Веном чи квасолина? Герой фіналу Ліги Європи продерся до визнання крізь терни, любить Буффона та допомагає українцям
Голкіпер Тоттенхема Гульєльмо Вікаріо допоміг Тоттенхему виграти Лігу Європи. "Футбол 24" розповідає, яким був шлях італійця до цього тріумфу.
Вечірній Більбао, заповнений Сан-Мамес, дві англійські команди б'ються за титул переможця Ліги Європи і право зіграти в Лізі чемпіонів. 90+7 хвилина, Манчестер Юнайтед з усіх сил намагається зрівняти рахунок. Подача, Люк Шоу виграє повітря й прицільно б'є головою. М'яч летить в газон, незручно для голкіпера, але Гульєльмо Вікаріо якимось дивом складається і відбиває. Можливо, головний хайлайт гри.
Тоттенхем виграв Лігу Європи, втримавши перемогу над Манчестер Юнайтед у фіналі
Італійський голкіпер сподівається, що зупинив не лише м'яч, а разом: "Коли ти виграв щось, став переможцем якогось турніру, усі ці жарти про те, як бути "шпорами" й таке інше... Не знаю, можливо, ми зупинили це. Зараз ми дуже щасливі, зважаю на те, через що ми пройшли".
Організатори віддали приз найкращому гравцеві матчу для Крістіана Ромеро. Однак не всі згодні з таким вибором. Статистичні портали голосують за Вікаріо. П'ять сейвів, чотири з них після ударів з меж штрафного майданчика, три перехоплення в повітрі, одне успішне вибігання за межі штрафного, щоб зірвати атаку суперника. Гульєльмо запобіг 0.66 гола МЮ, xG якого в цьому матчі був 0,97 (зовсім трішки менше, ніж в Тоттенхема). Тож саме майстерність воротаря дозволила лондонцям не пропусти і взяти перший трофей за 17 років. Для Вікаріо він взагалі перший, якщо не рахувати здобутки аж у Серії D.
Те, що УЄФА не відзначив його після фіналу, не дивує. У цьому вся кар'єра італійця. Він постійно дуже часто перебував на других ролях, у тіні. Такий голкіпер був би першим у більшості збірних Європи, але в Італії є феномен Доннарумма, на два роки молодший, до речі. Якщо Джіджо стартував відразу з Мілана, то Гульєльмо довелося пробиватися через Фонтанафредду, Перуджу, Венецію, Кальярі. Навіть у рідному Удінезе Вікаріо сидів позаду нібито більш перспективних партнерів. Подейкують, що через програну конкуренцію Сімоне Скуффету й Алексу Мерету в молодіжці фріульців наш герой просився грати в захисті.
Після низки оренди до нижчих дивізіонів переломним став перехід в Емполі, де Гульєльмо став основним і спрогресував настільки, що його хотіли купити Ювентус, Інтер і Рома. Одночасно. За два сезони в Тоскані Вікаріо був лідером топ-чемпіонатів за кількістю сайвів. Можливо італійські гранди не наважилися викласти 20 мільйонів, бо грати за них – не те саме, що борців за виживання. А от Тоттенхем ризикнув, і Вікаріо ґречно віддячив, без проблем замінивши місцеву легенду – Уго Льоріса – та привівши команду до єврокубкового тріумфу.
За бажання можна ще довго засипати Вікаріо компліментами. Однак ми вирішили, що ніхто не розкаже про його цікавий кар'єрний шлях і життєві принципи краще, ніж він сам. Пропонуємо ознайомитися з компіляєцією із інтерв'ю італійського голкіпера, яких він дав не так вже й багато. Ще одна несправедливість, бо Гульєльмо – щирий та цікавий співрозмовник. Тож далі – виключно пряма мова:
З дитинства брудний і в рукавичках
Я починав, як і всі інші, ганяючись за м’ячем у полі, бо інстинкт підказує тобі бити м’яч – саме слово "футбол" говорить про це – не ловити його, інакше ти б грав у волейбол чи баскетбол, вид спорту, в якому я насправді випробовував власні сили кілька років і мав гарні результати. Але сімейний словник спрямував мене до футболу. Мій батько – великий уболівальник, мій дядько грав у Серіях C та D.
