Інтерв’ю "Футбол 24" із Єфремом Лукацьким, фотокореспондентом Associated Press, який відпрацював на чемпіонаті світу-2018 у Росії. "Мундіаль виграла не Франція, а Путін", – переконаний журналіст.
У нього – колосальний професійний бекграунд. Упродовж багатьох сезонів Єфрем Лукацький фотографував матчі Динамо та Шахтаря у єврокубках і неодноразово ризикував своїм життям, працюючи у найгарячіших точках планети – Афганістані, Іраку, Чечні, Придністров’ї, Секторі Газа. Він брав участь у затриманні Саддама Хусейна і тиснув руку екс-президенту США Річарду Ніксону.
Але коли Associated Press запропонував Лукацькому відрядження у Росію – на чемпіонат світу – загартований журналіст схвилювався. "Друзі мені кажуть: "Ти що, з глузду з'їхав? Навіщо ти туди їдеш?" Але я – акредитований, це моя робота. Керівництво Associated Press одразу попередив, що можуть виникнути проблеми. Можуть не пропустити, а можуть… Хтозна, що їм у голову прийде", – зізнався нам Єфрем під час розмови у лютому.
Мундіаль – позаду. Лукацький "відстрілявся" і повернувся додому, привізши із собою чимало вражень. Як не дивно, серед них практично немає місця для футболу.
"І в штанах, і сорочці вивертали шви"
– Перед поїздкою у Росію ви зізнавалися, що відчуваєте певний психологічний дискомфорт. Як усе виявилося насправді? Чи співпали ваші тривожні очікування із реальністю?
– По-перше, почуваєшся напружено, коли спілкуєшся із російською поліцією, а також на митному контролі, коли перетинаєш кордон і демонструєш паспорт. З моїм колегою, який представляє інше агентство, також українським журналістом, що зараз працює у Китаї, провели понад годинну бесіду. Його перевіряли – хто, звідки, куди їде тощо.
Я бачив, що їм дуже хотілося. Відчувалося серйозне напруження. Вони аж губи прикушували. Але чітко було помітно, що мають команду згори – показати, що вони, мовляв, дуже демократичні, що все так відкрито і чудово.
Я працював у багатьох гарячих точках, але мене ще ніде так не обшукували, як обшукували в Росії. Не на всіх стадіонах, щоправда, але на декількох. Доходило до того, що і в штанах, і в сорочці вивертали шви. Хоча у мене на грудях був величезний бейдж, акредитація ФІФА, і я пройшов через рентген-обладнання… Мене це надзвичайно здивувало.
А ось по-друге, з іншого боку, вони зробили величезне свято. Такого чемпіонату і такої організації я більше ніде не бачив. Я мав можливість поспілкуватися із багатьма фанатами з різних країн, адже здійснив 24 перельоти різними містами Росії. Усі вони були в захваті від організації.
– Невже?
– Мексиканський уболівальник розповідав мені, що в його країні таке неможливо – інфраструктура, стадіони, дороги, аеропорти. Наприклад, для фанатів курсували безкоштовні потяги. Один перуанець аж бився головою об стінку. Каже, мовляв, такого навіть не міг собі уявити – що у вікнах плацкартних вагонів є скло, і в кожному вагоні наявний туалет.
Помітно, що в Росії усі дуже бояться поліцію. Вона часто зупиняє таксистів і нахабно вимагає гроші. Сам був свідком такої ситуації. Сиджу біля водія, на грудях – бейдж. Але поліцейський чомусь був переконаний, що я – іноземець, тож, не соромлячись, починає вимагати у таксиста хабар. Я не витримав. "Постеснялись бы", – кажу. Вимагача наче вітром здуло.
– Ви працювали у загадковій глибинці – Саранську…
– Так. Там дуже гарний стадіон, на 43 тисячі. Знаєте, яке населення Саранська? 300 тисяч. Команди Вищої ліги у них немає. Ви собі таке можете уявити? Запитую їх: "Як же так?" – "Та, – відповідають. – Після чемпіонату світу цей стадіон будуть розбирати". Які ж потрібно мати гроші, щоб збудувати таку шикарну арену, а потім половину розібрати. Всі їхні стадіони до чемпіонату світу – суто футбольні. Тобто під інші види спорту їх не залучиш.
