Інтерв’ю "Футбол 24" з героєм 19 туру УПЛ. Зірковий екс-хавбек Металіста, Дніпра і збірної України приніс своєму ЛНЗ несподівану перемогу над Поліссям (1:0).
"Я впевнений, що Бойко таку ситуацію пройде"
– Денисе, яким був наступний день після перемоги? Чи отримала команда вихідний і як оцінило цей здобуток керівництво клубу? Ви ж обіграли далеко не рядового суперника…
– Авжеж, настрій у всіх дуже хороший. Перемагати – приємно. А коли перемагаєш у такій боротьбі, на останніх хвилинах, це додає ще більше позитивних емоцій. Дуже важлива для нас перемога у психологічному плані, особливо після поразки 0:3 від Кривбасу. Належало правильно відреагувати, зробити висновки. На мою думку, ми добре підготувалися до Полісся. Перший тайм був більш рівним, другий здебільшого контролювало Полісся, хоча ми мали 2-3 хороші моменти.
Словом, задоволені усі – тренерський штаб, футболісти, керівники. Ми зробили крок вперед. У суботу пораділи, провели відновлювальне тренування. У неділю – вихідний. А далі починаємо готуватися до матчу з Металістом 1925. Розслаблятися немає часу. У турнірній таблиці велика щільність. Реально посісти шосте місце, тому ЛНЗ дивиться вперед. Кожна наступна гра – найважливіша, наче фінал. Відіграємо проти Металіста 1925, потім будемо думати щодо СК Дніпро-1.
– Два матчі поспіль проти лідерів чемпіонату. Яка команда більш організована – Кривбас чи Полісся?
– Важко провести паралелі між Кривбасом і Поліссям. Усе залежить від того, як команді дає грати суперник. Десь ми Кривбасу дали забагато простору, забагато вільного часу. Зате гравців Полісся більше накривали, пресингували, не дозволяли спокійно дихати – особливо у першому таймі. Тобто, існує багато різних нюансів. І Полісся, і Кривбас – команди плюс-мінус одного рівня.
Я взагалі вважаю, що чемпіонат України – дуже рівний, за винятком хіба що 2-3 клубів. Хто краще мотивований, заряджений, виграє боротьбу і проявляє характер, більш впевнений у собі – той і перемагає. Кожна гра – непередбачувана. Бачите, навіть Минай з СК Дніпро-1 грає внічию, обігрує Металіст 1925. Кожна команда може перемогти кожну, тому готуватися потрібно дуже серйозно.
– Голу передувала груба помилка голкіпера Бойка. Свого часу ваші батьки виступали за Буковину, а ви були одноклубниками у Динамо та Дніпрі. Чи поспілкувалися з Деном після матчу?
– Ні, я не розмовляв з ним. Розумію, що вони програли і засмучені. А ми після гри раділи, бо перемогли. Це нормальна ситуація, це футбол, це життя. Футбол, як і життя, складається з помилок. Як ти їх аналізуєш і виходиш з цього, так ти і живеш. Завжди потрібно підводитись і йти далі. Денис багато чого досягнув, як футболіст, тому я впевнений, що він таку ситуацію пройде.
– У вашій кар’єрі траплялись результативні помилки?
– Не пригадую… Максимум – пенальті "привіз". М’яч у руку влучив, коли Металіст грав із Карпатами. Про таке намагаюся не згадувати. Думаю тільки про позитивні моменти (Усміхається).
"Отримую задоволення від тренувань із Тіллем"
– Повернімося до ЛНЗ. Якщо я правильно зрозумів, команда ставить ціль поборотися за топ-шістку?
– Якщо виграємо перенесений матч із Минаєм, буде 4 очки до Руху. Тож чому б ні? Треба дивитися вперед і старатися наздогнати. Такий менталітет переможців. Я впевнений, що мої одноклубники також про це думають. Зараз велика щільність – Чорноморець, ЛНЗ, Ворскла, Колос. А Рух – у зоні досяжності. Наразі ми зосереджені на матчі з Металістом 1925, а там буде видно.
– Взимку ЛНЗ поповнив Олів’є Тілль. Наскільки це крутий трансфер для вас?
