конструктивний футбол, а не вибігати в банальні контратаки по флангах. Тут "зелено-білі" вперлися у стелю, яку неможливо пробити без інвестицій у склад – а футболістів Юрію Максимову критично не вистачає.
Ближче до зими пішли травми, коронавірус і втома – вони й підкосили бронзові амбіції ворсклян. Тим не менш, прогрес полтавців виглядає навіть крутіше за розвиток СК Дніпро-1, адже за скромних можливостей колектив зумів серйозно змінити стиль, не втративши у якості.
Скрипник – герой
Керівництво Зорі ніяк не бажає допомагати Віктору Скрипнику в розвитку футбольного проекту. Чим кращу команду вибудовує наставник, тим більше лідерів з неї відходять по завершенні сезону – два роки тому луганці залишились без Чеберка, Сіласа та Михайліченка, після другої поспіль бронзи клуб відпустив Юрченка, Васіля, Абу Ханну та Іванісеню, а тепер колектив залишився без Сайядманеша. Крім того, Кочергін сидить у дублі, адже не бажає підписувати контракт. Непогано, так?
Скрипник же в таких умовах продовжує реальну боротьбу за бронзові медалі, відставши від СК Дніпро-1 всього на 4 очки й розгромивши "жовто-чорних" на їхньому полі. Крім того, Зоря била Десну, Ворсклу та Олександрію, а міцному Металісту 1925 відвантажили аж 6 голів. Зрештою, перед зимовою паузою вдалося зачепитись за нічию з Динамо на виїзді.
Протягом осені ми часто критикували Віктора Анатолійовича за неамбіційність та величезну кількість ігрових проблем. Його Зоря перестала грати від володіння й на початку сезону збилася до звичайних лонгболів, однак варто віддати належне тренеру луганців – у муках він народив ще один перспективний проект, зробивши ставку на інтенсивність пресингу та роботу в перехідних фазах. Так, "чорно-білі" вже неконкурентоспроможні навіть у Лізі конференцій, але для УПЛ вони залишаються грізною силою. Скрипник – герой.
Десна – новий представник "болота" УПЛ
Десна завершувала попередній чемпіонат на тлі ігрової кризи, так і не прорвавшись у кваліфікацію Ліги конференцій. Нинішній же сезон ще не встиг розпочатись, як пішли розмови про відсутність фінансування – наявність проблем підтверджувалась дуже пізнім виходом з відпустки й короткими зборами. У спробі прикрити цей факт прес-служба навіть виклала на сайт фотографії з минулого року, видавши їх за свіжі.
Потім Десна посилилась – точніше, закрила діри в складі ветеранами, орендованими виконавцями або вільними агентами, причому в обороні клас гравців просів. Як наслідок, чернігівці пройшли першу частину УПЛ 2021/22 в стилі американських гірок – з чотирма звитягами в стартових чотирьох турах, з 5-матчевою безвиграшною серією восени і з чергуванням нічиїх, поразок і перемог перед зимовою паузою.
У команді відкрито говорили про заборгованості, а в низки провідних футболістів почали завершуватись контракти. У грудні гравцям несподівано виплатили одразу дві зарплатні, але загалом майбутнє клубу туманне. Тим не менш, Десна залишилась на сьомій позиції – і це не дуже добре.
Чернігівці вже нікуди не вилетять і навряд чи кудись вийдуть. Турнірної мотивації немає. Керівництво ж бачить, що навіть за таких умов клуб залишається в еліті, та ще й на досить високій позиції – тож який сенс займатись проектом предметно? Можна і далі місяцями не платити зарплатню й набирати вільних агентів.
Десна перетворилася на типового представника "болота" УПЛ. Схоже, що це – надовго.
Львівська аномалія
Львів аж до 14-го туру УПЛ тримався серед четвірки аутсайдерів, причому деякий час "містяни" взагалі провели на дні таблиці. І це після шикарної весняної частини попереднього сезону, коли команді вдалося бити Шахтар на виїзді й піднятись на дев'яту позицію. Керівництво клубу спробувало вирішити проблему радикально та якомога швидше, звільнивши Анатолія Безсмертного вже після 5-го туру, однак прихід Олега Дулуба не став панацеєю.
Лишень наприкінці жовтня львів'янам вдалося намацати свій футбол, здобувши 4 перемоги (зокрема, і над Зорею) і розписавши дві нічиї у восьми матчах. Колектив покинув зону вильоту, розташувавшись у трьох очках від четвірки найгірших. В чому ж тут аномалія? А в тому, що за очікуваними показниками Львів повинен був йти аж на шостій сходинці, відставши від п'ятої на 0,5 залікових балів. Тобто, "містяни" могли б боротись за Лігу конференцій.
