Сергій Костенюк підбиває підсумки трьох стартових матчів збірної України у відборі до ЧС-2022.
Контрастний березневий збір національної команди України оголив купу проблем та питань, які потрібно вирішити перед фінальною частиною Євро-2020. Ми з великими сподіваннями очікували на старт кваліфікації до чемпіонату світу, і як мінімум розраховували на шість очок після трьох турів. Однак, на практиці все було інакше. Три абсолютно різні за змістом матчі завершились з однаковим рахунком – 1:1, але кожна гра була окремою історією.
Поєдинки зі збірними Франції, Фінляндії та Казахстану надали багато інформації для тренерського штабу та показали, що наша достатньо цікава та перспективна команда має значно більше проблем, ніж ми думали ще тиждень тому. Як не дивно, однією з причин актуальних проблем є наші успіхи у Лізі націй. Та про все по черзі. Спробуємо підсумувати березневі тактичні пригоди збірної України, виокремити найголовніші проблеми і питання національної команди.
Франція – Україна – 1:1 (1:0)
Голи: Грізманн, 19 – Кімпембе, 57 (автогол)
Франція: Льоріс – Павар, Варан, Кімпембе, Ернандес – Коман (Дембеле, 63), Канте, Рабйо, Мбаппе (Марсьяль, 77) – Грізманн, Жиру (Погба, 63)
Україна: Бущан – Караваєв, Кривцов, Забарний, Матвієнко, Миколенко – Шапаренко (Зубков, 86), Маліновський, Сидорчук (Коваленко, 79), Зінченко – Яремчук (Мораєс, 72)
Попередження: Павар, 30
Штаб Андрія Шевченка шокував не тільки суперника, а й уболівальників збірної України вибором тактичної схеми. Під чемпіонів світу спілка Шевченко/Малдера/Тассотті заздалегідь розробила систему гри, яка повинна була нейтралізувати беззаперечну номінальну перевагу французів на флангах. Теоретично ми повинні були не тільки стримати грізного суперника, але й відповідати ефективними швидкими атаками. Схема 5-3-2 як слід спрацювала лише у деструктивній фазі гри. Швидкі виходи захлиналися до фінальної третини поля, а непогані позиційні спроби не призвели до жодного точного удару по воротах Льоріса, що, до слова, не завадило хлопцям зрівняти рахунок.
Гравці дуже добре відпрацювали у позиційній обороні. Серйозні проблеми у команди були лише на відрізку десь з 10 до 35 хвилини матчу. У кінцівки першого тайму та другій половині гри Україна контролювала ситуацію і, не дивлячись на жахливу статистику, своїм дисциплінованим виконанням плану на гру, заслужили виїзну нічию зі збірною Франції.
Україна зустрічала французів середнім блоком, тримаючи досить оригінальну структуру 5-2-3. Зінченко підіймався своїм півфлангом до лінії нападників, а Шапаренко і Сидорчук – трохи зміщувалися ліворуч для підтримання симетрії.
Звісно, більшу частину матчу українцям доводилося діяти у низькому блоці. У цій фазі оборони команда Шевченка переходила на структуру 5-3-2. У позиційних атаках "синьо-жовті" перебудовувалися на формацію 3-4-3, або 3-4-2-1 з Яремчуком на вістрі. Маліновський і Зінченко діяли під ним, переважно у півпросторі. Догравали гості матч за схемою 5-4-1 з Мораєсом в атаці.
Сенсаційна нічия українського катеначчо з чемпіонами світу якось різко підняла нашу самооцінку і надалі зіграла з нами злий жарт.
Україна – Фінляндія – 1:1 (0:0)
Голи: Мораєс, 80 – Пуккі, 89 (пен.)
Україна: Бущан – Караваєв, Забарний, Матвієнко, Миколенко, Соболь – Зубков (Марлос, 58), Маліновський, Макаренко (Коваленко, 78), Зінченко – Яремчук (Мораєс, 67)
Фінляндія: Йоронен – Гранлунд (Алхо, 17), Тойвіо, Арауюрі, О'Шонессі, Райтала (Тейлор, 76) – Кауко (Пох'янпало, 68), Камара, Шюллер (Хямяляйнен, 76) – Пуккі, Лод
Попередження: Матвієнко, 56, Соболь, 81, Бущан, 87 – Камара, 87
Вилучення: Миколенко, 89
Одна справа – перебудуватися безпосередньо під сильнішого суперника та відпрацювати у глибокій компактній зональній обороні, зовсім інша – перейти з усталених 4-1-4-1 на 3-4-1-2 і намагатися за кілька днів кардинально змінити систему гри. Це при тому, що команда вже звикла останнім часом до гри другим номером (виходячи зі статусу суперників). Вже побачивши стартовий склад на гру з фінами, можна було насторожитися – чи зможуть гравці збірної України за такий крихітний проміжок часу опанувати кардинально нову систему гри? Будемо відверті – це дуже складне завдання.