У мене ніколи не було одержимості стати футболістом. Я завжди сприймав це як розвагу та як спосіб бути з іншими. Так, я мріяв про самореалізацію, але в мене не було чіткого плану. У мене був певний спосіб мислення, зумовлений тим, що я син матері з юридичною освітою та батька, який є лікарем загальної практики. Вдома завжди основна увага приділялася культурі, навчанню, що йшло пліч-о-пліч з футболом, поки не настав час вибирати, і батьки залишили мене вільним у цьому. Я єдина дитина в сім'ї, мене балують. Батьки ніколи не переконували мене, навіть попри те, що моя мати перемила так багато бруду, який вона пам'ятатиме до кінця своїх днів. Вона завжди підтримувала мене.
Ніхто мене не змушував ставати воротарем, я сам вибирав. Мені подобався контакт з травою, думка про те, що я "брудніший" за інших, бо мене змушували стрибати. Мені, мабуть, було 8 чи 9 років. Я грав у Пульчіні дель Беарці, команді мого району в Удіне, моєму місті. Ми зіграли три тайми, перший я грав у воротах, два інші – як польовий гравець. Мій батько підштовхував мене грати в нападі.
У Фріулі великі клуби організовували літні табори: два я провів з Міланом і один з Реалом. На таборі Мадрида я з'явився у футболці Ікера Касільяса, яку мама подарувала мені одного Великодня в саме в столиці Іспанії. Тато пішов до тренерів і сказав: "Мій син теж хороший на полі, півзахисник чи нападник...". Зрештою, більшу частину часу я був у воротах.
Діти не хочуть ставати воротарями, бо в колективній уяві важливіше забити гол, ніж його відбити. Це вважається красивішим, приємнішим. Гол – це максимальне звеличення акту удару ногою. Я ж хотів бути тим, хто зупиняє м'яч, уникає гола. Я в захваті від сейвів, які рятують результат. Я відчуваю таку ж жагу, як нападник, який забиває. Роль воротаря багато в чому залежить від тебе, це велика відповідальність, і вона складається з багатьох злетів і падінь. У більшості випадків саме ти маєш рятувати інших, навпаки буває вкрай рідко.
Кумири й партнери-вчителі
Я ніколи не любив постери, але навіть сьогодні, коли я повертаюся додому в Удіне, я сплю у футболці Буффона. Він залишається орієнтиром для всіх воротарів. У Серії А мене надихали понад усе двоє: Меньян і Хандановіч. Вони виняткові комунікатори та "жестикулятори". Два лідери. Самір, мій кумир, – мовчазний комунікатор, вибачте за оксюморон. Він спілкується лише мовою тіла, і цього достатньо для його товаришів по команді. Меньян більш запальний, але збалансований. Найсильнішим загалом залишається Куртуа, завдяки його стабільності та геніальності в сейвах. Далі, на другому місці, Доннарумма та Меньян.
Я надзвичайно пишаюся своїм шляхом. Я піднявся на всі сходинки, які дозволили мені бути тим, ким я є зараз. Усі сходинки, які я подолав, дозволили мені дістатися сюди. Це була важлива сила, від якої я не можу відірватися. Я був позаду Мерета в єдиний рік у молодіжній команді Удінезе, в Прімавері. Я був другим після Аудеро у Венеції та сидів за спиною Краньйо в Кальярі. Але також після Факкіна у тій же Венеції. Він, можливо, менш відомий публіці, але був вирішальною фігурою для мене.
У 2020-му був готовий бути запасним у Серії А, і це було правильно, що це була моя роль. Потім, через рік в Емполі, склалися сприятливі умови для того, щоб я взяв на себе роль стартового гравця. Я вдячний і завжди буду вдячний цьому клубу, який мені довірився. Тат панувала атмосфера, вимоглива, але збалансована, я б сказав, знайома, яка дає тобі можливість проявити себе на всі сто відсотків
Потрібно йти шляхом наполегливої праці та вірити в те, що тобі пропонують. Створювати шлях і ревно, майже одержимо оберігати його. Талант важливий, але якщо він не підкріплений працею, то втрачається потенціал. Моя мантра — ніколи не переставати вірити та завжди прагнути важливих цілей. Мені довелося черпати силу із необхідності, тому що таким був мій шлях у той час. Я виріс з очима людини, яка хоче чогось досягти. Ви завжди намагаєтеся "вкрасти" те, що інші роблять краще за вас.
