"Я був не у найкращій формі. Пережив стрес, мені було погано"
– Що ви робите в Мадриді, адже ваша участь на Євро щойно завершилась? Не берете відпустку?
– Я провів кілька днів, байдикуючи на пляжі з родиною, трішки відволікся. Але годі вже.
– Що було цією точкою "відключення" Луніна?
– Провів тиждень у Марбельї і кілька днів у Римі.
– Футболісти їздять на Ібіцу, Мальдви... А ви ні?
– Ібіца – це багато шуму і дискотеки. Не мій стиль. А Мальдіви, наприклад, дуже далеко. Мене це не приваблює. Один день туди, інший – на повернення. Мені до вподоби щось ближче. Ми ніколи не були в Марбельї, тож вирішили спробувати. Нам дуже сподобалось.
– Торік ви були у Бенідормі.
– Так, між Бенідормом і Аліканте. Невелика вілла в селищі. Було добре, тому що поруч розташовувався пляж.
– Ви схожі на дуже сімейну людину.
– Весь вільний час присвячую сім'ї, сину і дружині. Намагаюся проводити з ними багато часу, адже протягом місяця перебував у таборі збірної через Євро.
– Вам вдалося відволіктися від футболу?
– Так, у мене вийшло. Я багато працював і подорожував протягом усього сезону, тому кілька разів на рік доводиться перемикатися. Тоді ти повертаєшся зі ще більшим бажанням грати у футбол. Після десяти днів без м’яча це бажання загострюється.
– Ви сказали, що були у відпустці з родиною. Вони мешкають тут чи в Україні?
– Моя родина, крім батька, в Україні. Він переїхав до мене шість років тому, хоча живе окремо. Інші в моєму місті, в Україні. У відпустці ми були з дружиною, сином і свекрухою, яка живе з нами, тому що вона виїхала з країни через війну.
– Як вам вдається зосереджуватися на футболі з усім, через що проходить ваша країна?
– Перші два місяці були дуже складними. Пам'ятаю першу ніч, коли все почалося... Було дуже важко. І перші два місяці нам з дружиною було дуже важко. Чесно кажучи, я більше був поза командою, ніж у ній. Адже коли ваші близькі та друзі перебувають там, і ви бачите, як вони (росіяни, – Футбол 24) бомбардують, чинять усі ті звірства... Я був не в найкращій формі. Пережив стрес, мені було погано.
Минає час, і ви звикаєте до того, що відбувається, а це ненормально. Ми вже не усвідомлюємо, скільки часу минуло з початку війни. Люди, які перебувають там – теж. Це дивує.
Я намагаюся цього не забувати тут. Коли викладаю якісь речі в соцмережах, роблю це для того, щоб люди бачили, що відбувається, щоб вони знали правду… Намагаюся допомагати, простягаю руку людям, які приїжджають звідти до Іспанії. Ми допомагаємо їм у пошуках роботи, з оформленням документів, з житлом... Є багато матерів, які приїжджають одні з маленькими дітьми, і ми допомагаємо з одягом, харчуванням... Наш розпорядок такий.
– Скільки часу витрачаєте на це?
– Багато, особливо моя дружина. Перш за все вона допомагає тим матерям, які приїжджають одні з дітьми, але ми намагаємося робити все, що в наших силах. Відправляємо туди багато речей.
"У перших двох матчах чемпіонату все було чудово, але потім тренер ухвалив рішення, і мені довелося бути другим воротарем"
– Чемпіонат Європи був особливим для України.
– Так, відколи почалася війна, футбол для країни став особливим, тому що мільйони українців стежать за нами і хочуть відчути трохи радості. Перед іграми нам надсилали відео, фото, аудіо, прапори... Також ми бачили, як солдати у камуфляжі під землею, зі зброєю, переглядали матчі. Ми дивилися ці відео, чули бойові вигуки та постріли, але вони переглядали матч! Це схвилювало нас, викликало у мурашки по шкірі, але також посилило тиск.
Спочатку нам потрібно було пройти плей-офф у березні, і ми це зробили. І тоді ми хотіли подарувати людям радість виходу у 1/8, подякувати бійцям, які нас захищають... Нам дуже прикро через те, що не вдалося. З тим футболом, який ми продемонстрували у другому і третьому турі, команда заслуговувала більшого.
– Ви просили вибачення після першої гри...
