Не так давно Футбол 24 повідомляв, що збірна Румунії хоче натуралізувати українського півзахисника, 16-річного Максима Боднарюка із Новари. Як підказує мій досвід, у Європі великі клуби не готують футболістів. Вони можуть собі купити вже готових гравців. Зацікавлені у розвитку молоді маленькі команди, які живуть завдяки цьому.
Новара – клуб із орбіти Ювентуса. Туринці пильно стежать за талантами маленького клубу. Свого часу саме Новара багато в чому дала дорогу у великий футбол Бруну Фернандешу.
У місті Новара маю дуже гарного знайомого Юрія Лещинського. Футбол 24 вже писав про його синів Луку та Тому. Старший із них виступає в тій же Новарі, а молодший перебуває в академії Ювентуса. Тому не склало ніяких проблем вийти на зв'язок з іншим Юрієм – батьком Максима Боднарюка.
Попри те, що доросла команда Новари виступає тільки в Серії С, недооцінювати цей клуб точно не варто.
– Пане Юрію, звідки у вашого сина захоплення футболом?
– Максим народився в Чернівцях, але до п’яти років наша родина мешкала у Києві. Саме в цей період тривало Євро-2012. Тоді вся країна жила футболом. У Києві це особливо відчувалося.
Я завжди цікавився футболом, також займався й сам. Ми із сином частенько ходили на матчі Динамо та збірної України. Це, напевно, і привернуло його увагу до футболу та втілилося у мрію стати футболістом.
– Як відбувалося його становлення у футболі?
– Коли Максиму виповнилося п'ять років, ми із сім'єю повернулися до Чернівців. Я записав його до школи Буковини. Максим працював із хлопцями на рік старшими. Першим тренером був Крафт Юрій Рудольфович. У Буковині ми грали до десяти років.
Юрій та Максим Боднарюки / Фото із сімейного архіву
Після Буковини була Спарта Чернівці. Це молодий клуб. Максим переходив туди в статусі зірки. Чому вирішили змінити команду? Сучасніший підхід до роботи із дітьми. Тренером Спарти був Олександр Валентинович Дайниченко, який свого часу працював у системі донецького Шахтаря. У Спарті завжди була довіра тренера, результат не стояв на першому плані. Закономірно на Utmost cup у Вінниці наша команда серед 32 учасників посіла третє місце. Боднарюк на турнірі був визнаний найкращим гравцем команди.
Останнім клубом на батьківщині були УФК Карпати Львів. Вікову групу очолювали два заслужені тренери України: Лобасюк Віталій Сергійович та Дмитрасевич Ярослав Іванович. Останній працював із Дмитром Чигринським. Макс пройшов відбір серед 300 дітей. Щоб потрапити у Львівський інтернат, потрібно бути найкращим, ця система вибудувана роками. То було пекло, враховуючи, що ми просто хотіли спробувати. Але коли Максим проходив крок за кроком у наступний тур, приходило розуміння, що мрія дитинства – стати професійним гравцем – набуває реальних рис.
В УФК Карпати було все – поля, зали, школа, гуртожиток, кваліфіковані фахівці. Це дійсно кузня молодих талантів. Академія УФК Карпати стала великим кроком уперед для Максима. Він був оточений однодумцями, талановитими хлопцями, що створювало йому додаткову мотивацію. У Карпатах він отримав професійний підхід до тренувань, розуміння того, що таке серйозна робота над собою. Це був не лише спортивний, але й психологічний етап для нього. Я помітив, що він почав краще розуміти свою гру, став самостійнішим, і це відразу позначилось на його розвитку, як футболіста.
Я теж брав велику участь у процесі: орендував зали, додатково працював над його координацією, технікою, ударами, також шукав партнерів для гри сам на сам. Пам’ятаю, що коли йому було вісім років, він досягнув позначки 308 у жонглюванні м'ячем, мотивацією був один банан. Цікавим фактом можу назвати й те, що в період гри за старших дітей його заявила за свій вік Буковина-2009, де він упродовж сезону забив 56 голів та в підсумку став найкращим бомбардиром.
