Інтерв’ю "Футбол 24" із 30-річним форвардом Михайлом Сергійчуком, який пофеєрив у Чернігові, посприявши розгромній перемозі Вереса.
Останній тур УПЛ перед паузою на матчі національних збірних подарував кілька несподіваних результатів. До таких зараховуємо нічию Шахтаря із Минаєм, нищівну поразку Колоса від Динамо і, звісно ж, безпорадну Десну, яка на власному полі повністю провалила перший тайм, впавши під ударами Сергійчука та його партнерів.
Десна – Верес – 0:4 – відео голів та огляд матчу
Михайло відзначився не лише забитим голом, а ще й результативною передачею на Геннадія Пасіча, а також заробленим пенальті, який реалізував Кльоц. Фантастичний перформанс – і заслужений титул найкращого гравця 6 туру від УПЛ!
"Вірт нагадав нам історію 4-річної давності"
– Михайле, вітаю з голом, розгромною перемогою та званням найкращого гравця туру. Таке визнання від УПЛ – перше у кар’єрі?
– Дякую. Напевно, вперше.
– Йожеф Сабо навіть пропонував викликати вас у національну збірну…
– (Усміхається) Можливо, Йожеф Йожефович зі збірною туру переплутав. Мені, звичайно, приємно чути такі слова, але оцінюю ситуацію об’єктивно.
– Як команда відреагувала на 4:0 із Десною? Мабуть, самі від себе такого не очікували?
– У Десни дуже кваліфікована група атаки, у складі виконавці хорошого рівня. Ми налаштовувались на важку гру. Але так сталося, що у нас пішла власна гра з перших хвилин. А далі на куражі ще до кінця першого тайму зробили результат.
– Якою була передматчева установка від Юрія Вірта?
– Думаю, таких установок досить мало у нашому футболі (Усміхається). Можливо, Юрій Миколайович сам про це колись розкаже... Словом, він нам показав склад, показав чистий аркуш, нагадав історію 4-річної давності і наголосив, що для нас ця гра важлива. Є певна історія протистоянь. Тому ми виходили, грали за себе і за місто.
– Як оціните гру Десни? Наприклад, коли забивали ви, у воротарському майданчику вас ніхто не контролював…
– Такою є гра Десни в обороні. Вони діють позиційно, а не персонально. У нас також є власне розташування при стандартах. Кожна команда грає по-своєму. Вони зіграли так, як зіграли – для нас це добре.
"Якщо відкинути Динамо і Шахтар – будемо на іншій планеті"
– Ви не тільки забили, але й віддали результативну передачу. Наскільки психологічно важко було підходити до поєдинку у Чернігові після "сухого" старту сезону, нереалізованого пенальті у ворота Ворскли?
– Знаєте, як буває? Забив – до наступної гри ти на коні. Не забив – під конем. Мені не 18 років, щоб я хвилювався. До всього треба ставитися спокійніше.
– Тоді Вірт зізнався, що Верес не тренував пробиття 11-метрових. Після матчу з Ворсклою зайнялись цим питанням?
– Ні, над цим не працювали. Забиваєш – б'єш далі. Не забиваєш – битиме наступний.
– Якщо знову доведеться підійти до "позначки" – не здрейфите?
– Якщо до мене ще раз дійде черга, то – без питань. Спокійно ставлюся до цього.
– Зараз Верес піднявся у топ-8. Які плани на сезон?
– Президент клубу сказав, що наше завдання – перемагати у кожному матчі. Конкретних цілей ніхто не ставив.
– Як вам старт нового сезону УПЛ загалом? Несподіванок і сенсаційних рахунків – вистачає.
– Звичайно. Кожна команда вміє грати у футбол або, як мінімум, непогано оборонятися. У нашому чемпіонаті дуже мало клубів, які діють першим номером. Якщо відкинути Динамо і Шахтар, будемо на іншій планеті. Нам до цих клубів дуже-дуже далеко. А ось з усіма іншими командами, при належному порядку у своїй обороні, можна брати очки.
– І все ж, чи був результат, який вас сильно здивував? Наприклад, Динамо – Колос – 7:0?