– Це те, що я відчував. Очевидно, що я припустився двох помилок. Перша – технічна, думаю, такі речі трапляються, але це помилка. Розумію, що означає помилка воротаря і форварда. Помилка голкіпера – це 90% голу. З другим м’ячем не пощастило. Я не бачив момент удару, потім втратив м’яч з поля зору на півдорозі, тому що захисник намагався його заблокувати... Стрибнув наосліп, але промахнувся. Тому після гри перепросив – це найменше, що міг зробити. Попросив вибачення і продовжив працювати.
Було прикро, адже це вперше команда з чотирма очками не проходить до 1/8 фіналу. Вирішальним став перший матч.
– Як тренер пояснив, що ви не будете грати у другій грі?
– Ніяк, пояснень не було. Ми не діти. Я також аналізую поєдинки і розумію, як зіграв. Морально був готовий, що не гратиму, та однаково тренувався на сто відсотків.
– Дізналися про це безпосередньо перед грою?
– Так, але це мене не здивувало, тому що я вже кілька днів морально готувався до цього. Налаштовувався на обидва варіанти. Був готовий допомогти поза полем. Очевидно, мені боляче.
Це вже у минулому, але два місяці я грав з дискомфортом у колінах і ліктях. Приймав таблетки, виконував спеціальні вправи, щоб продовжувати грати... Очевидно, я не хотів зупинятися, адже це був мій рік і час, щоб показати клубу і тренерам, що я справді заслужив. Я зробив усе, щоб подолати біль і добре завершити рік. Хотів допомогти і приїхати у збірну на піку, подарувати людям радість у цій війні... Та я не хочу сказати, що це сталося через дискомфорт. Зовсім ні. Намагаюся пояснити, що мені було сумно, адже попри усі зусилля, я не провів якісніше перший матч і більше не грав.
– Чому ви говорите, що на Євро хотіли довести свою цінність? Вам не здається, що ви вже достатньо продемонстрували у минулому сезоні?
– Євро – це завершення року, найвищий рівень, де збираються найкращі. Після сезону, який я провів, хотів завершити його на позитивній ноті.
– Сезон був дуже складним у психологічному плані?
– З погляду на ментальність, Мадрид вимогливий до всіх. Морально я налаштовувався на роль другого воротаря, але хотів бути готовим, якщо у Тібо виникне якийсь дискомфорт. Згодом Куртуа отримав травму – це найгірше, що могло з ним статися. Було прикро, адже він завжди надихав і підтримував мене. У той момент я також підтримав його, тому що він заслуговує на це, як ніхто інший. Хоча для мене це могла бути можливість.
Відтоді я намагався зробити все, щоб продемонструвати, що зі мною теж можна перемагати, що я можу бути основним, що зі мною теж можна бути спокійним. У перших двох іграх чемпіонату все було чудово, але потім тренер ухвалив рішення, і мені довелося бути другим воротарем. Знову довелося працювати і чекати. Мені дуже допомогла дружина. Завдяки їй я ніколи не був у депресії... Тому, коли Кепа травмувався на розминці, я був готовий. І того дня мені пощастило, тому що я парирував пенальті. Це додало мені впевненості. Відбувся викид адреналіну. Я намагався показати, що зі мною можна вигравати важливі матчі, що я готовий до великих речей. Це те, чого я хочу, над чим працюю щодня.
– Чи була гра проти Сіті найбільш напруженою у вашій кар'єрі?
– Найкраще грається у матчах за титули. Але мені було добре, наприклад, проти Лейпцига, Баварії... Також проти Браги, коли я відбив пенальті, і ми не пропустили. І фінал Суперкубка. Я також пам’ятаю про гру з Севільєю: нам не забили, ми багато атакували… А в кінці матчу, не маючи багато роботи, я не дозволив їм реалізувати момент.
– Коли ви зрозуміли, що не гратимете у фіналі Ліги чемпіонів?
– У мене була лихоманка. Почувався дуже погано два дні, думав, що помру. На третій день стало краще, і я захотів тренуватися з командою. Поїхав у Вальдебебас, але мені зробили тест і сказали, що я заразний. Мене відсторонили у вигляді запобіжного заходу, але слава Богу, що врешті-решт я зміг бути там (на Вемблі, – Футбол 24), розім’ятися з командою, побути на лаві запасних, святкувати на полі... Я б хотів не проходити через це і готувався до фіналу з моїми товаришами по команді. Прагнув виступити у фіналі, адже пройти настільки довгий і складний шлях, а потім не зіграти…
– Мабуть, думки про неможливість зіграти у фіналі були нестерпними.
