Корсика – це справжній рай: неймовірні пейзажі, блакитна вода, побудовані в скелях селища і тепле Середземне море. Це батьківщина Наполеона, перша територія Франції, яку звільнили від фашистських загарбників. І саме тут сталася жахлива трагедія, яка залишила кривавий слід в історії футболу.
У невеличкому містечку Фуріані футбольні фанати тільки й говорили про майбутній матч Бастії. Їхні улюбленці, які виступали в Лізі 2, сенсаційно дійшли до півфіналу Кубка Франції. У гості чекали не просто якусь команду, а сам Марсель. Олімпік в епоху Бернара Тапі був головною гордістю французького чемпіонату. Для фанатів приїзд Жан-П’єра Папена, Дідьє Дешама, Жана Тігана, Алена Казанови, Алена Богосяна, Базеля Болі був великою подією.
Маліновський став обличчям нової форми Марселя з нагоди 30-річчя тріумфу в ЛЧ
Протистояння Бастії і Марселя чекали з нетерпінням. Тулуза, Ніцца, Нансі вже поступилися корсиканцям. Так чому не обіграти Олімпік? Бастія бажала заволодіти трофеєм, який вигравала останній раз у 1981 році. Весь острів мріяв про перемогу "біло-блакитної" команди, і всі готувалися підтримати рідну команду. Весь острів, забувши про свої футбольні уподобання, згуртувався навколо Бастії.
Підготовка до матчу тривала повним ходом. Домашня арена корсиканського клубу не могла похвалитися такими розмірами, як Велодром. Арман Чезарі вміщав лише 10 000 глядачів. Помітивши, який інтерес викликає приїзд Марселя на Корсику, Жан-Франсуа Філіппі, президент Бастії, вирішує, що ситуацією потрібно скористатися. Тим більше, що клуб переживав складні фінансові часи. Тому матч був унікальною можливістю отримати гарний виторг від продажу квитків.
Хто думає про глядачів, коли жадоба бере вверх?
Керівництво Бастії ухвалює рішення знести стару трибуну та побудувати нову, що дозволить збільшити місткість стадіону на дев'ять тисяч глядачів. За десять днів до зустрічі трибуну Клода Папі було знесено без дозволу, щоб звільнити місце для величезної металевої конструкції, яка витримала б вагу 10 000 уболівальників. За справу взялася будівельна компанія Sud Tribunes, обіцяючи нову трибуну вже за тиждень. Але, як виявилося, поспішне будівництво проводилося з порушеннями та зневагою до правил безпеки.
Ще під час будівництва трибуни керівництво корсиканського клубу випустило у продаж додаткові квитки. Вони розліталися, які гарячі пиріжечки. Щоб побачити свою улюблену команду, фанати були змушені переплачувати удесятеро, адже з цього матчу керівництво запланувало виручити небувалий прибуток. За добу до поєдинку, 4 травня 1992 року, роботи зі зведення конструкції все ще не було завершено.
Комітет безпеки кілька разів відвідував будівництво. Висновки не змінювались навіть до початку зустрічі: трибуна не відповідала нормам. Але недбалість була не тільки з боку будівельників, керівництва Бастії, а й з боку високопосадовців. Жодного представника префектури не було в комісії.
Трагедія, яку побачили мільйони глядачів TF1 у прямому ефірі
Довгоочікуваний день настав. Бажання керівництво Бастії здійснилось – Арман Чезарі був повністю заповнений. Навколо панувала радісна та весела атмосфера. Але їй судилося тривати лише кілька хвилин.
Марсельські зірки розминаються на полі, Бастія радісно вітається зі своїми фанатами. Диктор на стадіоні просить фанів не стрибати на трибунах. На годиннику 20:20, ультрас все ще активно підтримують "біло-синіх", заводячи пісні, а потім…
Різка тиша… І крики… Верхня частина північної трибуни щойно впала. Величезна вежа, що була побудована з металевих балок, склалася, мов картковий будиночок. Близько трьох тисяч людей впали з п'ятнадцятиметрової висоти. І це все у прямому етері транслює канал TF1.