– Тілль – досвідчений виконавець високого рівня, гравець національної збірної. Тим паче, в Україні він себе вже проявив, знайомий з українським менталітетом і футболом. Йому не потрібен час на адаптацію – він повністю готовий до УПЛ. Дуже корисне придбання для ЛНЗ, з яким, я переконаний, результати досягатимуться хороші. Мені Тілль імпонує і як людина, і як футболіст. Отримую задоволення від спільних тренувань.
– У перші дні вторгнення Тілль, як і майже всі легіонери, покинув нашу країну. Як він зараз реагує на війну? Оцінює ситуацію вже по-іншому?
– Це краще у нього запитати. На мій погляд, коли це починалося, реакція була однакова – всі на паніці, хвилювалися. Як неукраїнець, він поїхав. Якщо зараз повернувся, отже проаналізував ситуацію і прийняв таке рішення.
– Повітряних тривог не лякається?
– Одна з тривог застала разом усю команду. Паніки ні в кого, зокрема і в Тілля, я не побачив.
– Першим легіонером в історії ЛНЗ став Молло Бессала. Чим здивував камерунець?
– Молодий нападник, який має хороші якості, зокрема – швидкісні. У нього є час, щоб прогресувати. Проти Полісся відіграв дуже добре, особливо у першому таймі. За м’ячі зачіплявся, мав кілька нагод забити. Від гри до гри він прогресуватиме. Не варто забувати про адаптацію – потрібен час, щоб звикнути до реалій українського футболу. У нас не такий простий чемпіонат, як здається. Всією командою намагаємося допомагати Молло. Спілкуємося з ним англійською мовою.
"Ставлюся до Скрипника з великою повагою"
– У 2021-му, виступаючи у Фінляндії, ви мене запевнили: "Планую пограти ще мінімум два роки". Бачу, з легкістю перевиконуєте план…
– Хочеш розсмішити Бога – розкажи про свої плани (Усміхається). На той час я так думав, а воно все може змінюватись. Коли ти граєш, отримуєш задоволення, забиваєш, команда перемагає – хочеться ще і ще. Це додає сил та впевненості.
У мене була мрія повернутися в Україну і закінчити кар’єру вдома. Хоча, коли отримав таке запрошення, то вже його навіть не очікував. Запропонувала Ворскла – хороший клуб з амбіціями, єврокубками. Коли все робиш правильно, віриш у себе, то і фортуна тобі усміхається.
– Скрипник розповідав, що не хотіли ви покидати Ворсклу, але так склалися обставини…
– І я не хотів. І Віктор Анатолійович прагнув, щоб я залишився. У нас були і залишаються дуже хороші відносини. Я вдячний Скрипнику за запрошення – він багато чого для мене зробив і навчив. Сильний фахівець, ставлюся до нього з великою повагою. Ворскла пропонувала мені новий контракт, але ми не змогли домовитись про умови. Таке буває…
– ЛНЗ був не єдиним варіантом минулого літа?
– Так, були розмови й про інші команди, але до конкретики не доходило. Конкретика була від ЛНЗ. Усе відбулося швидко. Контракт із Ворсклою закінчився, я ще вів перемовини з клубом – і в той час на мене вийшов ЛНЗ. Через 7-10 днів після завершення угоди з Ворсклою я став гравцем черкаської команди.
"Важу стільки ж, як тоді, коли переходив у Металіст"
– У Фінляндії ви пробігали 13 кілометрів за матч. Як із фізичною витривалістю зараз?
– Почуваюся супер. В останньому матчі, який зіграв у стартовому складі всі 90 хвилин (проти Зорі у минулому сезоні), пробіг близько 12,3 кілометрів. У нас, в Україні, звикли казати, що коли тобі за 30 – це вже старість, "збитий льотчик". Я так не вважаю. Треба оцінювати, в яких футболіст кондиціях, як він рухається. Словом, дивитися не в паспорт, а на футбольне поле.
"У Металісті оштрафували на преміальні": Денис Олійник починав зі 100 доларів і слухає Скрябіна
В Україні не грають 100 футболістів, яким за 30. Їх насправді не так багато. Велику роль відіграє правильне відновлення, фізіологія, генетика.
