Беззаперечно, що Дмитро Михайленко – один із найкращих українських тренерів у роботі з молодими гравцями. Досі перед очима його робота у Дніпрі, коли ціла плеяда талантів доволі легко заграла у дорослому футболі. Саме Дмитро Станіславович не побоявся довірити місце у воротах зовсім юному Андрію Луніну, який вже багато років перебуває на контракті в Реалі. Не проблема Михайленка, що декому не вистачило характеру, щоб розвинути свій потенціал.
Збірна України ризикує втратити талановитого голкіпера – кейс Луніна нічого не навчив
Я дуже радий, що тривалий період Михайленко працює в системі юнацьких збірних. Це – його стихія. Дмитро Станіславович – не тренер юнацьких збірних тільки під час матчів інших команд. Його постійно можна побачити не тільки на іграх УПЛ, але й навіть на поєдинках ДЮФЛ. Людина реально живе своєю роботою.
Зараз спеціаліст очолює не одне покоління гравців у системі збірних України. 2005 рік готується до молодіжного ЧС, а 2007-й стартує у кваліфікації Євро U-19. Тому тем для розмови дуже багато.
– Влітку 2024 року збірна U-19 дійшла до півфіналу Євро. Чи були можливості виграти турнір?
– Здається, були. Якби трохи склалося по-іншому, то можна було б замахнувся на фінал. Цей турнір для нашої збірної не пройшов легко. Ми не показували феєричну гру: хоча були надійними в захисті, але в атаці хотілося б краще. Поставили собі мету – півфінал та автоматичний вихід на молодіжний чемпіонат світу. Ціль досягнута.
– Півфінал проти Франції тримав інтригу до останньої секунди, хоча суперник переважав за класом. На такій стадії вже не може бути прохідних поєдинків?
– Це налаштування. Ми зібралися, коли було міжсезоння. Гравці тільки повернулися із відпусток, тільки почали підготовку до сезону. За три матчі ми вже набули якусь форму, стали зігранішими. У півфіналі показали хорошу гру, але все одно небагато створювали. Французи забили зі стандарту. Клас суперника дався взнаки.
– В останньому матчі групи належало перемогти Італію. Наскільки ментально було важко це зробити?
– До гри можна налаштовувати, можна казати, що ми можемо. Але коли починається матч, то відчувається тиск, інтенсивність. Важко забирати м'яч, притиснути їх до воріт. Ти розумієш, наскільки це важко – переграти якісну команду, хоча вона не до кінця мотивована та грає не найсильнішим складом.
Був момент, коли ми почали програвати. Можливо, хтось не вірив, що ми зможемо перемогти та вийти із групи. За що подобається футбол – усе може змінитися. Вони пропускають атаку – червона картка та пенальті. Все перевертається із голови на ноги.
– Доводилося грати кожні три дні. Чи було важко фізично та чи вистачило глибини складу?
– Відновитися можна. Важко було грати, бо були синтетичні газони, складніше ставало відновлюватися. Траплялися травми. На окремих гравців лягло більше навантаження.
– Що для гравців означає півфінал юнацького Євро?
– Це досвід. Потім вже вітрина. Геннадія Синчука ніхто не дивився в Україні. По міжнародних іграх приймали рішення з його переходом у Монреаль. Євро дав йому можливість привернути до себе увагу.
Я пам'ятаю покоління Руслана Бабенка, Пилипа Будківського, Олександра Караваєва, які поїхали на Євро, а повернулися зовсім іншими гравцями. Грали проти Поля Погба та інших виконавців збірної Франції. Це шалений досвід, який ти не отримаєш в Україні у юнацьких лігах. Після цього сприйняття футболу – інше. Це те, за що потрібно чіплятися молодим гравцям.
– Зі складу збірної України, яка дійшла до півфіналу Євро, у дорослий футбол повноцінно перейшов тільки Тарас Михавко. У чому причина?
– Тут цілий комплекс причин. Рівень. Вміння вигравати конкуренцію. Розуміння, над чим працювати. Постійна ігрова практика.
– Є чудові покоління або великі таланти, але невелика їхня кількість у дорослому футболі. Де проблема?
