Інтерв'ю "Футбол 24" з Олександром Шовковським, легендарним екс-воротарем київського Динамо та збірної України.
Олександр Шовковський не потребує представлень. Легенда київського Динамо та збірної України. Нещодавно, в кінці 2016 року, він повісив рукавички на цвях після 24 років професійної кар'єри (часто вважають з 1994 року, з моменту дебюту за перший склад Динамо, однак Олександр дебютував на найвищому рівні українських змагань в 1992 році у матчі Кубка України за Динамо-3) .
Кар'єра Олександра Шовковського в цифрах. Інфографіка
Записати інтерв'ю з ним – з одного боку удача, з іншого – велика відповідальність. Шовковський не соромиться говорити, якщо йому нецікаво, а на дурні запитання – можна отримати короткі і абсолютно неінформативні відповіді.
У той же час якщо зуміти пробити цю стіну, за нею – дуже розумний, мудрий співрозмовник. У якого багато чому можна повчитися. Сподіваюся, хоч трохи у мене це вийшло.
А молодим футболістам, які лише розпочинають свій шлях у футболі – інтерв'ю Шовковського взагалі обов'язкові до прочитання!
Зустріч Олександр призначив в закладі під назвою "Дім кави" в центрі Києва. Причому не перше своє інтерв'ю, що і стало предметом початку розмови.
"Думав зробити пару косметичних хірургічних операцій на пальці, але поки що не прийшов до цього"
– Це не перше ваше інтерв'ю в цьому кафе. Подобається тут?
– Я тут часто буваю. Давно знаю цю мережу, дуже подобається тут кава. Сам тут купую каву, батьки купують. Смачна ароматна кави і дуже приємна атмосфера. Вже знаю багатьох постійних відвідувачів.
– Ви любитель кави? Скільки чашок в день випиваєте?
– Так. Випиваю чашки 4 в день.
– Кілька днів тому ви повернулися з Кубка легенд, де були визнані найкращим воротарем турніру. Після цього написали, що 8 місяців не надягали рукавички. Як це було – знову надіти воротарські рукавички і відчути цю атмосферу?
– Написав так, хоча перед цим був у Львові на Alfa Jazz Fest, і там був турнір пам'яті, правильніше навіть сказати, день пам'яті Андрія Баля.
Шовковський пропустив 3 голи від 100 дітей, а команда ветеранів Динамо і Карпат зазнала поразки
А в цілому на Кубку легенд було цікаво. По ходу турніру зауважив наступне. Перша гра була найкраща, вдала. Потім наступна – було важче, а в останній грі – взагалі важко було, тому що боліло все (посміхається). Гра воротаря – це вибухові дії. В такому ключі, в такому графіку я вже давно не займався.
– Журналісти раніше звертали увагу на ваші руки, ваші пальці. Як вони себе почувають?
– В цілому, нормально. Думав зробити пару косметичних хірургічних операцій на пальці, але поки що не прийшов до цього. У мене свого часу фактично кожна фаланга була пошкоджена в тій чи іншій мірі. Десь сильно, десь слабо. І я розумію, що на декількох пальцях розірвані зв'язки, бокові, якщо можна так сказати, які тримають суглоб. Наочно можу показати. Найбільше страждають мізинці.
– Зараз це дає про себе знати?
– Якщо якусь річ беру, особливо важку. Якщо неправильно візьму, як мінімум, неприємно.
– Ви викладали фото з Кубка легенд з багатьма легендами світового футболу. З ким вдалося поспілкуватися? Які знаходили спільні теми?
– Найбільше з хлопцями колишнього пострадянського простору вдалося поспілкуватися. З Мухсімом Мухамадієвим (Таджикистан) і Азаматом Абдураїмовим (Узбекистан).
Дуже цікавий діалог, багато розмовляв з Ярі Літманеном. Ділилися враженнями про футбол, навколофутбольні моменти, ігрові, про тенденції.
