"Футбол 24" дізнавався у представників різних поколінь українського футболу, як минали тренувальні збори у давнину, починаючи з 60-х і завершуючи кінцем 90-х.
Тренувальні збори для футболістів – одна з найбільш неприємних частин сезону. Великі навантаження, мінімум роботи з м'ячем і суцільне одноманіття – кому може подобатися такий марафон на виживання?
Тарасов у траві і цигаркова облава
"У 60-х збори традиційно розтягувалися на місяць, – розповідає Віктор Арістов, легендарний капітан Металіста, який згодом тренував гордість Харкова та луганську Зорю. – Зазвичай ми вирушали у Сочі. Коли я виступав за одеський СКА, то ми навіть нікуди не їздили і займалися вдома. У Металісті епохи Віктора Каневського футболісти стабільно бігали кроси. А Євген Лемешко навпаки віддавав перевагу контрольним матчам. Пилипович не практикував сильні навантаження".
Арістов каже, що раніше на центральному стадіоні в Сочі Металіст майже не тренувався, адже арену у цей час використовував московський Спартак. Натомість харків'яни займалися на гаревому полі і тирсовій стежині. "На моїй пам'яті найбільше бігати любили Ромуальдас Юшка та Аркадій Панов. Не терпів біганину Юрій Тарасов, який виступав за Металіст у 80-х. Коли бігали по колу, Юра ховався і лягав у траву. Одного разу газон постригли, а Тарасов собі приліг відпочити. Коли ж здійнявся на ноги і потрапив на очі Лемешку, то тренер легко розкрив хитрість – вся спина у Юри була вкрита скошеною травою", – з усмішкою згадує Арістов.
Арістов, Панов і Юшка у Металісті кінця 60-х
Коли Арістов асистував Євгену Пилиповичу, то повинен був стежити за дисципліною на зборах. "За вказівкою Лемешка я ходив по номерах і перевіряв чи хлопці вже сплять і чи бува не палять. Перед моїм рейдом футболісти обдзвонювали одне одного, мовляв, облава почалася, ніяких цигарок. Я вдавався до нехитрого методу – виходжу з кімнати, а через кілька секунд вдруге відчиняю двері. Звичайно, ніхто не карав порушників", – каже Арістов.
Режим Лобановського і аномальна вага
"У радянські часи за кордон ми не вибиралися, – розповідає Михайло Олефіренко, екс-гравець Динамо та Шахтаря. – Відносною екзотикою можна було вважати грузинське містечко Ґантіаді. Мабуть, головний спогад у всіх про збори у Валерія Лобановського – сильні навантаження. Відчуття? Спершу нестерпно, та з часом навіть звикаєш. Розклад простий: зарядка, два тренування і відновлення. Ми так втомлювалися, що й гуляти нікуди не хотілося. Тільки до ліжка, пошвидше б відпочити. Інколи в голові паморочилося, нудило. Можливо, причина крилася в ситному обіді і подальших навантаженнях".
Головною проблемою на зборах Олефіренко називає зважування щоранку: "Перед кожним підходом до ваги у голові виринала єдина думка – хоч би не погладшати. Така вже специфіка мого організму – у зимовий період вага летіла вгору як шалена. Мій стандартний показник – 72,5 кг, а на зборах він зростав до 74,5 кг. Займався багато, харчувався без перебору: перше, друге, салат. Не знаю, чому додавав у вазі".
Олефіренко проти Марадони
Попри навантаження Лобановського, стрес та одноманітність зборів, Михайло Володимирович переконує, що страшенно шкодує за минулим: "Згадую тепер ці збори із задоволенням. Коли перебував у колективі, я цього не розумів. А зараз хочу повернутися туди, у цю командну атмосферу".
Як Анатолій Тарасов хокей та футбол змішував
Не проходив збори у Лобановського, втім про навантаження не з чужих слів знає екс-голкіпер збірної СРСР Леонід Шмуц. Уродженець Нікополя ставав чемпіоном країни і працював у московському ЦСКА під керівництвом хокейного тренера Анатолія Тарасова. "На збори в Ірак брали з собою диски для штанг, пояси, безліч цього заліза тягнули, – згадує Леонід Миколайович. – Що ми з цими дисками тільки не робили… Треба розуміти, що у хокеї інша специфіка, проте Тарасов, схоже, цього не враховував".
