"Футбол 24" розбирає тактику і стратегію у матчі Україна – Швейцарія (2:1), яким "синьо-жовті" вдало розпочали боротьбу в Лізі націй.
Давно ми так не чекали на матч національної збірної України. Головна команда країни не грала 291 день. Були побоювання щодо можливого рівня гри, все ж таки збірна – це не клуб, а командні взаємодії тут справа тонка. Перерва майже в рік – це надто велика пауза. Звичайно, з такими проблемами зіткнулися й суперники. Матч показав, що обидві команди зараз перебувають не в найкращому стані. І Україна, і Швейцарія мають великий потенціал й спроможні на футбол значно якісніший, ніж вони продемонстрували у Львові.
Та взагалі, враховуючи обставини, команди Шевченка та Петковіча виглядали пристойно. Цікавості протистоянню додавав різний стиль гри збірних. Щодо результату, то він, на мій погляд, цілком об`єктивний. Так, проблеми у грі були, але Україна не тільки перемогла, а й переграла дванадцяту команду за рейтингом ФІФА. Тому позитивні моменти значно переважають.
Перед матчем Андрій Шевченко сказав, що підготовчий збір пройшов добре, усі футболісти здорові (за виключенням Шапаренка), команда плідно попрацювала над відновленням колишніх взаємодій. Гра показала, що враження головного тренера виправдалися. Матч для команди почався складно, але гравці на очах відновлювали напрацьовані зв'язки.
Були певні питання щодо стартового складу нашої збірної. Насамперед знак питання стояв над позиціями флангових захисників та лівого атакувального півзахисника. Зізнаюсь, що я ще навесні розмірковував, як би інтегрувалися у склад національної команди Михайліченко та Тимчик, на той момент латералі луганської Зорі. Обидва гравці ще розвиваються, і вихід на міжнародний рівень повинен додати хлопцям наснаги. Фулбеки-дебютанти відіграли добре, були достатньо активними, та навіть записали на свій рахунок по гольовій передачі. Тимчик має всі шанси стати основним правим захисником не тільки в Динамо, а й у збірній. Та і в ушкодженого Миколенка з'явився гідний конкурент.
Щодо лівого вінгера, то поки що Шевченко продовжує за колишні заслуги ставити у старт Коноплянку. Євген потрібен збірній, але він вже давно не тягне позицію у стартовому складі. Проблема у тому, що система гри збірної потребує інвертованих вінгерів, а у нас майже всі шульги: Ярмоленко, Циганков, Марлос, потенціальний кандидат – Цітаішвілі. Всі вони конкурують за місце правого атакувального півзахисника, чи правого нападника. Тоді як ліворуч замість Коноплянки на заміну вже виходить номінальний центрфорвард Роман Яремчук. Та навіть форвард Гента у другому таймі відіграв активніше і ефективніше.
Попри те, що у передматчевому протоколі гравці збірної України були розставлені за схемою 4-2-3-1, все-таки команда зіграла як і завжди 4-3-3 чи 4-1-4-1.
Швейцарія теж зіграла традиційним для себе чином – у три центральні захисники. По протоколу – 5-4-1, але цей варіант був актуальний лише у часи позиційної оборони. Команда Петковіча більше контролювала м'яч, та частіше володіла територією. Базовою схемою Швейцарії була – 3-4-2-1, або ж 3-4-3.
У фазі гри без м'яча команда Шевченка перебудовувалася наступним чином:
Україна майже не пресингувала, роблячи ставку на зонну оборону середнім та низьким блоком. Інсайди та вінгери трохи зміщувалися до центру і сідали глибше. У центральній зоні у нас була значна кількісна перевага – шість проти двох півзахисників Швейцарії. Джака і Соу практично не мали підтримки. Україна направляла позиційні атаки суперника на фланги, де вмикала свої пастки. Часто латералі команди Петковіча вимушені були діяти під тиском гравців, які пресингували по лініях можливих пасів.
Широту атакам швейцарців забезпечували Мбабу та Цубер. Досвідчені латералі з німецької Бундесліги грали зухвало високо, підіймаючись до лінії нападників.
Трійка форвардів діяла максимально вузько і стягувала нашу лінію оборони, автоматично звільнюючи фланги. Основним диригентом цього злагодженого оркестру був капітан – Граніт Джака. На його рахунку 85 пасів – це найбільший показник серед двох команд. У найуспішнішого в цьому компоненті гравця збірної України Олександра Зінченка – 69 передач, але чотири з них були ключові. Взагалі наш трикутник МЗС (Маліновський, Зінченко, Степаненко), як завжди відіграв на своєму високому рівні.
