Почеттіно змінює гру США і продає мрію про тріумфальний ЧС – топ-легенда щасливий, але золоте покоління вже обпеклося

Клінт Демпсі наколотив 57 голів за національну команду, тож як ніхто інший знає це відчуття. "Друже, я був щасливий. Мені не вистачало тільки змоги порозмовляти більше про цю чудову команду. Те, в який спосіб вони грають. З вогнем, майстерністю. Як вони рухаються, створюючи простір один для одного та проблеми для суперника. Це знову викликає ажіотаж. Думаю, ми побачимо все більше фанатів незабаром", – зізнавався кілька місяців тому Демпсі. Рекордсмену збірної США за результативністю особливо до душі, скільки "зірки та смуги" забивають.

Маурісіо Почеттіно так часто підходив до вершини, що після п'ятьох програних фіналів (зокрема, вже і на його нинішньому місці роботи) міг би поділитися чималим болючим досвідом загоєння шрамів. Лише в ПСЖ вдалося розжитися трофеями, але там надовго не затримався – головний турнір не виграв і навіть не був близько. Як гравець, він теж зазнав цих прикрих відчуттів. Коли йому було вже за 30, мрія зіграти на Мундіалі почала зникати десь в тумані ілюзій минулого. Але в 31 рік Почеттіно таки зателефонували зі збірної Аргентини.

Команда, що не програвала тоді 17 матчів поспіль, була схожою на одного з фаворитів ЧС-2002. Утім, переможний старт з Нігерією змінився мінімальною поразкою від англійців через пенальті Бекхема, який ніби помстився Сімеоне за своє резонансне вилучення на ЧС-1998. А далі була нічия зі Швецією після червоної картки Каніджі. Команда Б'єлси, в якій тоді грали також інші культові персонажі (Батістута, Ортега, Лопес, Дзанетті, Самуель, Сорін, Верон, Креспо, Аймар, Сімеоне), вилетіла з турніру настільки передчасно.

Почеттіно переживає виліт з омріяного ЧС-2002 / Getty Images

Тоді ще захисник ПСЖ з пишною рудуватою шевелюрою переживав несамовиту драму. Почеттіно, який важив 79,8 кг перед ЧС-2002, різко схуд до 73,9 кг – не хотів ні їсти, ні тренуватися, ні навіть бавитися зі своїми дітьми. Лише похмура реальність у темряві власної кімнати оточувала гравця, який покидав Мундіаль загорнутим у прапор Аргентини – партнер Херман Бургос, згодом багаторічний помічник Дієго Сімеоне на тренерській лавці, змушений був ледь не силоміць виводити з поля. Мрія не мала права так швидко минути. Цих трьох матчів було нескінченно мало.

На щастя, йому вдалося вийти з цього стану та продовжити боротьбу за мрії. Саме цією вірою у казковий шлях на Мундіалі сповнений ледь не кожен учасник турніру, а що казати про господаря, якому випав зручний жереб (Парагвай, Австралія, Туреччина). Та Почеттіно бачив ще не таких фаворитів, тож не хоче, щоб його гравці озиралися назад і думали, що могли б зробити значно більше. Це для тренера важливіше, ніж очікування перемоги, тактика чи сприятливий жереб. Бо Кубок світу – не є щось буденне, ця унікальна мандрівка трапляється раз на 4 роки і може для багатьох не повторитися.

Звісно, ви не можете обіцяти перемогти, хоча надамбітні американські верхи саме таких слів очікують від Почеттіно. Але емоцію людям подарувати зобов'язані. Вона проявлятиметься в тому, як гравці захищають кольори своєї команди, прапор, культуру, філософію. Почеттіно значно збільшив вибір гравців і вже вселив більше впевненості у виконавців, яких називають золотим поколінням збірної США. Кому як не нам знати, скільки омани та хибних надій таїть це поняття.

Але ж гольова серія Балогуна в Монако, результативний універсалізм МакКенні в Ювентусі, величезна перспектива Тільмана в Байєрі, давня віра в перспективного Джіо Рейну, який тепер грає за іншу Борусію, асистентський геній Аронсона в Лідсі, трентівські вайби Робінсона у Фулхемі, суперник Шахтаря у півфіналі Ліги конференцій Річардс з Крістал Пелас, тактична навченість екс-партнера Забарного по Борнмуту Адамса, міланські канікули Пулішіча, надзвичайний спалах результативності захисників, багатство стилів і ліг – ну коли ще дійсно таке було!

Команда, в якої є багатенько зірок з топ-чемпіонатів, вже може не старатися показати всьому світу – хей, ми маємо талант, уже зовсім не дерев'яні чи примітивні, навчилися грати в цей ваш соккер. Підхід Почеттіно (більше смиренності, наполегливої праці, віддачі на полі, а не в інтерв'ю) змусив золотих хлопчиків спуститися на землю. А безжальна поразка 2:5 від Бельгії може стати своєчасним холодним душем. Американські фанати раді, що їм дістався саме такий тренер, який пережив біль поразки ще як футболіст та отримав безцінний досвід.

Хоча скептики скажуть, що нічого особливо не міняється, зірки надто зіркові, а Почеттіно просто вміло продає нові великі мрії, накручує ажіотаж, аби 90 тисяч на трибунах несли команду вперед або принаймні не здавали завчасно квитки на матчі. Фіаско від Португалії ще трохи обвалила ентузіазм – серія без поразок змінилися двома невдачами з загальним рахунком 2:7. Маурісіо намагався вселити віру, що США можуть дійти на ЧС-2026 так далеко, як ніколи досі, та запитував, а чому б не нам написати історію цього разу.

Шоу Вітіньї, Бруну Фернандеша, Жеремі Доку ніби вказувало на місце, з якого так кортить вискочити. І змушувало згадувати, що США не перемагають жодну європейську збірну ось уже 11 років. Злагоджена і добре натренована команда протягом 20 чи 40 хвилин могла бути кращою за іменитих суперників, але зрештою поступалася в епізодах. Слова Почеттіно, що Бельгія і Португалія мають представників у топ-100 найкращих гравців світу, а США – ні, різанули. Той же лідер Мілана Крістіан Пулішіч міг би посперечатися.

Більше таланту та маркетингу, менше рішучості, стійкості, настрою. Багатьом американським фанатам приємніше згадувати часи Демпсі, Донована та Бредлі – ці хлопці не перевершували в ігровій якості нинішніх лідерів, але були менш байдужими й не такими дітьми. Індивідуальний клас Пулішіча не підлягає жодним сумнівам, але його лідерські якості, надмірна емоційність та постійні зриви викликають претензії у вибагливої тамтешньої публіки.

Позитив у тому, що гравці не втрачають віри навіть після таких жорстких приземлень. Жоден матч не вийшов з-під контролю, а реалізація могла все перевернути. Проблема в тому, що це ж не нова історія. Так уже було на минулих чемпіонатах світу, де США підходили близько, аби здолати європейців, але так і залишалися за бортом. Вічна дискусія між потребою прагматичного футболу та бажанням дивувати світ зухвалою атакувальною грою. Коли журналісти спитали Почеттіно, чому він продає ідею, ніби "янкі" є претендентом на високі місця, відповідь було короткою: "Тому що ми американці". Головне, аби це так і не залишилося просто сліпою вірою.