Підопічні Олега Дулуба мають відчутний брак про роботі з м'ячем, а без нього команді не вистачає інтенсивності при боротьбі. Втім, Львів компенсує ці недоліки низьким блоком, в якому ставка робиться на читання передач та перекриття основних коридорів для просування атак суперника. "Містяни" демонструють осмислений футбол, однак команді критично не щастить – вона забила на 5,6 голів менше очікуваного й пропустила аж на 7,12 більше. Звідси й недостача 7,4 очок у таблиці.
Прикро, але в другій половині сезону варто уважно стежити за львів'янами. Вони можуть здивувати.
Блискавичний регрес Колоса
"Из князи в грязи". Такої приказки в українській мові немає, але саме цими словами можна описати реактивне падіння Колоса з вершин у другу десятку УПЛ. Ковалівці завершили попередній чемпіонат на четвертій позиції й вийшли у Лігу конференцій, а влітку клуб провів серйозне підсилення – причому придбали тих футболістів, яких бажав Руслан Костишин. Втім, з перших же турів нового чемпіонату стало зрозуміло, що у "хліборобів" щось зламалось.
Спочатку Колос просто грав у стилі "ні собі, ні людям", практично нічого не створюючи в атаці й мало що дозволяючи біля власних воріт, однак на кінець серпня ситуація стала катастрофічною – команда здобула всього одну перемогу в п'яти поєдинках, одразу ж вилетіла з єврокубків, пропустила 7 голів від Динамо (6 – до перерви) і опустилася в четвірку аутсайдерів. Відставка Руслана Костишина й прихід Сергія Кузнєцова нічим не допомогли – білоруський коуч виграв два матчі з восьми, програвши шість. Лишень з приходом Ярослава Вишняка ситуацію вдалося стабілізувати (4 перемоги й нічия у 6-ти турах), але майже всі звитяги під його керівництвом можна схарактеризувати словом "відскок".
Проблема не тільки у результатах, а й у тактиці. Ковалівці завжди грали у простенький футбол, але він був виправданим і грамотно організованим. З приходом нових виконавців Руслан Костишин намагався розвинути стиль "хліборобів" у бік гри першим номером, однак це не вдалося – наступники ж не відмовилися від "бий-біжи", та ще й зробили його більш вразливим.
Мабуть, найкращий тренер Колоса у першій половині УПЛ 2021/22
Вбивчу характеристику тактиці Колоса дав Олександр Кучер, який разом з Металістом вибив ковалівців з Кубку: "Спочатку ми збиралися їх пресингувати, але потім відмовилися, тому що суперник сам повертав нам м'яч своїми довгими передачами".
Команда, яка трощила СК Дніпро-1, давала бій грандам і проходила Аріс в Лізі Європи, нині стала легкою здобиччю для команд Першої ліги. Жах.
Respect для Олександрії
По завершенні попереднього чемпіонату керівництво Олександрії розпрощалося з Володимиром Шараном та низкою лідерів – зокрема, команду покинули Гречишкін, Банада, Лучкевич, Сітало, Шастал, Пашаєв, Вантух і Паньків. Новим головним тренером призначили Юрія Гуру, в якого ще не було досвіду роботи в еліті, а клуб оголосив про зміну вектору розвитку. При цьому проектом став займатись син президента.
Вболівальники та експерти заочно записали "жовто-зелених" у боротьбу за виживання, адже в українських умовах подібні повороти нічим хорошим ще не завершувались. Висувалися припущення, що Сергію Кузьменку (президенту Олександрії) після перемоги на виборах мера футбол став непотрібним. Втім, "аграрії" зуміли приємно здивувати.
Олександрія перед початком нинішнього сезону встигла непогано підсилитись, підписавши навіть легіонерів з Аргентини. В Україну повернулися Рибалка й Кожушко, Гринь прийшов перезапускати кар'єру, а Шахтар виділив у оренду Кирюханцева. При цьому вдалося зберегти значну частину минулорічних лідерів. Керівництво реально працювало, а не відбувало номер. Respect.
