Інтерв'ю "Футбол 24" із Омаром "Турко" Асадом – легендарним атакувальним хавбеком Велес Сарсфілд 90-х. Останніми роками він очолював аргентинські Сан Лоренсо, Годой Крус, мексиканський Атлас та деякі інші клуби.
Омар Асад – легендарний гравець для Аргентини. У вже далекому 1994 році він допоміг Велес Сарсфілд виграти єдиний в історії клубу Копа Лібертадорес, а потім здобути Міжконтинентальний кубок. В обох фіналах – проти Сан-Паулу (1:0, 0:1, пен. 5:3) та Мілана (2:0) Асад записав на свій рахунок забиті м’ячі.
Всю свою кар’єру він провів у Велесі, не зраджуючи клубним кольорам. Коли зрозумів, що через травму вже не може грати на високому рівні, вирішив завершити із футболом, щоб не спускатися на нижчий рівень у 29 років. Хоча, якби не проблеми з коліном у 25 років, в Омара могла б скластися хороша європейська кар’єра.
Асад народився у сім'ї сирійських мігрантів. В іспаномовних країнах вихідцям з Близького Сходу, незалежно від справжнього походження, часто дають прізвисько "Турко". Не став винятком і Асад.
Він виступав на позиції відтягнутого форварда і часто зміщувався в середину поля. Дядько – Хуліо Асад – грав за збірну Аргентини, син Омара також є професіональним футболістом, зараз виступає в МЛС.
Футбол 24 поспілкувався із легендарним аргентинцем та розпитав його про звитяги в Копа Лібертадорес, Міжконтинентальному кубку, тренерську кар’єру, рівень футболу в Аргентині і перспективи його сина.
"Таких, як Крістальдо, називають "природженими забивати"
– Що ви знаєте про український футбол?
– Я знаю про український футбол завдяки виступам аргентинців у вашому чемпіонаті. Так сталося, що в Україні пограли багато гравців із Аргентини – Роберто Нанні, Марко Рубен у Динамо, Факундо Феррейра в Шахтарі та, звісно, Марко Торсільєрі, Джонатан Крістальдо, Хосе Соса, Алехандро Гомес, Чако Торрес...
Кожен із них виступав за команду в різний період. Хтось був успішним, а у когось вийшло не зовсім. Але такий вже футбол. Кожен із них залишив свій слід в Україні.
– Крістальдо співпрацював із вами у молодіжних командах Велеса. Що скажете про цього нападника?
– Крістальдо знаю із юного віку, коли він перебував у системі Велеса. Це дуже сильний наконечник атаки. Таких футболістів в Аргентині називають "природженими забивати". У нього від народження є вміння завершувати атаки, може обіграти, прочавити, відчути момент. Можливо, він зарано поїхав із Аргентини. Ще до кінця не зміг сформуватися повноцінно. Зараз Крістальдо виступає за Расінг Авельянеда, де є одним із провідних гравців команди.
– Роберто Нанні називають одним із найбільших провалів Динамо. Він також вийшов із Велеса. У чому тут полягала проблема?
– Від нього в Україні одразу дуже багато чекали. А йому був потрібен час та індивідуальний підхід. Нанні – гравець штрафного майданчика, в один-два дотики переправляв м’яч у ворота суперника. Під такого форварда має бути підлаштованою гра, активна підтримка півзахисту. Нанні не може стати ефективним, якщо грає поза штрафним суперника. Відбирати, працювати на команду – це не його чесноти.
"Чілаверт – мій брат"
– Усю свою кар'єру ви провели у Велесі. Наскільки така відданість є характерною для аргентинського футболу?
– Це дуже хороші відчуття – провести всю кар’єру за один клуб. Ти віддаєш команді всього себе. Розумієш усю відповідальність перед вболівальниками та традиціями клубу. Від початку і до кінця я грав в одному клубі. Дуже вдячний долі за це.
