Інтерв'ю "Футбол 24" із легендою аргентинського клубу Велес Сарсфілд, який грав проти Марадони і виховав не одне покоління світових зірок.
Аргентина – країна, яка кожного року продає найбільше футболістів в інші країни. Ми в Україні знаємо чимало про Бока Хуніорс чи Рівер Плейт, але там існують інші великі команди. Одна з них – Велес Сарсфілд. Клуб, популярний у Буенос-Айресі, 9 разів вигравав чемпіонат Аргентини та Копа Лібертадорес і виховав не одну європейську зірку.
Мені пощастило, бо вдалося поспілкуватись із тренером Уго Єрвасі. Це багаторічний керівник академії Велес Сарсфілд. Саме Уго Єрвасі дав дорогу у футбол Дієго Сімеоне, Маурісіо Пеллегріно, Ніколасу Отаменді, Мауро Сарате та багатьом-багатьом іншим. В Україні із Велеса грали Джонатан Крістальдо, Марко Торсільєрі та Роберто Нанні.
Не кожен може назвати своїм другом Хосе Луїса Чілаверта або Рікардо Гареку. Для Уго це просто друзі, з якими він іде по життю.
Крім того, Уго Єрвасі – спеціаліст, який вміє формувати гравців. Це вкрай важливі риси для кожного тренера. Взяти молодого хлопця і робити із нього справжнього футболіста, чоловіка із характером.
Не менше пощастило з тим, що Роберто Моралес допоміг із перекладом. Футбольна іспанська мова з аргентинським акцентом вкрай непроста для сприйняття і розшифрування розмови. Без Роберто цей матеріал навряд чи побачив би світ в Україні.
"Я грав проти Марадони на Камп Ноу"
– Сеньйоре Уго, розкажіть коротко про себе та про свою кар’єру.
– Доброго дня, я Уго Альберто Єрвасі, національний і міжнародний тренер з футболу, також тренер юнацьких команд. Логічно, що моя кар’єра тренера розпочалася в юнацьких командах клубу Велес Сарсфілд – клубу, який мене сформував, я пройшов усі його категорії.
Дебютував у головному дивізіоні в 16 років, проти Індепендьєнте з Рікардо Бочіні. Це був неймовірний вечір. Як усі юні, як кожен футболіст, я мріяв грати якомога довше. Відіграв 260 матчів за першу команду Велеса. Потім перейшов до клубу Олл Бойз, де зіграв 60 матчів, згодом повернувся до Велеса.
Також грав у Копа Лібертадорес за клуб Кільмес. Потім був великий продаж до Рівера, коли "Професор" Лабруна хотів мене бачити в своїй команді. Велес продав, бо за мене платили майже 100 тисяч доларів, а тоді це було багато.
У будь-якому разі для мене це великий виклик – грати за один з найкращих клубів світу. Я грав з такими партнерами як Маріо Кемпес, Альберто "Кролик" Тарантіні, Даніель Пассарелла, Убальдо Фільйол, Рамон Діас, Рейналдо "Гірчичний" Мерло, Норберто Алонсо.
З "Лисим" Діасом ми жили в одній кімнаті. Усі – це видатні футболісти, чемпіони світу. Грати з ними було крутим моментом у кар’єрі. Потім я грав в Іспанії за Сельту з Віго, це була оренда і теж цікавий виклик. Але виникла проблема з кількістю іноземців. У нас був ще бразилець Адемір. Тренував же серб Павіч, дядько суворий і розумний.
У Рівер Плейт
Я грав непогано, але потім прийшов ще один іноземець та з’явилися проблеми з моїм коліном і довелося повернутися до Аргентини. Там пограв за Тігре, Чакаріту, Тальєрес, проте в певний момент знов нагадало коліно і я вже не зміг продовжити виступи. От така кар’єра гравця, довга. Я пройшов багато етапів розвитку аргентинського футболу. Це найбільше багатство від виступів і поштовх стати тренером. Я працював під керівництвом Анхеля Лабруни, Сесара Менотті, Карлоса Білардо, Альфіо Басіле. У них я багато взяв.