– Ми губимо гравців на цьому переході. Нам потрібно правильно виховувати підопічних – формувати їхню ментальність. Завдання тренера, який працює із молодими гравцями, – зробити із них професіоналів. Навчити конкурувати, багато працювати, щоб чогось досягти. Футбол – це дуже важка праця. Шлях до успіху надзвичайно тернистий, від багатьох речей потрібно відмовлятися. Треба аналізувати успіх і невдачі.
На жаль, багато хто зупиняється. Хтось отримує перші гроші. Повинен бути комплексний підхід від клубів, власників, тренерів. Їхня реакція на те, що не все виходить. Можуть ображатися на тренерів дорослої команди. Звинувачувати інших. Потрібно шукати причину тільки в собі. Багато чого залежить від характеру, вміння долати труднощі.
– Молодіжний чемпіонат світу відбудеться не у дати ФІФА. Чи є доцільність в цьому турнірі, якщо клуби мають можливість не відпускати своїх гравців?
– Вони раніше також відбувалися не в дати ФІФА. Це був період відпусток. Цьогоріч турнір був запланований на кінець травня, але його перенесли. Багато команд матимуть проблеми, бо найкращих гравців не відпустять. Проте однаково це цікаво. Для гравців – досвід.
– Кадровий вибір у збірній України U-20 й без того не такий великий. Чи не стане це проблемою?
– Всі команди будуть в однакових умовах. Дійсно, у нас не такий великий вибір гравців у 2005-2007 роках. Ми перетинаємося зі збірною U-21. Зараз Унаї Мельгоса викликав гравців 2007 року, бо не має нападників. Треба сідати та розбиратися. Везти на молодіжний чемпіонат світу конкретну команду, яка буде перемагати та показувати змістовний футбол.
– На чемпіонаті Європи були футболісти 2006 року народження – Шевченко, Цуканов, Синчук. Чи варто чекати на чемпіонаті світу футболістів 2007 року?
– Так. Розглядаються. Залежатиме, чи їх відпусять. На кожну позицію маємо по п'ять кандидатів. Будемо дивитися, кого відпустять, хто буде готовий грати (інтерв'ю відбулося до офіційного оголошення складу на Мундіаль, – Футбол 24).
Збірна України U-20 оголосила склад на ЧС-2025 – Михайленко не дорахувався лідерів
– Зіграності бракуватиме?
– Ми у березні грали проти Норвегії. Ця збірна разом два роки. Кістяк залишиться. Питання тільки ігрової практики. З цим проблеми. Особливо це стосується центру захисту, ніхто стабільно не грає.
– Мундіаль відбудеться в Чилі. Латинська Америка – це інший континент, часовий простір...
– У Чилі ми їдемо за тиждень. Цього часу має вистачити, щоб адаптуватися. Там – початок весни. Погода, як у нас у вересні. Тому не бачу проблем.
– Які завдання стоять перед вашою командою?
– Перемагати. Хочемо заявити про себе. Ту планку, яку підняв Олександр Петраков у 2019 році, важко буде досягнути. Ми хочемо пройти якомога далі. Провести 5-6 ігор на такому рівні.
– Вам, як тренеру, цікаво грати проти команди іншого континенту?
– Дуже цікаво. У Європі це інший рівень, ти розумієш, у чому відстаємо – робота з м'ячем, атлетизм і так далі. Так само цікаво грати з азійськими, африканськими, латиноамериканськими командами. Це досвід, який допомагає прогресувати.
– Минулої осені збірна 2006 року не пройшла першу кваліфікацію на Євро. У чому причина?
– Тут декілька причин. Ми запізнилися та приїхали менше ніж за добу до першого матчу проти Казахстану. Нове поле, нові гравці. Після турніру ми вже зрозуміли рівень. Чемпіонат U-19 не достатньо конкурентний, щоб протидіяти футболістам такого ж віку, які грають закордоном.
Зараз серед 2007-го вже половина складу грає на дорослому рівні. Серед 2006 року такого не було. Це інший рівень інтенсивності, дуелей. Велика проблема, що наші футболісти виступають по 3-4 роки в чемпіонаті U-19. Це не дає можливості прогресувати. Вони адаптуються та стоять на одному рівні. У Європі в U-19 гравець виступає один рік і переходить на дорослий рівень. У нас все не так.