Ті, кому вдалося не зірватись вниз, одразу ж кидаються витягувати з-під завалів людей. Зелений прямокутник поля стає чимось схожим на тимчасову лікарню. Гравці допомагають постраждалим, чим можуть. Гуркіт металоконструкції, що продовжує руйнуватися, супроводжується виттям сирен, оглушливими звуками вертольотів, що сідають на поле. Зазвичай на стадіоні було від 4 до 8 рятувальників і карета швидка, але приїздив Марсель, тому їхню кількість було збільшено до 40 осіб через загрозу інцидентів між фанатами. У підсумку це допомогло врятувати не одне життя.
О 9-й годині вечора починається евакуація. Гелікоптери сідають прямо на газон поля Арман Чезарі. О 22:00 корсиканські лікарні просять допомоги на материку, оскільки медперсонал просто не справляється з потоком постраждалих. Пошукові роботи велись до 5 ранку. Внаслідок швидкої реакції служб порятунку вдалося врятувати багато життів. Унаслідок трагедії близько 2 300 осіб отримали поранення і 18 людей загинули, серед яких двоє співробітників клубу та кілька журналістів.
Так вечір, який мав запам'ятатися як свято, перетворився на одну з найбільших трагедій в історії французького футболу. Кубок Франції 1992 року так і не було розіграно. Попри всю драму, тодішній президент Федерації футболу Франції Жан Фурне-Фаяр спочатку хотів призначити нову дату півфіналу, але цього так ніколи й не сталося.
У 1992-му Жан-Луї Лека, майбутній голкіпер Ланса, був 7-річним хлопчиком. Він корсиканець, з батьком відвідував матчі Бастії. Спогади про той вечір назавжди залишилися у пам’яті воротаря. Він декілька годин не знав, чи жива його сім’я, чи ні.
"Перед матчем ми з татом ходили на пляж. На зворотній дорозі проходили повз стадіон, де все ще тривали роботи зі встановлення трибуни. Мій батько, подивившись на все, вирішив, що діти залишаться вдома. Я можу вам сказати, що плакав. Коли ми ввімкнули телевізор, побачили, що відбувається. Перша думка була про наших батьків, дядьків і тіток. Вони були на матчі, і ми не знали, що з ними сталося. На щастя, все обійшлося – вони були на іншій трибуні. Але той день я запам'ятав назавжди. Це важлива дата для корсиканців", – згадував Лека в інтерв’ю.
Сміховинні вироки й довгі роки суперечок
Судовий процес, за яким спостерігала вся Франція, розпочався 4 січня 1995 року. Чи потрібно говорити, що всі офіційні особи перекладали відповідальність один на одного і це тільки заважало розгляду справи. Трагедія мала такий резонанс, що суд транслювали на великих екранах, а поліції довелося встановити броньовані вікна. Адвокати підсудних постійно отримували погрози. Варто зазначити, що розслідування трагедії велося щодо сценарію будівництва. У прокуратури бракувало доказів, що вплинуло на вироки.
За рішенням суду, винні у трагедії отримали невеликі терміни покарання, що викликало обурення у всіх, хто стежив за процесом. По два роки ув'язнення отримали лише інженер Жан-Марі Буамон та віце-президент Бастії Мішель Лоренці. Інші десять підсудних отримали сміховинні терміни або ж зовсім були виправдані. Президент клубу свого вердикту так і не дочекався. Його вбили за два дні до початку процесу. Слідство зайшло у глухий кут, але про помсту ніхто не говорив.
Щоб вшанувати пам'ять жертв, у 1994 році було встановлено хрест. Потім завдяки пожертвуванням було побудовано стелу: три чорні колони, які нагадують про жахливу трагедію і донині. Щороку біля них відбувається меса за загиблими, а також траурна хода з покладанням квітів біля монумента.
У 2012 році сім'ї жертв подали петицію, щоб не проводити фінал Кубка Франції, який випав на 5 травня. Відтоді не вщухали суперечки щодо того, чи варто проводити зустрічі в цей день. Ліга кілька років годувала обіцянками, а сама у 2019 році поставила у програму 4 матчі, попри протести тренерів і футболістів.
Крапку в цих суперечках поставила Національна асамблея. Жоден матч не проводитимуть 5 травня. Ця дата залишиться в історії французького футболу як день, коли недбалість і жадібність, байдужість та зневага до своїх обов'язків призвели до небувалої трагедії. Минуло понад 30 років, але біль все ще живе у серцях корсиканців – ніхто не може забути жахливу подію.
З моменту створення Кубка Франції у 1918 році, він щоразу переходив у руки до нового власника. Але цього не сталося у 1992 році – єдиний і останній раз в історії турніру.