Мене приємно вразили російські дороги. У нас такого немає. За місяць до старту Мундіалю ми проводили фінал Ліги чемпіонів, тож я можу порівняти. Диктаторські режими, як виявилося, мають певні переваги – готелі працювали, як і раніше, на вулицях не обдурювали, ціна на пиво не зростала.
– Тобто, їм вдалося переплюнути наше Євро-2012?
– Навіть не варто порівнювати. Літаки під час Мундіалю, наприклад, курсували дуже пунктуально. Персонал аеропортів отримав наказ не затримувати журналістів. А у нас же величезні об’єктиви, які ми не здавали у багаж. Там вага більша від дозволеної. "Журналісти? Все, проходьте". Разом з тим я розумію, що це все – лише на місяць, тільки на час чемпіонату світу.
"У вас є матрьошка Путіна?"
– Як реагували на вас росіяни?
– Перше, що робив, приїжджаючи у нове місто, – це казав: "Я з України". Мені було цікаво простежити за їхньою реакцією. І, уявіть собі, я був дуже приємно здивований: вони добре ставляться до України – у Самарі, Нижньому Новгороді, Сочі, всюди, за винятком Санкт-Петербурга.
– У Пітері вас спіткали неприємні інциденти?
– Траплялися різні випадки. От йду я Саранськом. Дивлюсь – сувеніри. Навколо крутяться туристи. Один запитує: "А у вас є матрьошки Путіна?" Продавець: "Так, є". Турист: "Та ні, мені таку потрібно, щоб з дитинства і до гробу". І відповідь: "Да мы сами не дождемся". Розумієте? Це було на кожному кроці. Як тільки чули, що я з України, починали нести такі антиросійські монологи, що я навіть насторожився: чи це, бува, не провокація.
Щодо Пітера, то я давно не бував у цьому місті – мене вразило, наскільки воно чудове. Ті ж дороги – вони платні, зроблені дуже якісно, рух ними швидкий. Порівнюю із Києвом – у нас доріг немає. Все було б фантастично, але коли у Пітері дізнавалися, що я з України, відчувалася напруга.
Натомість у тому ж Нижньому Новгороді люди значно привітніші. Таксист: "Ну що ви там з тією Європою? Європа вас не прийме". А я відповідаю: "Як не прийме? У нас безвіз давно. Ми вже в Європі". "Безвіз? – перепитує. – А ми про це навіть не чули". Що вдієш, у них працює дуже сильна пропаганда.
– Ви здійснили 24 перельоти. На скількох матчах Мундіалю відпрацювали?
– Я був на десяти матчах. Всі вони мене вразили. Я вже давно відвик бачити таку самовіддачу на футбольному полі. Адже коли дивишся наші матчі – цього немає. На Мундіалі ж гравці відпрацьовували до втрати свідомості. Особисто мені найбільше сподобалася команда Сенегалу. Але у них є проблема – нема кому забивати. Також попрацював на матчах Уругваю, Перу, Росії, Мексики, Хорватії, Швеції, Швейцарії… На вирішальні поєдинки не залишився – там здебільшого працювали фотографи тих країн, які пробилися до вершини. Мессі і Роналду також не застав – їхні команди занадто швидко повилітали.
– Вашому колезі – мексиканському фотографу AFP – пощастило опинитися в епіцентрі святкування збірної Хорватії після переможного голу у ворота Англії, і він зробив серію унікальних кадрів. А яким фото найбільше пишаєтеся ви?
– Яскраві стадіони, чудовий інтернет – працювати було легко. Важко виділити серед своїх фото унікальні – для когось вони унікальні, а для когось ні. Скажу лише, що вони друкувалися у багатьох світових виданнях.
"Іноземні фанати хором скандували "Во-ло-дя! Во-ло-дя!"
– Ви згадували про прискіпливі обшуки російської поліції. Можливо, помічали за собою стеження, коли прогулювалися містами?
– Ні, такого я не помічав. Думаю, вони більше стежили за тим, щоб усе було гаразд з іноземними фанатами – щоб їх не кривдили, не обдурювали. Я цікавився, чи побили когось. Бо у нас такого бути не може – щоб не побили якихось фанатів. Там я про таке не чув.