Андрій Шевченко може скільки завгодно розповідати, що нова схема спрацювала у матчі, де Україна переважно атакувала. Більше за результат того поєдинку мене вразили слова головного тренера про те, що збірна чудово відіграла з новою структурою.
Не встигла головна команда країни приємно вразити, як відразу ж настало повне розчарування. Причому, розчарування не гравцями, не командою, а невиправданим продовженням ризикованих тактичних експериментів тренерського штабу. Звісно, головний тренер відповідає за результат і має повне право на вибір методів для його досягнення. Однак, якщо план на гру не є ефективним, то коуч повинен це визнавати, а не розвішувати італійську пасту на вуха українських уболівальників. Коли відповідальні люди біле називають чорним, а чорне – білим, це неодмінно призводить до проблем.
До речі, великий привіт експертам каналів "Футбол 1/2/3" – Левченку та Федецькому, які у прямому ефірі, присвяченому матчу Україна – Казахстан, розмірковували над новою тактичною схемою Шевченка. Мовляв, з Францією ми побачили, що це чудова структура для оборони, а у протистоянні с фінами схема вже зарекомендувала себе досить ефективною в атаці. Шановні панове експерти, дивно, що ви цього не знаєте – не буває атакувальних чи оборонних схем, як і не буває – доброї чи поганої тактики. Тактична схема – не має нічого спільного зі стилем гри. Формації – це лише інструменти, вибір яких залежить від завдання на матч, характеристик власних гравців та гри суперника.
Складний перехід з однієї моделі гри на кардинально іншу не робиться за кілька днів у змагальний період з настільки щільним графіком, як 3 матчі за тиждень. Є таке поняття у футболі, як ментальна швидкість, тобто швидкість мислення і прийняття рішень. Багато в чому від неї залежить і швидкість дій та взаємодій футболістів. У матчі з Фінляндією було помітно, що саме нова структура гальмувала командну гру України. Позиційна гра у атаці – це найскладніший аспект у футболі. Нові вимоги у структурі 3-4-1-2 часто потребували додаткових секунд та дотиків до м'яча. І це все проти команди, яка вже кілька років успішно удосконалює гру в глибокій позиційній обороні по схемі 5-3-2. Низький темп взаємодій українців дозволяв команді Канерви спокійно перебудовуватись та тримати вертикальну і горизонтальну компактність.
Фішкою складної системи штабу Шевченка була взаємодія Миколенка і Соболя, та перевантаження лівого флангу у фазі гри з м'ячем. Часто у цій зоні утворювався умовний ромб, але низька інтенсивність взаємодій не дозволяла створити реальні проблеми супернику.
У фазі гри без м'яча збірна України тримала дуже високу лінію оборони і перебудовувалася на компактну структуру 5-2-3. Така висока лінія оборони без інтенсивного тиску на захист суперника – небезпечна закиданнями за спини власних захисників. Схожими методами зловживає і донецький Шахтар.
Звісно, окрема тема цього матчу – це пасивність господарів поля після довгоочікуваного голу Мораєса. Команда чомусь зупинилася і втратила вже, здавалося, здобуту перемогу. І це ще добре, що ми взагалі не програли, тому що у кінцівці гості мали кілька гольових моментів біля воріт Бущана.
Не хочеться зупинятися на помилці Миколенка, яка призвела до пропущеного голу та вилучення, адже по грі ми не переграли "Суомі", та й покажіть футболіста, який ніколи не припускався подібних помилок. Це людський фактор, казус, і певною мірою наслідки системних проблем з ментальною швидкістю, про яку ми вже говорили.