Клуб виховав мене та багато чого навчив. Зробив із мене футболіста, допоміг сформуватися тренерській особистості. Після завершення кар'єри я залишився у Велесі, працюючи із молодіжними командами. Цей клуб дав мені можливість грати з юного віку: ми виграли чемпіонат Аргентини, Копа Лібертадорес, Міжконтинентальний кубок. Я став найкращим бомбардиром Копа Лібертадорес. Завдяки Велесу отримав виклик у збірну Аргентини.
У той час Велес дотримувався такої політики, щоб не відпускати сильних гравців. Клуб ставив перед собою амбітні цілі і не відмовлявся від найкращих власних гравців заради грошей. Мені пощастило саме в цей час захищати кольори Велес Сарсфілд.
– Чому не спробували власні сили у Європі?
– Травма завадила мені поїхати до Європи. Порвав передні "хрести". Мав 25 років, на мене звертали увагу серйозні команди, але в найбільш несприятливий момент отримав травму... Навіть не знаю, як так вийшло. Кар'єра розділилася на "до" і "після". У ті часи така травма потребувала тривалої реабілітації та лікування.
Коли повернувся на поле, то виграв ще 3 титули, але відчував, що вже не можу грати на повну силу. Виявився неспроможним виступати в Європі – ні психологічно, ні фізично. Я був вже не тим Асадом, який феєрив до травми. А іншого клубу, ніж Велес, в Аргентині для мене не існувало.
– Які відомі футболісти грали з вами у Велесі?
– Мені пощастило, що зібралася дуже хороша команда. Ми всі були одним цілим – як футболісти, як друзі, як товариші. У нас був суперколектив, об'єднаний між собою. Гравці стояли один за одного горою. Тим складом ми вигравали найбільше за всю історію клубу.
Хосе Луїс Чілаверт – це мій брат. Роберто Тротта грав у збірній та Рівер Плейт, Ромі. Крістіан Басседас, Хосе Басуальдо виступали в Німеччині, Італії, Хосе Флорес – у Депортіво. Очолював команду футбольний геній Карлос Б'янкі. Він працював із Бокою, Атлетіко, Ромою.
"Проти Мілана виходили, як звичайні хлопці, які приїхали перемагати"
– Розкажіть про перемогу у Копа Лібертадорес. Свій забитий м'яч пам'ятаєте досі?
– Фінал – незабутній і на все життя. Велес потрапив у складну групу: Бока Хуніорс, Палмейрас та Крузейро, де розпочинав молодий Роналдо. Ми могли не вийти із квартету, бо кожна команда була дуже сильною. Але таки посіли перше місце за тур за завершення, а я став найкращим бомбардиром команди. Досі пишаюся цим.
Забитий у фіналі м’яч – на все життя. На своїй арені. При своїй публіці. Нам вдалося провести швидку атаку, після якої я вийшов на ворота суперника і в один дотик переграв воротаря бразильців.
– Перемога над Міланом у Міжконтинентальному кубку. Ви знову забили...
– Завдяки тріумфу в Копа Лібертадорес над такими суперниками, ми отримали стимул та бажання досягти більшого. Нам потрібно було перемогти найкращу на той момент команду Європи – Мілан. Кольори італійського гранда захищали такі легендарні особистості як Паоло Мальдіні, Алессандро Костакурта, Роберто Донадоні, Звонімір Бобан, Франко Барезі та багато інших під керівництвом Фабіо Капелло.
Ми вийшли грати проти найсильнішої команди у світі. Ми виходили, як звичайні хлопці, які приїхали перемагати. Ми поважали суперника та розуміли його статус, але нічого не боялися. Так нас, аргентинців, виховують. Для перемоги повинні були віддатися повністю. За нами була країна. Ми той Кубок мали привезти в Аргентину, щоб стати прикладом.
Вирішальними стали віра та робота всієї команди. На щастя, я став автором одного з двох голів. Двічі забивати у фіналах двох таких турнірів – дорогого коштує. Захисник Костакурта збирався відпасувати на голкіпера Россі, але я прочитав їхні думки. Випередив кіпера італійської команди та переправив м’яч у ворота.