Папен веселий. Креспо більше був з італійською групою. З Христо Стоїчковим поспілкувалися не так багато, в основному, жартували.
Команда "зірок" на Кубку легенд. Стоять: Алдаїр, Жеремі Нжітап, Олександр Шовковський, Венсан Кандела, Христо Стоїчков. Присіли: Ярі Літманен, Азамат Абдураїмов, Жан-П'єр Папен, Мухсін Мухамадієв, Ернан Креспо
Селфі з Ярі Літманеном
З Ернаном Креспо
З Жан-П'єром Папеном
З Христо Стоїчковим
"Це нова сторінка в моєму житті. Хочеться її написати і хочеться, щоб це було цікаво"
– В одному з інтерв'ю ви сказали цікаву фразу: "Я жодного дня не ходив на роботу, я займався своєю улюбленою справою". А як же ви зараз без улюбленої справи?
– Справа в тому, що рано чи пізно настає такий момент. Мабуть, такий момент настав, і він не був несподіванкою для мене. Тобто я до цього підходив і йшов досить довго.
Ну а зараз, як казав герой відомого мультфільму "Троє з Простоквашино": "Я, может, только жить начинаю, на пенсию перехожу!".
Є можливість більше уваги приділяти своїй сім'ї. Батькам, дітям. Поїздити подивитися місця, які дуже хочеться.
Сім'я Шовковських: молодший, син Олександра Владислав, середній і старший, батько Олександра Шовковського
Ну зрозуміло, що (також) є паралельно кілька проектів, які в розробці, над якими працюю. Але про це рано говорити.
– Ви маєте на увазі бізнес?
– В тому числі.
– Ви хочете виступити або виступаєте інвестором?
– Я думаю, не варто про це говорити.
– Але раніше ви говорили, що якби були журналістом, ви б задавали собі питання на теми, які вам цікаво обговорювати. Це те, що вас цікавить, але ви всеодно не хочете про це говорити...
– Ви знаєте, якщо ми говоримо про журналістів, мені дуже цікаво, чим керуються представники каналу Футбол, коли коментують матчі Динамо Київ. Невже їм важко підійти спитати прізвища гравців? Як правильно говорити: КОваль чи КовАль, ГАрмаш чи ГармАш? Чи це спеціально робиться? Чи це важко? Чи у них немає язика, або немає можливості зв'язатися з гравцем і задати йому питання: а як правильно ваше прізвище вимовляється? Ось вам простий приклад ставлення журналістики або відношення каналу. Або некомпетентні журналісти, або цілеспрямовані дії. Простий маленький приклад.
– Чи часто вам траплялись випадки, коли журналісти задавали вам некомпетентні запитання?
– На питання, які мені не подобаються, я не відповідаю. Я ж не зобов'язаний відповідати, у мене немає контрактних зобов'язань перед журналістами, що я зобов'язаний відповісти на будь-яке поставлене питання. Я іноді відмовляю у фотографії, іноді відмовляю у відповіді на питання. Знаєте, буває, що люди просять, а буває, що нахабно мало не вимагають.
Коли призначається інтерв'ю, домовляємося, які питання піднімати, а які ні. Я можу сказати наперед, що буду обходити певні моменти, а можу в процесі розмови відповісти, що не буду відповідати.
– Добре, постараюсь задавати питання на такі теми, на які вам цікаво поговорити. В одному з інтерв'ю ви сказали, що "хочеться зробити ковток свіжого повітря, якщо можна так висловитися, і зрозуміти, в який бік хочеться, щоб дув вітер, і в який бік розпускати вітрила свого майбутнього життя". Вирішили, чим займатиметеся в найближчі роки?
– Знаєте, давно для себе зробив висновок. "Хочете розсмішити Бога, розкажіть йому про свої плани на завтра". Плани можуть бути різні, які завгодно. Реалізація цих планів не завжди залежить безпосередньо зокрема від мене. Тому розповсюджуватися з приводу своїх бажань, з приводу того, чого хочеться, я не звик.