– Звідки у вас любов до футболу і чи підтримувала вас родина?
– У мене вся родина футбольна. Тато – фанат футболу, фанат Велеса. Мій брат був футболістом, на жаль він загинув в аварії. Він грав за болівійський Болівар, за Атлетіко Тукуман і Велес в Аргентині. Грав форварда, був класним бомбардиром.
З дитинства футбол був у мене вдома, в моєму барріо, я постійно його бачив. Звідси моє коріння як гравця. Футбол – це моє життя. У хорошого футболіста має бути хороша дружина, аби допомагати йому, дарувати любов. Зі своєю жінкою я знайомий з 14 років. Вона знає правила життя футболіста і супроводжує в погані та хороші часи. Підтримує мене, так само як батько, мати, раніше брат. Я пишаюся ними, пишаюся своїми дітьми. А футбол – це все моє життя.
Грати в головному дивізіоні у 16 років у 1975-му було дуже важко. На моїй позиції виступав Хуліо Даніель Асад, дядько Омара Асада. Це один з найкращих футболістів, яких я бачив у своєму житті. Важко було здобути місце на полі. Він був вихідцем із суворого вуличного футболу, зі знаменитих потрерос, звідки вийшли навіть деякі чемпіони світу.
Зрозуміло, йому не подобалося, що якийсь хлопчак претендує на його місце. Доводилося демонструвати пазурі та ікла. Я завжди був відповідальним футболістом, розсудливим. Бравий був хлопак, нікого не боявся, з міцним характером.
– Розкажіть про свої виступи в Іспанії.
– Це був позитивний досвід. Мене познайомили з керівником клубу – сеньйором "Кіночо" (Хоакін Фернандес Сантоме), дуже авторитетною та приємною людиною. Проте я був іноземцем і через це довелося залишити Віго. У будь-якому разі це позитивний досвід, мені сподобалося. У мене купа друзів у самому Віго та в Іспанії.
Хотів би розповісти про один епізод. Під час матчу проти Барселони на Камп Ноу, я грав проти Дієго Марадони. Не повернувся до Віго разом із Сельтою, а залишився в Каталонії, щоб більше поспілкуватися з Дієго. Хоч на полі ми були опонентами, але в житті – друзями. Тому я гостював у Дієго вдома. Ми обидва – аргентинці, тому нам було про що поговорити.
– Які ваші футбольні досягнення?
– Переміг у двох чемпіонатах з Рівером. Зі збірною Аргентини виграв чемпіонат Південної Америки до 17 років, потім аналогічний до 19 років, коли змагання відбувалися у Мар-дель-Платі. Був чемпіоном із Кільмесом, ще щасливими вважаю часи в Тігре. У мене чимало футбольних досягнень.
"Я б не взяв Мессі у збірну Аргентини"
– Як ви стали тренером?
– Стати тренером – моє покликання від народження. Я закоханий у футбол. Ще коли грав, любив на полі керувати, наводити лад. Цьому сприяла і моя позиція центрального півзахисника. Час дав мені розуміння, що маю стати тренером. Я грав у Класіко Рівер – Бока, забивав, діяв проти Марадони, усього 11 класичних матчів. Ці матчі переконали бути наставником, у них особлива аура, привабливість.
Згодом я тренував юнаків у Велесі, тричі вигравав з ними чемпіонат, ми підготували приблизно 200 гравців, які виступали в Європі. Це "Туру" Флорес, "Негро" Гомес, "Турко" Асад, "Півник" Кабальєро, Пандольфі, Роберто "Ель Флако" Нанні, Леандро Сомоса, Сарате. Дуже багато футболістів пройшли крізь мої руки і я ними дуже пишаюся.
Кар’єру дорослого тренера почав після курсів, на яких викладали Рікардо Гарека, Хуліо Сезар Фальсіоні, Мігель Руссо, Рікардо Зєлінскі, Пабло Паскуллі – великі тренери, що здобували перемоги світового рівня. Вони сформували остаточно, як тренера. Це допомогло в роботі з такими футболістами як Флорес, Асад, Чілаверт, Сомоса, Нанні. Я вважаю, у нас була хороша гра.
