Стадіон Миная вже вдруге приймав благодійний поєдинок за участю команд легенд футболу та зірок шоу-бізнесу. Зібрати вдалось понад мільйон гривень.
За "Збірну легенд" грали Шовковський, Бєланов, Срна, Ващук, Ротань, Кобін, Федецький, Михалик, Кополовець, Маркевич і Селезньов, а наставником був Олексій Михайличенко. У футболці "Збірної зірок" вийшли Ласточкін, Казанін, Гагарін, Педан, Денисов, Фоззі, Циганик, Олійник, Трембовецький і не лише. Тренував їх Володимир Шаран. Одним словом, склади команд вражали зірковістю, але це був не просто товариський матч.
Головною метою поєдинку був збір мільйона гривень на Збройні Сили України. Ціль виконана і перевиконана – вдалось зібрати майже на 200 тисяч більше. Кошти будуть перераховані громадській організації "Ліга Життя", яка закупить тепловізори та автівки для армії. Співорганізатор заходу Олексій Чиж розповів, чому цей матч – більше, ніж просто гра.
Поява ідеї
У нас із Феліксом Ардельяновим, який став мотором усього, є ПростоФутбол podcast. Ми записували епізоди ще під час Євро. Коли почалась повномасштабна війна, подумали, що можемо зібрати свої знання та зв'язки у медіасвіті й футбольному середовищі, об’єднати це і зробити щось прикольне. Так, перший матч відбувся у червні. Ми його організували за два тижні й побачили, що це доволі добре виходить. Тоді грали ті футболісти, на яких ми самі мали виходи, а також блогери й медіа.
Загалом вдалось зібрати близько 500 тисяч гривень (300 під час поєдинку, 200 на аукціонах). Одразу зрозуміли, що треба робити ще раз, але більш масштабно – з партнерами, залученням більшої авдиторії та зірковіших гостей. Для цього ми зібрали потужну команду організаторів. Спершу була ідея запросити гравців з країн-союзниць України: Маріуша Лєвандовскі (Польща), Томаша Хюбшмана (Чехія), Даріо Срну (Хорватія), Маріса Верпаковскіса (Латвія). Всіх, хто поруч, окрім Росії та Білорусі.
Ми почали їх запрошувати й зрозуміли, що можемо залучити ще й інших – Ротаня, Ващука, Шовковського. На цьому етапі дуже увімкнувся Женя Селезньов. Він був "гарантом", що все буде гаразд. Ми запрошували футболістів, а він їм пояснював, мовляв, приїжджайте, буде топ. Зрештою, не остання людина у футболі. Чимало людей допомогали, серед яких і Ігор Циганик, який також підтверджував: так, вони, себто ми, справді зроблять класний матч, приїжджайте. Вийшла синергія класних людей, а ми просто стали каталізатором процесу.
Безпека і трансляція
Мені дуже сподобався підхід військової адміністрації, яка йшла нам назустріч. Люди працюють, у регіоні відчувається спокій. Попри це, були консультації. Нам дали дозвіл говорити про матч гучно і за межами Ужгорода лише за кілька днів до поєдинку. До того казали, що треба почекати. Був напрацьований план дій у випадку повітряної тривоги, підготовлені навіть автобуси. Якщо чесно, це був найбільш тонкий момент. Втім, коли ти приїжджаєш в Ужгород, почуваєшся спокійно. Це те місце спокою, до якого хочеться повернутись. До слова, було приємно бачити на матчі військових, які служать чи перебувають на ротації. Хочемо, щоб вони відчували, що це – для них.
Спершу ми вели перемовини з телеканалами "Футбол" про трансляцію. Їм ідея сподобалась, адже це мала бути репетиція перед стартом УПЛ. Ми готувались з ними, але сталось, що сталось. Це був шок для футбольної частини холдингу. Пощастило, що нам вдалось сконтактуватись з 2+2. Ми їм вдячні, що вони включились, пішли назустріч там, де не мали б йти. Люди на каналі хотіли, щоб вийшло круто. Приїхала ціла знімальна група з 27 людей.
