Щире інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Орестом Лебеденком, українським легіонером в іспанському Луго.
У суботу в матчі іспанської Сегунди між Луго та хіхонським Спортінгом відбулося українське протистояння. У стартовому складі господарів з’явився Орест Лебеденко, а в основі гостей вийшли Богдан Мілованов та Василь Кравець. Гра завершилася внічию 1:1, а Мілованов записав до активу один з голів.
Особливо цікавою видалася зустріч на фланзі між Лебеденком та Міловановим, які давно товаришують і нарешті зустрілися на полі у протилежних командах. Якщо становлення Богдана відбувалося в Іспанії і значну частину свого життя він провів саме там, то для Ореста поточний сезон – ще одна спроба повернутися в іспанський футбол.
В інтерв’ю Футбол 24 Лебеденко розповів про комфортне життя в Луго, суперечливий досвід в Олімпіку і важке прощання з рідними Карпатами.
"Абстрагувався від думок, що у складі Спортінга грають українці"
– Максимально позитивні емоції отримав від цієї гри, – каже Орест. – Я дуже добре спілкуюся з Богданом Міловановим, захисником Спортінга. Ми давно мріяли про таку зустріч саме на полі. Ще коли разом виступали за молодіжну збірну України, то задумувалися про те, що одного дня зіграємо у протилежних командах. Так і сталося. Безперечно, ми прагнули перемогти. Хоча результат 1:1 – доволі непоганий.
– Тепер мрієте з Богданом про нову зустріч вже у Прімері? І чи ставить Луго таке завдання?
– Взагалі гучних заяв тут ніхто не робить. Наша ціль – перемагати у кожній грі та виглядати достойно.
– Повертаючись до зустрічі з Міловановим на фланзі. Довелося забути про дружбу на 90 хвилин?
– Як тільки вийшов на поле, то абстрагувався від думок про те, що у складі Спортінга грають українці, про дружбу з Богданом. Банальна робоча обстановка, я концентрувався виключно на допомозі своїй команді. Так сталося, що Богдан відзначився забитим голом, я привітав його. Це дебютний м'яч Мілованова у Сегунді. Після поєдинку він сказав, що було важко грати проти нас. Це приємно чути.
– Свого часу інший українець Василь Кравець допомагав вам із адаптацією в Луго. Чи близькими зараз є ваші стосунки?
– Ні, з ним так не спілкуюся, як з Богданом. Звичайні, прості стосунки, як у знайомих людей і все.
"Усі іспанці знають звертання "брате"
– Ви – єдиний не іспаномовний гравець Луго. Якщо раніше в колективі був, наприклад, грузин Георгій Абурджанія, то зараз ви залишаєтеся єдиним легіонером, за виключенням іспанського болівійця Хауме Куельяра.
– Жодних проблем не виникає. Коли повернувся в Луго після періоду в Олімпіку, склалося враження, ніби я взагалі нікуди не їхав. У команді залишилися знайомі хлопці, тому було дуже легко. З новими футболістами знайомився вже по ходу. Я повернувся в Іспанію з більшим досвідом. Передусім краще почуваю себе у колективі, в побуті. З кожним днем отримую все більше впевненості.
– Ваш рівень володіння іспанською можна назвати вільним?
– Мовного бар'єру не відчуваю, ніяких труднощів з комунікацією – все супер. Легко спілкуюся в буденному житті. Якщо йде мова про серйозніші речі, наприклад, певні документи, то тут складніше. Трапляються нові незнайомі слова. До прикладу, маю в Іспанії собаку – деколи доводиться вирішувати у зв'язку з цим ряд побутових питань. З усіма домовляюся, всі мене розуміють.
– Навчаєте іспанців українських слів?
– Усі тут знають звертання "брате". Буває, дехто запитує якісь наші слова, їхні значення, але одразу забуває. Для них це страшенно складно. Коли спілкуюся по телефону з мамою або обмінююся з кимось голосовими повідомленнями, в іспанців одна реакція: "жу-жу-жу-жу-жу". Тобто взагалі нічого не зрозуміло.
"Сумував за іспанською їжею в Україні"
– Це ваш третій сезон в Луго. Побутові умови, кухня та інші позафутбольні аспекти цілком задовольняють?
– Повністю! В Луго, точніше у провінції Галісія – розкішна кухня, чи не найкраща в усій Іспанії. Тут надзвичайно якісні та смачні морепродукти. Якщо чесно, то сумував за іспанською їжею в Україні. Люблю пульпо, тобто вареного восьминога. Ще подобається паелья.
– Як щодо борщу та інших українських страв?
– Звичайно, мені їх бракує. Зараз би не відмовився від борщу з варениками (Усміхається). Зрештою, за винятком цих двох страв, тут є все те ж, що і в Україні.
