Україна та Казахстан розійшлися миром (1:1) у 3 турі Європейської кваліфікації на Чемпіонат світу 2022. Рахунок та огляд матчу відбору ЧС-2022 – на "Футбол 24".
Обидві команди у поточному відборі досі не перемагали. Казахи поступилися чемпіонам світу вдома з пристойними як для себе 0:2. Підопічні Шевченка встояли у Франції, але не переграли фінів удома. Матч, як і онлайн-трансляція Україна – Казахстан на "Футбол 24", стартував о 21:45. Це вже п'ята офіційна зустріч в історії протистояння цих національних команд. У 2000-х роках "синьо-жовті" незмінно перемагали під час двох відборів на ЧС, щоразу забиваючи мінімум 2 голи.
Україна – Казахстан: онлайн-трансляція матчу відбору ЧС-2022
Перший удар на 6 хвилині. Маліновському грубо врізали (захисник Кайрата Аліп отримав заслужену жовту), сам же Руслан виконав стандарт – без проблем для голкіпера. Сайт УЄФА традиційно не вгадав зі схемою команди Шевченка. Цього разу малювали 5 захисників. але Зінченко грає в центрі поля, а зовсім не лівого захисника. Дикий брак українців (кількість втрат на рівні казахів) на своїй половині. Матвієнко ледь не привіз момент. Пощастило, що суперник не дуже високого технічного рівня і втекти далеко не зумів. Серія ударів гостей після чергового подарунка захисника Шахтаря. Зінченко вкотре відкривався у гарній позиції, а Матвієнко не виконав. Пішла обрізка і контратака. Відбилися.
Україна – Казахстан – відео голів і огляд матчу
Блискучий розрізний пас Зіни, але жахливий удар Мораєса повз ворота з меж штрафного. Дальня спроба єдиного форварда Казахстану – дебютант Трубін спокійно відводить слабку загрозу. Маліновський ідеально викрутив у центр штрафного, Мораєс ударом з льоту не влучає, але вже ближче до мети. І знову розкішне позиціонування нашого капітана. Зінченко грає на підбиранні, розганяє атаку і віддає – Яремчук елегантно обвів голкіпера, перервавши свою суху серію у рамках відбору. Гарно ловимо на обрізках і втратах позицій гостей, але дуже заважає брак у фінальній третині поля, коли треба віддати спокійніший пас. Загубили так 2-3 суператаки.
Зінченко з допомогою простих, але дуже ефективних стіночок у центрі та на лівому фланзі розриває захисні порядки "синіх". Ще б Мораєс не вмикав свій режим з нинішнього сезону, коли марнує момент за моментом – уже могли б морально відпочивати і набивати різницю голів, яка може згодитися на фініші. Як тільки швидкими передачами наші хавбеки Ман Сіті та Аталанти запускають атаки, тут же гострота. А ось навіси з флангів – це таке. Тут височенні казахи беруть силою і кількістю. Зіна показує, як треба розривати. Мораєс класно змістився ліворуч, покотив Сашку, а той під розстрільний удар Яремчуку – знову провалюємо лише останній постріл.
Момент за моментом. Яремчук продерся у воротарський і віддав Мораєсу під зручну позицію. Жуніор затягнув з ударом, не зумівши прошити захисника на лінії воріт. Маліновський потужно пробив зі штрафного, Кривцов на добиванні з кількох метрів. Ну, ніяк не лізе другий гол! Хоча моментів більше, ніж за обидва стартові матчі кваліфікації. Яка ж кайфова комбінація. Маліновський на Караваєва, той Яремчуку. Роман п'ятою вивів Зінченка на удар, і знову не вистачило зовсім трохи. Усе в топовому темпі, красиво, натхненно.