– У кваліфікації до Євро U-17 Динамо мало кістяк у збірній 2006 року. Зараз представників столичного клубу в цій віковій категорії не так багато. Втрачене покоління?
– Я б так не сказав. Вони загубили багато часу, але є можливість виправитись. Всі хлопці із клубами. Потрібно виходити із зони комфорту.
– У збірній 2006 року майже немає легіонерів. Це мінус?
– Так. Окрім Богдана Будка з АЗ нікого не було. Зараз приєднався Геннадій Синчук, який виступає за Монреаль. У кваліфікації також був Захар Бауманн, який 2007 року народження.
– Помайнула інформація, що ви хочете натуралізувати Дані Роззувайла із Браги. Це відповідає дійсності?
– Він має український паспорт і хоче грати за Україну. Народився в Україні, його батько з Олександрії. Бував на Батьківщині. Я з ним спілкувався у Португалії. У нього є бажання грати за збірну. Через закон про виїзд громадян до 23 років він може приїхати та отримати паспорт.
– Зараз 2007-й стартує у кваліфікації до чемпіонату світу. Наскільки зберігся кістяк команди порівняно із травнем 2024-го, коли збірна цього року грала на Євро U-17?
– На 75 відсотків це – нова команда. Всі захисники, окрім Кирила Дігтяра, не грають взагалі. Потрібно шукати нових футболістів. Велика кількість гравців грають мало або не грають взагалі.
– В Іспанії був селекційний збір чи підготовка до Євро?
– Потрібно подивитися нових легіонерів, але більше вже підготовка до першого раунду кваліфікації. Це дуже цікавий турнір. Нас нечасто кличуть грати англійці, іспанці та нідерландці. То величезний досвід.
– Свого часу збірна Польщі мала двох форвардів високого рівня – Роберта Лєвандовскі та Аркадіуша Міліка. Тренер "Кадри" перебудував гру на два нападники. 2007 рік має двох нападників – Артема Степанова та Богдана Попова, які вже грають на рівні дорослого футболу. Чи можна одночасно поєднати на полі цих футболістів?
– Будемо грати у два нападники. Якщо є два форварди, які можуть дорости до національної збірної, то потрібно це використовувати. Зараз Степанов викликаний до молодіжної збірної України. Є ще Ярослав Бойко із Валенсії, Даніель Кузнєцов із Ференцвароша, Іван Денисов із Руху. Нападників багато, а захисників немає.
– Як вирішувати проблему центральних захисників серед 2007 року?
– Потрібно шукати футболістів, спостерігати за прогресом. Викликати гравців 2008 року народження.
– Ви працювали із гравцями, які представляють великі клуби – Борусію Дортмунд, Реал, МЮ. Відчувається рівень академій?
– Відчувається професіоналізм. Вони приїжджають іншими гравцями. Андре Вакалюк із Бенфіки приїхав із паспортом фізичних даних. Вони по-іншому дивляться на футбол. Це їхня професія. Підготовка до тренування та після.
Данило Кревсун, Богдан Будко, Влад Крапивцов – це професіонали, які сфокусовані на футболі та розвитку. Розуміють все до деталей – як харчуватися, як проводити час. А футболісти з України мають більш дитяче ставлення до футболу.
– Наскільки важливо для гравців з українських клубів працювати разом у збірній із легіонерами?
– Це допомагає розширювати світогляд та отримувати новий досвід. Ти виходиш із рамок. Ти повинен дивитися, як розвиваються гравці в інших країнах. Хтось одну мову знає, хтось більше. Це дає тобі певний грунт, щоб розвиватися. Легіонери мають мотивувати українських футболістів до змін, іншого ставлення до гри.
– Закордонні академії кращі за українські? Відчувається різниця?
– У нас також хороші гравці, талановиті діти. Ми не можемо все копіювати із закордону. У нас була хороша система підготовки, ми були сильні, фізично розвинуті. Мали характер, могли терпіти.
Зараз пасемо задніх у фізичних якостях. У нас не покращилася техніка. Ми не кращі за провідні країни. Ми не поліпшили роботу із м'ячем, але загубили фізичний розвиток. Можемо терпіти, є дух, характер, але фізично не спроможні витримувати ту інтенсивність, яку пропонують однолітки з інших країн.
