Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із лідером півзахисту Вереса. Дмитро Кльоц феєрично розпочав новий сезон, але мало хто знає, які труднощі йому довелося подолати.
Одна з головних сенсацій старту сезону в УПЛ – рівненський Верес. Чи не найяскравішою постаттю команди Юрія Вірта є півзахисник Дмитро Кльоц. Уродженець Рівного, який левову частку свого футбольного життя провів у структурі Карпат, у чотирьох матчах забив гол, оформив асист та був визнаний найкращим гравцем УПЛ минулого місяця. А вже через кілька днів Кльоц знову забив – цього разу у ворота Руху.
26-річний півзахисник зголоднів за футболом, адже тільки недавно повернувся на поле після важкої травми. В інтерв'ю Футбол 24 Дмитро проаналізував вдалий початок чемпіонату та розповів про титанічні зусилля у боротьбі з травмою.
– Ми дійсно непогано стартували – за 5 турів набрали 10 очок, – каже Дмитро. – Здобули три перемоги, набрали хорошу форму, це додає впевненості.
– В індивідуальному плані цей період також видався успішним.
– Я перебував без футболу майже рік часу, дуже багато пропустив через важку травму. Просто скучив за грою і хочу проявити себе з найкращого боку. За амплуа я є опорним півзахисником і відповідаю за розвиток атак, а не їхнє завершення. І тут мені вдалося забити два голи та віддати результативну передачу. Не сподівався, що все складеться настільки вдало.
– За сукупністю позитивних емоцій це найкращий етап у кар'єрі?
– Один із найкращих – це точно. Якщо б перед сезоном мене запитали, чи зможу я так розпочати чемпіонат, то, мабуть, я відповів би "ні". Дякую Богові за все. Я працюю, не зменшую вимоги до себе і сподіваюся, що Верес і надалі перемагатиме, а я допомагатиму команді.
– 30 вересня – особливий день для вас. Минулого року ви серйозно травмувалися того дня, а тепер забили гол у матчі-відкриття стадіону "Авангард".
– Так, проте тоді я ще не усвідомлював усієї серйозності. Мене просто боліло коліно. Раніше у Карпатах вже траплялася схожа історія – виявилося, що я ушкодив медіальну зв'язку. Думав, цього разу те саме і великих проблем вдасться уникнути. На жаль, наступного дня на МРТ проявилося пошкодження і медіальної зв'язки, і хрестоподібної. Тоді я звернувся до лікарів, відвідав чотирьох фахівців. І кожен з них сказав, що єдиний і найкращий варіант для мене – операція.
– Травма – це випробування не лише фізичне, а й моральне?
– Такі речі перевіряють нас на міцність. Поряд зі мною завжди були рідні: мама та дівчина. Найважчими були перші два тижні. Мене у буквальному сенсі водили під руки у вбиральню. Я пересувався виключно на милицях з ліжка до туалету. У мене постійно німіла нога, я потребував масажів. То був непростий період – майже увесь рік, не лише два тижні.
– Процес відновлення теж був складним?
– Тут варто відзначити нашого тренера Павла Сіренка, який працював у Вересі і допомагав мені з реабілітацією. Крім того, щиро вдячний Олегу Шандруку, наставнику команди U-19. Ми з ним часто тренувалися індивідуально – закачували ногу і в залі, і працювали на полі. Це мені сильно допомогло.
– Цьогоріч останній день вересня подарував інші емоції.
– Я відчув шалену радість! Я нарешті зіграв на "Авангарді", куди ще хлопчиком приходив дивитися матчі Вереса у Першій та Другій лігах. Та й сам тут колись грав за дитячу команду Вереса. І відтоді я мав мрію – зіграти на цьому стадіоні на професіональному рівні. Ця мрія здійснилася. Та ще й все сталося символічно – я забив гол рівно через рік після важкої травми. Хтось писав, що мій гол видався шедевральним. Не знаю, тут, скоріше, мала місце помилка Юрія Паньківа.
– У пресі почали проводити паралелі між вашим ударом та легендарним м’ячем Андрія Шевченка на "Лужниках". Схожість помітили?