Секрет найкращого сейву
Вибір позиції має вирішальне значення, але тобі не завжди дозволено бути на потрібному місці, бо гра дуже швидка. Тож тобі потрібно стрибати. Якщо я думаю про сейв Роми проти Манчіні, я не міг би бути на позиції, тому решта має вирішальне значення. Я думаю, що в мене хороший таймінг, і я вмію "читати" розвиток подій заздалегідь. Я можу покращити позиціонування під час діагональних ударів та гальмування – тобто момент, коли воротар зупиняє рух і готується до сейву.
Той перфоманс – це був мікс із багатьох компонентів, хоча шкода, що це не зарадило поразці. Гарний технічний рух, інстинкт і позиція виникли після не зовсім ідеального сейву, потім я повірив у це і відчайдушно стрибнув ще двічі. Коли я знову побачив цю дію, я здивувався, що вона сталася. Це справило на мене певний ефект. Наполегливість у тому, щоб не переставати вірити, була винагороджена.
Чи справді воротар має бути трохи божевільним. Якщо під божевіллям ми маємо на увазі хворобу, я б сказав, що ні. Звичайно, бувають моменти, коли потрібно бути сміливим, наприклад, коли стрибаєш головою в ноги супернику, який біжить до воріт.
Прізвиська
Веном? Це прізвисько пішло не від мене, а від ведучих програми "Lost in the Weekend", спортивних оглядів на Dazn. Я починаю впізнавати себе в цьому прізвиську, також через те, як я захоплююся грою. Йдеться про ті моменти, де потрібно підвищити рівень концентрації, підтримувати високий рівень уваги та дати своїм товаришам по команді поштовх. Якщо щось емоційно їх знищило, воротар має першим їх розгойдати.
Під час мого першого професійного досвіду у Венеції вболівальники подарували мені ще одне прізвисько – Тегойна. Венеціанським діалектом це означає "зелена квасоля", довгий вузький овоч. Я був високим і худим, і на матчі носив зелену форму, тому… Коли я востаннє грав у Венеції з Емполі, мене зустріли банером з написом: "Тегойна – один з нас".
Друг українців
Мені зателефонувала моя мама Моніка та сказала, що є можливість дати притулок українській родині. Я не думав жодної секунди. Невдовзі Анна та Мілан прибули до Удіне. Я був вільний, ми всі разом повечеряли. Зустріч вийшла зворушливою. Спочатку було досить складно налагодити спілкування з жінкою, яка змушена виїхати від свого чоловіка, та хлопчиком, який чудово усвідомлює, чому тато не поруч із ним, чому вони не вдома.
Я намагався вдати, що розумію, що вони відчувають, але в мене так і не вийшло. Не можна зрозуміти війну, якщо не пережив її. Але Мілан чудово впорався, не показав страху чи дискомфорту. Навпаки, він продемонстрував силу, був налаштований дуже позитивно. Мілан любить футбол. Ми спілкувалися через Google Translate, вони не знають англійської. Коли Мілан дізнався, чим я займаюся, він був шокований.
Коли я повертаюся, я намагаюся присвятити йому трохи часу, навіть якщо не дуже багато буваю вдома. Він навчається в першому класі середньої школи, підтримує зв'язок з нашими дітьми, грає у футбол у команді парафії Беарзі, а мій батько — його тренер. Це не футбольна школа, скажімо, соціальний футбол у моєму районі в Удіне, Планіс. Можу сказати, що Мілан щаслива дитина. Війна? Я ніколи про це не говорю, ні з ним, ні з його матір’ю. Я зрозумів, що це тема, яку вони не хочуть торкатися, бо вона завдає йому надто болю.
