Період Жозе Моурінью на Олд Траффорд завершився повним спустошенням. Чому так склалося, аналізує "Футбол 24".
Здавалося, що 27 травня 2016-го розпочинається нова ера в історії Манчестер Юнайтед. Вперше після відходу на заслужений відпочинок сера Алекса Фергюсона до керма "червоних дияволів" став фахівець міжнародного класу – не потенційно в майбутньому (як Девід Мойєс) чи в недалекому минулому (як Луї ван Гал).
Моурінью звільнений з посади головного тренера Манчестер Юнайтед
Він очікував цього призначення з весни 2004 року, коли вперше потрапив на Олд Траффорд ще в статусі керманича Порту. Чекали на нього і в Манчестері. Жозе Моурінью багато експертів та вболівальників сприймали, як гідну заміну серу Алексу. Якщо поки не за тренерськими здобутками, то за харизмою – на всі 100 %.
Боси МЮ, зачаровані жагою сеу Жозе до трофеїв, уже в першому трансферному вікні розщедрилися на 150 млн фунтів. Португалець підписав по гравцеві на кожну проблемну позицію манкуніанців: Байлі – в центр оборони, Погба – на роль креативного гравця, Мхітаряна – на позицію вінгера й Ібрагімовіча – в атаку. Та в чемпіонаті справи Юнайтед відразу пішли не в тому руслі. Команда була занадто миролюбною (аж 15 нічиїх упродовж першості), Різдво зустріла на 6-й позиції, навесні змогла піднятися на одну сходинку вище, але в квітні-травні видала серію із п'яти матчів без перемог і завершила сезон на тому ж шостому місці в АПЛ.
Дебютний сезон Моурінью слід було б назвати провальним, але португалець здобув відразу два трофеї. У лютому МЮ виборов Кубок ліги, перегравши Саутгемптон у фіналі (3:2), але насправді на шляху до перемоги в третьому за значущістю англійському турнірі не мав серйозних опонентів (окрім Манчестер Сіті в 1/8 фіналу) – Нортхемптон, Вест Хем, Халл. Схожа ситуація склалася і в Лізі Європи. "Червоні дияволи" разом із Фенербахче вийшли з групи, де грала луганська Зоря, а далі зі скрипом долали кожну наступну стадію. Хоча суперниками манкуніанців знову були далеко не гранди – Сент-Етьєн, Ростов, Андерлехт, Сельта. Та й у фінальному поєдинку з Аяксом (2:0) МЮ грав другим номером і цілком міг покинути Стокгольм переможеним. Та "матч сезону" Юнайтед виграв і зробив те, що не вдавалося після ери Фергюсона – вийти до Ліги чемпіонів, хай і через "чорний хід".
Потрапляння до ЛЧ знову змусило босів клубу виділити солідну суму на трансфери. Моурінью зробив ще три гучних придбання, підписавши талановитого центрбека Бенфіки Лінделефа, свого улюбленця з Челсі Матіча та бомбардира Евертона Лукаку. На цих гравців МЮ витратив орієнтовно майже стільки ж, як і за рік до того – 145 млн фунтів. Завдяки солідній грі Давіда Де Хеа у воротах, манкуніанці мало пропускали, та за підсумками чемпіонату піднялися відразу на 2-ге місце. Манчестер Сіті в тому сезоні був настільки феноменальним, що дотягтися до нього було не під силу навіть головному антагоністу Гвардіоли. А от у Лізі чемпіонів трапився конфуз. Юнайтед без проблем здолали груповий етап, а ось в 1/8 фіналу явно недооцінили Севілью і поплатилися за це поразкою на Олд Траффорд.
Та навіть друге місце в АПЛ і плей-офф ЛЧ виглядали неймовірним проривом після пошуків МЮ свого нового "я" упродовж п'яти років. У травні цього року здавалося, що в новому сезоні манкуніанці обов'язково нав'яжуть боротьбу за чемпіонство своїм "галасливим сусідам", а в чемпіонській Лізі всерйоз претендуватимуть, як мінімум, на півфінал.