– Чому ви так мало пограли за збірну Аргентини?
– У той період збірна ще перебувала на хвилі успіху після вдалих виступів наприкінці 80-х років. У команді були такі гравці, час яких вже минув. Проте вони мали величезний авторитет у країні. Кожному тренеру було б непросто у такій ситуації провести зміну поколінь, яка вже давно назрівала.
Так склалося, що гравців із Велеса ігнорували. Ми не підходили за стилем гри, чи були якісь інші причини – мені незрозуміло. У Велесі команда складалася з аргентинців, перебувала на ходу, але довіри від національної команди не було. Це стосується не тільки мене, але й інших. Таке рішення тренера. Парадоксально, та нас запрошували тоді, коли ми перебували не в найкращій формі. Тому заявити про себе було нереально. Щоб зігратися, потрібен час.
– Ви завершили кар'єру у 29 років...
– Моя кар'єра звершилася з травмою коліна. Наслідки поширилися на інші частини ноги. Лікарі порадили завершувати. Ноги були неоднакові. Я сам відчував, що неготовий. Не тільки бігати, але й ходити було важко. Зробили ще одну операцію у 1999 році, але нічого не змінилося.
Можливості продовжувати на високому рівні не було, а грати на задвірках я не хотів. Тому вирішив приділити час сім'ї, працюючи над тим, щоб повернутися у футбол в ролі тренера.
"У Болівії грають на висоті 4 тисяч метрів"
– Наскільки важко отримати тренерську роботу в команді першого дивізіону Аргентини?
– В Аргентині багато хороших тренерів. Конкуренція за роботу у професіональних клубах – дуже висока. Більшість професіональних гравців хочуть розпочати тренерську кар’єру. Для цього потрібно багато вміти, вчитися, бути аналітиком, шукати підхід до футболістів, мати терпіння, щоб чекати на свій шанс, і здобути довіру від президента клубу.
Футболіст і тренер – це зовсім різне. Не варто плутати ці професії. Успішний гравець не завжди може стати хорошим тренером. Тому, коли людина починає працювати на тренерській ниві, вона робить все з чистого аркуша.
Напевно, велика конкуренція на професіональному рівні робить аргентинських тренерів такими сильними. Склади команд серйозно змінюються кожного сезону, тому потрібно вміти швидко будувати нові колективи, підлаштовувати гру під нових виконавців.
– Завдяки чому Аргентина виховує та продає стільки футболістів?
– Насамперед, багато дітей грає у футбол. 90 відсотків хлопців йдуть у футбольні школи. В Аргентині не уявляють іншого спорту, окрім футболу. Завдання – обрати найкращих та виховати з них топів. В Аргентині навчилися формувати гравців. Дитячі тренери недарма їдять свій хліб. Вони розуміють, як формувати футболіста, як через сильні від природи сторони та якості характеру досягти успіху, обирають йому позицію на полі. Особливу увагу приділяють молодим гравцям у перехідному віці, коли виникає багато спокус та відбувається перехід у дорослий футбол.
– Чому не вдалося затриматись на тренерській посаді у Велесі?
– Тут дуже багато різних моментів, які не дозволили працювати в рідній команді. Я багато часу займався молодіжними командами. Від цього отримував задоволення і бачив результат своєї роботи. Коли у першій команді виникли проблеми, то було запрошення стати головним тренером. Але я не хотів покидати своїх хлопців. Вважав, що потрібно більше досвіду, аби працювати із першою командою Велеса.
Коли виявив бажання перейти до першої команди, мені поставили умову працювати без своїх помічників, із тими тренерами, яких мені нададуть в клубі. Я вирішив відмовитися. Для мене важливі принципи. Прагнув не тільки отримати роботу, але й зробити Велес дійсно великим та успішним.
– Який сьогодні рівень аргентинського чемпіонату?