У футбольному плані Олександрія взагалі не змінилася. Можливо, навіть стала кращою. За перші три тури підопічні Юрія Гури зняли скальп із Зорі та Шахтаря, а у матчі проти Динамо команда тримала "нулі" протягом 95 хвилин. До кінця осені колектив боровся за топ-5, але перед зимовою паузою сил і кадрів вже не вистачило – "жовто-зелені" відстали від Ворскли на сім залікових балів. Тим не менш, першу половину УПЛ 2021/22 можна занести в актив, адже колектив йде шостим, а за очікуваними очками – п'ятим. Respect.
Цікаво, що попередній чемпіонат колектив теж завершив п'ятим за очікуваними очками. На цій же сходинці команда трималася перед минулорічною зимовою паузою. Словом, у Олександрії нічого не змінилося. Та ж бойовитість, ті ж позиції, той же футбол, та ж хороша комплектація (в січні склад планують посилити). Навіть Володимир Шаран повернувся, але цього разу лишень у віп-сектор.
Можна поаплодувати – в клубі та у команді всі виконали свою роботу, як слід.
Розширення не пішло УПЛ на користь
Популістичні заяви чиновників про велику країну та необхідність повернутись до 16 клубів у еліті таки конвертувалися у вольове рішення – УПЛ розширили до 16 клубів. Абсурдність цієї ідеї яскраво продемонстрував Минай, який вилетів у Першу лігу і розпустив команду, а потім змушений був повертатись з шістьма футболістами на контракті. Причиною став Олімпік, який відмовився від участі в новому розіграші УПЛ.
Не можна сказати, що розширення послабило першість, адже різниця між другою половиною таблиці УПЛ та лідерами ПФЛ давно розмилася – навіть у Другій лізі є команди, здатні перемагати представників еліти (ЛНЗ вибив Інгулець з Кубка). Просто тепер зросла кількість слабенких колективів без можливостей левел-апу в кадровому та тактичному плані.
Майже всі колективи поза межами топ-5 УПЛ грають у приблизно однаковий футбол на результат, не цураючись проводити 1 удар по воротах за 90+ хвилин. 12 із 16 команд забивають менше, ніж очікується в статистичному плані. Це б'є і по лідерах чемпіонату, однак в першу чергу такий стан справ відлякує потенційних глядачів та нових вболівальників.
З цієї позиції Верес не тільки не зміг забити. Удар взагалі пройшов повз ворота.
Втім, ще більше видовищність вбиває повернення до стандартів 2013-го, коли сезон проводили за схемою в два кола. Така модель має сенс у сильних дивізіонах, однак у лігах з великою кількістю приблизно рівних середнячків намагаються експериментувати з форматами. Два роки тому в УПЛ був цікавий задум із розподілом на шістки та плей-офф у зоні єврокубків, який можна було розвивати – повернути плей-офф за виживання, ділити очки на два, тощо. Сезон 2019/20, до речі, виявився найцікавішим після краху "золотої бульбашки".
Тепер же у нас два кола з 16 командами. Вже зараз зрозуміло, що Десна, Верес і Колос нікуди не вилетять і не піднімуться. За 12 весняних турів до них швидко додадуться ще 3-4 колективи, яким нічого не потрібно. Клас. Зате велика країна повернула 2013-й рік.
Валерій Кривенцов – тренерське відкриття УПЛ
Очоливши Металіст 1925, Валерій Сергійович вивів його в УПЛ з третього місця. "Ну вивів і вивів – нині це не подвиг", подумали всі, однак його команда досить швидко вразила вболівальників та експертів. На відміну від більшості новачків, харків'яни зайшли у вищий дивізіон з футболом від володіння, великої кількості передач та високого темпу (в першому колі він доходив до 14,6 пасів за хвилину). Саме через комбінаційну та позиційну роботу "жовто-сині" намагаються увійти в штрафний.
Так, конверсія у моменти та дотики в карному майданчику невисока. Так, Металіст 1925 програв останні 7 матчів із сумарним рахунком 4:20, але варто не забувати про кадровий потенціал та залежність стилю харків'ян від якостей лідерів – ближче до зими Кривенцов втратив значну кількість основних виконавців. Крім того, такі колективи простіше контратакувати, адже в своєму бажанні контролювати м'яч вони будуть неодмінно помилятись. Саме тому Олександрія і забила п'ять на ОСК Металіст.
І все одно: Кривенцов – молодець. По-перше, у нього був відрізок з п'ятьма поспіль перемогами, причому досить стильними. По-друге, Валерій Сергійович не йде легким шляхом, збиваючись на банальні контратаки. Поки місце в таблиці дозволяє, він продовжує розвивати сучасний позиційний футбол. Таких людей українському чемпіонату не вистачає критично. Добре, що в УПЛ з'явився такий персонаж.