Однак, влітку все змінилося у гірший бік. Жозе Моурінью почав доводити до абсолюту всі ті негативні тенденції, які періодично прослідковувалися за час його роботи з Юнайтед. Він розсварився з Едом Вудвордом через трансферну політику й отримав негласну заборону на підписання нових гравців. Португалець налаштував проти себе половину роздягальні, обізвавши молодих талантів клубу безхарактерними та побивши горщики з потенційним лідером нового МЮ Погба. "Особливий" навіть у спілкуванні з пресою перейшов від ігор розуму до туманних філософських роздумів про все та ні про що водночас.
Не дивно, що ще до старту чемпіонату Моурінью опинився в переліку фаворитів на звільнення серед тренерів АПЛ, і лише жахливий старт Фулхема та Саутгемптона дозволив 55-річному португальцю уникнути сумнівної першості серед відставок сезону. Оглядаючись назад, можна стверджувати, що Моурінью-2018 і вся поведінка екс-керманича МЮ зумовлені його ж безсиллям.
Минулий сезон був лише ілюзією, тому що нинішній має багато спільного з першим сезоном тренера біля керма "червоних дияволів". І ті ж невтішні тенденції для сеу Жозе. Він відверто деградував як тренер. Якщо під час першого перебування в Челсі він був новатором, за яким усі, в тім числі колеги зі всього континенту, спостерігали з відкритим ротом, відмінний психолог і неабиякий тактик, то зараз – прочитана книга для всіх. Суперники лускають, наче волоський горіх, продавлюють "автобуси" Моурінью, які він колись критикував на чому світ стоїть. Підопічні не бояться публічно його критикувати та "зливати", а боси клубу та вболівальники більше не вважають його рятівною соломинкою для команди.
Жозе Моурінью і його філософія зазнали регресу. Він перетворився на того, кого несамовито критикував у свій зоряний час. Португалець сьогодні – це скиглій на кшталт Арсена Венгера після 2006-го і адепт "бий-біжи" та "автобусів" у стилі Тоні П'юліса чи Шона Дайча. Він відмовився від власного ігрового стилю, хоча раніше всі намагалися його скопіювати чи знайти протиотруту. Команди Моурінью більше не пресингують до знемоги, не контролюють суперника мертвою хваткою незалежно від статусу й не демонструють колосального прагматизму, хоча він зараз у моді. Замість цього всього його МЮ окопувався на своїй половині поля, безідейно катаючи м'яч, півзахист не міг постачати снаряди форвардам, а неймовірний фарт Де Хеа зрештою звівся до того, що він пропускає ледь не після кожного удару в площину воріт.
Критикою власних гравців, шоу на прес-конференціях і словесними сутичками з керівництвом Юнайтед Жозе Моурінью намагався струсонути, оживити команду. Однак, це більше скидалося на судоми безнадійно хворого. Футбол його МЮ не тільки не подобався фанатам, а й не міг припасти до душі гравцям. Не дивно, що публічно ніхто з підопічних його не підтримував. Відставка португальця була лише питанням часу й гучний ляпас від Ліверпуля минулого вікенду став останньою краплею для керівництва манкуніанців.
Чи розуміє Моурінью, що він був приречений? Схоже, що ні. Сеу Жозе втратив відчуття реальності. Він не зміг перелаштуватися й тепер виглядає старомодним. Із ним уже траплялося таке в другий прихід до Челсі. Тоді його теж звільнили в грудні. Здавалося, що піврічної перерви для такого фахівця буде досить, аби зробити правильні висновки та внутрішньо перебудуватися. Та тепер зрозуміло – йому потрібен був перепочинок на довший час. Пауза на рік-два буде доречною, щоб повернутися голодним до нових звершень. Те, що Моурінью відразу після звільнення почали сватати до Реала й міланського Інтера, свідчить лише про те, що на нього все ще є попит. Але він страшенно злегковажить, якщо погодиться на пропозицію очолити зараз чи за півроку будь-яку, навіть найбезпроблемнішу команду. Це призведе до того ж результату, що зараз у Манчестер Юнайтед – відсутність гри та турнірних перспектив передусім.
Жозе втомився. Дайте йому відпочити...
"Особливий" вже не особливий – Моурінью не впорався з роботою в Манчестер Юнайтед