По перерві Яремчук і Мораєс традиційно втрачають свої моменти, а казахи забивають. Відразу 3 заміни зробив Байсуфінов у перерві – подіяло. Українці вийшли якимись відверто розслабленим, насторожила посмішка заспокоєння Шевченка, мовляв, свої голи ще закотимо. А казахи забили у неспішному темпі УПЛ. Щось середнє між позиційною атакою і контрнаступом, обвідний удар, українська класика – граємо відмінно, але пропускаємо і мучимося. Марлос і Зубков замінили Сидорчука та Мораєса на 67 хвилині. Гра зовсім зупинилася, але тут казахи самі подарували нашим шанс. Не дограли на підбиранні перед штрафним, суперпас Маліновського на Зубкова, той б'є прямо в голкіпера з вбивчої позиції. ЯК?!
Після перерви величезний спад України. Насамперед програли боротьбу. Хоча в атаці все одно створили в 5 разів більше моментів. На 81 хвилині бачимо дебют Довбика. Ва-банк. Форвард СК Дніпро-1 замінив Шапаренка, який опустився на місце опорника після заміни Сидорчука. Яремчук заробив гострий штрафний. Маліновський у стінку та в небеса. Якщо вже в Руслана не йде, то наші справи кепські. Тимчик замість Караваєва на 87-й. Довбик пірнає у штрафному, вважає словенський суддя, хоча Артема притримував колишній українець Малий. Прикро, що на останніх хвилинах всі наші сподівання – на пенальті.
Марлос грубо обрізається – божевілля, ми так і програти абсолютно виграшний матч могли. Зінченко також пробиває далеко від мети. Довбик ледь не врятував. Гарно поклав суперника на газон, але пробив у Покатілова. Катастрофічне фіаско. Україна набирає 3 очки, формально це друге місце. Але у фінів та боснійців матч у запасі, 2 та 1 бали відповідно, а це означає всі шанси нас обійти в разі перемоги над казахами.
Спад Динамо і Шахтаря, втрата лідерів, або Франція стала фатальним успіхом
Коли наші гранди змагаються не в тому, хто кращий, а хто переживає менший спад і наробить менше помилок з колективами УПЛ, якість яких відверто сумнівна... Коли донецький та київський клуби в одні ворота в єврокубках виносять, відверто граючись і навіть місцями відпочиваючи на полі, середнячки топ-чемпіонатів. А може, ми просто перелюбили і переоцінили їх? На жаль, порівняно з 2020 роком і динамівці, і "гірняки" відверто здали. Дехто тримає марку, але його навіть не викликають (Буяльський точно слабший за нинішнього Марлоса?), а деякі персонажі викликають відверті питання – тренерський штаб точно зібрав найкращих?
Так, травмовані чи не до кінця готові Бєсєдін, Ярмоленко, Коноплянка і Циганков уже не раз демонстрували, що здатні витягувати збірну в кризові моменти. Але ще на зимових зборах вічних борців за українське золото від обох наших флагманів віяло безнадією. Голи народжувалися в муках, а ззаду проблеми. Пройшли по супернику в ЛЄ, але дуже вже натужно. Донеччани у більшій кризі, тому й відрив лідера Прем'єр-ліги такий потужний – привіт браку Матвієнка, що міг завершитися бідою значно раніше, другій поспіль провальній заміні Марлоса, 5 втраченим моментам Мораєса, з яких один просто 200-відсотковий. Кривцов також змарнував явну нагоду забити, але він хоч захисник.
Не Шахтарем єдиним. Сидорчук на пару з Зінченком став винуватцем обрізки, яка привела до 1:1. І ніби й біг Сергій до своїх воріт, на відміну від Олександра, але що з того, якщо здійснював надто пасивні спроби відбору? Караваєв замість того, щоб тримати "свого" Мужикова на фланзі, побіг у центр, де Кривцов і компанія мали б спокійно накривати скромні сили казахів. Шапаренко стартував у кращій позиції, ніж автор гола казахів, але виконував ту ж ліниву пробіжечку, дивлячись лише на м'яч, а не оцінюючи поле загалом (стара проблема українських гравців). Якщо ми вже не супершвидким казахам бігову роботу програємо, то яка АПЛ, які топ-чемпіонати, які амбіції на Євро?