Безумовно, відкриваються нові напрямки, горизонти, нові можливості. Це нова сторінка в моєму житті. Хочеться її написати і хочеться, щоб це було цікаво. Як мінімум для мене.
– Скільки часу проводите з дітьми?
– Старший син живе зі мною. З донькою вдається проводити час не так часто, але зараз вона зі мною.
Олександр, кохана жінка Марина Кутьопова і син Олександра Владислав
– Якось ви казали, що не хочете змушувати сина йти вашими слідами. У підсумку, в який бік він пішов? Футболом цікавиться?
– Футболом цікавиться, переживає – за Динамо Київ, за збірну України. Улюблена його команда після Динамо Київ – Реал Мадрид. Так що у цьому плані він щасливий його успіхам (посміхається).
6 трофеїв Зідана-тренера за 582 дні
Він вчиться зараз на магістратурі на "міжнародні відносини". І паралельно працює, займається кількома проектами.
Теж грав на воротарській позиції. На жаль, у нього проблеми з колінами, і він змушений був завершити років у 10. Зараз це дає про себе знати.
– На які теми ви готові говорити годинами?
– (пауза) Відповім абстрактно: на цікаві (сміється). Немає такого поняття, що це так, це ні. Багато що залежить від складових моментів, від ситуації. Я, наприклад, не дуже люблю розмовляти на тему політики. Спорт? Останнім часом, крім матчів Динамо Київ та збірної України, я не цікавлюся іншими командами та іншими матчами.
Мені недавно запропонували взяти участь в проекті. Я відмовився через те, що це було б некоректно по відношенню до нашої країни – поїхати в Росію або співпрацювати з Росією. Пропозицій надходить досить багато різних, цікавих.
У мене був досвід виступу на заході, де я читав лекцію на тему: робота в команді, лідер в команді, відносини в команді, успішність команди. Така невелика, півгодинна або годинна лекція.
– Якщо не секрет, який проект в Росії?
– Пов'язаний з журналістикою, зі спортом. Хотіли зробити програму.
– Матч-ТВ?
– Не хочу конкретизовувати.
"Як я зміг пережити матч зі Словенією, мало кого цікавило"
– Яке питання вам найчастіше задавали під час вашої кар'єри: виступ на ЧС-2006 чи щодо Словенії?
– Про Словенію це частіше за все не питання було. Найчастіше це була констатація факту. А хоча могло бути і питання: як таке сталося?
– А питання про те, як ви змогли це пережити?
– Ні, це мало кого цікавило. Людей не цікавить, як людина виходить з якихось труднощів. Людей цікавить, що сталося.
Хоча це було більше не питання в цьому напрямку. "Як ти міг? Через тебе ми не потрапили (на чемпіонат Європи)". Більше в такому ключі йшла розмова.
– Розкажіть, як ви пройшли цей життєвий етап? Це цікаво навіть не з футбольної, а з життєвої точки зору. Це був переломний момент у житті, і ви його пройшли з гідністю.
– Зараз, вже оглядаючись назад, я прекрасно розумію, що допущені помилки впливають на наше становлення і на наше подальше життя.
Справа в тому, що все залежить від того, в яку реальність ти себе опустиш. Сталася якась помилка, яка вплинула на результат. Починається психологічний тиск на тебе з боку уболівальників, журналістів. Можливо, в команді, ще десь. Хтось із тренерів просто-напросто перестає тобі довіряти. Але це я гіпотетично говорю про це.
І тоді вмикається: що ти для себе приймаєш? Як ти оцінюєш цю ситуацію?
Ти можеш прийняти все те, що говорять уболівальники, журналісти. І своє майбутнє пов'язати безпосередньо з цим. Наприклад, "невдаха", "через тебе програли". І ти живеш з цим далі. Це накладає відбиток на все твоє подальше життя.
