Перша частина лонгріду Михайла Юхименка про історію легендарної збірної Австрії початку XX століття, від якої ведуть родовід сучасні Барселона та Манчестер Сіті.
На Євро-2020 Україна виступить проти Нідерландів та Австрії. "Ораньє" ми поважаємо за ван Дейка, Бергкампа, Роббена, Кумана, Ренсенбрінка, Кройфа, Гулліта, Райкарда, ван Бастена та колосальний вплив ідей "генерала" Міхелса. Австрія на тлі цих імен здається карликом, однак саме ця країна у минулому столітті подарувала континенту футбольний бізнес, Лігу чемпіонів, Євро, першу зіркову збірну, ультраатакувальний стиль та вчителів найлегендарніших тренерів. Великою мірою Пеп Гвардіола та Томас Тухель працюють з ідеями австрійців початку ХХ століття, однак історія забула про "Вундертім" та "віденські мережива" – і це потрібно терміново виправляти.
Передусім слід згадати, як австрійський футбол узагалі почав свій шлях до величі.
Від британських туристів до чвертьфіналу Олімпіади
Розвиток австрійського футболу пов'язаний із загальним футбольним бумом в Центральній Європі наприкінці ХІХ сторіччя. Популяризаторами "спорту №1" стали британці, які осідали на Дунаї, влаштовували товариські матчі й швидко створювали клуби. Перший із них народився у володіннях барона Натаніеля Ансельма фон Ротшильда.
Маєток Ротшильда в "Хое Варте" у 1897 році
Впливовий банкір скуповував землі у віденському районі Дьоблінг для створення комплексу садів "Хое Варте" – відповідно, йому були потрібні садівники. Багато таких приїхало з Англії, а одним із найманців у 1894 році став любитель футболу Джеймс Блек. Британець навчив правилам гри місцевих колег і подружився з сином головного садівника Францом Джолі – останній нещодавно приїхав з Альбіону, де був вражений футбольними матчами. У якийсь момент ця парочка вирішила організувати поєдинок 4-на-4 між англійцями та австрійцями.
Невідомо, хто переміг, але сади Ротшильда зазнали серйозних пошкоджень. Робітників від жорстокого покарання врятувала м'якість характеру Натаніеля, його англофільство та жага до меценатства. Крім того, він розумів, що людям потрібно відпочивати, тож замість репресій барон одягнув футболістів у жокейську жовто-синю форму, здав їм в оренду окреме поле й покрив усі витрати на тренування та ігри.
Матч Ферста в перші роки його існування
Зрештою, 22 серпня 1894 року в таверні Zur Schöne Aussicht гравці барона заснували Перший віденський футбольний клуб, який згодом стали іменувати скорочено – Ферст (від англійського слова First). Спонсором виступив банк Ротшильда, а емблему в кольорах його родинного герба намалював один із футболістів-засновників – Вільям Біл. Цікаво, що логотип вперше презентували на острові Мен, звідки й походив художник.
Ферст офіційно став першим футбольним клубом в історії Австрії, однак цей статус принципово заперечували у Першому віденському крикетному та футбольному клубі (Крикетері), співзасновником і членом правління якого став Джон Грамлік – цей бізнесмен займався гідравлічними системами.
Обидві команди подали документи на реєстрацію практично одночасно, але проєкт барона Ротшильда столичні чиновники схвалили рівно на день раніше – до того ж, на прохання Ферста з назви Крикетера прибрали слово "Перший". Соратники Грамліка звинуватили суперників у корупції, а клуби стали заклятими ворогами.
Перша команда Крикетера в 1897 році. У ній вже є кілька австрійців
Дотепно, що сперечаючись за старшинство, віденці разом із істориками не зараховують до офіційної статистики Академічну технічну асоціацію велосипедистів Граца (ATRV Graz), засновану висланим з Праги студентом Георгом Августом Вагнером. 18 березня 1894 року на площі перед державною міською гімназією цей клуб провів футбольну двосторонку – до заснування столичних Ферста й Крикетера залишалося півроку.