– Коли хворів, то не думав про це. Сподівався, що зможу тренуватися, коли мені стане краще. Провести два дні вдома і тренуватися чотири перед грою – це нормально. Та коли мені сказали, що я повинен залишитися вдома...
– Ви справді вважали, що грали б, якби не грип?
– Не знаю, Анчелотті мені нічого не сказав, тому що його там не було. Можете запитати у тренера.
– Лунін залишиться у Мадриді на наступний сезон?
– Подивимось, подивимось... Залишилося вже не так багато часу, аби дізнатись.
– А ви хочете залишитись?
– Очевидно, але... Можу лише сказати, що з Мадридом все пройшло добре. І що тепер це в руках Реала. Ось що я можу сказати про своє майбутнє.
– Що означає в руках Реала?
– Ну, я сказав те, що хотів сказати. Скоро дізнаємось, хоча я теж не знаю, що буде. Замість того, щоб відпочивати, починаю підготовку з командою в понеділок, 15 липня. Хочу бути з командою з першого дня. Якби я не хотів бути тут, використав би усю відпустку. Але я хочу повернутися зараз і продовжити, тому що перебуваю в найкращій команді світу.
– Лунін такий же холодний у роздягальні, як здається?
– Я не дуркую... Під час матчів намагаюся контролювати свої емоції, бути спокійним, щоб зосередитися. Можливо, якби був більш темпераментним, хвилювання могло б мені завадити. Зосереджуюсь на грі, і все. Я спокійна людина, без особливих емоцій, хоча з дитиною це трохи змінилося, особливо в сімейному колі. Хоча я такий з дитинства, мені зручніше бути таким, ніж співати чи танцювати. Я також не ходжу на вечірки, волію залишитись вдома. Не хочу обманювати танцями чи співами, я однаково щасливий. Але на вечірці з нагоди перемоги у Ла Лізі та Лізі чемпіонів я стрибав і танцював з усіма. Я робив це там, але протягом сезону – це не те, що мені подобається.
– А ви не вважаєте, що це перешкоджає вашому визнанню?
– Я не женуся за обкладинками чи визнаннями. Це те, що вас супроводжує, якщо ви добре виконуєте свою роботу. Мої мрії пов’язані з футболом, розвиватися як особистість через цей вид спорту, завойовувати трофеї... Найголовніше – добре виконувати свою роботу і перемагати з командою. Я задоволений двома обкладинками MARCA і трьома титулами. Думаєте, десять обкладинок і один титул зробили б мене щасливішим? Звісно, що ні, я жадаю більше трофеїв і менше обкладинок. Мені подобається, що на перші шпальти потрапляють Віні, Джуд, будь ласка... Я роблю свою справу.
– У Мбаппе їх буде багато.
– Без проблем, сподіваюся, що він заполонить усі. Якщо ми збираємося виграти все, то для нього обкладинки... Бомбардир завжди попереду. Робота воротарів і захисників – трішки брудна. Слава за форвардами, але мені це підходить. Вони створюють голи і шоу. І особливо в Мадриді, де грають найкращі у світі. Для мене честь бути з ними в одній команді. Виконувати сейви, коли вони забивають, це щось особливе.
– Вам цікаво перебувати в одній команді з Мбаппе?
– Так, адже ми всі знаємо його як гравця. Я хочу бачити його на тренуваннях, у повсякденному житті… Тому що в іграх він буде таким же, як завжди, або й кращим. Але я хотів би відкрити для себе Мбаппе як особистість. Він – один із найкращих гравців у світі, і цікаво побачити, яким він є поза камерами, у побуті. Зовсім скоро це станеться.
– Які очікування від сезону? Хіба з Куртуа можливо бути в стартовому складі?
– Якщо з самого початку налаштовуватись на роль дублера, краще навіть не починати передсезонку. Я знаю, на що здатен, усвідомлюю свій рівень, чого можу досягти… Особливо після сезону, у якому було більше регулярності.