А можеш сприйняти так: це була помилка, я доведу, що це була помилка! І в першу чергу, не їм (їм нічого доводити не треба), в першу чергу – потрібно довести самому собі, що це випадковість, від якої, на жаль, не застрахований ніхто.
Так ось, реальність, в яку ти занурюєш сам себе – що ти хочеш від життя у майбутньому? Щоб тебе завжди вважали лузером, невдахою? Або ж ти переламуєш.
Я для себе тоді сформував певні принципи, і зараз я їх можу висловити дуже коротко, однією фразою:
"Те, що ви думаєте про мене, це не моє – це ваше. Моє – це те, що я думаю про вас і про себе".
Але для цього довелося витратити (після Словенії) майже два роки. За ці два роки у моєму житті змінилося дуже багато чого. І це був не найкращий період мого життя.
Від помилок ніхто не застрахований. Але, як показує практика, будь-які зміни, які відбуваються, це створення чогось нового.
І якщо ваше життя руйнується, починайте будувати фундамент вашого майбутнього життя.
Єдина людина, на яку ви повинні озиратися, це ви в минулому. А єдина людина, за яку ви повинні бути кращими, це ви сьогодні.
Помилки воротаря вони завжди на видноті. Вони оцінюються з позиції результату. Нападник не забив, і хто згадає, що він не забив в тій грі?
Хто згадає зараз, що в матчі Україна – Франція (плей-офф відбору ЧС в 2013 році) при рахунку 2:0 був вихід три в одного захисника? І наші не реалізували цей епізод.
3:0 рахунок вдома, ось це був би правильний результат в матчі. Але на жаль, не реалізували той момент. І я пам'ятаю, як я з хлопцями з нашими розмовляв після тієї гри: говорю, дивіться, 2:0 – хороший результат, але 3:0 було б краще. Дивіться, щоб ця помилка в нападі не стала фатальною. В результаті сталося так, як сталося...
– У вашій кар'єрі теж був такий епізод: у півфінальному матчі Ліги чемпіонів Динамо – Баварія в 1999 році за рахунку 3:1 Віталій Косовський не реалізував момент, який в підсумку став фатальним.
– Так… Помилка воротаря завжди сприймається по-іншому. У нас жартують і кажуть, що воротар – це як сапер. Раз помилився і все. Не кожен може потім вийти з такої ситуації з честю.
"Я фактично фізично відчував, що хочуть робити гравці збірної Швейцарії, які пробивали"
– Ще одна тема, на яку вам найчастіше задають питання – це ЧС-2006. Ви неодноразово говорили, що вам дуже сильно допомогла людина, завдяки якій ви виграли серію пенальті у Швейцарії. Розкрийте таємницю: хто ця людина?
– Так, це правда. Свого часу мені друзі подарували одну книгу. Я прочитав книгу і дав свої рекомендаційні відгуки щодо того, що вона мені допомогла в певний момент – досить важкий період, після матчу зі Словенією.
Мені написала людина на моїй сторінці (тоді не було Фейсбука, у мене був сайт). Ми з нею зв'язалися, почали спілкуватися, і потім в подальшому вона познайомила мене з однією жінкою. Не буду говорити прізвище, назву її по імені – Люда.
Після того, як збірна України потрапила на чемпіонат світу 2006 року, вийшло так, що в товариському матчі на зборах в Еміратах в матчі з ФК Москва мені зламали ключицю.
Мені потрібно було в найкоротші терміни відновитися перед чемпіонатом світу. І цей процес досить складний, я вам так скажу. Тим більше після важкої травми.
У кожного гравця є відчуття страху, відчуття образи на ситуацію, (футболіст) відчуває невпевненість в своїх діях. І складно швидко відійти від цього всього.
У мене вийшло так, що 17 січня я отримав травму, 19 січня мене прооперували, і 12 квітня я вже зіграв першу гру після перелому ключиці. Тобто відновлення зайняло фактично три місяці, і це при тому, що у мене були невеликі ускладнення. Але це вже деталі.