– Ще одна перевага Луго – його розташування. У сусідню Ла-Корунью на відпочинок навідуєтеся?
– Так, їздив туди ще під час передсезонних зборів з дівчиною – там красиві пляжі. Зараз багато ігор, насичені тренування, непростий графік. Якщо й отримуємо вихідний, то хочеться його провести вдома. Однак варіантів для класного відпочинку справді вдосталь.
– Населення Луго орієнтовно становить 100 тисяч. Чи відчували особливе ставлення місцевих?
– Тут люди сприймають футболістів по-особливому, складно правильно пояснити ці відчуття. Наче футболісти якісь інші – дуже багато уваги звертають і на вулиці, і в магазині. Усі впізнають, запитують. Якось гуляли з дівчиною та собакою. Назустріч йде дідусь у роках. Я – у масці та капюшоні. І він мене впізнав! Я реально здивувався, було дуже приємно.
"Хаві Торрес – один із найсильніших футболістів, з яким доводилося грати"
– Вам 23 роки, проте це не заважає зберігати статус одного з наймолодших у команді. Як почуваєтеся поруч із 38-річним Фернандо Сеоане, який в Луго з 2012-го, чи Карлосом Пітою, якому майже 37, і який проводить свій 12 сезон у команді?
– Карлос – наш капітан, дуже хороша людина. Справжній лідер, уся команда його слухає і сильно поважає, кожен може розраховувати на його підтримку. Піта передає свій досвід, комунікує з тренерським штабом. Один факт, який характеризує його статус – зараз Карлос травмований, утім тренери заявляють його на матчі, адже його присутність у роздягальні важлива для колективу. Щодо Сеоане, то він чимось схожий до Нголо Канте, тільки трохи старший. Фернандо такі м'ячі відбирає, що я можу тільки вчитися у нього.
– Ще один досвідчений виконавець у команді – Хаві Торрес, який свого часу грав у Барселоні.
– Йому 34, але повірте мені, він виглядає чудово. Його мислення, поводження з м’ячем, бігова робота. Якби не знав реальний вік Хаві Торреса, то не повірив би. Це дуже потужний гравець, мені здається, один із найсильніших футболістів, з яким мені доводилося грати.
– Ваш досвід в Луго особливий тим, що ви вдруге намагаєтеся закріпитися у цій команді. Після повернення в Україну відчули контраст між стилями футболу?
– В Олімпік я не йшов з надією на те, що залишуся. Усі прекрасно розуміли – я вирушав у оренду. Налаштовувався, що маю проявити себе, а потім закріпити пройдене вже в Луго. Пощастило, що в Олімпіку працювали дуже хороші наставники: Вісенте Гомес та Ігор Климовський. Відзначу й інших представників штабу: тренера з фізпідготовки Антона Дяченка, аналітика Кирила Мазура, тренера воротарів Володимира Тименка. Робота під їхнім керівництвом – дуже корисний досвід для мене.
– Робота з Вісенте стала своєрідною ілюзією, ніби ви й не покидали Іспанію?
– Так, дуже цікаві відчуття – коли я приїхав, то взагалі не помітив жодних відмінностей. Усе те саме! Тренувальний план схожий, я почувався максимально комфортно.
"Очікував від Яя Туре трохи більшого"
– Чи могли повірити у те, що Олімпік може відмовитися від виступів у Прем’єр-лізі?
– Якщо чесно, до останнього туру не уявляв, що таке може трапитися. Та що там останній тур. Місяць минув після завершення сезону, а я думав, що все гаразд. Коли почалися розмови про зняття команди, я переживав, телефонував хлопцям. На жаль, так трапилося, так вирішив президент.
– З донецьким клубом розійшлися без претензій фінансового характеру?
– Так, я хотів би подякувати Владиславу Гельзіну. Коли підписував контракт, ми домовилися про певні умови. Президент Олімпіка їх озвучив і жодного разу не змінював. Я був приємно здивований, що Владислав Григорович – людина слова. Це чудова людина і хороший керівник.
– У тренерському штабі Олімпіка працював Яя Туре. Яке враження справив зірковий івуарієць?
– Якщо чесно, то очікував від нього трохи більшого. Думав, що він принесе щось нове у колектив, свіжі думки. Однак Яя був трохи закритим. Начебто і веселий, коли говориш тет-а-тет. А от у плані тренувань трохи не вистачало активності. Так, були підказки. Проте не відчувалося, що Туре повністю занурений у тренувальний процес, живе футболом. Ми спілкувалися лише одного разу про його досвід у Манчестер Сіті та Барселоні. Словом, я очікував більшого. Можливо, справа у результатах. Останні півроку ми провели жахливо і це впливало на усе.