У Росії відбувалися інші цікаві речі. Наприклад, йдемо ми з колегами по Саранську у пошуках ресторану. Бачимо двох жінок у національному одязі. "Де тут можна поїсти?" – запитую. Вони відповідають і цікавляться: "А ви хто такі? Журналісти?" Так, кажу, ось це – мій колега з Італії, а це – з Німеччини. На їхніх обличчях – пожвавлення. Обіймають нас: "А можна сфотографуватися?" Після чого радісно: "Ну от ми й побачили італійця та німця!" Виявилося, що ці жінки приїхали з якогось мордовського села. "Знаете, я как будто побывала на Марсе", – зізналася одна з них. Вони такими очима дивилися на моїх колег, що це потрібно було бачити (Усміхається). Я з таким стикався лише в Афганістані, де тебе сприймали, наче іншопланетянина.
…Я ходив вулицями їхніх міст із величезною камерою, з дорогим обладнанням, але не відчував, що хтось мене хоче пограбувати. У Києві відчуття зовсім інші.
– Писали, що росіянки активно полюють на іноземних фанатів, пропонуючи інтим…
– Цікаво інше. Під час Мундіалю я зробив фотографію російської вболівальниці. Чудова дівчина – така гарна, така красива! Годі було відірвати від неї очі. Виявилося, що вона – відома у минулому порнозірка (Усміхається).
– Несподіване відкриття!
– Інше відкриття мене очікувало в таксі. Я розпитував про 100-річчя з дня розстрілу царської сім'ї. Хотів подивитися на будинок Іпатьєва. Але його вже немає – там новобудова, церква. Таксист виявився істориком. Він розповів, що в той час, у 1918 році, коли через місто вели полонених, місцеві жителі їх… викрадали. "Навіщо?" – здивувався я. "Для харчування, – відповідає таксист. – Канібалізм". Виявилося, що причина канібалізму – проста: всі підприємства, а це – металургія, стояли, а землеробства у цьому краї не було. Звідси й голод.
– Ви розглядали для себе цей Мундіаль не лише як спортивну подію, правда ж?
– Безперечно. Я хотів зрозуміти, що чекає Україну, як ми будемо далі. Хотів промацати підгрунтя. Прилітаєш в аеропорт Шеремєтьєво і перше враження: більше половини всіх пасажирів – китайці. Написи – китайською. Оголошення – китайською. І це – не туристи з Китаю. Вони їдуть у маленькі російські міста, де й селяться. Китай потихеньку завойовує цю країну.
Я слухав людей. Ось вам одна дуже смішна розмова між кількома росіянами. Вони зачепили тему Путіна. Один каже: "Ну ви ж розумієте, що Путіна підмінили?" – "Як підмінили?" – "У нього не такі мочки вух, це зовсім інша людина". Я жартома вмикаюся: "Ну хто це міг зробити?!" А він мені відповідає: "Китайці". І наводить такий аргумент: "Далекий Схід Росії, а також частина Уралу вже фактично належать Китаю. Китай посідає одне з перших місць у світі за продажем дерева. При цьому у Китаї вирубка дерев – заборонена. От і думайте".
Безумовно, я це все з великим інтересом слухав, але намагався не встрявати в розмови, побоюючись провокацій. Бо, приміром, у Ростові-на-Дону, один із таксистів почав говорити таке, що я аж злякався. "А як він у вас виграє вибори?" – цікавлюся. "Та я возив там одного під час виборів. Бачив власними очима, як вкидаються бюлетені", – відповідає.
Теніски в аеропорту Сочі (фото Єфрема Лукацького)
А от хто найбільше кричав, мовляв, та що ви там в Україні коїте, був вихідець із… України. У салоні його авто, звісно ж, висить георгіївська стрічечка. "Що ви робите? Ви – фашисти. Мій брат зі мною не розмовляє". Я намагався його вмовити: "Приїдьте до брата – поспілкуйтеся. Побачите все самі. Не вірте тому, що вам розповідають".
До речі, росіяни справді бояться їхати в Україну. Вони вважають, що за російську мову їх тут чекатимуть величезні проблеми. Казав їм, що половина Києва розмовляє російською. Не вірили, думали, що я брешу.
– Наостанок – ваш особливий спогад про ЧС-2018.
– Матч збірної Уругваю. Після фінального свистка сектори з іноземними фанатами хором скандували: "Во-ло-дя! Во-ло-дя!" Вони дякували Путіну. Весь стадіон – росіян там було не дуже багато. Всі – у дикому захваті, увесь світ стоїть на вухах. Я всім кажу: неважливо, хто став чемпіоном світу. Цей чемпіонат виграв Путін.
"Мессі та Роналду наср*ти на Україну – вони їдуть заробляти гроші". Художник – проти ЧС у Росії