І ось за цей період, 3 місяці, спасибі нашим лікарям, масажистам, які мені допомагали, хлопцям, які з нами працювали.
Мені привезли з Мілана програму по реабілітації. Я з 9-10 ранку на базі в Конча-Заспі: великий курс відновлення, реабілітації, необхідні процедури, робота в тренажерному залі. Після цього я їздив у Києві працювати з китайцем, голковколювання.
І закінчувався мій робочий день роботою з психологом – для того, щоб пройти процес відновлення, реабілітації в психологічному плані, позбутися відчуття страху, від відчуття провини, образи якнайшвидше. Я працював разом з Людою.
Ми коли пропрацювали все, пішли трішки далі – почали працювати в напрямку контролю своїх емоцій, контролю своїх почуттів, вмінню повністю абстрагуватися від будь-яких зовнішніх факторів. Для того, щоб володіти собою, володіти своєю свідомістю, своїм станом.
І ось серія післяматчевих пенальті зі Швейцарією – це результат нашої роботи.
Ви не уявляєте відчуття, які відчуває гравець, коли знає, що на нього дивиться мільйонна армія уболівальників, на нього сподіваються. Чи це гравець, який повинен пробити останній удар, чи воротар, на якого всі моляться, щоб він не пропустив.
Наша свідомість побудована таким чином, що не завжди тобі вдається від цього абстрагуватися. Ти бачиш, відчуваєш всю цю хвилю емоцій, яка на тебе з усіх боків тисне. З одного боку – армія уболівальників, яка тебе підтримує, з іншого боку – армія уболівальників, яка підтримує команду суперників.
І ось вся ця каша енергетична, вона спрямована в одну сторону – в тебе. І людина хоче чи не хоче, вона відчуває її.
І ось в той момент, коли це все відбувалося, мені вдалося повністю захистити себе від цих емоцій і енергетичної хвилі. Повністю. Якщо образно сказати, люблю цей вислів: на той момент той цунамі емоцій, який відбувався на стадіоні, біля екранів телевізорів, хвилювання, яке проходило у мільйонів уболівальників, для мене воно виглядало у вигляді абсолютно дзеркального моря, без єдиної хвилі, де відбивався кожен блиск сонця, води. На тлі всього цього я фактично фізично відчував, що хочуть робити гравці, які пробивали.
Ну а далі – моя техніка, яку я відпрацьовував роками на тренуваннях для того, щоб відбити цей удар.
– Схожа ситуація (травма перед турніром) з вами трапилася перед Євро-2012. Що тоді завадило відновитися? Чи це було неможливо фізіологічно, з огляду на час, який залишався до форуму?
– Справа в тому, що як би це не звучало, я скажу: перелом кістки і розрив зв'язок – це абсолютно різні травми. В даному випадку після перелому ключиці можна відновитися за 2-3 місяці, а зв'язки – це вдвічі довше.
У мене перед Євро-2012 були розірвані три зв'язки. У тому матчі з Волинню після невдалого падіння я порвав біцепс, надостьову і підостьову. Одну повністю розірвав – там залишилося пару волокон, 95% розриву. Друга зв'язка – 75% розриву. І біцепс був розірваний на 50%. Тому шансів не було ніяких.
"Надто близько до себе не підпускаю. Так вже історично склалося після 1999 року"
– Якось ви сказали, що у себе інтерв'ю як журналіст не брали б, тому що нецікаво і ви все про себе знаєте. А з ким із відомих людей хотілося б поспілкуватися?
– Не хочу конкретизувати. Можливо, моє сприйняття людини нехай краще залишиться таким, яким я його бачу для себе. Іноді при більш близькому спілкуванні ти втрачаєш інтерес до людей.