У листопаді 1894-го Ферст і Крикетер провели перший офіційний матч в історії Австрії. Команда Грамліка, складена виключно з англійців, перемогла з рахунком 4:0, однак колектив Ротшильда зміг похизуватися кількома місцевими футболістами. Через два тижні вони провели ще одну очну зустріч з аналогічним результатом, і лише з третьої спроби "синьо-жовті" перемогли крикетистів – з тим же рахунком 4:0. Між цими поєдинками загубилися зустрічі Ферста з Грацом, проведені навесні 1895-го.
Картина Людвіга Коха "Матч Крикетера", 1906 рік, гуаш
Знайомство австрійців з футболом відбувалося весело. У перших матчах необізнані фанати аплодували виносам "свічкою" й підраховували, скільки разів арбітр підняв прапорець, вважаючи, що це дуже важливо для гри. Футболісти ж палили цигарки й розпивали коньяк на полі прямо перед стартовим свистком, а методи тренувань прекрасно описав перший австрієць Крикетера, художник і журналіст Макс Льойте: "Тренер взяв кілька камінців, став на середині поля й за кожну помилку чи промах карав влучним кидком".
У 1910 році серед керівництва Крикетера виникли певні розбіжності, які завершилися відходом кількох офіційних осіб та футболістів у новий клуб – Спортивне об'єднання Вінер Аматур. Через 16 років "віденські любителі" перейменуються в Аустрію.
Ще одним англійцем, причетним до створення елітного австрійського колективу, став Гаррі Лоу – директор капелюхової фабрики. Бажаючи покращити побут підлеглих, він вирішив організувати футбольний клуб – британець не став мудрувати, а просто дав оголошення в травневому номері газети Neues Wiener Abendblatt. На пропозицію про набір у команду відгукнулася небагата віденська молодь з району Хюттельдорф. Так у вересні 1898 року було створено Перший віденський робітничий футбольний клуб, який наступної зими перейменують у Рапід.
Перший віденський робітничий футбольний клуб (Рапід) у 1898 році
Однією з найважливіших фігур в еволюції австрійського футболу став екс-захисник Вест Бромвіча Магнус "Марк" Ніколсон, який наприкінці XIX століття виблискував у Ферсті. Зокрема, саме йому австрійці мають віддячити за появу сітки на воротах – в одному з програшних матчів проти Крикетера рефері банально не помітив його гол. Втім, Марк більше запам'ятався своїми менеджерськими здібностями.
Приїхавши до столиці Австро-Угорщини з Марселя для роботи у представництві тур-компанії Thomas Cook and Son, зірковий захисник став організовувати поєдинки між англійцями та віденцями у парку Пратер – в одному з таких матчів у грудні 1898-го зародилися історичні кольори збірної Австрії (чорний низ, білий верх). Мріючи про міжнародні зустрічі, Ніколсон добився створення комітету для проведення змагань, складеного з лідерів віденських клубів – через нього в 1899 році вдалося провести поєдинок збірної міста з Оксфордським університетом.
Уже в 1900-му підприємливий Марк заснував і очолив австрійський футбольний союз (ÖFB), а у 1901-1902 роках "збірна Відня" зіграла проти Швейцарії та "збірної Будапешта". Із цих матчів почала свою історію збірна Австрії.
Марк Ніколсон (другий вгорі) в складі збірної Відня, 1899 рік
Популярності "спорту №1" на Дунаї додавали гастролі клубів з Альбіону – зокрема, Оксфордського університету, Евертона, Тоттенхема та Саутгемптона. Особливий же вплив на регіон справило континентальне турне Рейнджерс у 1905 році: гості з Ґлазґо громили суперників, подовгу володіючи м'ячем і вибігаючи в атаку через купу ефектних дрібних передач – мінусом була низька ефективність на "городах", але навіть у Англії шотландська тактика вважалася прогресивною.
