"Футбол 24" вдалося поговорити з унікальним фанатом брестського Динамо Василем Ніколаєвим, більше відомим як "Вася Пішохід". Він має у своєму активі шість золотих сезонів, один з яких був повністю пройдений пішки.
"Хачеріді не погодився на коментар. Мовляв, скажу не те – оштрафують"
– Як настрій? Чим заповнюєш вільний час, адже твоє Динамо пропускає матчі через гравців, хворих на коронавірус?
– У мене все добре. Так, звичайно, пауза дається взнаки. Але нещодавно я відкрив свій YоuTube-канал, тому якраз цьому й присвячую велику кількість вільного часу.
– Яка ситуація з коронавірусом всередині країни?
– Ти знаєш, у нас взагалі це слово не можна промовляти. Ми просто "хворіємо" або "маємо нежить"… Всім давно зрозуміло, що ситуація не дуже хороша. У самому тільки Динамо скільки гравців зараз хворіє. Той же Нойок разом із кількома білоруськими хлопцями в лікарні лежав, Мілевський, наприклад, самоізоляцію проходив. Наскільки мені відомо, з Артемом наче все добре (розмова відбулася минулого тижня, – Футбол 24).
Щодо Жені Хачеріді мені важко говорити, бо навіть для мого каналу при нашій останній зустрічі він не погодився бодай на маленький коментар. Мовляв, скажу не те – оштрафують. Зараз країна на порозі виборів, тому, як то кажуть: "щоб не боліла переламана рука – ламають ногу". Не до того їм зараз…
– Наслідки коронавірусу, зі зрозумілих причин, вплинули на гру Динамо Брест. Але ти погодишся, що результати цього сезону накульгують, зокрема, через інші причини?
– Тут навіть сперечатися немає про що. Як відомо, команду напередодні сезону покинуло дуже багато ключових футболістів, без яких зараз складно. Це було зрозуміло, оскільки не могли втрати таких гравців, як Нехайчик, не відбитися на результатах команди. Та й зараз дуже багато залежить від конкретно взятого футболіста. Якщо у Мілевського не йде гра або його не випускають – це проблема для Динамо.
Про тренера також не варто забувати. Хоч я з усією повагою ставлюся до Сергія Петровича Ковальчука, але при ньому з командою відбувається щось не те. Є відчуття, що головний тренер не є ключовою та вирішальною фігурою у кадрових питаннях. Якщо при Марцелу Лічці було помітно, що основна зона відповідальності за прийняті рішення була на тренерові, то зараз не так.
Розумієш, дуже багато помітно по самих футболістах. Минулого сезону виходили з усмішками на обличчях, зараз же всі сумні чомусь. Я щиро вважаю, що Сергій Петрович своїм стажем заслужив повести команду-чемпіона, але, на жаль, у нього не вийшло. Треба чесно визнавати.
– Як серед фанатської тусовки сприйняли звільнення тренера-чемпіона – Марцела Лічки?
– Скажу відверто: фанати були не в захваті! Абсолютно ніхто не зрозумів такого рішення керівництва. Людина вперше за всю історію привела команду до чемпіонства і перервала багаторічну гегемонію БАТЕ, а його звільняють… Більше того, через те, що він проходив курси підвищення кваліфікації, пропустив офіційне нагородження.
Але ж з Марцелом навіть не попрощалися достойно. Сфотографували десь на вулиці з кубком, медалі вручили – все, йди! Так не робиться! Взагалі, дії нинішнього керівника Зайцева – загадка. Я йому вдячний за внесок у розвиток футболу на Брестщині, за його участь в розвитку дитячого футболу області. Проте сьогодні в клубі є нездорові процеси.
"Часто бачу Мілевського за чашкою кави"
– Що можеш сказати про залежність брестського Динамо від українських легіонерів?
– Українці дуже нам допомагають. Внесок Саші Нойка та Артема Мілевського дуже складно переоцінити. Олексій Хобленко взагалі є моїм улюбленцем! Мені дуже подобалась його самовіддача та жага до гри.
До речі, ми з Олексієм дуже цікаво завели приятельські стосунки. Коли він перейшов до клубу, я його знав, але тісно з ним не спілкувався. Якось у нас на стадіоні трапився дуже неприємний інцидент, коли хтось у грубій формі зірвав прапор України, який вивішували українські вболівальники. Я вирішив все поставити на свої місця! Спочатку дізнався, як називали українських легіонерів у колективі ("Хаба" та "Саня"), потім написав це на вашому стягу та вивісив його на трибуну. Було дуже приємно, коли хлопці після гри підійшли і подарували свої ігрові футболки.
– Чи хотів би ти натуралізації Олександра Нойка? Ця тема активно мусується у футбольній Білорусі.
– Так! Але ще я хотів би, щоб люди, які сидять у нашій федерації, вміли розкривати своїх молодих футболістів, яких у нас теж дуже багато. Я вважаю, що Нойок цілком відповідає рівню навіть збірної України, але через ті ж проблеми його таланту просто не помічають. Щоправда, на фоні Білорусі у вас дуже гарна та перспективна збірна. У нас же викликаються футболісти на кшталт Мартиновича, яким це просто вже не потрібно, а їх мучать.
– Як можеш пояснити феномен Мілевського? Адже свого часу він змінив білоруський паспорт на український, не втративши повагу та любов білоруського вболівальника...