Остап Маркевич провалився
Остап Миронович теж намагається рухатись у руслі Валерія Кривенцова. Інакше й бути не може, коли ти вчився в Іспанії. Вибір керівництва Маріуполя впав на Маркевича саме з цих причин – і перший сезон у Приазов'ї виявився досить симпатичним. Другий же став катастрофою.
Маріуполь завершив перше коло на останній позиції, вигравши всього у двох матчах при 14 поразках. Аби покинути четвірку аутсайдерів, команді необхідно відіграти дев'ять очок, а до зони перехідних матчів не вистачає п'ять. Між тим, на порятунок прописки в еліті Остап Маркевич має всього 12 турів.
Проблема не тільки у результатах. Поразок можна було очікувати, адже у Маріуполя надзвичайно молодий склад. Десь колективу і не щастило (як з Десною чи Львовом, де начудили арбітри), а десь для перемоги не вистачало навіть трьох голів – так було у перестрілках із Зорею (3:4) та Десною (3:3). У половині поєдинків азовці виглядали симпатично, однак перемог майже немає, а ігрова структура є жахливою. Футболісти допускають надзвичайно грубі позиційні помилки, а іноді складається враження, ніби команда взагалі не вміє оборонятись.
При цьому головний тренер вдає, ніби не знає, де працює. Він вимагає трансферів від керівництва й виправдовується молодістю підопічних на кожному флеш-інтерв'ю – хоча Маріуполь апріорі не може бути зрілим. Так чи інакше, навіть з цим складом коуч повинен був добиватись набагато кращих показників і демонструвати більш стабільну гру. На жаль, поки Остап Маркевич провалюється.
Мудрик і Криськів – головні проспекти
Серед молодих футболістів віком до 21 року виділити найкращих нескладно. В першій половині сезону головним проспектом УПЛ став Мудрик, який перетворився з резервіста у основного лівого вінгера Шахтаря та молодіжної збірної – у Руслана Ротаня йому просто немає альтернативи, а в клубі Михайло успішно вигризає хвилини Соломона. Та що там говорити, коли Мудрику аплодував Сантьяго Бернабеу!
Вплив Міші на гру Шахтаря не може бути визначальним, адже роль вінгерів у системі Де Дзербі не є критично важливою. Тим не менш, за 11 матчів у чемпіонаті Мудрик провів 3 голи та 6 асистів – причому в недавній зустрічі зі Львовом він виконав три гольових передачі й заробив пенальті. Між іншим, частіше за Михайла асистував тільки Тілль.
Мудрик став помітною фігурою УПЛ. У листопаді вболівальники "гірників" визнали Михайла найкращим футболістом, а асистент головного тренера розхвалював лівого вінгера, немов Ліонеля Мессі. Втім, він лишень набирає оберти. 20-річний атакувальний хавбек непогано виглядає на просторі, однак йому дещо не вистачає якості в інтелектуальній роботі – частенько він займає неправильні позиції й недопрацьовує (хоча не можна сказати, що Міша не старається). З нього виходить сирість, а клас і досвід набиваються прямо зараз.
Серед клубів попростіше варто відзначити Дмитра Криськіва. 21-річний вихованець Шахтаря, який виступає в Металісті 1925 у амплуа центрального атакувального півзахисника, відзначився голом у своєму першому ж матчі в УПЛ. Загалом у його активі 2 забитих м'ячі й 2 асисти у 16-ти поєдинках, а також гол+пас в Кубку України.
Цифри не такі потужні, як у Мудрика, але Криськів не стільки про результативність, скільки про контроль гри. Дмитро шикарно бачить поле й створює глибину грамотними переміщеннями. Його дриблінг та швидкість не залишились без уваги молодіжної збірної України – там він завжди в основному складі (як і в Металісті 1925). Чимось футбол Криськіва нагадує Маліновського на ранньому етапі в Аталанті. Вдвічі круто, що такий талант потрапив саме до Кривенцова, а в U-21 з ним працює Ротань, який ставить приблизно той же стиль і ту ж схему.
Довбик – найкращий український форвард УПЛ
Ще за часів Другої ліги Артем виділявся шикарною координацією при великих габаритах, а також пристойною результативністю. Після повернення з Данії нападник став ще більшим і ще гострішим, але довгий час йому не вистачало психологічної стійкості. Після голу у ворота збірної Швеції форвард нарешті повірив у себе, ставши справжньою перлиною УПЛ – в його активі 14 голів та 4 асисти у 17 матчах. Довбик – найкращий бомбардир чемпіонату прямо зараз.