Шмуц пригадує вправу, яку хокейно-футбольний тренер наказав виконувати підопічним на зборі у Болгарії: "На шию садимо партнера, а той тримає в руках залізний диск і ще й крутить ним по боках. А ти маєш бігти вгору з цією імпровізованою конструкцією. У спортзалі в Архангельському під Москвою Тарасов змушував нас бігати по стінах. У буквальному розумінні – треба застрибнути на стінку і зробити там по 3-4 кроки. Якщо не забіг, то виконуєш покарання: перекиди і всяке таке. Так виснажувалися, що мріяли лише про душ, їжу і сон. Складно було навіть з себе кілька слів витиснути, щоб поговорити ввечері з сусідом по кімнаті".
Шмуц у компанії Серебренникова, Мунтяна і Пузача
Зрештою, на цьому чудернацький погляд Тарасова на футбол не обмежувався. "По-перше, тренер забороняв мені рукою м'яч вводити. Я мав лише вибивати вперед на Борю Копєйкіна, а той повинен був боротися. Якщо я не слухався, то робив перекиди або кола намотував. Та найбільш дивне полягало в іншому – я мав рухатися у воротах у стилі хокейного воротаря. Здавалося, що Тарасов прагне зробити з мене другого Владислава Третяка. Поки тривала наша атака, я змушений був імітувати відбивання м'яча і бігати від однієї штанги до іншої. У хокеї ворота невеличкі, а у мене – 7 метрів. Я відмовлявся це робити, тому під час товариських матчів Тарасов міг мене показово замінити. Методи Анатолія Володимировича завершилися для ЦСКА 13-м місцем за підсумками сезону-1975. Після цього з футболом він попрощався", – каже Шмуц.
Швидка на бровці і прощальна записка Кормільцева
Говоримо "навантаження", отже, маємо на увазі Яковенка. "Одні з найбільш жорстких зборів у моїй кар'єрі відбулися під керівництвом Павла Яковенка в Уралані, – запевняє нападник Олег Мочуляк. – У Павла Олександровича я дізнався, що таке повноцінні триразові тренування. Ми готувалися до чемпіонату в Італії. Підйом о 06:30, далі крос на піщаному пляжі, там 40-хвилинна зарядка зі стрибками і "жабками". Тоді повертаємося у готель, не переодягаємося і йдемо снідати. І це тільки початок дня".
Випробування Яковенка витримали не всі – зокрема, майбутній гравець збірної України Сергій Кормільцев. "Після італійських зборів ми повернулися не додому, а в Москву, поселилися у готелі. На одному з тренувань вишикувалися, а Кормільцева немає. Запитали, у чому справа його сусіда по кімнаті Артема Яшкіна. Той розвів руками, збігав у номер і повернувся із запискою: "Вибачте, не можу витримати цих навантажень". Згодом Кормільцева все ж повернули".
Конкуренцію Яковенку в контексті жорсткості може скласти румунський фахівець Габі Стан, у якого на початку 2000-х Мочуляк грав у молдовському Зімбру. "Якось виходимо на заняття і бачимо поруч припаркований автомобіль швидкої допомоги. Вже тоді зрозуміли, чого слід очікувати і що з нами буде", – усміхається Мочуляк.
Зовсім інші збори були у Леоніда Буряка, який тренував Мочуляка у тернопільській Ниві, а потім запросив у рідний для обох Чорноморець: "Леонід Йосипович тоді був молодим тренером. Стиль його роботи суттєво відрізнявся – все з м'ячем, все ігрове… У Буряка навіть на зборах було дуже комфортно і цікаво. До мене він взагалі ставився по-батьківськи і я відчував певну опіку".
Зарядка Фоменка і тренування у басейні
"Коли готувався до зборів у Михайла Фоменка, то ніби на війну збирався, – зізнається Олександр Карабута про ще одного фахівця з інтенсивного курсу фізичної підготовки. – Здавалося б їдемо за кордон, на перший погляд це так пізнавально і класно. Насправді після 3-4 днів не хочеш ні цього "за кордону", ні місцевих красот".
Нападник Металіста каже, що зазвичай перші збори проходили у Харкові, а потім команда обов'язково вирушала у Туреччину: "Час на вихід у місто був, однак футболісти віддавали перевагу ліжкам. Головна думка – полежати, заснути і відіспатися, адже тіло страшенно боліло".
