"Футбол 24" розповідає про розвиток футболу в Уругваї, знайомить з причинами грандіозного успіху національної збірної в першій половині ХХ століття, які мають вплив на уругвайських футболістів навіть сьогодні.
"Уругвай – футбольне диво. Нас менш як 3,5 мільйона осіб, але збірна є 15-разовим переможцем Копа Амеріка (найтитулованіша команда), 2-разовим олімпійським чемпіоном і 2-разовим чемпіоном світу. Це унікально. У Бразилії зареєстровано понад 3 мільйони футболістів – у нашій країні всього стільки людей", – так уругвайці пишаються своїми футбольними досягненнями.
Схожі слова ви почуєте від кожного жителя Уругваю, сказавши слово "футбол". Маленька навіть за мірками Південної Америки країна стала футбольним гігантом, а столиця Монтевідео (де проживає третина всього населення) – одним з головних центрів найпопулярнішої гри в світі.
Британські футбольні піонери
Уругвай познайомився з футболом за стандартним сценарієм – завдяки британським мігрантам, які приїхали в країну наприкінці ХІХ століття. В осередках їхньої діяльності виникли перші команди, місцеве населення почало знайомитися з грою. У 1891 році вже самими уругвайцями був створений перший футбольний клуб – Альбіон.
Гравці футбольного клубу Альбіон
"Батьком уругвайського футболу" став Вільям Леслі Пул – гравець Альбіона з шотландсько-англійським корінням, який працював вчителем у місцевій Англійській вищій школі. Пул популяризував футбол у широкі маси. Окрім безпосередньої участі в ролі гравця, він також організовував матчі серед простолюду та виконував роль рефері. Пул зробив фундаментальний вклад у створення Уругвайської футбольної ліги в 1900 році.
З того часу в Уругваї почали проводити національні чемпіонати, були створені два найбільші клуби країни – Пеньяроль (спершу ЦУЗКК) і Насьональ, які досі залишаться такими. У перших розіграшах турніру головними дійовими особами були все ті ж британські мігранти – англійці, шотландці, валлійці.
Причини успішності збірної
На початку ХХ століття з'явилася збірна Уругваю, яка протягом певного часу грала товариські матчі виключно з Аргентиною – через територіальну близькість столиць Монтевідео та Буенос-Айреса. Взагалі географічне розміщення (між океаном, Аргентиною та Бразилією) неабияк посприяло розвитку самого Уругваю та футболу на його території відповідно.
Втім, чомусь саме маленька країна з північного узбережжя Ла-Плати стала першим футбольним грандом регіону (а згодом і світу), який виграв 5 з 8 дебютних розіграшів Копа Амеріка (1916-1924 роки).
Щодо цього були дві об'єктивні причини. По-перше, в той час не було можливості займатися пошуком найкращих футболістів по всій території країни – національні збірні формувалися з гравців одного футбольного міста. Матчі по суті відбувалися між Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айресом та Монтевідео.
Зважаючи на малі розміри та концентрацію населення в столиці (300 тисяч в Монтевідео при 1,1 мільйона в країні станом на 1910-ті роки), Уругвай мав величезну перевагу, адже міг проглянути та вибрати більший відсоток перспективних і талановитих гравців країни.
Уругвай на Копа Амеріка 1916 року
По-друге, Уругвай став першою командою, в яку брали гравців з усіх прошарків суспільства, тоді як в сусідів футбол був спортом для еліти. Поки в Бразилії гра виступала інструментом для сегрегації після нещодавнього скасування рабства, Уругвай вже провів прогресивні реформи, які фактично звели нанівець поділ на класи в суспільстві.
На дебютному Копа Амеріка в 1916 році за "чарруа" зіграли Ісабеліно Градін і Хуан Дельгадо – перші темношкірі футболісти на міжнародних турнірах. Градін став найкращим бомбардиром турніру, а Уругвай виграв перший великий трофей. Прірва в цінностях між уругвайцями та іншими південноамериканцями була величезною – Чилі подавала апеляцію на участь чорношкірих, мовляв, це нелегально заявлені африканці.
Найсильніша команда на момент створення Мундіалів
Швидка відмова від будь-якої расової дискримінації подарувала Уругваю першу "чорну" зірку футболу – Хосе Леандро Андраде. Темношкірий півзахисник вразив усю Європу на переможних для "селесте" Олімпійських Іграх 1924 року в Парижі – своєю технікою, спритністю, контролем м'яча, ідеальними націленими передачами на 60 метрів.
Збірна Уругваю – олімпійський чемпіон 1924 року
Європейці розсипалися в компліментах Андраде: "чорне диво", "чорна перлина", "музикант футболу". Його називали найкращим футболістом світу на той момент. Через 4 роки Уругвай з Андраде на чолі повторив свій успіх на Олімпіаді в Амстердамі.
ФІФА називає футбольні змагання на Олімпійських Іграх 1924 та 1928 років чемпіонатами світу для любительських команд і офіційно прирівнює перемоги в цих турнірах до звання чемпіона світу. Таким чином, Уругвай можна вважати не 2-разовим, а 4-разовим чемпіоном планети (про що свідчать 4 зірки на емблемі Федерації).