– Дулуб використовує вас в окремих відрізках матчів. Порозуміння з Олегом Анатолійовичем – 100-відсоткове?
– Ставлюся до цього вже більш спокійно. Я сам по собі – дуже амбіційний. За характером – максималіст, хочу завжди грати і перемагати. Але водночас розумію, що мені не 18 років, тож не в кожному матчі можу провести 90 хвилин. Це – нормально. Підходжу до цього питання по-філософськи. Скільки б мені не відвели часу – 90, 40, 30 чи 10 хвилин – потрібно виходити і бути корисним команді. Що, в принципі, й зробив проти Чорноморця, коли вийшов на заміну, чи зараз – проти Полісся. Є головний тренер, він визначає стартовий склад. А мій настрій не змінюється від того – потрапив я у старт, чи вийшов на заміну. До речі, пропустив два тижні на зимових зборах і не тренувався з командою. Мав пошкодження, тож тільки під кінець зборів повернувся до роботи. Мої кондиції ще не готові на 100 відсотків.
– Хто з ваших друзів-ровесників тримає себе в такій хорошій формі, як ви?
– Важко сказати. Усі, хто 1987-88 років народження, вже позакінчували. Хіба що Олександр Рибка з Оболоні ще залишається. Вадим Мілько з Колоса – ще старший, я з ним перетинався у Динамо-2. На три роки молодший за мене Сергій Рибалка. Кажу йому: "Давай, Сєренький, ще 3-4 роки маєш грати". Є Женя Селін, молодший на рік…
Як я вже казав – усе залежить від генетики і фізіології. Мій тато був футболістом, грав до 37-38 років (Віктор Олійник – найкращий бомбардир в історії Буковини, – Футбол 24). Тому маю до цього схильність. Почуваюсь чудово, у мене нема зайвої ваги. Важу стільки ж, як тоді, коли переходив у Металіст. Плюс – правильне ставлення до відновлення та всього іншого. І тоді спокійно можна грати.
"Мілевський та Алієв віддали один одному багато свого життя"
– На жаль, зовсім зник із радарів Євген Коноплянка, з яким ви підтримували тісні стосунки. Як він там?
– Ми продовжуємо спілкуватись. Все у нього добре. А запитання стосовно його кар’єри ви можете йому напряму поставити, якщо він захоче відповісти.
– Інший ваш товариш Артем Мілевський пережив, мабуть, найскладніший період у своєму житті. Не забули про нього?
– Ми і зараз із ним спілкуємось. Завжди на зв’язку. Я його дуже поважаю. Вважаю, ми хороші друзі. У мене душа радіє, коли я зараз бачу, що в його житті все налагоджується. Почувається класно і настрій супер. Я впевнений, що все у нього буде добре – завжди йому це казав. А що було – те було. Потрібно забути. Кожна людина потрапляє в якісь складні ситуації. Мілевський – сильний, багато досягнув, як спортсмен. Його поважають, у нього хороші людські якості. Бажаю йому всього найкращого. Він на правильному шляху.
– Зараз з Алієвим посварилися. Здавалося, парочка "кентів" – нерозлучна і так буде завжди…
– Думаю, помиряться. Все ж таки багато свого життя вони віддали один одному. А емоції – бувають. На емоціях можна багато чого наговорити. Час усе розставить на свої місця і, думаю, вони ще будуть спілкуватися.
– Ви вже маєте тренерський диплом категорії В. Плануєте продовжувати?
– Звичайно. А для чого тоді було починати? (Усміхається). Зараз я ще чинний футболіст. Щоб йти на категорію А, потрібно завершити кар’єру. От коли закінчу – продовжу вчитися та набиратись досвіду.
– Чого ви ще не сказали на футбольному полі? Яким має бути завершальний акорд?
– Завдання і цілі в мене завжди є, але я про них не говорю. Це моє особисте. Наразі живу сьогоднішнім днем. Насолоджуюся тим, що граю, до того ж – у хорошому клубі, який розвивається і має чудові перспективи. Хочеться добре закінчити цей сезон, а далі буде видно.