Карабута відтворює жорсткий розпорядок дня футболістів на турецьких зборах у Фоменка: "Ранкова зарядка відбувалася на піску поруч з морем тривалістю 40-50 хвилин. Туди входили елементи розтяжок, пробіжка, стрибки. "Зарядка" – це тільки одне слово. А за своєю суттю це непогане таке тренування. Коли повертаєшся у номер після зарядки, то складається враження, ніби повноцінно потренувався. Далі сніданок, а вже через годинку перше тренування. Навіть, якщо ми займалися з м'ячами, то вперемішку з фізичними вправами".
Першу та другу тренувальні сесії Михайло Фоменко розділяв між собою теорією. "Поспати? Відпочити? Куди там – вперед у кімнату для перегляду відео. Михайло Іванович любив італійський та англійський чемпіонати. Дивилися іноземні матчі, переймали досвід, аналізували дії гравців за позиціями, розбирали їхню гру. У таких умовах не задрімаєш. Увечері на нас чекало ще одне тренування – переважно із м'ячами", – розповідає нападник і додає. – Ти підписав контракт, отже, повинен був виконувати усі завдання. Гроші платять? На збори возять? Тоді слухай тренера і працюй, будь ласка", – каже Карабута.
Вечірнім тренуванням випробування для футболістів не завершувалися. "Зарано відпочивати – йдемо у басейн. Начебто чудово, можна розслабитися у водичці. А по факту – від бортика до бортика і так 40 хвилин. Я після 50 метрів вже втомлювався. О 21:00 сідав на ліжко з однією думкою – якомога швидше заснути б. Максимум телевізор можна було півгодинки подивитися. А наступного дня усе спочатку. І так увесь тиждень. Після тижневого циклу ми отримували день відпочинку – нас вивозили у місто, як туристів. В Ізраїлі, наприклад, їздили в Єрусалим, було цікаво", – згадує Олександр.
Армія Томаха і грязюка по коліна
"Зараз футболісти заявляють: "Нічого, день-два побігаємо, треба перетерпіти". Не хочу здатися схожим на тих, хто каже "А от у наш час…", але ми приїжджали на збори і бігали не один-два дні, а один-два місяці, – розповідає Володимир Циткін, екс-воротар вінницької Ниви та чернівецької Буковини. – Деякі команди взагалі проводили перший збір за два тижні до нового року. Раніше українські клуби традиційно виїжджали на збори у Закарпаття та Крим. Щоправда, на півострові погода не відзначалася стабільністю. Заможніші Динамо та Чорноморець могли поїхати на узбережжя Кавказу".
Циткін згадує, як на збори у Закарпаття приїжджало від 10 до 15 представників Першої та Другої ліг – фактично у їхньому розпорядженні перебувало всього два поля: "Хто першим місце зайняв, тому пощастило. Газон до кінця дня перетворювався на місиво – грязюка по коліна. Усі цю траву топтали, вона нагадувала суцільне болото. Крім того, значення мало освітлення, особливо, якщо заняття призначали на вечір", – додає Циткін.
Циткін і Школьников
Також Володимир Борисович згадує тренерів, з якими довелося працювати: "В Юхима Школьникова на зборах щоденно мали по три тренування. Ранкова зарядка була інтенсивною – годинної тривалості. А потім розпочиналися повноцінні два тренування. Крім того, я проходив збори у Сан Санича Томаха у запорізькому Металургу, де я зрештою не залишився. О 6-й ранку підйом, як в армії. О 06:30 старт заняття. До сніданку пробігали 8-10 кілометрів по піску. Коли повертався в номер після першого тренування і збирався на сніданок, складалося враження, ніби півдня вже позаду".
Циткін зізнається, що по-доброму заздрить сучасним футболістам, які мають можливість займатися на комфортних турецьких полях і використовують кілька комплектів форми: "Виповзли з грязюки, стали під душ у цій екіпіровці, змили все і повісили сушитися. До вечора форма підсохла і знову одягаєш її. Нерідко і в мокрій доводилося тренуватися. Не кажу вже про умови проживання, коли в одній кімнаті могли тіснитися по 15 футболістів, або ж про брак води. Зараз це звучить дико і майже нереально, а у 80-ті та 90-ті такою була реальність".
Динамівська школа Баля і вишкіл Бормана
"Карпати свій перший збір проводили у Трускавці, де працювали над фізикою, – розповідає Іван Гецко, автор першого гола в історії збірної України та кумир львівських вболівальників наприкінці 90-х. – Другий збір переважно з м'ячами відбувався десь у Туреччині чи на Кіпрі. У Маркевича все було за графіком: ігрове, цікаве. Скаржитися на Мирона Богдановича просто не маю права. Аналогічно і в Олега Тарана у Кривбасі – він ніколи нас не перевантажував".