Максим Боднарюк у Карпатах / Фото із сімейного архіву
– Як опинилися в Італії?
– Війна вплинула на все життя в країні. Максим опинився у складній ситуації. Але навіть в таких умовах він не зупинився і продовжував тренуватись, тому що розумів – це його шанс і його мрія. Потім, коли з'явилася можливість переїхати до Італії, це стало переломним моментом у його кар'єрі. Він із матір’ю та братом опинились на Апеннінах. В Італії мою сім'ю ніхто не чекав. Дякувати Богу, вони отримали прихисток у монастирі в Ароні. Це той випадок, коли ти не розумієш – куди і навіщо. Я залишився в Україні, був координатором поселення людей зі всієї країни. Для мене футбол відійшов на другий план.
– Наскільки важко було знайти клуб на чужині?
– Непросто. Італія – це зовсім інший рівень футболу. Але я впевнений, що для Максима то був необхідний крок. Тут усе просякнуте футболом. Якщо ти дійсно сильний фізично, витривалий, знаєш італійську мову, швидкий та технічний, тоді у тебе буде шанс. Але підкреслюю – це в такій послідовності.
В Італії він пройшов від простої місцевої команди Арона, згодом регіональної Боргоманеро до національної професійної Новари. Цей клуб славиться своєю футбольною базою Новарелло, де проходять відбір футболісти усіх вікових груп збірної Італії. Найвідомішим вихованцем Новари вважається португалець Бруну Фернандеш, теперішній капітан Манчестер Юнайтед.
Навіть маленькі клуби, як Новара, мають велику історію та надають можливість молодим футболістам проявити себе. Я завжди наголошую, що саме маленькі клуби часто формують справжніх гравців. Тому я вірю, що це дуже корисний етап у його розвитку. Прикладів предостатньо. Останній, який спадає на думку, це Федеріко Гатті – гравець Ювентуса та збірної Італії, який починав свій шлях у низах аматорського футболу і ніколи не виступав в іменитих академіях.
– Як ідуть справи в Новарі?
– У Новарі Макс другий сезон. У своєму першому сезоні він зіграв у всіх 26 матчах, провівши на полі майже 2000 хвилин. Цей рівень дуже складно втримувати, тому що протягом одного сезону в їхньому віці на перегляді було 800 дітей з усього світу. Залишили тільки чотирьох. Конкуренція є і немає гарантій, що ти будеш грати завтра.
– Наскільки складно будувати свою кар'єру молодому українцю в Італії?
– Італійці – дуже гостинні і відкриті люди, вони завжди поважають талановитих футболістів, незалежно від їхнього походження. Я особисто помітив, що коли син переїхав до Італії, багато людей підтримували Максима, навіть незважаючи на його національність. Українці мають свою репутацію, як працьовиті і талановиті спортсмени. Це дуже добре відображається в ставленні до них. Поступово Максим почав адаптуватися і відчувати підтримку не лише в команді, а й серед місцевих людей.
Він познайомився із львів’янином Юрієм Лещинським, який йому теж допомагає порадами не лише про те, як адаптуватися в Італії, але й як працювати з тренерами, як побудувати свою кар'єру, як справлятися з культурними та мовними бар'єрами.
Юрій Лещинський – це експерт в італійському футболі. Він активно веде сторінку про українських молодих талантів в Італії, щоб показати: українці можуть успішно адаптуватися на Апеннінах і робити кар'єру в італійських клубах. До речі, він виховує двох синів-футболістів. Лука, народжений у 2010 році, зараз грає в Новарі. Томмазо, 2013 року народження, вже в Ювентусі.
Боднарюк у Новарі / Фото із сімейного архіву
– Була інформація, що ви отримали пропозицію грати за Румунію. Наскільки це правда?
– Так, дійсно, були розмови з представниками збірної Румунії, оскільки син має румунське коріння. Пропозиція зіграти за Румунію була цікавою, але Максим завжди залишався вірним своїй рідній країні – Україні. Ми з ним багато говорили про це, і він зрозумів, що його серце належить саме Україні.