Саме її послідовники почали тренувати в Австро-Угорщині перед Першою світовою: у Празі працювали екс-захисник Селтіка Джонні Медден і колишній гравець Арсенала Джон Дік, а у Відні та Будапешті творив лідер Болтона Джиммі Хоган – влітку 1912-го він став асистентом закоханого в Рейнджерс коуча збірної Австрії Уго Майзля. Таким чином, не теренах імперії Габсбургів сформувалася т. зв. дунайська школа футболу – фактично, це була Шотландія "на максималках".
Травнева афіша на віденському стадіоні "Хое Варте" в 1905 році
Футбол в Австро-Угорщині розвивався шаленими темпами. За 20 років після створення перших віденських колективів встигли вирости такі відомі нині команди, як Аустрія, Рапід, Штурм, Адміра, Спарта, Богеміанс, Славія, Вікторія, Ференцварош, МТК тощо. Клуби створювалися у всіх громадах і для різних верств населення.
Рапід, як колишній "перший робітчний колектив", притягував ліву політичну тусовку, Аустрія збирала навколо себе середній клас, а численна єврейська спільнота вболівала за Хакоах – його у 1909 році створили стоматолог Ігнац Кернер та літератор Фріц Ленер. Саме за Хакоах на початку 1920-х виступав майбутній тренер Бенфіки Бела Гуттманн, а найбільш відданим фанатом клубу стане Франц Кафка.
Із турнірами в Австро-Угорщині також був порядок: вже у 1897 році Джоном Грамліком було створено перший міжнаціональний Кубок виклику – щоправда, в ньому довгий час виступали виключно віденські клуби. Це змагання називають дідусем Кубка Австрії, а предком чемпіонату вважається Tagblatt-Pokal – організована газетою Tagblatt у 1900 році першість для столичних колективів.
Через необачно прописаний регламент цей турнір проіснував всього три сезони, адже триразовий переможець мав право забрати трофей собі назавжди. Усі три змагання поспіль виграв Ферст, запасного Кубка у газети не знайшлося, а спонсори не виявили інтересу до проєкту.
Ферст з Кубком виклику в 1899 році
На рубежі століть проводилися і товариські змагання – наприклад, Кубок, присвячений 50-річчю правління імператора Франца Йосифа. На ньому феєрично виступив новостворений Рапід, який зайняв останнє місце й програв один із матчів з рахунком 0:20. "Робітничий клуб" таке приниження компенсував розривом австрійського чемпіонату, створеного в 1911 році – у турнірі, складеному виключно з віденських клубів (їх завжди було не менше десяти), Рапід виграв 7 із 11-ти перших сезонів.
На тлі такого футбольного буму австрійська збірна, складена з представників Цислейтанії (австрійської частини імперії), стала чвертьфіналістом стокгольмської Олімпіади-1912. Це було не так і складно (турнір починався з 1/8 фіналу), але глядачам запам'яталася ефектна гра з купою комбінацій та розгром Німеччини (5:1).
Кадр із матчу Німеччина – Австрія на Олімпійських іграх 1912 року
Архітектором тріумфу став Джиммі Хоган, який відповідав за тактику та підготовку збірної. Уго Майзль почав співпрацювати з ним після нічиї з Угорщиною, отримавши рекомендацію від арбітра Джей Ті Хоукрофта – так за 6 тижнів підготовки до Олімпіади адепт шотландського стилю та його фанат стали великими друзями.
Хоган закохався у Відень і не збирався його покидати, разом з Майзлем сподіваючись перемогти на Олімпійських іграх-1916. Плани обірвала війна.
Футбол у Республіці
Перша світова завдала серйозного удару по місцевому футболу. Австрія пролетіла повз Олімпіаду-1916, чимало гравців загинули на фронтах, тренер збірної воював всі чотири роки, Імперія розпалася, а новостворену Австрійську республіку не пустили на Олімпіаду-1920 – Британія навіть вимагала виключити країну-агресора з FIFA. До цього додалося політичне протистояння між правими та лівими, яке тривало протягом всієї історії Першої республіки й періодично вело до кровопролиття. Сусідні ж держави – зокрема, Чехословаччина – бойкотували матчі проти Австрії.