Ще до виступів у Львові та Кривому Розі Гецко отримав легіонерський досвід у Маккабі з Хайфи, де за фізпідготовку відповідав Андрій Баль: "Динамівська школа залишилася у крові Андрія Михайловича. Ганяв він нас на пісочку пристойно. До того ж коли термометр перебуває на позначці 45 градусів, займатися вкрай важко".
За словами Гецка навіть вимоги Баля не зрівняються з періодом у Нижньому Новгороді, де він попрацював з одіозним Валерієм Овчінніковим на прізвисько "Борман".
"Це словами важко передати. Напевно, ніде більше такого не було, як у Бормана. Навіть у Газзаєва… Овчінніков давав скажені вправи: 200 по 100, 40 по 400… Коли розповідав потім футбольним друзям, то вони були шоковані, просто не вірили. Три тести Купера на день – це відпочинок. Збігати кілька разів за одне тренування на гору Ай-Петрі у Криму – дрібниці. А це, на хвилинку, до 30 кілометрів. Що там казати – "по великому" люди в туалет ходили стоячи. Сісти через біль у м'язах нереально. Зате один раз пройшов "фізуху" у Бормана і потім вистачило ледве не до кінця кар'єри", – жартує Гецко.
У Чорноморці нападник працював з Віктором Прокопенком, якого він називає чи не найсильнішим наставником у кар'єрі: "Віктор Євгенович дав мені розуміння футболу, натхнення. У Прокопенка ніколи не було перебору. А якщо і був, то він подавав його таким чином, ніби це ініціатива помічника Семена Альтмана".
Штрафи Пожечевського і випадковий порушник Чуйченко
Якщо Чорноморець на початку 90-х створював Віктор Прокопенко, то унікальну Ворсклу будував Віктор Пожечевський, якому вдалося з Першої ліги застрибнути на бронзову сходинку у Вищій лізі.
"Більшість футболістів, м'яко кажучи, не у захваті від зборів, – каже Віктор Олександрович. – Проте я не зустрічав гравців, які відверто недбало ставилися до своїх обов'язків. Принаймні, у моїх командах таких проблем не було. Мій тренерський штаб намагався урізноманітнити тренувальний процес на зборах. Не футболом єдиним – каталися на лижах, проводили інтерактивні заняття".
Пожечевський читає газету
Разом з тим, Пожечевський запровадив у полтавському клубі особливу систему штрафів, яка починала свою дію саме із зимових зборів. "Оголосили про нововведення перед зборами для всієї команди. Чітко прописали штрафи у наказі, дали футболістам ознайомитися під підпис. Порушення різноманітні: від запізнення на заняття та лайливих слів на футбольному полі до навмисних жовтих чи червоних карток. Під час збору у Словенії вже після відбою наш лідер Сергій Чуйченко вирішив подивитися на танці дівчат у нічному клубі. Це при тому, що Сергій не був порушником дисципліни. Довелося покарати", – каже Пожечевський.
Бронежилети раннього Кварцяного та холодні батареї
"За луцьке Торпедо у Мирона Маркевича я почав грати у 1984-му, – розповідає Андрій Коротаєв. – Згодом у команду прийшов Віталій Кварцяний. Мирон Богданович готував насичений тренувальний процес, навіть збори були ігрові та цікаві. А він фактично тільки розпочинав свій тренерський шлях. Про Кварцяного також спогади хороші. Вважаю цих наставників доволі сильними, вони вміли збудувати команду".
У 1988-му Кварцяний розпочав самостійну роботу в Луцьку. А вже через рік досягнув величезного успіху – Волинь виграла свою зону Другої ліги. "На збори ми їздили переважно на Закарпаття: Мукачево, Іршава, Ужгород… Туди вирушали не лише українські клуби, а й навіть хабаровський СКА та Луч з Владивостока. Також з Кварцяним їздили у Ялту – там випробовували на собі і бронежилети, і Царську стежку. Виконували бігову роботу у жилетах вагою по 2-3 кілограми. Зрозуміло, що нікому таке не подобалося. Особливо нашому бомбардиру Андрію Федецькому. Зрештою, йому навіть бігати не доводилося – Андрій був чудовим футболістом", – ділиться спогадами Коротаєв.
