"Футбол 24" проводжає Дніпро з української Прем’єр-ліги.
І тихо, тихо навколо стало...
Кудись поділися голоси...
Часи веселі настали, нас лишилось так мало.
Ну їх, брате, такі часи!
"Океан Ельзи"
На 99-му році свого існування, на порозі грандіозного ювілею, Дніпро оповитий смутком. Клуб вперше в часи Незалежності змушений покинути елітний дивізіон. Не за спортивним принципом, звісно. Восьми перемог і 13 нічиїх вистачило б для того, щоб із 37-ма очками спокійно розташуватися у турнірній таблиці між Сталлю та Зіркою. Однак зняття 15 очок через старі борги зводить нанівець усі старання молодої команди Дмитра Михайленка.
"Футбол 24" зателефонував трьом видатним гравцям в історії клубу, щоб почути їх біль і поцікавитися, чи є у них надія на відродження легендарного Дніпра.
– Ви провели у Дніпрі багато років своєї кар’єри. Що відчуваєте тепер, коли клуб досягнув історичного дна?
Валерій Поркуян
Нападник Дніпра 1972-75 років
– Звичайно, неприємно, що Дніпро вилетів із Прем’єр-ліги. Очевидно, зараз такі обставини, що ніхто не хоче займатися клубом. Мушу визнати, такий підсумок сезону для мене не став несподіванкою. Я вже змирився із вильотом Дніпра.
Володимир Єзерський
Захисник Дніпра 2001-07 років, тренер Дніпра 2014-16 років
– Останнім часом все до того йшло. Звичайно, це команда, яка регулярно представляла Україну у євротурнірах, багато гравців якої залучалися до збірної. До того ж, через рік святкуватиметься 100-річчя Дніпра. Стільки сил було віддано цій команді, стільки поколінь вклало свою енергію у неї. Сумно і прикро за тих людей, яких можливо вже й немає серед нас, але які дуже багато зробили для Дніпра – щоб цю команду знали не тільки в Україні, але й у цілому світі.
"Дніпро", який ми не забудемо. Золотий склад Маркевича – де вони зараз
Особливо шкода людей, які останніми роками вклали в клуб серце і душу, піт і кров. Я розумію, що в Ігоря Валерійовича зараз непростий час, проте мені здається, йому було під силу не допустити таку ситуацію. Клуб був до нього, клуб, можливо, буде і після нього. У період свого 100-річчя Дніпро може перезвантажитись. В якому вигляді він існуватиме надалі – мені невідомо. Але вірю, що житиме.
Валентин Полтавець
Півзахисник Дніпра 2000-02 років
– Дніпро – не перший клуб, який топлять і знищують його ж господарі. Тим не менше, ніколи не міг подумати, що Дніпро спіткає ця карма. Залишити таке місто без футболу – це нечувано! Спершу був Арсенал, потім запорізький Металург, тепер Дніпро. Так склалося, що я грав в усіх трьох клубах.
Настрій – далеко не найкращий. Прикро, що понад 20 років Дніпро перебував в Україні на висоті, і тут раптом команда нікому не потрібна. Варто було рятувати Дніпро від шляху у забуття.
– Ваш найкращий день, проведений у Дніпрі?
Володимир Єзерський
– Їх було немало… Я належав до покоління, яке виросло на іграх київського Динамо і Дніпра 80-х, брав приклад із футболістів тих команд. Так сталося, що згодом сам одягнув футболку Дніпра і мені було дуже приємно захищати кольори цього клубу. Хотів би поядкувати тим вболівальникам, які нас гаряче підтримували. Вони не заслуговують на те, щоб зараз страждати.
Валерій Поркуян
– Я вам скажу, що пригадується. У перший рік, коли Лобановський запросив мене в команду, я відкрив рахунок у дебютному для себе матчі. Забив у ворота ЦСКА. Наступного року ми відкривали сезон поєдинком із ЦСКА – і я знову "розмочив" рахунок. А після цього ще й гольову передачу віддав. Ось це мені запам’яталося дуже яскраво. Валерій Васильович тоді зібрав у Дніпропетровську хорошу команду. І ми пристойно виступали, посідаючи 5-6 місце у чемпіонаті.
Валентин Полтавець
– Я народився у Дніпропетровську. Закінчив школу-інтернат олімпійського резерву, де всі мріяли грати за Дніпро. Ми ходили на клубну базу, щоб подавати м’ячі. Я з семи років перелазив через паркан, щоб спотерігати за зірками команди. У золотий час із 1983 по 1989 рік, коли Дніпро двічі ставав чемпіоном Союзу і ще двічі брав "срібло", я на цьому зростав.
Але доля вчинила так, що про себе я заявив у запорізькому Металурзі. А Запоріжжя в той час було одним із головних футбольних ворогів Дніпра. Існувала популярна байка, мовляв, навіть якщо збірну Бразилії переодягнути у футболки Дніпра, Металург їх все одно обіграє. Тепер ви розумієте, якими напруженими були стосунки між обома клубами?
Коли у 2000-му році я повернувся із перегляду у московську Спартаку і спускався трапом із літака, мене зустріли не представники мого рідного Металурга, де я був капітаном, а люди із Дніпра – Федоренко, Яровенко, Чередник. Вони поставили лише одне запитання: "Чи не хочеш ти…" Я відповів: "Так". "Дослухай до кінця". – "Я усе життя мріяв грати в Дніпрі". Той день, коли мене запросили у Дніпро і моя мрія здійснилась, є найщасливішим у моєму житті. Плюс – "бронза", яка в часи того чемпіонату прирівнювалася до малих золотих медалей.
– Що далі?
Валерій Поркуян
– Потрібні гроші. Більше нічого. А футболістів вони куплять (Усміхається). І тоді буде футбол у Дніпрі.
Важко сказати, чи повернеться Коломойський обличчям до команди. Хто б не прийшов замість нього – якщо будуть гроші, то будуть і люди.
Володимир Єзерський
– Хочеться, щоб знайшлись люди, які взяли б клуб і самовіддано несли цей хрест. Щоб в історії Дніпра більше не було таких непорозумінь. Хотілося б вірити, що команда у максимально короткі терміни повернеться в еліту. Можливості для цього є. Найголовніше – щоб правильні люди займалися Дніпром.
Валентин Полтавець
– По-перше, потрібні хороші фінансові тили. Плюс – тренерський колектив. Він, сподіваюсь, збережеться. Підбір виконавців у Дніпрі також хороший – потрібно давати дорогу молодим. Свого часу у Союзі знали "Южмаш" і Дніпро. Дніпро, напевно, знали навіть більше. Це – бренд. Тим паче, армія вболівальників Дніпра – не 100-200 осіб, а десятки тисяч. Вихід з Другої ліги у Першу, з Першої – у Прем’єр-лігу. Вірю, що упродовж 2 років це реально зробити.