Матч з Францією був майже зразковим. Це справді було круто, але виявилося фатальним для менталітету команди, якій радісно готували теплу ванну на кожному кроці. Виходить, їх не можна підтримувати і хвалити, адже прогресують тільки стадії переоцінки себе та недооцінки суперника? У цьому фіаско винні всі ми. І вболівальники, які надто підносили своїх кумирів, надто високо витали у хмарах. І журналісти, які всі ці роки з дня у день хвалили "синьо-жовту" дружину та її головного тренера так, ніби вони мінімум у півфінал Євро пробилися. І тренери з гравцями, в яких усе завжди добре, все "під контролем", все переможно, всі помилки проаналізовано та виправлено.
Тепер та нічия у Парижі виглядає якось навіть жалюгідно. Ті ж боснійці теж були близькими, аби відіграти ідеально засушений нічийний матч з чемпіонами світу. За втраченими очками ми вже позаду і них, і фінів. Важко повірити, що з настільки крихким, слабким в обороні та повільним в атаці Казахстаном хтось з наших конкурентів так само втратить перемоги. Наразі в нас є всі шанси випасти з боротьби навіть за друге місце, хоча тішимо себе слабкими надіями, що з сильнішими командами нам якось навіть легше.
Зінченко, Яремчук і Маліновський – лідери, які розчаровують попри всю свою користь
На полі не вистачає справжнього капітана. Ніби всі наші зіркові легіонери дають від себе потрохи, але вожак має бути один. Завести команду Зінченко поки не здатен. Світла голова, креатив, класні паси та відкривання – гра під керівництвом Гвардіоли даремно для Сашка не минає. Але те ж виконання підводить, над ударами треба працювати і працювати. Україна 28 разів пробивала по воротах Казахстану. Однак лише 10 разів Покатілов змушений був вступати у гру. Аж 89% наших ударів йшли по центру! Не знаю, де там коментатор вгледів геній воротаря, адже йому й кидатися особливо не доводилося. Тільки Яремчук викрутив, відразу гол. Навіть казахи били якось різноманітніше, старалися цілити в кут.
До гри Зіни в обороні також є претензії. Пасивний відбір проти Грізманна – пропущений гол. Обрізка сьогодні, а потім надто пасивна спроба виправитися – другий гол. З 4 ударів повний пшик, і це вже тенденція трьох матчів відбору. З іншого боку створив 6 моментів, два стовідсоткові. Видав 95% точності передач. Ось такі вони парадокси наших зірок. Схожа ситуація з Маліновським. Цілих 8 ударів – це дуже багато, а лише 2 влучання у площину воріт просто жахають. Руслан та Олександр найчастіше вступали в єдиноборства, але програли внизу більше половини дуелей.
Після перерви це стало особливо помітним. Ми програли відбирання, єдиноборства внизу. Розслабилися, подумали, що суперник сам розсипеться, а повернутися у гру вже по-хорошому й не зуміли, набиваючи красиву статистику ударів переважно спробами з-за меж штрафного. Комбінаційна гра розклеїлася, пішли дальні непідготовлені постріли. Точність пасів впала на 6%, у суперника виросла на 12%.
Казахи навіть втрат у 2 таймі робили менше – ролі команд після потрійної заміни Байсуфінова дуже сильно помінялися. Гол взагалі став хрестоматійним. Яремчук не реалізує момент у межах штрафного майданчика, Маліновський програє боротьбу на фланзі, Шапаренко відбирає, Зінченко і Сидорчук дарують контру, миттєве покарання за ліниве повернення на свою половину.
Стара-добра якість збірної – ми це проходили регулярно
Шевченко з італійським штабом аналітиків майже змусив забути. Щоб такі провали, один гучніший за інший, та за кілька днів? З іншого боку нам і часто щастило в останні роки. Забивали вирішальні голи наприкінці матчів, навіть автоголи суперників допомагали. Славнозвісний фарт Шеви ставав мемом, нагадуючи Блохіна і дещо знецінюючи величезну тактичну роботу тренерів збірної. Зараз ми цілком серйозно обговорюємо, чи був пенальті на Мораєсі та Довбику. Люди добрі, знову скочуємося не туди. Зовсім не судді винуваті у тому, що наші хлопці не можуть забити з кількох метрів. Зінченко (6 ключових передач), Яремчук (5), Михайліченко (4) та Маліновський (3) на чотирьох створили 18 нагод для ударів партнерам.