Україна – Казахстан –1:1 (1:0)
Голи: Яремчук, 20 – Мужиков, 59
Україна: Трубін – Караваєв (Тимчик, 87), Кривцов, Матвієнко, Михайліченко – Зінченко, Маліновський, Сидорчук (Марлос, 67), Шапаренко (Довбик, 81) – Мораєс (Зубков, 67), Яремчук
Казахстан: Покатілов – Марочкін, Малий, Аліп, Досмагамбетов (Бистров, 46), Валіуллін – Мужиков – Абікен (Вороговський 46), Тагирберген (Оразов, 46) – Аймбетов (Карімов 60), Нургалієв (Тунгишбаев, 88)
Попередження: Матвієнко, 69, Марлос, 90 – Аліп, 6, Абікен, 36, Мужиков, 43, Вороговський, 62, Карімов, 69, Покатілов, 90+1
Матч з найслабшою командою нашої відбіркової групи повинен був скрасити фарби емоційного фону навколо збірної України та покращити турнірні показники команди.
Після дискваліфікації Миколенка стало зрозуміло, що навряд чи у протистоянні з Казахстаном тренерський штаб збірної наважиться на систему гри з трьома центрбеками 3-X-X.
У порівнянні з матчем проти фінів Андрій Шевченко провів 6 замін у стартовому складі. Травми Циганкова, Ярмоленка та Коноплянки, а також не найкраща форма Марлоса – не дозволили тренерському штабу збірної України повернутись до своєї класики (4-1-4-1) і ми побачили чергове, нове творіння – гібрид схем 4-3-3/4-2-2-2.
Головною особливістю цієї структури була її асиметричність та гнучкість. Зінченко багато переміщався, діяв переважно у півпросторі. На протилежному півфланзі панував Маліновський.
У деструктивній фазі Україна відходила у середній блок зі структурою 4-3-3. Але, на мій погляд, нам дуже часто не вистачало саме проактивних методів оборони.
Елементи колективного тиску були присутні, але інтенсивність цього пресингу – достатньо низька. На світлині вище – чудовий приклад, як гравці збірної України утворювали більшість у окремих зонах та при втраті мали чудові умови для ефективного контрпресингу. До речі, це епізод, який призвів до голу Мужикова.
На цьому фото – оголені фланги України та чергова спроба втримати високу лінію оборони і при цьому стояти без пресингу у середньому блоці.
Загалом, при підготовці до фінальної частини Чемпіонату Європи збірній потрібно чітко визначитись з моделями гри, схемами та оптимальним складом. Також важливо покращити рівень пресингу та контрпресингу. Це найактуальніші аспекти гри у сучасному футболі.
У матчі з Казахстаном Україна награла на xG – 3,1. Для прикладу, у казахів показник очікуваних голів складав – 0,2. Усього господарі нанесли по воротах Покатілова 28 ударів! Це просто аномальні показники, тим паче для нашої збірної. Нічия у третьому турі – це непорозуміння.
У футболі схожі речі трапляються часто. Одна команда має повне домінування, протягом всього матчу створює небезпечні моменти, але не досягає позитивного результату. Це явище має пояснення. Чим складніша ваша система гри, чим складнішими є розіграші м'яча у різних фазах, чим більше часу витрачається на атаку, тим гіршою буде реалізація моментів.
Тобто, чим більше атакувальні гравці витрачають свою енергію та концентрацію на різні техніко-тактичні дії, тим менше енергії та елементарної уваги залишається на завершення атаки. Відповідно, чим менше у вас шансів забити, та чим швидшими є атаки – тим вищий відсоток реалізації моментів. На рівні підсвідомості – рідкісні моменти сприймаються як більш важливі. Отже, скільки б умовний Кополовець не ходив до церкви, це не допоможе.
Сама система гри у матчі з казахами особисто мені сподобалася. Враження від цього матчу зіпсував результат, але потрібно визнати, що він був випадковим. Україна показала непоганий футбол і була набагато сильнішою.
Ще один важливий момент перед Євро-2020. Шевченку не варто говорити нісенітниці щодо причин відсутності Буяльського у національній команді. Дуже поважаю Андрія Миколайовича, але зі схожою риторикою він ризикує втратити прихильність та підтримку багатьох уболівальників збірної, яких треба поважати. Якщо раніше, коли команда грала за однією моделлю, відмовка про те, що Віталій не вписувався під тактику – працювала, то зараз – ні.
У трьох матчах команда перепробувала гравців практично на усіх атакувальних позиціях. Тут вже не можна сказати, що Буяльський – "десятка", а нам потрібні "вісімки". Саме у провалених домашніх матчах збірна діяла з гравцем під форвардами, який постійно намагався відкриватися між лініями. Виходить, що позиція та ігрові характеристики у цій справі не мають значення. Адже Буяльський у нових структурах підходив значно більше, ніж Маліновський або Шапаренко на місці "шістки", чи Зубков – на вістрі атаки...
Група автора у Facebook: "Тактика футболу з Сергієм Костенюком"