Важлива навіть не результативність, а якість футболу Довбика. Артем шикарно відкривається й демонструє прекрасні навички контролю над тілом – він розвертається на прийомі, пробиває в дотик і вміло ставить корпус. В цьому плані він схожий на праймового Селезньова, однак нападник СК Дніпро-1 здається навіть кращим. У нього сильніший удар, він забиває прямими пострілами зі стандартів і з гострих кутів, а також активніше обігрується з партнерами – за 90 хвилин Довбик віддає майже 20 передач з точністю 73%. Щонайголовніше, всі ці навички не зникають у збірній.
Своїм футболом Артем нагадує Яремчука. Не дивно, що його теж сватають у Європу, причому вдруге – і цього разу за Довбиком стежать набагато цікавіші клуби, ніж Мітьюллан. Важливо тільки не опускати планку навесні.
Тілль і Сайядманеш – найкращі легіонери
Визначити найкращих іноземців у першій половині УПЛ 2021/22 було нескладно. Тілль непогано грав і у попередньому сезоні, але в нинішньому люксембурзький атакувальний хавбек перетворився на серце Ворскли. В його активі – 8 голів і 7 асистів. Інакше кажучи – половина усіх голів Ворскли в чемпіонаті. Крім того, Тілль став найкращим асистентом чемпіонату і другим за системою гол+пас після Артема Довбика.
Сайядманеш красиво попрощався з УПЛ, забивши гол у ворота Динамо і тим самим організувавши сенсаційну нічию. У поточному сезоні Аллах'яр став гольовою машиною луганців, забивши 7 м'ячів і віддавши 4 асисти при 16 матчах. За участі іранського форварда була проведена третина усіх голів Зорі. І це при тому, що за очікуваними показниками він напрацював всього на 3,17 xG.
20-річний нападник поступається досвідченішому Шахабу за xG та за середньою кількістю пострілів у площину, але відчутно переважає у відсотку точних ударів. Найкраще ж він себе проявляє на дриблінгу (6,49 за 90 хвилин, 52% успішних, лідер УПЛ серед форвардів) та в єдиноборствах (топовий форвард УПЛ за їхньою середньою кількістю). Також Аллах'яр не лінується допомагати в обороні, хоча навичок персу частенько бракує.
Ці якості дозволяють використовувати Сайядманеша в різних ролях – як центрального нападника, як відтягнутого або як вінгера. Всюди форвард діяв переконливо, причому не тільки в рамках УПЛ, а і в єврокубках. Прикро, що такі виконавці покидають український чемпіонат. Хочеться вірити, що якийсь із наших клубів підбере Аллах'яра – такі футболісти нашій лізі дуже потрібні.
Гармаш проводить найкращий сезон
Денис Гармаш – один із найцікавіших футболістів у історії сучасного Динамо. Він ніколи не був критично важливим на футбольному полі, однак його емоційність і безпосередність завжди підкуповували фанатів. Дуже часто вболівальники визнавали, що саме заведеність Дена допомагала киянам виграти важливі матчі (особливо проти Шахтаря). З іншого боку, вона ж часто знищувала шанси "біло-синіх" на успішний результат.
Ближче до кінця 2010-х Гармаша списали. Півроку він провів у Туреччині, а після повернення в чемпіонське Динамо від його появи на полі тактичні аналітики били фейспалми. Втім, настав новий сезон – і Денис заграв так, як ніколи. Він несподівано закрив позицію форварда, забивши 7 голів і віддавши 2 асисти. Крім того, Гармаш вколотив єдиний гол "біло-синіх" в ЛЧ. Між тим, в середньому ерзац-нападник проводить на полі лишень 52 хвилини.
Гармаш ніколи не був тупим (ні за полем, ні поза ним), але в нинішньому сезоні Ден став демонструвати свій інтелект особливо яскраво. Він помічає варіанти для просування атаки ще на самому зародку епізоду, грамотно обігруючись з партнерами, атакуючи вільний простір і створюючи моменти. За очікуваними голами Гармаш є другим у Динамо – в його активі 7,48 xG.
У першій половині УПЛ 2021/22 уявити Динамо без Гармаша на вістрі атаки було нереально. І це – у 31 рік, за наявності великої групи талановитих конкурентів. Настільки важливим для киян Денис ще ніколи не був. Браво!