Інтерв'ю "Футбол 24" з 18-річним Марком Сапугою, півзахисником львівського Руху. Його батько – легендарна постать в історії Карпат.
Перемогою над Металістом 1925 львівський Рух перервав невтішну серію з чотирьох невдалих поєдинків: дві нічиїх та дві поразки. Важливу роль у недільному тріумфі над харків’янами відіграв 18-річний півзахисник "жовто-чорних" Марко Сапуга, якого було визнано найкращим гравцем матчу за версією вболівальників.
В інтерв’ю Футбол 24 нещодавній дебютант елітного дивізіону розповів про знакову гру з Шахтарем, спілкування зі старшими партнерами, непрості стосунки з пенальті та роль батька у його футбольному житті.
"У Русі немає бар'єру між гравцями різних поколінь"
– Перемагати завжди приємно. Ми хотіли здобути вдома три очки, хоча розуміли, що з Металістом 1925 буде непросто. Думаю, вболівальники задоволені не лише результатом, а й самою грою.
– Ви взяли безпосередню участь в епізоді з першим голом, коли переадресували навіс Валерія Федорчука на Андрія Борячука.
– Минали останні хвилини першого тайму, у мене виникла можливість піти вперед, заповнити вільну зону. Я вбіг туди, поборовся із захисником. Здається, ми обидва доторкнулися до м’яча. Усе склалося таким чином, що м’яч потрапив до Андрія Борячука. А він вдало пробив.
– На післяматчевій прес-конференції Леонід Кучук однозначно охарактеризував гру своєї команди – "Браво". У роздягальні тренер був багатослівнішим?
– Леонід Станіславович привітав нас. Усі залишили багато емоцій на полі, тому особливого спілкування не було. Наш тренер постійно активно занурений у гру, переживає. Детальний розбір матчу у нас ще попереду. Тренер часто дає нам підказки і акцентує увагу на певних ігрових моментах.
– Ваше звичне місце на полі – опорна зона. У попередньому матчі діяли там з досвідченим Ярославом Мартинюком, потім грали пліч-о-пліч з Валерієм Федорчуком. Наявність старших партнерів вселяє впевненість?
– Безперечно, коли ти граєш з такими футболістами, то отримуєш величезний досвід і багато переймаєш у них. Ці люди пройшли великий шлях у футболі. Я відчуваю постійну підтримку від Ярослава та Валерія. Це стосується і тренувань, і матчів. Якщо маю певні запитання, то завжди можу порадитися, отримати підказку. Навіть під час матчів виникають ситуації, коли отримую від них важливі підказки.
– У воротах Руху грає більш ніж вдвічі старший за вас Юрій Паньків, який виступав ще з вашим батьком за Карпати-2. У спілкуванні звертаєтеся до нього на "ви"?
– Традиційно у нас в команді спілкуються на "ти", усі рівні. Але це не применшує того факту, що Паньків – надзвичайно досвідчений футболіст і мені дуже приємно виходити з ним на поле. Це теж дорогого вартує.
– Баланс досвіду і молодості дозволяють витримувати ваші однолітки, 18-річні Роман Дідик та Віталій Роман?
– Безперечно, я більше часу проводжу з молодими. Однак особливість нашого колективу полягає в тому, що цей поділ не відчувається. Наприклад, можна пожартувати зі старшими. Тобто різниця у віці не відчувається і якогось бар'єру між гравцями різних поколінь немає.
"Рівень Шахтаря – це топ. Найбільше вразив Марлос"
– Нещодавно ви забивали у чотирьох поспіль матчах турніру U-19 і загалом почуваєтеся там максимально комфортно. Зараз маєте можливість відчути контраст із Прем’єр-лігою. Різниця просто неспівставна?
– Так, це зовсім інша планета, їх навіть порівнювати складно. Чемпіонат U-19 – це тільки певний підготовчий етап, де молодий футболіст розвивається і чекає на свій шанс. У Прем'єр-лізі все набагато швидше. Особливо це стосується миттєвості ухвалення рішення. Хоч у фізичному плані я почуваюся впевнено, але коли ти ведеш боротьбу зі старшим суперником, це кардинально інші умови та відчуття.
– В УПЛ ви дебютували ще у період роботи з Іваном Федиком, коли вам було 17.
– Кожен футболіст з юнацької команди мріє про потрапляння в основу. Я теж сподівався, що це трапиться одного дня, але саме в той момент був здивований. Спершу мене застало зненацька повідомлення "Готуйся, ти будеш у заявці на гру зі СК Дніпро-1". Вдруге відчув сильний мандраж, коли тренер сказав йти і розминатися. Остаточно все це зникло після того, як вперше отримав м'яч вже на полі. А взагалі та гра подарувала незабутні емоції. До того ж Рух зрівняв рахунок на останніх хвилинах.
– Два тижні тому ви вперше вийшли в основному складі проти Шахтаря на "Олімпійському".