Розумію, що буде складно, адже Куртуа – один з найкращих воротарів світу. Але це також робить мене кращим і сильнішим морально. Я хочу грати і бути першим номером – це нормально. Цього хочуть усі гравці. Тому я збираюся добре тренуватися, конкурувати, використовувати ті матчі, які отримаю. Робота завжди компенсовується тим чи іншим чином.
Потрібно продовжувати працювати та бути смиренним, насолоджуватися процесом перебування в Мадриді. Дуже мало гравців мають таку можливість. Усі хочуть грати за Мадрид, але лише 20-30 у світі це роблять.
– Яким був Лунін у дитинстві? У який момент ви вирішили, що хочете стати воротарем?
– З 6 до 11 років п’ять днів на тиждень у своєму місті я грав на позиції нападника. На тренуваннях і в матчах. Але потім раз на тиждень я їздив в інше місто, до Харкова, на матч у ролі воротаря. В 11 років я пішов пробуватися в Шахтар, Металіст і ще одну школу, де не було основної команди. І я обрав Металіст, роль воротаря. З іншого боку: мені було лінь бігати, а воротарі на тренуваннях бігають менше. Я не люблю бігати без м'яча! Мені більше подобається тренуватися з м'ячем.
У відпустці я вийшов на пробіжку на 20-25 хвилин, щоб підтримувати форму, і мені це не подобається. Для чого бігти? Куди це вас приведе? Нікуди. Змушуєте працювати серце і все. Мені це не подобається. Я віддаю перевагу силовим тренуванням та іншим дуже складним вправам.
– Хто був вашим кумиром у дитинстві?
– Ікер Касільяс. Коли я грав на позиції нападника і воротаря, моїми кумирами були Кріштіану та Ікер. І тоді я зосередився на Касільясі. Мені також подобався Де Хеа, його реакція, швидкість... Але ідеальним воротарем для Мадрида був Касільяс, приклад для мене. Роналду надихав своїм професіоналізмом, способом життя – як відпочивати і працювати...
– Маленький Лунін був мадрідістою?
– Я уболівав за МЮ та Реал – через Кріштіану і Касільяса. А коли вони разом виступали в Реалі, то лише за Мадрид.
– А Лунін мріяв грати за Мадрид?
– Це було неможливо. Коли я прийшов у Металіст, у нас була команда, яка доходила до чвертьфіналу чи півфіналу Ліги Європи. У нас був гарний стадіон, схожий на павука, дуже хороші гравці. У 12 років я був болбоєм. Цілий рік я провів на бровці поля, роздаючи м'ячі. Усе було настільки близько, що я мріяв зіграти на тому полі. Це була моя справжня мрія – грати за Металіст. Я працював і все приходило само собою.
– Як ви переживали процес підписання контракту з Мадридом?
– Це було неймовірно, справді. Тут грають 20-30 гравців з усього світу, а я був дитиною з українського міста на 30 тисяч мешканців, без професійної команди, з поганим полем…
– Ви пам'ятаєте той перший дзвінок?
– Я не знаю, уявляю, як домовлялися клуби.
– Ви були вражені.
– Спочатку не повірив, а потім злякався. Коли ви бачите, що це правда, стає страшно. Ви думаєте, що зазнаєте невдачі, що це не ваш рівень. Але минуло кілька днів, і мрія про Мадрид підкорила мене. Потім ви потрапляєте в клуб і вау. Як тут не спробувати! Вам показують стадіон, базу, поля, кімнати... А ви говорите собі: треба спробувати. Якщо хтось відмовляється від Мадрида, розуміючи, що кар’єра колись завершиться, це сумно. Ви можете перейти в Мадрид, а потім зазнати невдачі, але ви продовжуєте. Та навіть не спробувати…
– Початок був непростим.
– Я усвідомлював це. Інша мова, інший рівень футболу... Це не має нічого спільного з рівнем в Україні, але наполегливо працюючи з тренерами та іншими гравцями, ви розвиваєтесь попри все. Потім потрібно зрозуміти ліміт власних можливостей. На третьому році я відчув себе більш інтегрованим, з вищим рівнем. Якби оренди були якіснішими, це відбувалось би швидше. Через чотири-п’ять місяців я вивчив мову, щоб не просити допомоги щодня. Добре адаптувався до країни, а потім робив кроки вперед як воротар.
Інтерв'ю Marca переклав і адаптував Володимир Лесько