Екс-гравець Волині та Карпат розповідає про спартанські умови тренувань: "Нам видали три костюми: байковий, балоновий і парадний. Форму самі собі прали, сушили потім. Нерідко батареї у кімнатах були холодні – доводилося зранку виходити на тренування у мокрій формі. Та ніхто не скаржився – усі звикли".
Шахтар в ОАЕ і підкорення Царської стежки
"У 90-ті майже всі команди Вищої ліги їздили до Ялти, де намагалися підкорити легендарну "Царську стежку", – розповідає Геннадій Орбу, відомий півзахисник донецького Шахтаря. – Пізніше наші клуби могли дозволити собі поїздки в Ізраїль, на Кіпр чи у Словаччину. Принаймні, до 1997-го Шахтар не їздив за кордон. Згодом з Віктором Прокопенком ми навіть вирушили в Об'єднані Арабські Емірати".
Про ОАЕ в Орбу залишилися незабутні враження: "Прекрасні поля, чудові умови, розкішна погода, тепле море. На жаль, тільки купатися часу не було".
Хавбек "гірників" відзначає тривалість підготовчого періоду, який розпочинався у середині грудня і завершувався на початку березня. А ще Орбу по-особливому описує процес підкорення Царської стежки: "Бігти по ній – страшенно важко. Зате на фініші відчуваєш величезне полегшення. Все, ти виконав свою роботу. Попри це і Яремченко, і Прокопенко не практикували надмірні навантаження. Насправді відсотків 80 українських команд виконували ідентичну роботу. Не скажу, що збори відзначалися оригінальністю: тест Купера, 7 по 50 – у всіх приблизно одне і те ж".
Тренер за кермом автобуса і розкіш Вереса
На початку 90-х українські клуби нерідко проводили збори у Швеції. Зокрема, це стосувалося тернопільської Ниви та чернівецької Буковини. Однак у сезоні 1993/94 по-справжньому шокував Верес, який взимку вирушив в Іспанію. Захисник рівнян Ігор Цісельський з особливими емоціями згадує ту поїздку у Торрев'єху. До речі, у провінції Аліканте українська команда навіть потрапила на карнавал.
Цісельський, Сирота і Покидько на карнавалі
"В Іспанію ми вирушили з Рівного безпосередньо на автобусі, – розповідає Цісельський, який до переходу у Верес провів 9 сезонів за тернопільську Ниву. – Перші проблеми виникли на франко-німецькому кордоні. Наш автобус не проходив по габаритах. До того ж наш водій – унікальний чоловік, раніше їздив за кермом ЛАЗу. Коли сів на новесенький "Неоплан", то почувався, ніби за штурвалом космічного корабля".
Власне, сам автобус Вереса на той час вважався чимось унікальним для України. Власник рівненського клубу Валерій Коротков придбав транспортний засіб у Швеції завдяки зв'язкам головного тренера Михайла Дунця. Цісельський згадує, як у дорозі виникали побоювання – чи зможе вільно проїхати під мостом двоповерховий красень. "Пригадую, як Верес прибув до Києва на матч Кубка – наш автобус припаркувався поруч із "Мерседесом" Динамо. Автобус киян виглядав, ніби ПАЗик, дуже скромно на фоні нашого", – каже Ігор Петрович.
"У тривалу дорогу в Іспанію вирушив лише один водій. Для того, щоб уникнути проблем, доводилося сідати за кермо навіть головному тренеру Михайлові Дунцю. Проте без неприємностей не обійшлося. У Франції на трасі почули позаду поліцейські сирени. Оскільки повноцінного другого водія з нами не було, довелося їхати за поліцією у відділок. У подорож з нами вирушив президент Коротков, який і заплатив штраф – здається, 800 євро", – ділиться спогадами Цісельський.
На зборах Верес протистояв другій команді Валенсії і навіть переміг її. Утім саме після іспанських зборів команда Михайла Дунця відчула серйозний спад. "Перше коло ми завершили на четвертій сходинці, а закінчили чемпіонат на 12-му місці. Збори в Іспанії зіграли з нами злий жарт: усе по-новому, незвично… Всупереч грандіозним задумам підготувалися неякісно, хоч і в чудових умовах", – вважає Ігор Цісельський. Кандидат на медалі-1994 зумів перемогти лише у п'ятому весняному турі.