– Скажу чесно і не приховуватиму – я подавав, а не бив. Просто подача вийшла доволі якісною. Зараз у такому стилі чимало європейських футболістів виконують штрафні. Особливо мені подобається траєкторія польоту м'яча після подач Кевіна Де Брюйне. Якби моя подача була легшою, "зависушкою", то воротар спокійно забрав би м'яч і почав контратаку. Як кажуть, хороший пас дарма не пропадає. Те саме і з хорошою подачею.
– Після поєдинку з Юрієм Паньківим спілкувалися?
– Він до мене підійшов, ми з перекинулися з ним кількома словами, посміхнулися. Юра – розумний та досвідчений футболіст і ставиться навіть до помилок з посмішкою. Як на мене, це правильна реакція. Усе вже сталося, м'яч у воротах. Для чого впадати у яму та депресію? Паньків зробив висновки і потім грав надійно до фінального свистка.
– Для Вереса сезон успішно розпочався протистоянням з Чорноморцем, у якому ви забили єдиний переможний гол. Прокоментували його з іронією – "згадав, що маю удар".
– У мене така позиція, що мені нечасто доводиться пробивати по воротах. Женя Пасіч віддав передачу, я вже збирався розвертати атаку праворуч – стандартна річ для опорника. Але побачив, що суперник перебуває на відстані кількох метрів, тому я маю час, щоб обробити м'яч і підготувати удар. Вдарив і від штанги влучив у ціль.
– Чи не найкрасивіший момент старту сезону – ваш гольовий пас на Михайла Шестакова у грі з Ворсклою. Емоційності епізоду додало і те, що це трапилося на 6-й компенсованій хвилині. Відчули партнера інстинктивно?
– Якщо переглянути повтор, то буде помітно, як я просив Василя Курка пас і жестикулював двома руками. У той момент бачив, що Шестакову можна віддати передачу у дотик, адже він відкривається під пас. Михайло витримав офсайдну лінію, він молодець. Коли я віддав цю передачу, то кайфанув по-футбольному. Той момент переглядав, мабуть, сто разів. Це один із найяскравіший асистів у моєму житті.
– Ви згадували про дитячі роки, проведені на "Авангарді". Туди вас вперше привів батько?
– Насправді на тренування тато мене водив нечасто – мабуть, кілька разів. Від батька у мене хороші гени. Він помер, коли мені ще не було 18-ти. Батька не стало 18 березня 2014-го, а 1 березня наступного року я дебютував за Карпати у Прем'єр-лізі. Прикро, що тато не дочекався – це був особливий момент для усієї нашої сім’ї.
– У 12-річному віці ви переїхали до Львова і сформувалися в Карпатах як футболіст. У 2020-му вам довелося зважитися на непростий крок – переїзд в Азербайджан.
– Про це прикро говорити, та Карпати розпадалися. На руках я мав 3-4 пропозиції з УПЛ, але це не були команди, які перебувають на лідерських позиціях. Я отримав запрошення з Кешли, яка виграла Кубок Азербайджану і готувалася до виступів у кваліфікації Ліги Європи. Сприйняв це у якості нового виклику і прагнув дебютувати у єврокубках.
– Кешла програла у першому ж раунді албанському Лачі в серії пенальті. Ви, до речі, свій удар реалізували. Невдовзі стали футболістом Сабаху, а влітку повернулися у Рівне. Час, проведений в Азербайджані, вважаєте корисним?
– Безперечно, я здобув класний досвід, який допомагає мені і зараз. Окремо хочу віддати належне азербайджанським футболістам та загалом їхній нації – це дуже добрі люди. Якщо хтось захоче поїхати туди, я завжди рекомендуватиму такий варіант, адже вас там неодмінно добре та гостинно зустрінуть.
– Вже у п’ятницю Верес прийматиме Металіст. За підсумками минулого місяця УПЛ визнала вас найкращим гравцем серпня та вересня. Такі нагороди мотивують?
– Мені приємно отримати таку відзнаку, та я не вважаю себе найкращим футболістом місяця у Прем’єр-лізі. Просто не зациклююся на цьому. Окрім мене, у переліку були й інші достойні претенденти, які теж заслуговують на цю нагороду. У всякому разі, я вдячний за таке визнання, мені приємно. Утім це зобов’язує ще більше працювати і тримати планку.