– Дізнався про це на установці, яка відбулася на стадіоні. Коли їхав на гру, то не здогадувався про те, що з’явлюся в основі. Припускав, що таке може трапитися, але впевненості не мав. Відчув схожі емоції, як у травневому поєдинку в Дніпрі. Але тоді я вийшов на кілька хвилин, а тут в старті. Переживав все-таки більше. Добре, що хлопці підтримали: "Не бійся і грай у свій футбол".
– Раніше на Шахтар дивилися по телевізору, а тут отримали нагоду протистояти "гірникам". Хто вразив найбільше?
– Рівень Шахтаря – це топ. У них нема слабких футболістів. Особливо цікаво було спробувати себе на фоні центральної лінії донеччан. Там навіть складного когось одного виокремити. Мабуть, найбільше вразив Марлос. З ним було дуже важко, у нього прекрасна техніка і величезний досвід.
"Можемо з татом ввімкнути Лігу чемпіонів і аналізувати дії команд"
– У вас на спині нетиповий 63-й номер. Просто рандомний набір цифр?
– Саме так, я його не обирав. У клубі подавали заявку, мені дісталася цифра 63. Насправді для мене немає жодної різниці, з яким номером виходити на поле.
– З дитячих років, а потім і у складі U-19 ви традиційно виконували пенальті. Все обірвалося після того, як у минулому сезоні ви схибили у трьох матчах поспіль?
– О так, це був переломний момент. Просто не йшло і все. Тричі бив і кожного разу невдало. Відтоді більше пенальті не виконую. Просто зникло бажання, страху, як такого, не відчуваю. Тренери навпаки підбадьорювали і переконували, що нічого страшного не трапилося. Думаю, мине трохи часу і я знову битиму.
– Ваш батько – відомий у минулому футболіст Андрій Сапуга, головною командою у житті якого є Карпати. Розбираєте з ним свої матчі?
– Так, це традиційна процедура у нас. Говоримо не лише про мої поєдинки. Буває, можемо ввімкнути Лігу чемпіонів і аналізувати дії команд. Робимо висновки, тато звертає увагу на правильні рішення. Коли я приїжджаю після ігор, то у спокійній атмосфері сідаємо і розбираємо мій матч.
– До своїх перших тренерів Олега Родіна та Івана Павлюха можете зателефонувати?
– Аякже, це теж важливі люди у моїй кар'єрі. Наприклад, після мого дебюту в основі з Шахтарем вони привітали мене. Було дуже приємно. Мої тренери заклали фундамент, навчили багатьом базовим речам.
"Разом з Юрою Тлумаком тренувалися з дорослими"
– З дитинства ви майже не пропускали матчі львівських Карпат.
– Я страшенно любив футбол з раннього віку, паралельно займався в академії УФК-Карпати. Відвідую при можливості і зараз стадіон "Україна". Переживаю за свого батька, який працює у тренерському штабі Карпат.
– Андрій Сапуга був доволі високим футболістом, однак зі своїми 194 сантиметрами зросту ви його перевершили. Коли стрімко додали в антропометрії?
– Мабуть, у класі 10-му. Коли виповнилося 16 років, то раптово виріс, все відбулося дуже стрімко. За невеликий період на 12 сантиметрів підріс. У нашій родині загалом у всіх хороший зріст, але один з найвищих – мій дідусь Михайло по татовій лінії.
– Вашому батькові 45 років, проте він перебуває у чудовій фізичній формі. Можна припустити, що він контролює і ваші режим та харчування?
– Так, тато фанат цієї справи. Звісно, це чудово, коли поруч є людина, яка підказує і допомагає. Дивлюся на тата, багато з ним спілкуюся і роблю правильні висновки.
Карпати проти Шахтаря, Андрій Сапуга проти Олексія Бєліка
– Якими є ваші головні спогади про батькову футбольну кар’єру?
– Я майже увесь час проводив з татом. Пригадую, напевно, у шість років свідомо зрозумів, що хочу піти його шляхом і займатися футболом. Не раз просив: "Давай покОпаємо". З цього все починалося. Тато ніколи не наполягав – то була моя ініціатива. Взагалі я застав вже той час, коли він працював тренером. Тоді на тренуваннях був присутній і Юра Тлумак, син Андрія Богдановича Тлумака. Деколи навіть могли вийти з ним на поле і побігати з набагато старшими футболістами, брали участь у тренуваннях з дорослими. Зараз продовжуємо спілкування з Юрою.
– Кілька турів тому саме у грі з Рухом Тлумак-молодший відзначився за Чорноморець дебютним голом в УПЛ.
– Так, я перебував у заявці, але на поле не вийшов. Привітав його з цією подією. Це велике досягнення, тому бажаю, щоб він на цьому не зупинявся.
– У вас теж попереду вся кар’єра. Маєте орієнтир і зразок для наслідування, якщо вести мову саме про гравця, який діє на вашій позиції?
– Завжди подобався Мессі, але це, скоріше, було в дитинстві. Зразкові футболісти за позицією – це Бускетс, Канте та Погба. Вони настільки сильно виглядають, що комусь одному складно віддати перевагу. Мені б хотілося перейняти у кожного з них сильні риси і вирости у хорошого футболіста.