– Вас дуже часто можна побачити на матчах чемпіонату U-19. Наскільки цей турнір сприяє розвитку футболістів?
– На початковому рівні сприяє розвитку футболіста, коли той переходить із ДЮФЛ. Одного сезону вистачить. Потім потрібен інший рівень. Коли тобі легко, багато часу на роботу із м'ячем, то потрібно щось змінювати. Рівень юнацького чемпіонату не росте.
Артем Степанов грає на рівні другої Бундесліги, Богдан Попов у Серії В. Олександр Сорока вже також перейшов у дорослий футбол та виступає за другу команду Гента. А хлопці залишилися на рівні U-19. Вони грають проти 2007 та 2008 року народження. Потрібно рухатися у більш складне середовище. Потрібно, щоб було важко.
– Зараз багато розмов, що буде відновлено чемпіонат U-21. Ваше ставлення до цього?
– Для клубів, де працює академія – це хороша можливість. А є клуби, які не мають багато випускників. Один склад гратиме на два фронти. Я не впевнений, що це допоможе розвитку футболу і підвищить рівень.
– У ДЮФЛ минулого сезону Динамо виграло три вікових категорії. Тільки раз грали із Шахтарем протягом сезону. Як вам ініціатива УАФ зі створення Ліги майбутнього, де будуть грати між собою найсильніші клуби?
– У грудні минулого року ми поїхали на турнір розвитку до Португалії. Серед суперників, окрім португальців, були команди Італії та Туреччини. Почав знайомитися із гравцями. Захисник із Шахтаря розповідає, що у першій частині сезону його команда забила 55 голів, а пропустила нуль. За 5-6 місяців на нього не здійснили тиску. Для нього футбол – це дуже легко. Але виходить у матчі за збірну та робить прості помилки.
Тому треба, щоб було важко, щоб були поразки, матчі проти сильніших суперників і гравців. Коли важко – можна розвиватися. Футбол – це важка праця.
– Коли ви працювали у Дніпрі, то відкрили дуже багато футболістів – Андрій Лунін, Євген Чеберко, Арсеній Багатов, Валентин Рубчинський, Максим Луньов. Зараз війна, що має дати додатковий шанс для молоді, але нових гравців в УПЛ з'являється вкрай мало. Чому?
– У Данії виступають 40 гравців 2005-2007 років на рівні професійного футболу. А у нас – 10. У Швеції грають вже кілька хлопців 2008 року. Шукати треба. У нас країна футбольна. Шукати треба, працювати, вдосконалюватися.
– Вас розглядали тренером Буковини, Металіста 1925. Але вам більш комфортно працювати зі збірними?
– Не було пропозицій. Я перебував серед кандидатів, але до конкретики не дійшло.
– Чи готові повертатися у клубний футбол?
– Зараз я сконцентрований на роботі у збірних. А загалом цікаво отримувати нові виклики, працювати із гравцями щодня.
Тренерська робота у збірній – це трохи інше. Тут багато спілкуєшся, дивишся, не так багато працюєш із гравцями. Ти не можеш щось глобально змінити, у тебе немає повноцінного тренувального процесу. Потрібно правильно підібрати склад, слова, важливо знайти підхід до кожного.
– Що найголовніше у роботі тренера збірних?
– Психологія. Вони повинні бути впевнені у собі. Чіткі інструкції. Гравці мають розуміти, що від них хочуть. Ти не можеш за три тренування вивести якісь фізичні кондиції. Часу ніколи не вистачає. Зараз їдемо на чемпіонат світу – чотири тренування і потім гра. Загалом сім тренувань під час підготовки.
– Наскільки фактор війни впливає на вашу роботу?
– Звичайно, що це оминути ніяк не можемо. Для гравців велика честь захищати країну на міжнародному рівні. Ми кажемо їм, що вони представляють країну. Розуміють, що у нас війна. Через виступ можемо внести свою лепту у перемогу, представляючи державу в такий непростий час.
Є проблеми із логістикою. Збори та матчі відбуваються закордоном. Після прийняття нового закону про виїзд чоловіків до 23 років можна проводити збори на Закарпатті. Є багато гравців, яких би ми хотіли подивитися.
"Все пропало"? Грозний – про дивні пенальті, переживання Реброва і власний оптимізм перед Ісландією