Сергій Тищенко підсвічує непопулярну версію невдачі українського тренера на Апеннінах.
Андрій Шевченко не протримався на посаді головного тренера Дженоа. Контракт був підписаний до літа 2024 року, але український наставник відпрацював трохи більше двох місяців.
У Шеви нічого не вийшло в Генуї. Команда не мала ні гри, ні результату. Озвучуються багато причин такого стану речей: склад команди, ситуація в клубі, прихід посеред сезону, багато вікових гравців з авторитетом тощо. Але насправді головна причина криється у підкилимній боротьбі всередині Дженоа.
Нові американські власники позиціонували Шевченка, як ключову постать для розвитку клубу. Він прийшов ламати все старе та будувати нове. Саме під українського наставника підбиралася стратегія розвитку клубу. Він мав визначати трансферну політику, привів свій штаб, підписав довгостроковий контракт і, за чутками, мав залишитися на посаді навіть у випадку вильоту в Серію Б.
Вся гегемонія Шевченка у Дженоа завершилася з приходом до клубу нового спортивного директора Йоганнеса Шпорса. Останнім місцем роботи німця був голландський Вітесс, де у нього все виходило. Команда навіть підібралася до грандів Ередивізі.
Шпорс – виходець із німецького футболу. З плеяди нових, сучасних спеціалістів, які у молодому віці змогли себе реалізувати. Починав Шпорс у Хоффенхаймі на посаді відеоаналітика. Потім отримав роботу головного аналітика, перейшов у скаутський відділ клубу. У 2015 році став головним скаутом Лейпцига. Далі перейшов на аналогічну посаду в Гамбург, звідки у 2020 році вирушив працювати технічним директором Вітесса.
У цьому послужному списку зупинимося на двох клубах – Лейпцигу та Вітессу. Стосовно першого, то тут створена система пошуку і відбору молодих гравців, розвитку їхнього потенціалу та подальшого продажу у топ-клуби. Найбільш яскравий приклад – це Ерлінг Холанд. Весь нідерландський футбол рухається у тому ж напрямку. Команди повинні грати на атаку, розвивати таланти.
Суть в тому, що Дженоа перебуває трохи в іншій ситуації. У команди все погано з грою та набраними очками. Потрібно було вибудовувати систему крок за кроком, а не жити своїми бажаннями. Шевченко потребував досвідчених, кваліфікованих виконавців з досвідом виступів у Серії А, які відразу посилять гру та допоможуть врятуватися. Коли тільки Шева прийшов до Генуї, то називали ряд футболістів на чолі із Саму Кастільєхо. Враховуючи, що в Італії завжди була налагоджена система оренд, то це можна було зробити.
Але "грифони" почали купувати молодь – без досвіду виступів у Серії А. Це футболісти на перспективу, яких потрібно адаптовувати не тільки до футболу, але й до побуту в Італії. Норвежець, 22-річний Лео Естігор, грав в англійському Чемпіоншипі. Сільван Гефті, варто визнати, непогано себе зарекомендував за Янг Бойз у ЛЧ. Італійський форвард, 21-річний Келвін Єбоа, робив кар'єру в Австрії та ніколи на клубному рівні в Італії не грав. Виняток – орендований у Роми 19-річний захисник Ріккардо Калафйорі. Це теж перспектива. Кидати таких новачків у горнило тактичного італійського футболу – доволі ризиковано.
Матчі Дженоа показали, що Шевченко будував захисний футбол. Його команда намагалася відзахищатись, а вже потім думати про атаку. Зараз такі тенденції, що всі прагнуть розвитку та якості гри. Ці мотиви дійшли до Італії. Роберто Де Дзербі з домінуючим футболом зробив собі ім'я із Сассуоло та отримав контракт у Шахтарі, а збірна Італії у цьому стилі виграла Євро. Тому Шпорс зумів відтіснити Шевченка у клубних інтригах.
Українець відійшов на другий план. Головним у клубі став Шпорс. Саме він визначав стратегію розвитку, а не головний тренер. Зрозуміло: якщо наставник та генеральний директор по-різному дивляться на футбол, то команда приречена. Боси Дженоа вирішили, що 39-річний пацан, який ніколи не виступав на професіональному рівні, розуміється на грі краще за спеціаліста, що вивів свою збірну в 1/4 фіналу Євро-2020, перемагав Португалію, Іспанію, не програв Франції, а як футболіст вигравав Серію А, ЛЧ та "Золотий м'яч".
Цю версію підтвердило призначення наступника для Шеви. На посаду претендували виключно тренери з орбіти німецького футболу. Близьким до призначення був Бруно Лаббадія (працював із Гертою, Гамбургом, Штутгартом, Байєром), але в останній момент все зірвалося. Тому посаду отримав інший німець – 48-річний Александер Блессін.
Він теж працював у системі молодіжного футболу Лейпцига. Потім очолив бельгійський Остенде. Зараз ця команда перебуває на 15 місці з 18 команд, маючи "плюс три" від зони вильоту. Це точно той тренер, який може врятувати Дженоа? Чи байдуже хто, аби не Шевченко?
Зрозуміло, що Шпорса та Блессіна поєднує спільна робота в Лейпцигу, однакові погляди на футбол. Дженоа пробуватиме атакувати. Це підтвердив перший матч німця на новій посаді проти Удінезе. Але, на мою думку, це не найкраще рішення для боротьби за виживання, особливо в Серії А. Воно більше схоже на якусь утопію. Буде великим подарунком долі, якщо "грифони" зможуть не вилетіти в Серію Б за результатами поточного сезону.