– Ви їхали в оренду, однак стали одним із лідерів Олімпіка. Преса навіть почала вас сватати у Зорю.
– Мені про це взагалі нічого не казали, я не володів жодною інформацією. Агент щось поверхневе повідомляв, але не більше. Особисто я ні з ким не спілкувався на цю тему. Сам прокинувся зранку, дивлюся, пишуть про мій потенційний перехід у Зорю – був шокований.
"Таких людей, як Тлумак, не зустрічав"
– Зараз зелено-біла частина Львова уважно стежить за процесом відродження Карпат. Чи можна вас назвати відданим вболівальником "левів"?
– Звичайно. Я навіть відносно нещодавно тренувався з Карпатами, коли перебував у Львові перед поїздкою в Іспанію. Тиждень провів під керівництвом Андрія Тлумака. Мені все надзвичайно сподобалося, особливо підхід Андрія Богдановича. Клуб лише заявили у Другу лігу, проте там усе максимально серйозно. Відзначив би високу інтенсивність тренувань. Тлумака я знав ще з часів карпатівської U-19, це не новина для мене. Але він, як тренер, дуже сильно змінився.
– Усе стало більш професійно?
– Все і раніше так було. Просто Андрій Богданович – максималіст, завжди прагне перемагати. Навіть на тренуваннях. Він у квадраті хоче перемагати! Інших таких людей не зустрічав. Деякі люди у квадраті дурня клеять, а в Андрія Богдановича все серйозно.
– Чи стежите за українським футболом?
– Дивлюся стабільно єврокубки. У чемпіонаті України цікавлять матчі Шахтаря, Динамо, Зорі та Ворскли. Словом, слідкую за лідерами. Крім грандів, особливо подобаються Ворскла, Зоря та СК Дніпро-1.
– Ваш шлях у футбол був доволі непростим. Чи часто згадуєте про ці труднощі?
– Безперечно, буває. Наприклад, коли з'являється лінь чи небажання щось виконувати. Тоді згадую, заради чого я тут. Періодично після обіду за планом у нас тренування в залі. Дискомфорт у тому, що добиратися треба в інший кінець міста. А ти лежиш втомлений, непросто знайти у собі сили. Саме у той момент я пригадую усе, що пройшов, всі старання в дитинстві. І розумію, що треба щоденно працювати.
"Просто плакав. Не вірилося, що йду з Карпат"
– Ви не з першої спроби потрапили у карпатівський спецклас.
– То взагалі незвична історія. Я виступав за Пустомитівський район – наша команда поїхала на турнір святого Миколая у Миколаїв, райцентр на Львівщині. Хоч я і 1998 року народження, та виступав тоді за молодших. Мене та двох моїх друзів "замазали", скинули рік – про це ніхто не знав. Турнір ми виграли, після чого до нас підійшов чоловік в екіпіруванні Карпат: "Як ти ставишся до того, щоб поїхати на перегляд у команду 1999 року?" Я приїхав на тренування до тренера Віталія Шумського і майже одразу дізнався, що відбір я пройшов. Довелося розкрити усі карти.
– Це закрило вам шлях у команду?
– Мене відправили на оглядини разом з хлопцями 1998-го року народження і я їх не пройшов. Якщо чесно, у той момент нічого не хотілося. До того ж навчальні умови були складні. Якщо всі учні вчилися у карпатівському спецкласі, то мені доводилося доїжджати з села. Тренування розпочиналося о 08:30. Змушений був прокидатися о 04:30, щоб встигнути. У підсумку в Карпатах я не залишився і потрапив у Покрову. Там провів два роки, змужнів і повернувся сильнішим.
– Через багато років після того вам було дуже важко залишати Карпати.
– Коли підписував контракт із Луго, я просто плакав. Не вірилося, що йду з Карпат. Для мене це було дуже дивно. То була зона комфорту. Коли вийшов з неї, все було зовсім не те… Бачу перед собою папір, його треба підписувати. Шалена розгубленість.
– Олег Смалійчук казав, що у Карпат були більш вигідні пропозиції, ніж від Луго.
– Про інші варіанти не знав. Я був 19-річним пацаном. Які пропозиції? Сказали Луго – ось і все. Пригадую пораду Артема Федецького, який сильно мені допоміг. Він сказав важливі слова: "Чим швидше ти вийдеш із зони комфорту, тим сильнішим ти будеш потім". Його порада виявилася дієвою та практичною.
– Триває ваш третій сезон в Луго. Чи задумувалися над тим, що далі?
– Мій контракт завершується після наступного сезону. Відверто кажучи, не задумувався над майбутнім. Хочу відзначатися результативними діями і допомагати команді. Не знаю, як буде далі. Усе залежить від мене і від того, як гратиме команда.