– Завдяки чому Аргентина готує так багато професіональних футболістів?
– Аргентина завжди давала багато хороших футболістів. Хороших за рівнем умінь, професійністю. Ця суміш іспанської, італійської крові формує нашу неповторність характеру. Ми вміємо розвивати футболістів, пояснювати, змушувати прогресувати. Ми не маємо великих технологій, тож все пояснюємо на полі. Там, я вважаю, гравець зрозуміє більше. Тому аргентинці їдуть в Європу і користуються успіхом, вони вже підготовлені гравці. Хтось більш талановитий, хтось менше, але усі – якісні і з характером.
– Як ви оціните сьогоднішню збірну Аргентини?
– Ми говоримо про сучасну збірну. Її тренер Скалоні – це модний нині вибір у футболі. Він був хорошим футболістом, але йому, як тренеру, бракує досвіду, він не керував великими командами.
Із Рікардо Гарекою
Збірна Аргентини – дуже важке місце для роботи, особливо для того, хто не має досвіду. Моя думка, одна з тисяч думок, що в цьому проблема. Футболісти не грають так, як грають в Європі. Навіть такі зірки як "Кун" Агуеро, як Ліонель Мессі. Футболка "албі-селесте" – важка ноша. Тому, за усієї поваги до Скалоні, потрібен тренер більшого масштабу, досвіду, більш сформований. Тренер, чиє слово важитиме багато. У нас багато сильних гравців і я вважаю, що настав час зміни поколінь.
– У збірної Аргентини на Копа Америка – 3 футболісти з місцевого чемпіонату і 3 гравці з чемпіонату Мексики. Це суто тренерське рішення, чи чемпіонат Аргентини просто не може дати більше виконавців у національну команду?
– Гравці з Аргентини, гравці з Мексики. Головне – якість футболістів. Якщо б я був тренером збірної Аргентини, я б не взяв ні Ліонеля Мессі, ні Ді Марію, ні "Куна" Агуеро. Хай би відпочили, бо, повторюся, грати за збірну Аргентини – дуже важко. Я б сформував локальну збірну, аби чітко зрозуміти рівень чемпіонату. Це було б прекрасним досвідом для футболістів, великим досвідом для тренера. Від тренера залежить дуже багато. Потрібен авторитетний наставник.
"Знаю Сарате змалечку – це великий футболіст"
– Наскільки змінилася система підготовки молодих футболістів на клубному рівні в Аргентині за останні 10 років? На чому робиться акцент зараз?
– Дуже сильно змінилися технології підготовки. Гравці їдуть до Європи, здобувають досвід, повертаються і використовують усе вже вдома. Раніше ми не бачили багатьох речей, не мали порад, як розвиватися. Зараз юні футболісти бачать, як грає Манчестер Сіті, Барселона, Реал, Динамо Київ.
Хочу згадати свого хорошого товариша "Чоло" Сімеоне, я з ним працював в його останній сезон перед Європою. Це характер у чистому вигляді. Гравцям потрібно працювати над технікою, проте аргентинці вже народжуються з непоганою технікою. Їм потрібно вміти правильно її застосовувати, інтегрувати у колективні дії. А техніка для мене – це головне. Хтось може бігати й бігати, але без якісного прийому, без роботи з м’ячем діла не буде. Я вважаю, що на юнацькому рівні така підготовка покращилася в Аргентині.
– Останніми роками дуже великий вплив на кадрову ситуацію у футболі, починаючи з дитячих команд, отримали агенти. Чи є це проблемою для аргентинського футболу? Чи були у вас випадки, коли поради агентів вбивали кар'єри талановитої молоді?
– Так, питання агентів актуальне. Ми готуємо хороших футболістів, водночас економічна ситуація в моїй країні досить складна. В усій Південній Америці немає таких грошей, як у Європі. Тому деякі батьки і агенти поспішають відправити юного гравця туди. Якщо хороший футболіст не вміє працювати неробочою ногою, його можна довчити.