Йому відомо також, що представники збірної України цікавляться ним. Зі мною спілкувалися спеціалісти УАФ, запитували інформацію про Макса, кількість ігрового часу, статистичні показники, відео ігор. І зараз ми чекаємо, як усе складеться. Вибір, звісно, нелегкий, адже це не просто футбольне питання, а й питання ідентичності, зв'язку з країною. Але я підтримую його рішення – що він хоче спробувати себе в Україні.
– Як із навчанням?
– Максим прокидається щодня о 5:30 ранку. Він живе у місті Анджера, а до Новари – близько 70 кілометрів. Дорога займає понад годину: спочатку поромом, потім потягом. Але він не скаржиться – розуміє, заради чого це все. Навчається добре, серйозно ставиться до освіти. Крім того, він уже вільно володіє чотирма іноземними мовами – італійською, англійською, іспанською, а зараз ще вивчає французьку.
– Чи проявляють інтерес агенти?
– Так. Колишній директор молодіжного сектору Новари Мауро Боргетті, який свого часу відкрив Бруну Фернандеша, знайомий із Максимом і спостерігає за його розвитком. Він навіть рекомендує мого сина італійським клубам і вірить у його футбольний прогрес.
– Хто є кумиром та прикладом у сучасному футболі для вашого сина?
– Кумир Максима, безумовно, Кріштіану Роналду – один із найвеличніших футболістів в історії. Роналду – це не тільки неймовірний атлетизм і техніка, а й відмінний приклад для молодих спортсменів, які прагнуть досягти вершин у футболі.
– З ким Максим грав у Буковині чи Карпатах, а вони зараз на слуху?
– Коли Максим грав у чернівецькій Буковині на початку своєї футбольної кар'єри, він неодноразово тренувався та виступав проти Артема Рибака, який зараз перебуває в системі Барселони. Артем – це яскрава постать серед молодих футболістів Чернівців і Буковини загалом. До речі, ми з його батьком теж починали грати у футбол на дитячому рівні за Буковину.
В УФК Карпати разом із Максимом пройшов відбір Маркіян Панчишин, який зараз запрошується до збірної України U-17.
– На якій позиції грає ваш син?
– Він завжди любив контролювати гру, тому позиція центрального півзахисника йому дуже підходить. Максим добре читає гру, має сильний удар з обох ніг, вміє віддати точний пас і допомогти команді як в атакувальних, так і в оборонних діях.
Максим Боднарюк прицінюється до Ювентуса
– Якою ви бачите подальшу кар'єру Максима?
– Після вдалої гри проти Інтера були контакти із представниками клубів Серії А, але ми поки не поспішаємо щось змінювати. Головне, щоб Максим постійно грав.
Я бачу його на дуже високому рівні. Син дисциплінований, працьовитий і не боїться великих викликів. Зараз він працює над технікою, тактикою і, звісно, адаптується до італійського стилю гри, котрий сильно відрізняється від того, до якого він звик. Йому ще потрібно працювати над швидкістю і відчуттям гри в новій команді, але він має великий потенціал, щоб стати одним із лідерів Новари. Я вірю, що його кар'єра ще тільки починається і попереду у нього велике майбутнє.
– Кажете, ви й самі займалися футболом...
– Я грав на аматорському рівні і, мабуть, передав Максиму цю любов до гри. У дитячі роки займався в місцевій Буковині. Згодом довелося вибирати між навчанням і футболом. Я вибрав, як і всі діти того часу, навчання – такими були 90-ті роки. Але футбол не покинув і продовжував виступати на аматорському рівні. Коли моя сім'я мешкала у Києві, я теж продовжував грати. Двічі ми ставали чемпіонами столиці з міні-футболу серед аматорів.
А ще маю теплі спогади про турнір у Чернівцях. Ми тоді виграли змагання, присвячене пам’яті Сергія Панасюка, коментатора телеканалу Футбол.