Фінал без... арбітра: як війни, революції і заколоти призводили до колапсу європейських чемпіонатів
Тренер збірної Австрії Уго Майзль (праворуч) разом із братом Вільгельмом в армії у 1916 році
Втім, ногом'яч швидко відродився. Провідну роль у цьому процесі відіграв Відень, який залишався найбільшим містом у регіоні й славився національною та соціальною різнобарвністю. Ці особливості суттєво впливали на спортивні школи: так, у віденській Герті виховувалися майбутні лідери збірної Маттіас Сінделар та Йозеф Біцан – вихідці з чеських робітничих родин – а її тренер, екс-банкір Уго Майзль, мав чесько-єврейське коріння.
Мультикультурність у поєднанні з відносною фінансовою стабільністю, політичним різноманіттям та запровадженням 8-годинного робочого дня призвели до масового захоплення "спортом №1". На початку 20-х середня відвідуваність місцевої ліги коливалася в межах 15-20 тисяч уболівальників, а поєдинок проти збірної Італії на реконструйованій арені "Хое Варте" зібрав 85 тисяч глядачів (хоча стадіон вміщував 55 тисяч). Уся ця маса фанатів до та після матчів окуповувала кав'ярні, які стали аналогом пабів і швидко розділилися за клубними кольорами.
Так, вболівальники, гравці та функціонери Аустрії збиралися в кафе "Парсіфал", представники Рапіда полюбили кафе "Голуб", а кав'ярня "Стара ратуша" стала прихистком фанатів Хакоаха. Найпопулярнішим у віденській футбольній спільноті вважалося "Ринг Кафе", яке газета Welt am Montag назвала "революційним парламентом для друзів і затятих шанувальників футболу; тут не могло бути визначальної підтримки якоїсь однієї команди, оскільки часто в одному місці були представлені вболівальники майже всіх віденських клубів".
Типова кав'ярня початку ХХ ст. в Австрії
Взагалі, кожна поважна газета мала спортивний розділ, на 90% присвячений футболу. Місцеві журналісти, прекрасно обізнані з клубним життям, давали поради тренерському штабу збірної та просували туди своїх улюбленців.
Важливість футболу для Австрії в середині 1920-х важко переоцінити. Так, віденські соціал-демократи вважали гравців Рапіда зрадниками пролетарів, адже колектив з "червоного" району став професіональним – тобто, "буржуазним". Лідери місцевих клубів, такі як Матіас Сінделар (Аустрія) та Йозеф Уріділ (Рапід), ставали героями пісень, знімалися в кіно й були зірками реклами. Голкіпера Руді Хідена, проводжали зі Штурма до віденського ВАКа ледь не всім Ґрацом. За кілька років "красунчик Руді" став законодавцем мод для воротарів, а віденські двори будуть забиті дітлахами, які грали або нападників, або "хіденів".
За довгою лірою: від Лібонатті до Каморанезі – найкращі оріунді в історії збірної Італії
Пісня доктора Роберта Катшера і Германна Леопольді, присвячена нападнику Рапіда Йозефу Уріділу
Таким чином, після розвалу Імперії австрійський футбол не тільки вижив, а й перетворився на суспільний феномен. Щоправда, у загальноєвропейських рамках він не виділявся – підйом спортивної індустрії був характерним виявом епохи, міжнародних турнірів практично не існувало, а національні команди, здебільшого, проводили товариські зустрічі.
Збірна Австрії виглядала в них солідно, з 1920 року по 1925-й зігравши 41 матч і здобувши 21 перемогу при 11-ти нічиїх. Очолював її Уго Майзль – чоловік, який дуже скоро зробить свою країну флагманом європейського футболу.
Читайте продовження за посиланням знизу.