З Омаром Асадом (ліворуч) і Хосе Луїсом Чілавертом
Інколи батьки мають справжній діамант, необроблений. Вони квапляться, агенти квапляться. Я не можу їм наказувати, що робити, я лише тренер юнаків. Переконаний: гравець має бути добре підготовлений, ментально розвинений, психологічно стійкий, перш ніж їхати до іншої країни. Звичайно, у кожному випадку – своя ситуація і немає єдиного правильного рішення, але поспіху багато. Через це деякі гравці зазнають фіаско і повертаються.
– Яку пораду ви б дали Мауро Сарате у 2007-му: приймати пропозицію Аль-Садда, чи обрости психологічною впевненістю в Аргентині і тільки потім їхати на заробітки, але вже в Європі?
– Я знаю Сарате змалечку, знаю добре його братів. Це великий футболіст, дуже здібний. Справді, його випадок – показовий. Мауро рано поїхав, як ми кажемо в Аргентині, не закінчивши дорослу школу. Було багато факторів його трансферів, гроші ж були на чолі того списку. Вони приваблюють. Мауро – прекрасний футболіст, у нього були чудові кампанії у Велесі і Боці, проте в Європі він чимало втратив.
– Велес продає набагато менше гравців і за менші суми, ніж Бока та Рівер. Чому?
– Велес завжди продавав, якщо подивитися на історію клубу. Зараз клуб багато не продає, бо не може багато купувати. Команду довірили Габріелеві Хайнце (екс-гравець ПСЖ, МЮ та Реала). Був важким минулий рік, гравці змужніли, витримали удари. Аби розквітнути, потрібно пройти крізь це. Клуб шукає гравців у нижчих дивізіонах, прагне розвивати їх. Переконаний: ми потроху прогресуємо.
– Назвіть основні принципи підготовки гравців в Аргентині.
– Гравець починає формуватися у п’ять-шість років. Тож зараз футболісти розпочинають дуже рано. Вони грають п’ять на п’ять. Школи футболу вчать їх. Я вважаю, що футболістом народжуються. Завдання тренера – допомагати розвивати футбольні якості, а не вчити у прямому розумінні.
Потрібно знайти йому правильне місце, бо діти не знають – атакувальні чи захисні вони гравці. Для цього потрібне око тренера. Так було в мене з "Туру" Флоресом і "Флако" Пеллегріно, вони обидва були центрфорвардами.
У процесі занять футболом хлопчики ростуть, розвиваються у футбольному розумінні. З ким цього не відбувається, той залишає цей шлях. Зараз у 14-15 років футболіст вже майже професіонал. Ми намагаємося його правильно підготувати, тому аргентинці – жадані гравці в усьому світі. Ми працюємо з психологами, аби підготувати хлопців до випробувань.
Чому Нанні провалився у Динамо?
– Ви багато років працюєте у Велесі. Розкажіть, наскільки це великий клуб для Аргентини та які має традиції?
– Велес – історичний клуб. У ньому завжди піклувалися про кантеру, підготовку своїх футболістів. А ще – це сімейний клуб. У цього клубу немає "баррасбравас", а коли й існували – їх було мало. Таким його зробив дон "Пепе" Амальфітані – видатний керівник клубу, на честь якого названо стадіон.
У Велесі розвивали усі види спорту, дитячі секції. У нас унікальна база олімпійських видів спорту. Плавці-олімпійці готуються у нас. Це клуб, який завжди щось будує, а не руйнує і, на щастя, у Велесі завжди були розумні керівники. Тут не крадуть. Завжди були певні традиції. Саме тому не грандів – Рівер чи Боку – я вважаю зразковим клубом для Аргентини.
– Кого із відомих гравців чи тренерів ви виховали?
– "Турко" Асад, "Пауліто" Кабальєро, "Гажего" Мендес, "Негро" Гомес, "Чоло" Сімеоне, Крістіан Басседас, "Флако" Пеллегріно, Компануччі, "Ріфле" Пандольфі. Їх дуже багато. Для мене це велика гордість. Такою ж гордістю було працювати помічником у Карлоса Б'янкі, "Коко" Басіле, Рікардо Гареки. За останню декаду я працював з усіма гравцями Велеса. Серед них Мауро Сарате, Сантьяго Касерес, усіх і не згадаєш відразу. Вони по усьому світі і телефонують, консультуються. Це приносить задоволення.