Насправді є багато людей, в компанії з якими дуже цікаво. У цьому аспекті я дуже відкрита людина з одного боку. Але надто близько до себе не підпускаю. Ну так вже історично склалося після 1999 року.
– Поговоримо про ваші інтереси. Це фотографії, дайвінг, нещодавно ви викладали відео катання на вейкборді, книги... Яким із ваших захоплень ви зараз віддаєте перевагу?
– Дайвінгом я давно не займався. Фотографія із сучасними телефонами відійшла на другий план (будь-яку фотографію в дуже хорошій якості можна зробити на гаджет, телефоном). Вейк – хобі, займаюся нечасто, 2 рази на тиждень.
– Як щодо мотоциклів? Ще залишилося це захоплення? Чи продаж мотоцикла, про який ви повідомили цього року, це закінчення захоплення?
– Ні. До речі, я його так і не продав. У мене непогана колекція мотоциклів. Продавав не тому, що закінчую, а тому що мати кілька мотоциклів одного і того ж класу – це розкіш. Мотоцикли я люблю.
– Скільки у вас мотоциклів?
– Три. Це не спортивні мотоцикли, мотоцикли класу, якщо можна так сказати, для подорожей, для комфортної їзди, не швидких.
– Як часто на них катаєтеся?
– Скажу так: влітку мене частіше можна побачити на мотоциклі. Якщо, звичайно, я не зайнятий своєю сім'єю, і температура не перевалює за +35 градусів. Коли 32-33 градуси, вже важко. Коли їдеш, ще нічого, коли зупинився на світлофорі – спекотно стає.
– Ви чимало читаєте. Говорили, що багато разів перечитували "Майстра і Маргариту". Що ви там черпаєте нового?
– Кожен раз, переглядаючи фільм з прихованим підтекстом, ти для себе відкриваєш нові грані. Якщо чесно, давно не перечитував "Майстра і Маргариту".
Зараз я читаю автобіографію Вінстона Черчілля. Вона з багатьма історичними подіями, розповідає про період життя Великобританії напередодні Другої світової війни, під час і після війни.
"Лобановський вивчав психотип футболістів. І розумів, як і з ким він повинен себе поводити для того, щоб отримати максимум"
– Нещодавно ви були на турнірі пам'яті Андрія Баля. Яку роль у вашому житті відіграв Андрій Михайлович?
– Ми пройшли досить цікавий довгий шлях разом – коли тренерський штаб Олега Блохіна прийняв команду і спочатку вивів до фінальної частини чемпіонату світу 2006 року, а потім безпосередньо виступи на чемпіонаті світу, і певний період часу ми пропрацювали в Динамо Київ.
По-перше, це була завжди життєрадісна позитивна людина, душа компанії, у якої завжди жарти, сміх. Він притягував до себе людей.
На жаль, в той рік ми втратили трьох гравців Динамо... Баль, Гусін, Белькевич. Всі говорили: Валерій Васильович збирає собі найкращу команду. Цікава фраза. (Після невеликої паузи) Шкода, що все так відбувається. На жаль, всі ми там будемо. Рано чи пізно. Краще пізніше.
– Вам пощастило зіграти під керівництвом Валерія Лобановського. Зрозуміло, що це неординарна особистість і тренер. Що ви як людина і футболіст почерпнули від нього?
– Знаєте, модель футболу, яку проповідував Лобановський, вона зараз в Європі трохи в видозміненому вигляді править балом.
Що я маю на увазі. Валерій Васильович говорив: мені не потрібна команда із зірок, я хочу створити команду-зірку. Так ось, у сучасному футболі грає команда-зірка, де зібрані зірки, де інтереси кожного гравця, який є зіркою футболу, підпорядковані інтересам команди.
Подивіться: Роналду відпрацьовує в обороні і вибиває м'ячі в підкаті. Це дуже грамотний симбіоз в лінії оборони і в лінії атаки. Немає розмежування між атакуючими гравцями та гравцями, які захищаються. Це ті принципи, які нам прищеплював Валерій Васильович Лобановський.