Донати
Самі учасники, звісно, донатили. Підходили, просили QR-код й жертвували гроші. Було відчуття в перерві, що гравці переживали, скільки коштів вже зібрано. Адже ми одразу оголосили, що наша ціль – мільйон гривень. Якби не було мільйона, я б вважав, що ми провалились. Як людина футбольна, люблю, щоб був результат. І Шовковський, і Педан, і Циганик, і решта дуже хотіли, щоб все зібрали. Під час перерви ведучі на аукціоні продали одну футболку за 100 тисяч (Андрія Ярмоленка з підписами гравців збірної України – прим.), ще одну – за 50 тисяч.
Щодо решти донатів. Наші друзі мають величезну мережу українських Telegram-каналів, у яких опублікували новину про збір коштів. Умовна дівчина бачить QR-код і те, що хтось старається для ЗСУ. І думає: мені 20, 30, 50 гривень не шкода. Тому у Telegram були менші донати навіть від людей, які абсолютно не цікавляться футболом. А от з трансляції було більше великих донатів. Були навіть по 20 і 50 тисяч гривень.
Шовковський, Бєланов, Селезньов
Усі воротарі, які були у нас на прицілі, не могли приїхати. Кілька днів до матчу: в нас шалений склад футболістів, але немає воротаря. Шовковського ми раніше запрошували, але на той момент він ще не дав згоди. І тут у вівторок, за 5 днів до матчу, Олександр дав добро, опублікувавши допис, де сказав, що вдягає рукавички вперше за два роки. В принципі всі, кого ми запрошували, приїхали. Андрій Бєдняков, наприклад, мав бути, але з’явилась нагода у нього ще більше допомогти ЗСУ.
Дуже хочу відзначити Ігоря Івановича Бєланова. За своє життя з ним не пересікався, ніколи не бачив. Він же зараз на фронті на Донецькому напрямку, у війську обіймає певну посаду. Ми говорили з його комбригом, щоб той відпустив його. Це сильний вчинок – поїхати через всю Україну, заїхати в Київ, взяти "Золотий м’яч", показати людям. Він міг спокійно сказати, що буде без "ЗМ", але взяв його. Бєланову було важливо зібрати якомога більше грошей на ЗСУ. Ми на стадіоні ще робили, що кожен за фіксований донат може сфотографуватись з Ігорем. Це дуже чоловічий вчинок.
Та у цій історії для мене справжнє відкриття – Женя Селезньов. Колись ми мали виїзди за Дніпро, інколи пересікались, "перекидались" двома-трьома реченнями. Але все ж треба розуміти, що я – хлопець зі Львова, а він – з Макіївки. У нас трохи різні ментальності. Зараз мені вдалось з ним ближче познайомитись. Він – дуже класний приклад українця, який просто жив, як і вся Україна. Був у Росії, робив помилки, говорив щось про "годувати сім’ю". Зараз головне українцям змінюватись, навіть якщо вони помилялись.
Тепер Женя говорить українською. Вона, думаю, йому близька, рідна. Він пробує, не боїться помилитись. Видно, що йому нелегко, адже це лише початок. Якщо ми виграємо артилерійську дуель і не переможемо культурно, то нічого не буде. Селезньов стає кращим, сильнішим і тим самим робить Україну трішки кращою. Він є прикладом для свого оточення: Женя змінює своє ставлення до української, то і мені потрібно. За це я йому дуже вдячний. Це ще більше надихає, адже ми всі разом потроху змінюємось. У кожного бувають помилки, і цей момент найбільш показовий для мене.
Інсайт
Цей матч показав енергію українців, футбольної спільноти й шоу-бізнесу. Можливо, з кимось було важче домовитись, але коли всі поприїжджали в Ужгород, я побачив, що кожен хоче віддати частинку себе. Хоче показати, що ми – єдині, зібрати гроші на ЗСУ й зробити якесь шоу, щоб люди ним насолодились.
Навіть мої друзі, які не надто цікавляться футболом, казали, що було супер. Але це все завдяки людям на полі: Ласточкін, Шовковський, Селезньов, Федецький, Кополовець, всі-всі, хто був, намагався зробити атмосферу. Чимало учасників поєдинку активно волонтерять. Коли вони приїжджають сюди, то перезаряджаються, повертаються додому (Київ, Львів, Харків) й продовжують працювати на перемогу України.