Інтерв’ю "Футбол 24" з Русланом Черненком, півзахисником Оболоні, який забив шедевральний гол Металісту 1925 у 25-му турі УПЛ. А у березні його не менш розкішний удар приніс киянам три очки проти Полісся (1:0). Час знайомитися ближче!
"Усі найкращі голи – ще попереду"
– Руслане, знову шедевр! Як це у вас виходить?
– (Усміхається) Звісно, дуже красивий гол забив. Стараюся на тренуваннях приділяти увагу ударам по воротах. Хочеться забивати більше. Працюю в цьому напрямку.
– Ви підхопили м’яч у центрі поля, кинулися вперед і бабахнули. Як відчули, що потрібно одразу бити?
– Навіть не було іншої думки в голові. Якщо є змога пробити по воротах – я зразу це роблю. Був дуже націлений на ворота і не вагався ні на секунду.
Диво-гол хавбека Оболоні у відеоогляді матчу з Металістом 1925 – 1:1
– Полюбляєте праву "дев’ятку" – Поліссю теж поцілили туди.
– Можливо, це просто збіг обставин (Усміхається).
– Такі удари – результат тренувань, чи ще й від природи у вас цей талант закладений? Адже гравці з невеликим розміром стопи часто забивають потужними, крученими, непередбачуваними ударами – Роберто Карлос, Алієв…
– Важко сказати. Той же Кріштіану Роналду має потужний удар, але у нього не така маленька ніжка.
– А у вас, якщо не секрет, який розмір стопи?
– Сороковий. У мене якраз маленька (Усміхається).
– Цей гол Металісту 1925 – найкращий у вашій кар’єрі?
– Я так вам скажу: впевнений, що всі найкращі голи – ще попереду.
– Що ви оберете: кострубатий гол у ворота Динамо або Шахтаря, чи шедевр, забитий аутсайдеру?
– Неважливо. Найголовніше, щоб ці голи приносили користь нашій команді і ми здобували перемогу. А у якому стилі вони будуть забиті – не має значення.
"На безлюдний острів візьму телефон": автор шалених голів в УПЛ готує сніданки і боїться висоти
– Оболонь не програє вже три матчі поспіль, але й не перемагає. Як оціните цей короткий відрізок?
– Ми розуміємо, на якому місці турнірної таблиці перебуваємо. Трішки психологічно нам важко. На кожну гру виходимо, як на останню. Хочемо перемагати і залишитися в Прем’єр-лізі. Працюємо над цим. Попереду ще є кілька матчів. Віримо, що ось-ось повинні здобути три очки і трохи видихнути.
– Залишається п’ять турів. Лідерів серед майбутніх суперників немає. Це плюс?
– Неважливо. У Прем’єр-лізі немає прохідних команд. Кожен матч дається важко.
– Ваш контракт з Оболонню розрахований до червня цього року. Що далі? Чи залежатиме ваше рішення від збереження клубом елітної прописки?
– Так, у мене контракт до літа. Ще не думав про це. Зараз потрібно залишитись у Прем’єр-лізі – це головне завдання. А там вже сядемо з керівництвом і будемо розмовляти про майбутнє. Найголовніше – щоб у країні було спокійно.
"Раванеллі? Оцінив його дисципліну і тактику"
– Читав, що у футбол ви прийшли завдяки своєму батькові.
– Так, батько також займався футболом. Проте у нього не було фінансової можливості, щоб продовжити, і цю справу довелося закинути. Батьки просто не мали зайвих грошей постійно возити його на тренування. Усю свою любов до футболу він передав мені.
– У дорослий футбол вас привів київський Арсенал. Найкраще, що з вами сталося у цьому клубі?
– Це, напевно, мить, коли я дебютував у Прем’єр-лізі. Пам’ятаю, грали тоді з Кривбасом і перемогли 1:0. Я вийшов десь на 85-ій хвилині. Не пригадую, скільки мені тоді було, але ще ходив у школу. Ця перемога запам’яталася на все життя.
– Ви були свідком приходу в команду Фабріціо Раванеллі, зіркового форварда Ювентуса і збірної Італії 90-х. Яким тренером він виявився?
– Навантаження були дуже сильні у нього. Ми багато бігали. І ще – дуже багато тактики. Можливо, у Раванеллі не склалося, бо в клубі виникли проблеми з коштами – то платили, то не платили. По ньому було помітно, що він хотів зробити амбітну команду, адже знає, як працюють клуби в Європі. Але менталітет у нас трішки не такий, як там.
Я недовго попрацював із Раванеллі, якихось 2-3 місяці. Але за цей час оцінив його дисципліну і тактику. Так, мабуть, прийнято в Італії. Чи встиг зробити селфі з легендою? Ні (Сміється).
– Ви опинилися у волочиському Агробізнесі, а сезон 2020/21 закінчили у статусі найкращого бомбардира Першої ліги – 15 голів, 10 з пенальті…
– Жодного разу не схибив з "позначки" у тому сезоні, наскільки пригадую. В Агробізнесі був дуже крутий період моєї кар’єри. Класна команда, тренерський штаб – усе, наче в казці.
– Який ваш лайфхак, коли підходите до 11-метрової позначки?
– Немає ніякого секрету. Просто обирав кут і бив туди влучно. Ось і все. Більше нічого цікавого не розкажу (Усміхається).
"У Волочиську куди не підеш – тебе всі знають"
– У тому ж сезоні представник Першої ліги прибив Ворсклу і навіть Шахтар дорогою до фіналу Кубка України, але на Динамо сил не залишилось…
– Динамо є Динамо. У нас багато гравців пропускали цей матч через перебір жовтих карток. Приймали киян у Тернополі і поступилися по грі – 0:3. Без шансів.
Зате перемогу над Шахтарем святкували дуже гучно у роздягальні. Усі були дуже щасливі. Ніхто не міг повірити, що ми перемогли. Команда тоді була на полі, як один кулак. Знали, що робити для того, аби здобути перемогу. Президент потім виписав премію.
– У Волочиську почувалися суперзіркою?
– Маленьке містечко. Куди не підеш – у магазин чи каву попити – тебе всі знають. Перебував, як на долоні.
– У 2022-му ви спробували сили за кордоном – Марек і Спартак Варна. Це – Перша ліга Болгарії?
– Марек справді виступав у Першій лізі, а от Спартак – це Вища ліга. В елітному дивізіоні у них все класно – це був для мене прикольний досвід. Болгари багато роблять для футболістів – ті ж масажі, відновлювальні процедури після тренування, кріосауни, вітаміни. Там до цього питання підходять ретельніше, ніж у нас. Дуже гарні команди в чемпіонаті – Лудогорець, Славія, ЦСКА… З Ігорем Пластуном на полі не перетинався – коли ми грали з Лудогорцем, він не потрапив у заявку. А ось Перша ліга Болгарії нагадує нашу – такий же агресивний футбол, багато довгих передач.
– Міжнародну кар’єру ви швидко завершили. Що вас потягнуло додому?
– У мене була змога залишитися в Болгарії. Також існував варіант із Польщею. Сів, поговорив зі сім’єю – вирішили повернутися в Україну. Все-таки вдома – це вдома. Додому завжди хочеться і неважливо, що тут у нас відбувається.