– Ми дивилися той матч. Я ж кажу – це футбол. Сьогодні Колос програв 0:7, а завтра виграє 1:0 і ніхто не говоритиме про той розгром. Ми живемо від матчу до матчу. Переміг – святкуй, відпочивай, все чудово. Програв – тиждень будуть поливати брудом, "пилососити". Треба спокійно до цього ставитися, життя триває.
"Повний стадіон людей – сидять на горбах, парканах, деревах"
– Ви родом з Рівненщини, граєте за рідний клуб. Але суперників доводиться приймати у Луцьку – на території історичного суперника. Як почуваєтеся на тамтешньому стадіоні?
– Поки що все складається непогано. Можливо, не так, як би хотілося, але загалом – влаштовує. Керівники нашого міста та області запевняють: "Ще зіграєш у Рівному на Авангарді". Будемо чекати і вірити обіцянкам.
– Свою кар’єру розпочинали у вінницькій Ниві та Миколаєві. В обидві команди вас запрошував один тренер – Олег Федорчук. Яка його роль у вашому становленні?
– Олег Вікторович дав мені серйозний поштовх у справжній футбол. Він мене у Вінницю запрошував, потім мене з Вінниці "попросив" (Усміхається). Але коли запросив до Миколаєва, дав непоганих пів сезону – ось там я по-справжньому потрапив в український футбол. Я йому за це дуже вдячний.
– Після кубкової гри Миколаєва проти Шахтаря вас виділяв сам Мірча Луческу. Спогади – на все життя?
– Звичайно. Це була гра проти гранда українського футболу. Молодий, кров гаряча. Повний стадіон людей – сидять на горбах, парканах, деревах. Такі матчі запам’ятовуються на все життя.
– До речі, чи вірите у Луческу на чолі Динамо напередодні старту в Лізі чемпіонів, де суперниками киян стануть Баварія, Барселона та Бенфіка?
– З Баварією буде важко. А от Бенфіка та Барселона перебувають у не найкращому стані. Подивіться, що Луческу зробив у Динамо із молодими футболістами. Він дав їм упевненість та ігровий час. Вони змужніли і показують максимально сильний футбол у нашому чемпіонаті. У Лізі чемпіонів очікую від них приємних сюрпризів.
– В УПЛ ви дебютували у складі львівських Карпат. Які спогади про той період?
– У Львові я провів 1,5 року. Це дійсно перша команда, яка запросила мене в Прем'єр-лігу. Ігор Михайлович Дедишин, Юрій Володимирович Беньо – я цим людям безмежно вдячний за можливість. Також вдячний Ігорю Йовічевічу, який у мене вірив, і сподівання якого я не виправдав так, як він би того хотів. Важко було, хоча мав безліч гольових моментів, які я просто не забивав.
– Попрощалися з вами цивілізовано, без боргів?
– Так. Зі мною повелися солідно. Усе позакривали. Ніяких питань.
– За оновленими Карпатами у Другій лізі стежите?
– Звичайно. Маю там друзів, футболістів, з якими раніше грав. Часом зідзвонюємося, спілкуємось.
– У вашій кар'єрі було немало клубів, але історія з латвійським Вентспілс, мабуть, особлива?
– Якби цю історію можна було викреслити з пам’яті, я б це зробив. Замалював би чорним олівцем. Борги були великими. Коли ти без футболу 11 місяців через перелом ноги, без фінансів, сам наодинці борешся із проблемами – це важко. Чи повернули латвійці борг? Певну суму віддали, але не всю. Не знаю навіть, яким відсотком це окреслити. Сказали: "Або так, або ніяк".
– Тепер, якщо знову запросять кудись закордон, ви тричі подумаєте, перш ніж погодитися?
– Та, знаєте, я вже наїздився. У Вересі мене все влаштовує. Ще б до пуття довели рівненський стадіон, одне-два хороших тренувальних поля, щоб меніски не стиралися.
– Вам – 30. Які нереалізовані кар’єрні мрії ще залишились?
– Не знаю… Ще б виграти із Вересом якусь медальку – і я буду задоволений.