Так, це дуже сумно, коли в Руслана не йдуть дальні удари у збірній, а поїде зараз в Аталанту і видасть черговий шедевр. Чи коли Яремчук марнує 4 моменти з 5, а в Генті стріляє дублями і хет-триками. Чи коли Зінченко у Манчестер Сіті вмирає, добігає, встигає у відборі, а у збірній все чого не вистачає. Річ не в тому, що вони не люблять національну команду. Ніби й не бережуть себе. Двох згаданих півзахисників заганяли більше за всіх інших – 270 хвилин за 8 днів ще тільки в Матвієнка. Коли за таких обставин, не слухаються ноги Зінченка з Маліновським, десь зрозуміти можна. Просто в підсумку з таких деталей складаються оці невдачі. Не може гравець Аталанти вічно опускатися за м'ячем, обігравати 2-3 суперників, а потім ще й забивати чи віддавати на порожні ворота партнерам.
Нерівний за якістю і класом склад не зможеш вічно витягувати на 2-3 людях. Скільки ще вбивчих моментів потрібно Зубкову та Мораєсу, аби відзначитися? Жуніор забив 1 гол за 2 роки у збірній і як для натуралізованого гравця дуже мало виправдовує таку регулярну довіру Шевченка. Марлос раптово ніби втратив і силу, і мотивацію грати у футбол. Причому не тільки в національній команді. Ярмоленко і Коноплянка дуже вже відчутно здали без практики і на фоні все частіших травм. Циганкова продовжують переслідувати пошкодження, які ніби й не на кілька місяців, але лякають своєю постійністю. Ми вперше в житті забили лише 1 гол і не перемогли Казахстан. Так само вперше в історії не били Фінляндію.
Але скільки таких історій було раніше. Вірменія, Литва, Словенія, стара і ще не така потужна Ісландія, Білорусь, Північна Ірландія, Албанія, Грузія. Це перелічуємо лише офіційні матчі, осічки з далеко не топовими, на папері слабшими за нас збірними. Згадайте нічийний синдром у тому ж Києві збірної Лобановського під час відбору на ЧС-2002. Програли Польщі, а потім нічиї з Білоруссю, Уельсом і Норвегією. Лише переїхавши до Львова, здобули свою першу перемогу (розгромили Вірменію). Що там з Ареною Львів, до речі? З такими результатами задумуєшся, а чи таке вже погане поле там було, що від фартового, "намоленого" місця проведення відмовилися в останній момент.
Бо нам якось містично не щастить з чемпіонатами світу, ніби всю дозу фарту вичерпав Олег Блохін. Хто б не ставав до керма, в яких би Міланах та Манчестерах не виступали наші гравці. І схоже, що це буде черговий відбір втрачених можливостей. Найприкріше, що цього разу ми самі все віддали суперникам, хоча щастя було таким близьким. Найкращий за змістом матч збірної України у відборі ЧС-2022 перетворився на історичний провал проти знекровленої та виснаженої перельотами команди.
А з іншого боку хтось завжди знайде втіху в ще ганебнішій поразці Німеччини від Північної Македонії. Ми якось страхітливо швидко з претендентів на плей-офф Чемпіонату Європи перевтілюємося в найгіршу команду майбутньої групи, якщо судити за поточними результатами. По суті, це добре. Роль фаворита найчастіше заважає нам. Цей провальний старт відбору може виявитися як початком повного розвалу, так і своєчасним уроком, аби потім не дивувалися проблемам з номінальним аутсайдером нашої групи на Євро-2020. Тільки не треба його засвоювати в теорії. Тепер тільки практика, будь ласка. Словам після такого уже ніхто не повірить.