– Які принципи прищеплював Лобановський з точки зору життєвих цінностей? Валерій Васильович був у тому числі і видатний психолог, який змушував кожного футболіста повірити в себе і свої сили.
– Справа в тому, що у нього не було однакового підходу до всіх гравців. Він вивчав гравців і розумів, що для кого більше підходить. Якщо на одного гравця потрібно було гримнути, натиснути, змусити, то з іншим він навпаки ніколи не дозволяв собі так поводитись. Навпаки – спокійніше. Ми всі дивувалися, чому так.
А вся справа в тому, що він просто вивчав людей. Вивчав їх психотип. І розумів, як і з ким він повинен себе поводити для того, щоб отримати максимум.
Ну а говорити про те, що він був футбольним "тираном", це нічого не сказати. Так, він вичавлював по повній програмі.
Він змушував робити тести, які ми бігали... Так, вони давали функціональний стан і навантаження, але кожен тест це був свого роду і тест на характер. Ти не можеш вже бігти, у тебе немає сил, ноги підкошуються. Але ти змушуєш себе. Адже справа в тому, що відпрацьовуючи подібного роду вправи, через багато років для себе я зрозумів: він давав свого роду вступну для організму для кожного гравця.
Коли у грі втома накопичується і б'є адреналін, йде тиск зі сторони, ти як гравець ніколи не піднімешся до рівня своїх очікувань. Ти завжди опустишся до рівня своїх можливостей, які були натреновані в процесі підготовки. І це дуже важливий фактор. Неймовірно важливий фактор.
Це стосується не лише футболу, а й багатьох (життєвих) моментів.
Людина ніколи не підніметься до рівня своїх очікувань. Вона завжди опуститься до рівня своїх можливостей.
Які у нього є, які закладені. Фізичні, психологічні, тренованості, тактичні. І Валерій Васильович намагався цей рівень підняти якомога вище.
Інша справа – це можливості кожного гравця. Хтось міг себе реалізувати на 100%. Але при цьому потенціал у нього невисокий. У когось неймовірний потенціал. Але через свої слабкості або особливості він не міг реалізувати свій потенціал.
Ось кажуть: талановитий гравець або талановитий молодий чоловік. Людина, яка може стати великим футболістом. І раптом він чомусь не реалізовує себе.
А які причини? А тому, що він не піднявся на той рівень, який міг би дозволити йому розкрити свій талант. А хто в цьому винен? Іноді в цьому винен його низький розумовий потенціал. Іноді неправильне сприйняття реальності, в якій він живе. Може, неправильний тренерський підхід. Оточення може впливати. Негативних складових дуже багато.
Немає хороших причин для поганих результатів.
Так що Валерій Васильович Лобановський прекрасно знав, що він робить. І це сформувалося протягом усієї його роботи.
Так, що характерно, якщо він щось робив і бачив, що це не приносило плодів, він пробував ще раз. Потім – намагався видозмінити. Це говорить про те, що він змінювався. А людина, яка змінюється, яка не сліпо слідує певній обраній логіці і тактиці – це говорить про те, що людина вдосконалюється. Він удосконалювався завжди.
Як казав Вінстон Черчілль: "Удосконалюватися – означає змінюватися, бути досконалим – означає змінюватися часто".
– Як футболіст ви сформувалися до Лобановського. Починали грати в першому складі Динамо до приходу Валерія Васильовича. Це вимагало хороших фізичних даних, самодисципліни. Хто з тренерів допоміг вам розкритися, заклав основи, щоб стати видатним воротарем?
– Сформувався як футболіст я вже при Лобановському. До цього я б сказав, що це був період підготовки. Коли я був готовий, прийшов той вчитель, який дав мені можливість розкритися.
Що таке дисципліна? Це робити те, що ти дуже не хочеш робити, для того, щоб домогтися того, чого ти дуже хочеш досягти.