– Ще одним відомим гравцем, якого ви виховали, є захисник Ман Сіті Ніколас Отаменді. Розкажіть про його становлення.
– О, я забув про Ніко! Він постійно розвивався. Рікардо Гарека забрав його до першої команди Велеса, там за чотири роки він сформувався повністю та став лідером збірної Аргентини, світовим гравцем.
– В українському клубі Металіст грали ваші вихованці Крістальдо та Торсільєрі. Обоє були успішними. Наскільки це талановиті гравці і чи змогли вони повністю розкрити власний потенціал?
– Марко – це особистість, прекрасний центральний захисник. Чуррі – також сильний гравець. Він з портреро Фіоріто, де народився Марадона. Гарека взяв його до основи. Він нічого не боявся і став прекрасним силовим форвардом. Велес багато дав йому, а він Велесу. А в Расінгу він став чемпіоном. Ці двоє – круті хлопці.
– У Динамо досі вважають колишнього гравця Велеса Роберто Нанні одним із найгірших трансферів клубу за увесь час. У чому причина його провалу в Україні?
– Роберто Нанні завжди був хлопцем, який мав фізичний потенціал. Нанні – це гравець штрафного майданчика. Він дуже сильний у силовій боротьбі та грі на другому поверсі. Я думаю, що йому просто не вистачило адаптації у далекій для Аргентини країні.
"Лобановський – фанат своєї справи"
– Ви працювали з Дієго Сімеоне. Як починав власну кар’єру цей знаменитий футболіст, а нині тренер? Вже тоді було зрозуміло, що з нього вийде наскільки успішна персона?
– Цікавий факт про нього у вас, мабуть, ніхто не знає. Він виступав за команду "Золота зірка де Касерос". Звідти потрапив до Велеса і стрімко прогресував. Дебютував у першій команді на позиції правого крайнього форварда. Згодом поїхав до Італії, про це він мріяв. Ну й характер у нього завжди був, без нього не досягнув би усього, що має.
"Близько п'яти хвилин на день я – нормальна людина". Правила життя та секрети успіху Дієго Сімеоне
Він увесь час говорив на полі. Як тренер – віддзеркалення себе футболіста. За футболку клубу Сімеоне тримався пазурами, так само він марив футболкою збірної.
– Якими рисами повинен володіти молодий хлопчик, щоб стати успішним професіональним гравцем? Це риси від народження, чи їх можна набути?
– Хороше запитання. Дивлячись на хлопчика, я за дві-три хвилини визначаю – гравець він чи ні, визначаю його профіль, як б’є, як веде м’яч, як рухається. Також оцінка залежить від віку. З шести до п'ятнадцяти років формується повністю образ гравця. Для мене дуже важлива креативність. Як швидко він обирає рішення на полі. А далі все це потрібно розвивати.
Хтось юний виглядає неймовірно, найкраще. Хтось середній, інший – слабкий. Це може змінитися. Але без вродженого дару нічого не зробиш. У мене траплялися футболісти, яким ніхто не пророкував великої кар’єри, а вони її зробили. У таких випадках впливає цілеспрямованість гравця, допомога оточення, якість роботи з ним у школі.
– Наскільки ретельно стежите за європейським футболом?
– Не можна не слідкувати за європейським футболом. Тим паче, у ньому багато латиноамериканських гравців, а ще азіати, африканці. Зараз гра у Європі значно більш вертикальна і технічна, ніж раніше. Футбол відчутно розвивається в Іспанії, Італії, Франції, Англії. Вважаю, що в Україні він теж прогресує, може піднятися ще. Так само футбол у Японії, Китаї. Вже не існує величезної різниці, яка була раніше між певними країнами. Розвивається футбольна підготовка, адже фізику ставити всі вже вміють. Її підтягують за кілька місяців, футбольні якості – ні.
Інколи копіювати добре. Я копіюю речі з європейського футболу. Дивлюся на провідні українські команди, там є дуже сильні гравці, але декому серйозно бракує техніки. Вам потрібно більше техніки. З техніки почався футбол. Отже потрібно працювати над нею та над швидкістю.