Тарас був лідером у фазі гри без м'яча. Він сам дисципліновано тримав позицію, та керував партнерами. Можливо, збірна провела не надто яскравий матч, але у плані організації оборонних дій команда зіграла дуже солідно.
Атака, з якої був забитий перший м'яч, почалася з перехоплення Степаненка. Після цього господарі взяли м'яч під контроль і виконали рівно десять передач. Стягнувши основну увагу опонента на свій лівий фланг/півфланг, хлопці своєчасно перевели м'яч на правий півпростір, де вже відкрився Маліновский. Далі все як по нотах. Руслан протягнув м'яч і своєю чарівною лівою розрізав лінію оборони суперника.
Далі знадобилася швидкість Тимчика і клас Ярмоленка.
Гра на випередження у другій третині поля могла принести не один гол українцям. У цьому компоненті чудово грали не тільки півзахисники, а й дебютанти Тимчик та Михайліченко.
Команда Петковіча серйозно пресингувала у другій та фінальній третинах поля, що дозволило більше володіти територією, але треба відзначити, що гості були безсилими перед нашими контратаками. Перспективних виходів було дуже багато, але на передзавершальній фазі заважав брак у простих ситуаціях. Це наслідки великого простою команди та часткової втрати ігрових зв`язків.
Небезпечні моменти біля воріт Пятова виникали лише після його ляпів. Андрій дуже досвідчений і класний воротар, але він яскравий представник старої школи. Збірна грає у сучасний футбол, одною з вимог якого є уміння воротаря надійно грати ногами, комбінувати під пресингом, віддавати точні середні та дальні передачі. Пятов сформований воротар, його вже не перевчиш. Тут вже питання до тренерів. Чи не замислювались вони про те, щоб знайти голкіпера, який буде відповідати вимогам участі у білд-апі? Коли ми купляємо плазму, ми ж не намагаємося поставити до неї деталь зі старого телевізора? Зараз можна посміхатися, пронесло, але скільки вже привезених моментів біля своїх воріт було, і скільки ще буде. Питання лише у реалізації суперником моментів.
За великим рахунком, крім привозів Пятова, у цьому матчі суперники створили лише один небезпечний момент – після подачі з флангу, коли у другому таймі Варгас влучив у стійку.
А ось декілька моментів з неточніми пасами Пятова у простих ситуаціях.
Трійка нападників Швейцарії постійно кидала тінь на зони, перекриваючи лінії можливих передач, але структура нашого білд-апу була настільки безпечною, що зводила ризики до мінімуму. На жаль, навіть наявність шести польових гравців на своїй третині поля не убезпечує команду від помилок Пятова. У цьому епізоді, він віддав дуже жорсткий і незручний пас на Зінченка, якого зі спини атакував Джака. Якби не блокування Матвієнка, міг бути гол.
Тут взагалі – без слів. Не розумію, навіщо такі розіграші м'яча біля власних воріт потрібні, коли у першій третині розташовано сім своїх гравців, при цьому команда провокує суперника на тиск і систематично дарує гольові моменти. Тут або потрібен інший голкіпер, або відмова від дрібного розіграшу. У другому таймі після чергової помилки Пятова збірна України перейшла на удари від воріт. Це був найкращий для нас відрізок за співвідношенням ударів по воротах.
На цьому скріншоті чудово видно структуру високого пресингу швейцарців, та особливості побудови нашого білд-апу.
Протягом всього матчу Маліновський та Зінченко добре відкривалися між лініями, та розганяли небезпечні швидкі атаки.
Ось ще приклади...
І ще:
Сподіваюся, до матчу з Іспанцями наша збірна додасть у злагодженості дій у цьому важливому аспекті гри. Розраховувати на позиційний наступ ми навряд чи зможемо, а от контратаки можуть стати нашим порятунком.
Ось як команди виглядали, коли команда Шевченка встановлювала контроль над м'ячем.
Ми часто усвідомлено віддавали супернику м'яч, дозволяючи робити флангові атаки. Швейцарія зробила 30 кросів у наш штрафний майданчик, і лише один був по-справжньому небезпечний.
Якщо підсумовувати перший матч збірної у цьому році – Україна здобула перемогу, показавши непогану фізичну готовність та пристойний рівень гри у позиційній обороні. На Піренеях нам ці навички дуже знадобляться, ще б покращити ефективність виходів у швидкі атаки – і ми маємо всі підстави дати бій одній з кращих збірних світу. У неділю на команду Андрія Шевченка та його італійського тренерського штабу чекає велике випробування.
Сергій Костенюк, спеціально для Футбол 24