Але це буде згодом, тоді ще ніхто на цю тему не говорив. Визнавалося лише те, що Уругвай об'єктивно був найсильнішою командою на порозі зародження професійного футболу.
Перші чемпіони світу – історичний тріумф
ФІФА ініціювала запровадження чемпіонату світу. Перший турнір мав відбутися в 1930 році – господарем став Уругвай. Одним з головних аргументів на користь уругвайської заявки був статус національної збірної, як найсильнішої на планеті. Окрім цього, подія якраз припадала на святкування 100-річчя незалежності країни, а місцеві чиновники пообіцяли побудувати до Мундіалю новий стадіон (Сентенаріо) і оплатити витрати учасників турніру.
Збірна Уругваю – перший чемпіон світу
Уругвай не просто провів перший чемпіонат світу, а й виграв його, здолавши у фіналі Аргентину – 4:2. Усім відома історія: "чарруа" програвали в першому таймі, а після перерви своїм м'ячем забили тричі. Популярність футболу в країні зросла ще більше, гра продовжила розвиватися.
Шок "Маракани" – привід для гордості
Уругвай фактично не програвав титул чемпіона світу, він втратив його заочно, бойкотувавши ЧС-1934 – образа на те, що мало європейських збірних погодилися приїхати до них на Мундіаль чотири роки тому. Аналогічно "селестес" вчинили з першістю 1938 року.
В 1954 році Уругвай тріумфально повернувся на чемпіонат світу та вдруге виграв його. Цього разу – сенсаційно, позаяк величезним фаворитом був господар турніру Бразилія. У вирішальному матчі "селесао" влаштовувала навіть нічия (на ЧС-1954 не було плей-офф та фіналу відповідно, призові місця розігрувалися в групі).
Шлях до мрії. " Фінал...і гробова тиша" (1938-1950)
Уругвай шокував 200-тисячну Маракану. 2:1 – голи Ск'яффіно та Гіджі принесли "чарруа" другий титул. Для бразильців той день став трагедією (країною пройшла хвиля самогубств), а уругвайців розривало від гордості за свою країну.
Переможний гол Гіджі у ворота бразильців
Дивовижний факт – перший матч на чемпіонатах світу Уругвай програв аж в 1954 році.
Особливий футбольний менталітет
Успіхи в першій половині ХХ століття визначили Уругвай футбольною нацією на десятки років вперед. Хлопчаки цілими днями ганяли м'яч у дворах, футбол став не просто головним видом спорту в країні – майже єдиним. Він став більше ніж видом спорту – символом Уругваю.
У країні з'явився термін "гарра" – футбольний менталітет народу, який приносить уругвайцям успіх у критичні моменти. Вони відзначаються сильним характером і бійцівськими якостями, а гарра сконукає їх викладатися на полі до останнього подиху. Місцевий футбол є жорстим, це сприяє відповідному вихованню гравців.
Занепад і відродження з Оскаром Табаресом
Деякий час "чарруа" ще зберігали лице у світі, однак після 1970-го уругвайський футбол переживав занепад. Керівництво федерації, як і в більшості латиноамериканських країнах, не обходилося без скандалів і нелогічних рішень. Збірна провалювала кваліфікації на чемпіонати світу, або ж рано припиняла боротьбу на тих Мундіалях, куди потрапляла.
Навести порядок запросили Оскара Табареса. Спершу в 1988 році – тоді він за два роки зробив лише косметичні зміни. Пройшло ще 16 років, і місцеві футбольні чини зважилися ще раз запросити "Маестро". У 2006 році Табарес погодився вдруге очолити "чарруа", однак вже на своїх умовах.
Він взяв футбол у країні під свій контроль, зайнявся перебудовою всієї структури, починаючи з юнацьких команд. За ініціативи Оскара Вашингтона в Монтевідео побудували великий тренувальний центр для збірних: від U-15 до головної команди. Так наставник вирішив проблему масового від'їзду футболістів у ранньому віці в більш багаті клуби Аргентини, Бразилії та Європи. Він вважає, що майбутні кандидати в збірну повинні прогресувати разом, і лише досягнувши певного рівня, отримавши певну базу, можуть переходити в сильніші європейські чи південноамериканські чемпіонати.
Приналежність до величної історії
Табарес надав особливу увагу футбольній освіченості уругвайців, запровадивши курс футбольної історії для молодих гравців. Саме неймовірний бекграунд першої половини минулого століття повинен бути в основі сприйняття гравців, які виходять на поле у формі національної збірної.
"З огляду на демографію Уругваю, наші успіхи є нелогічними. Однак наша історія говорить про великі досягнення. Якщо ти народився в Уругваї, то з дитинства чуєш про перший чемпіонат світу, великий тріумф на "Маракані", знаменитих гравців. Це викликає бажання грати в футбол, створює конкурентне середовище", – каже капітан сучасної збірної Уругваю Дієго Годін.
Здається, Оскар Табарес повернув футбольну велич Уругваю, Суарес і Кавані є ідолами нації, а учні в простій школі шаленіють від гола "селесте" на чемпіонаті світу. "Маестро" зробив футбольний Уругвай знову великим, хоча ментально ця країна ніколи не втрачала свою фанатичну приналежність до гри "номер 1".
Роман Саврій, Футбол 24