У попередні десятиліття футбол був значно повільнішим, ніж нині. Менш агресивним та інтенсивним. Зараз проспав момент – і програв. В Україні є хороша інфраструктура, це базис. У вас дуже амбітні керівники. Вже найближчим часом український футбол заявить про себе на світовому рівні. Жодних сумнівів.
– Як оціните перемогу збірної України на молодіжному чемпіонаті світу у Польщі?
– Перемога на молодіжному чемпіонаті світу засвідчила величезний потенціал України. Гравці у неймовірній фізичній формі, досить технічні і з великою тактичною дисципліною. Можу лише привітати тренерський штаб цієї збірної та федерацію з перемогою. Саме через побачене я певен, що Україна виступатиме на чемпіонатах світу.
– Наскільки вам було б цікаво попрацювати в Україні?
– Це було б цікаво. Логічно, що працювати у дорослому футболі важче, ніж у дитячому, через постійну потребу результату, але й успіх там приносить велику радість. У мене виходило тренували дорослих. Думаю, через наявність досвіду роботи з дітьми і хорошу тренерську школу.
От ми згадували Скалоні, який не мав тренерського досвіду. Досвід та підготовка необхідні. Я пройшов усі етапи тренерського становлення, працював у Перу та Парагваї (Серро Портеньо, Гуарані) з Рікардо Гарекою і "Тото" Беріццо. Зараз дуже хороший етап мого життя, Велес – мій дім. І все ж я був би радий попрацювати в Україні, бо прагну передавати свій досвід, ділитися тим, про що дізнався ще футболістом, а згодом тренером.
– Що ви знаєте про Валерія Лобановського?
– Лобановського знаю за високими досягненнями Динамо Київ та збірної в період 80-х та 90-х. Подобається, що його команди відрізнялися хорошою тактичною та фізичною грою. Практично всі гравці були універсалами, які могли зіграти майже на будь-якій позиції. Аналітик, тактик, педагог і фанат своєї справи, як і його покоління аргентинських тренерів.
Як результат, його вихованці – володарі трьох "Золотих м’ячів". Шкода, що, як і в Аргентині, так і в Україні, ці футбольні наслідки традицій зараз не на такому рівні, як то було 25-35 років тому. Але кожна футбольна школа і покоління мають свої фази підйому та падіння. Важливо робити з цього правильні висновки і продовжувати прогресувати.
– Насильство на аргентинських стадіонах – це проблема, традиції чи неминучість?
– Насильство – вічна проблема життя. Це не про футбол, про політику. Матчі чемпіонату грають без гостьової публіки, а кубкові – з приїжджими. Все починається не з клубів, футболістів чи публіки. Це – політика.
Аргентинці фанатично віддані своїм клубам, через це і побоюються гостьових уболівальників. Я переконаний, що свято футболу має відбуватися з обома інчадами. Для цього потрібна безпека, дисципліна, роз’яснювальна робота. Політики усього того не роблять. Людина має скуштувати спектаклю футболу, а не прагнути війни. Усі ж ми прагнемо перемоги, це коріння гуарані, але того забагато.
– Як зараз переносите карантин?
– Продовжую наполегливо працювати з відео та контактами, щоб мати нові методи тренування і роботи із футболістами. Потрібно також тримати добру фізичну форму. Чекаю повернення звичного ритму життя та тренувального процесу.
– Наостанок – про свою сім'ю.
– Я – Уго Альберто Єрвасі Коні, походженням з Калабрії, Італія. Мене називали "Ель Перо" (пес) Єрвасі, тому що я найчастіше закривав Марадону. Знаменитий аргентинський журналіст Хосе Марія Муньос хвалив мене: "він вигризає поле у Марадони в матчі Рівер – Бока".
Моя дружина – Марія Де ла Маркес, вона має іспанське та французьке коріння. Мої сини – Даніель Анхель, Дієго Альберто. Ще в мене двоє онуків – Сантьяго Ніколас та Ізабелла.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24
З іспанської переклав Роберто Моралес