– Він апріорі не може бути низьким, бо у країні футбол дуже популярний. Яким би не було економічне становище країни, але тисячі дітей мріють грати у футбол на найвищому рівні. Тому конкуренція точиться навіть серед юнаків. Грандам залишається лише збирати вершки найбільш талановитої та перспективної молоді, щоб мати можливість зацікавити команди із провідних чемпіонатів. Заробіток на футболістах дозволяє аргентинським клубам виживати. У той же час є гравці, які підтримують рівень команди та дають результат.
– Ви працювали у Болівії, Еквадорі та Мексиці. Який там рівень футболу?
– Кожна з цих країн має свій особливий футбол. У Болівії специфічні кліматичні умови. Там потрібно грати на висоті 4 тисяч метрів над рівнем моря. До цього потрібно звикнути. Не кожен гравець може акліматизуватися. Клуби роблять ставку на командний футбол і власних молодих футболістів. Рівень невисокий, але й не низький. Є цікаві команди та цікаві гравці.
Еквадорський футбол – доволі технічний. Для того, щоб бути успішним, там потрібно добре працювати із м’ячем та мати хороші фізичні якості. Але в той же час їм бракує тактичного вишколу. Футболісти біжать, борються, але системи спільних дій часто бракує.
Мексиканці, як правило, грають через довгий пас. Тут не формують молодих гравців. Клуби мають можливість запрошувати досвідчених футболістів, або виконавців з іменем. Національну команду очолює аргентинський тренер, колишній наставник Барселони – Тата Мартіно. Йому доводиться несолодко.
– Колишній гравець наших Карпат Хорхе Карраскаль виступає за Рівер Плейт. Як у нього справи?
– У Рівері дуже серйозні вимоги. Там велика конкуренція. У Карраскаля – велике майбутнє. Він має необхідні чесноти, щоб стати сильним гравцем. Якщо повернеться в хорошу європейську команду, де з ним гарно попрацюють у тактичному плані, буде успіх. Зараз багато розмов про перехід Карраскаля у сильні клуби та чемпіонати. Його трансфер обійдеться майбутньому клубу недешево.
"В Україні готовий працювати навіть з маленькими командами"
– Чим ви займаєтеся зараз?
– Нічого не роблю фактично. Є можливість побути дома із родиною. Через коронавірус серйозного футболу зараз немає. Всі в очікуванні. Останнім клубом, де я працював, був Сан-Хосе із Болівії, там виникли певні фінансові проблеми. Гравцям і тренерському штабу припинили платити. Але я не зміг покинути команду – допрацював сезон до завершення. Це принаймні з мого боку виглядає чесно стосовно гравців. Зараз маю пропозиції на рівні клубів та збірних Нікарагуа і Сальвадору. Але хочеться більшого: можливості не тільки боротися з труднощами, але й досягти результату. Тому чекаю гідної та цікавої пропозиції.
– В Україні вам було б цікаво попрацювати?
– Чому ні? Україна – європейська країна, місцевий футбол на виду. Ваші команди постійно грають в єврокубках. Для мене у пріоритеті не фінансові умови, а можливість показати себе. Готовий працювати навіть із маленькими командами.
– Ваш син грає в МЛС. Які у нього перспективи?
– Джаміль виступає за вашингтонський клуб ДС Юнайтед. У США він має можливість набиратися потрібного міжнародного досвіду. Дуже сподіваюся, що через кілька років він зможе потрапити в провідні чемпіонати Європи. Має для цього всі можливості – швидкість, техніка, характер. В Аргентині грав на позиції опорника. У США в ньому побачили флангового гравця.
– Розкажіть про власну сім'ю.
– Дружину звати Сільвія. Ми разом вже 30 років. Знайомі з дитинства. Донька – танцівниця танго та актриса. Зараз займається сучасними танцями. Батько вже помер, залишилася тільки мама. Ще у мене є старший брат та середуща сестра. Намагаємося якомога частіше збиратися разом. Також маємо двох собак – вони теж члени родини.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24