Інтерв’ю "Футбол 24" із Віталієм Вернидубом, 31-річним захисником Зорі, який відтепер виховуватиме юні таланти у рідному Запоріжжі.
– Віталію, ви – чинний гравець одного з провідних клубів країни, але при цьому відкриваєте свою дитячу футбольну школу. Погодьтеся – це приємний прецедент для українського футболу. Звідки взялася така ідея?
– Ми якось сіли з моїм другом і почали розмову на цю тему. Поцікавилися наявністю футбольних шкіл у Запоріжжі і дійшли до висновку, що тут є тільки одна достатньо авторитетна школа – школа Металурга. Вирішили теж відкрити щось таке, аби дітям було цікаво, втілити нові технології підготовки, прищепити любов до футболу.
– Скільки кіл бюрократичного пекла вам довелося пройти, щоб оформити усі необхідні документи?
– Процес ще не закінчився. Але завдяки тому, що мій компаньйон дуже активно допомагає, розбирається у бюрократичних нюансах, вирішує питання, я, дякувати Богу, від цього відгороджений. Моя ігрова кар’єра триває, тож я більше займаюся тренувальним процесом. Ось сьогодні в мене вихідний – їду з дітками займатися. Мені це цікаво і дуже подобається.
– Які умови для тренувань створені станом на сьогодні?
– Поки що орендуємо два поля, а паралельно займаємося питанням, щоб вже найближчим часом відкрити власні поля. На одній локації тренуються діти віком від 3 до 6 років. На іншій – від 6 років і старші. З ними займаються тренери – колишні професіональні футболісти. Ми сформували програму, взяли багато чого із найкращих футбольних шкіл Європи і підганяємо під наші суворі реалії.
– Скільки дітей вже записалися у вашу школу?
– На даний момент у нас займаються 12 дітей. Лише місяць минув, діти ще підтягуються. Так сталося, що саме в той момент, коли належало зайнятися маркетингом, я отримав травму і був змушений взяти паузу на місяць. Зараз надолужуємо. Спершу діти приходять на пробні заняття, аби вони і їхні батьки могли зрозуміти – подобається їм, чи ні. Потихеньку формуємо групи.
– Яка вартість навчання?
– Місячний абонемент – 900 гривень. Туди, зокрема, входить екіпірування, плюс – увесь наш якісний інвентар. Допомагають знайомі з інших команд. Нещодавно Зоря грала з Шахтарем – я видурив у Сергія Кривцова і Тараса Степаненка три футболки "гірників". Намагаємося привабити дітей такими подарунками – щоб їм було цікаво.
– Ви згадували, що у вашій школі тренують екс-футболісти. Про кого мова?
– Це хлопці, які свого часу грали у Прем'єр-лізі, – Роман Губченко і Олександр Батраченко. Широкому загалу вони, можливо, невідомі, але мають достатній досвід і є повністю футбольними людьми.
– На філософію якого європейського клубу ви орієнтуєтеся найбільше?
– Найбільше враження на мене справляє школа амстердамського Аякса. Намагаємося багато чого запозичити звідти – підхід, вправи. Хочемо з раннього віку перебудувати дітей, їхній менталітет, бо, чесно кажучи, наша стара школа вже відстає у розвитку. Потрібно завжди прагнути до кращого.
– Чи консультує вас на правах батька Юрій Миколайович Вернидуб?
– На тренування приїжджає, дивиться, йому подобається. Зараз, щоправда, у нього не так багато часу – постійно у роз’їздах. Але батько мене підтримує. "Не знаю, як тренувати дітей, – каже мені. – Але якщо матимеш якісь запитання – підкажу. Понишпорю у своїх старих конспектах і щось знайду" (Сміється).
– Ваш батько нам зізнався, що невдовзі повернеться до тренерської діяльності. У якій команді, у якому чемпіонаті вам би хотілося його побачити?
– Мені хочеться, щоб це була дуже амбіційна команда, великий проект. За той період, який працював у Зорі, він заслужив своїми результатами і ставленням на, як мінімум, серйозну команду. Сподіваюся, вже найближчим часом це станеться.
– Наскільки розумію, мова йде скоріше про закордон?
– Думаю, що так – це більше орієнтовано на Захід. Сподіваюся, така пропозиція надійде, і батько нею скористається.
– Ви пограли у Зорі під керівництвом і батька, і Віктора Скрипника. У чому принципова різниця між цими тренерами?
– Між ними є, звісно, відмінності у тренувальному процесі, сприйнятті позитивного та негативного результату. Але не знаю, як на це запитання відповісти правильно. Тут – батько, а тут – головний тренер. Самі розумієте (Усміхається).
– У майбутньому ви також збираєтеся стати тренером?
– Поки що проганяю від себе такі думки подалі. Сподіваюся якомога довше залишатися в обоймі команди. Але розумію, що час минає… Маю бажання залишитися у футболі, тому буду вчитися і робити все необхідне.