– Не буду лукавити і скажу прямо. Артем не встиг пропити весь талант! Саме за талант його люблять та поважають. Мілевський після Глєба – другий за силою гравець в усій історії білоруського футболу. Всі ж бачать, що зараз саме Артем робить погоду в грі нашого Динамо.
"Побачивши брата, я заплакала": інтерв’ю із рідною сестрою Артема Мілевського
Та й він сам змінився у правильний бік. Не в останню чергу через те, що поряд з ним перебуває правильна людина. Я дуже часто бачу Артема за чашкою кави разом з його батьком. Він взявся за голову – факт.
"Мені прямо сказали їхати з міста, а ще краще – з країни"
– Ти згадав історію про знятий із трибуни український прапор. Як до України ставляться білоруські ультрас?
– Знаєш, ультрас дуже добре ставляться до України – можна сказати, що по-братськи. Якщо пам’ятаєш, якою була атмосфера на матчах України та Білорусі у Борисові та Львові, то все стає зрозумілим. Я думаю, що тоді навіть наша влада не очікувала такого єднання з українцями. Мабуть, єдиний рух – Торпедо із Жодіна – можна назвати більше проросійським, ніж проукраїнським. Але й вони радикально проти України не налаштовані. Просто дружать із російськими командами Торпедо.
– На трибунах під час згаданих тобою матчів була присутньою Погоня (державний символ білорусів, заборонений Лукашенком, – Футбол 24). Який прапор Білорусі є ріднішим для тебе?
– Скажу відразу, що приймаю і нинішній варіант державного прапора, але, звісно ж, для мене ріднішою є Погоня. Погоня – це історія, яку вирішив змінити президент, вважаючи, що все може робити, як він цього хоче.
"Вийшли на поле і обкакались": правила футболу Олександра Лукашенка – останнього диктатора Європи
Я не вірю в результати того начебто референдуму, який підтверджував бажання громадян змінити Погоню. Колись міліціонер, який конфіскував у мене Погоню, зізнався мені, що також поважає цей стяг. Навіть вони зберігають форму початку 90-х років, де на кокарді – Погоня. Всі розуміють, що саме це – історія Білорусі, і пишаються нею.
– Чи асоціюєш себе із ультрас?
– Ще кілька років тому я ствердно відповідав "так", але не зараз! Була дуже неприємна ситуація, коли прийшли до мого додому і прямо сказали їхати з міста, а ще краще – з країни. Я пояснив, що з країни поїхати не можу, адже хворію, постійно потребую переливання крові, яке надається безкоштовно лише в Білорусі. Та й ризикувати своїми братами-сестрами також не хотілося. Після того я бував на матчах потай від силових структур. Завдячуючи Ользі Хижинковій, яка тоді працювала в клубі та давала мені квитки.
"Обіцяю пробити піший виїзд на чемпіонську гру Карпат"
– Як виникла ідея створити свій YouTube-канал?
– До інтерв'ю із Жекою Савіним я знати не знав, хто такі блогери. Ну не цікавився я цим від слова "зовсім". А потім, після закінчення зйомки, Жека сказав, що я маю ім'я в білоруському футболі, і це можна було б круто обіграти на YouTube. Я тоді відповів йому, що точно не зараз, а десь через рік над цим подумаю.
– Яка ціль твого каналу?
– Мене не цікавлять перегляди та популярність. Просто хочеться, щоб люди побачили реалії білоруського футболу. Саме тому зараз їжджу по командах із нижчих дивізіонів Білорусі.
– Хто тебе підтримував протягом твоєї нелегкої дороги?
– Перш за все – Віталій Свистунов із Борисова та Віталій Адеріхо з Мінська. Ну і звичайно брестські ультрас та сам клуб Динамо Брест.
– Що скажеш про Савіна?
– Чесно, Жека дуже простий, відкритий, скромний та добрий хлопець. Коли вмикається камера, він зовсім інший. Я розумію, що тоді перевтілюється у свій образ. Якби таких хлопців, як "Красава", було більше, я б тільки зрадів.
– Взяв би його з собою на піший виїзд?
– Він хлопець слабенький – не витримає (Сміється).
– Що відчуває людина, яка пройшла кілька сотень кілометрів на виїзний поєдинок своєї команди, а команда програла?
– Розпач відчуваєш… Кілька разів навіть плакав! Одного разу, коли молодий хлопець вийшов на заміну і відразу поламав зап’ястя. Вдруге було нещодавно, коли Динамо програло БАТЕ у фіналі Кубка Білорусі. Щоб ти розумів, мене навіть омонівець підійшов обійняв та заспокоїв (Сміється).
– Коли-небудь плануєш повторити свій піший золотий сезон?
– Чесно кажучи, ще не думав про сезон, але, як і обіцяв Жені Савіну, я піду на виїзд у Лізі чемпіонів. Якщо це буде дуже віддалене місто типу Астани, то дійду скільки зможу, а далі вже доїду на авто.
До речі, користуючись нагодою, хотів би висловити слова підтримки фанатам львівських Карпат. Вони повинні розуміти та знати, що й на їхній вулиці буде свято і Кубок знов буде у Львові. Також обіцяю пробити піший виїзд на чемпіонську гру Карпат, якщо вона буде. Або ж на вирішальний кубковий матч, у якому б місті України він не відбувався. Окрім того, хочеться побажати нашим народам здоров'я.
Євген Біленький, спеціально для Футбол 24