Твоя свідомість розуміє, що для досягнення результату тобі потрібно це, це і це. Відмовитися від цього, цього і цього. І ти вибираєш, що ти хочеш – або ти прямуєш шляхом бажання в цю секунду і цей момент, або ти робиш те, що допоможе тобі прийти до твоєї заповітної мети. Які пріоритети ти розставиш?
Скільки є і було талановитих гравців з прекрасними даними... Але на жаль, вони піддавалися миттєвим розвагам і утіхам і тим самим губили свої хороші закладені спортивні якості. В першу чергу, завжди говорять, що в футбол грають головою, і не тільки – на футбольному полі.
На футбольному полі теж, безумовно, треба думати. Ти можеш бути в прекрасній фізичній формі і пробігати за гру 13 км, а можеш бігати, як Мессі, близько 8-9 км і бути найкращим футболістом світу.
Але потрібно думати на футбольному полі. І за його межами – під час тренування, до, після тренування, після гри. Це і процес відновлення, і вміння відмовити собі для того, щоб бути краще готовим. І правильне харчування. Це свідомий вибір кожного гравця.
І що виходить на перший план в процесі виховання молодого гравця – це правильно виховати його свідомість, його розум, для того, щоб вирішувати максимальні завдання.
Маючи прекрасні якості, ти можеш піднятися до рівня збірної. Але піднятися на рівень одного з найкращих гравців Європи або світу – потрібно володіти дуже високим інтелектом, розумінням, знанням, дисципліною по відношенню до самого себе. Не тільки на футбольному полі, але і в побуті.
У цьому плані у мене величезна база була закладена моїм тренером Крощенком Анатолієм Миколайовичем і, безумовно, результат моєї роботи разом з Михайловим Михайлом Леонідовичем.
Шовковський і Михайло Михайлов
– Ви викладали на своїй сторінці у Фейсбук першу футбольну медаль. Чи всі трофеї зберігаєте?
– Це була медаль не за перемогу – посвята у футболісти. Намагався всі медалі і трофеї зберегти. У мене є така "стіна слави", якщо можна так назвати (посміхається). Ніколи не рахував, скільки там (експонатів). Може, щось було втрачено при переїзді. Але там є і дитячі кубки.
Пам'ятаю один із перших турнірів, в 1989 році. Ми поїхали на турнір до Італії. Там брали участь команди Торіно, Хайдук Спліт, якась грецька команда. Ми зайняли перше місце в групі. Грали з Торіно – виграли по пенальті, потрапили у фінал, грали з Реалом – і теж виграли по пенальті.
Я отримав тоді приз найкращому воротареві і пам'ятаю, що він був дуже важкий: висотою близько 80-90 см, мармурова основа, 4 підставки, ще одна мармурова основа і зверху ще щось, він важив близько 10-15 кг.
У віці 14 років я тягнув це додому. Ми добиралися поїздом, мало не добу, і я в сумці тягнув це додому – щасливий, задоволений, моє, не кину (сміється).
– Хтось із відомих в майбутньому гравців виступав за той Реал?
– Чесно кажучи, не пам'ятаю. Зате в 1990 або 1991 році поїхали на великий турнір в Німеччину. Їхали на автобусі, довго добиралися і приїхали прямо на гру. Її програли, а потім виграли дві гри, що залишилися.
Перші місця в групі вийшли в фінал, другі команди грали за 3-4 місця. У матчі за 3 місце ми грали з Аяксом. У тій команді виблискували гравці, які потім виграли Лігу чемпіонів (проти Мілана в 1995 році). Пам'ятаю, що там був Кларенс Зеєдорф і ще кілька чоловік з майбутнього складу переможців. Ми винесли той Аякс 3:0. Фінальні матчі проходили паралельно на двох полях, пам'ятаю, що всі вболівальники дивилися наш матч, а фінал не дивилися.