Даріо Конка був одним з перших, хто перебрався у Китай заради шалених заробітків. 8 років тому він назавжди змінив уявлення про сучасний футбол.
"Якщо бразильці вважаються найкращими футболістами, то нам потрібно запросити головну зірку тамтешньої ліги, щоб підняти власний рівень". Такими принципами керувався Гуанчжоу Евергранд влітку 2011-го, підписуючи MVP Бразілейрао за 10 млн євро. Сума трансферу 28-річного аргентинця, який видав феєричний сезон у складі Флуміненсе (чемпіон Серії А та фіналіст Кубка Лібертадорес), мало кого здивувала, натомість його зарплата – спричинила справжнісінький ефект бомби на трансферному ринку.
Трохи менше 15 млн євро за сезон перетворили Конку в найбільш високооплачуваного гравця планети. Навіть Мессі та Роналду не могли похвалитись схожими доходами. Аргентинець отримував тоді ж скромні за нинішніми мірками 10 млн євро за сезон, а португалець – 13.
Аргентинський "Бекхем", як величають Даріо на батьківщині через велику кількість бізнес-проектів, провів у Піднебесній 7 років, проклавши шлях до китайського футболу таким зіркам як Дрогба, Анелька, Халк, Алекс Тейшейра або Оскар. Нещодавно атакувальному хавбеку виповнилось 36, він перевіз свою сім'ю у Сполучені Штати і вже не грає на професійному рівні, але продовжує заробляти на китайській спадщині. Конка поділився власним досвідом в інтерв'ю виданню AS.
– Чому ти ніколи не грав у Європі?
– У мене не було такої можливості, жодної конкретної пропозиції. Більшість латиноамериканських футболістів мріють про Європу, але я повністю задоволений власною кар'єрою. Обравши Китай, я зробив правильний вибір. Там народились двоє моїх дітей.
– Де зараз проживає твоя сім'я?
– Ми зупинились на Маямі, але продовжуємо перебувати у тісних стосунках з Китаєм, який допомагає мені рухатись вперед. У мене там залишається немало бізнес-проектів.
– Ти розмовляєш китайською?
– Привіт, до побачення і дякую (сміється).
– Перші кроки у Рівері ти робив під керівництвом Пеллегріні...
– У 2002-му я провів разом з ним передсезонні збори, а потім дебютував за першу команду Рівера. Пеллегріні – великий професіонал та зразок для наслідування. Він був мені, наче батько. Містер завжди вчив нас поважати футбол. Він заслуговує всього, чого досяг у своїй кар'єрі.
– Якщо Пеллегріні так позитивно на тебе впливав, чому ти перебрався у Чилі?
– Через особисті проблеми. Я важко переживав смерть свого батька, тренувався з другою командою Рівера, а потім отримав пропозицію від Універсідад Католіка. Пеллегріні розумів, що цей перехід стане найкращим рішенням для усіх. Ми виграли національний титул і дістались фіналу Копа Судамерікана. У мене була повна свобода дій на полі.
– Ти – один з небагатьох аргентинців, яких дійсно люблять в Бразилії...
– Зізнаюсь, що я навіть не очікував на схожий прийом. Коли отримав пропозицію від Васко да Гама, то подумав: "Господи, куди я зібрався?! Там грають фантастичні футболісти, конкуренція – неймовірна...". Я дуже сильно ризикував, але все склалось просто чудово. Фанати мене обожнювали, хоча я не грав перші п'ять місяців через травми.
– Ти застав Ромаріо у Васко да Гама?
– Звісно, якраз тоді Ромаріо провів 1000-й м'яч у власній кар'єрі.
– Як він поводився у роздягальні?
– Коли я вперше зустрівся з Ромаріо у роздягальні, він промовив: "Ласкаво просимо! Тепер ти віддаватимеш мені передачі, щоб я забивав голи". Це був неймовірний досвід. Лише одна можливість тренуватися поруч з ним – допомагала мені рости як професіоналу. Ромаріо навчив мене жити футболом та чітко розставляти пріоритети.
– Чим відрізняється бразильський футбол від китайського?
– Головна відмінність – це пристрасть. Немає значення, проти кого ти граєш у Кубку Лібертадорес, лідера чи аутсайдера, емоції переповнюють перед кожним поєдинком. Коли вирушаєш на матч в Аргентину, то розумієш, що там на тебе чекає переповнений стадіон з шаленими фанами. Лібертадорес – один з моїх найбільш яскравих спогадів про футбол. На цьому турнірі завжди відкриваються великі таланти, які потім виступають за Реал або Барселону...
– Тобі довелось перетинатись з такими гравцями?
– Побачивши у Флуміненсе Тьяго Сілву, я одразу зрозумів, що він стане зіркою світового футболу.
– Ти працював з трьома великими наставниками: Карлос Альберто Перрейра (Васко да Гама), Марчело Ліппі (Гуанчжоу Евергранд) та Свен-Йоран Ерікссон (Шанхай). Чия концепція гри була для тебе ближчою?
– Бразилець був спокійним, але постійно вимагав атакувати. Мені подобався його футбол з високо піднятою лінією оборони і двома латералями на чужій половині поля. Еріксон був більш прагматичним, хоча й спілкувався на усіх мовах світу: іспанська, португальська, англійська, італійська. Якщо швед не знав бодай одного слова, то відразу перепитував у своїх помічників.
Після цього я отримав можливість працювати з Марчело Ліппі, який був найкращим тренером у моїй кар'єрі.
– Можна сказати, що ти зіткнувся з живою історією світового футболу...
– Не забувайте, що я також пограв разом з Деку, який перебрався у Флуміненсе з Челсі. Ми не знали, чи готовий Деку виходити на поле, але пам'ятали: за яку б команду він не виступав, завжди ставав чемпіоном. У 2010 році Флуміненсе здобув національний титул, це було щось неймовірне.
–Тебе називають одним з першовідкривачів шляху в Китай, яким зараз прямує значна кількість латиноамериканських та європейських зірок.
– Мені було 28, а зараз відомі футболісти їдуть туди у 24-25. Я отримав чимало критики на власну адресу, але у жодному разі не помилився. Вирішив поїхати у Китай, тому що з'явилась гарна економічна пропозиція, і вони показали мені все, чого я хотів досягти.
Це були часи, коли люди акцентували усю увагу на грошах. Однак великі заробітки не були моєю головною метою. Я провів 110 матчів, здобув величезний досвід, не лише футбольний, розвивався, насамперед, як особистість.
– За рівнем доходів ти перевершував Мессі та Роналду. Google називає тебе мультимільйонером...
– Ви повинні розуміти, що все це писалося заради гучних заголовків. Коли Мессі забивав декілька голів за матч, це вважалося нормальним, натомість мій дубль або хет-трик взагалі нікого не хвилював, люди обговорювали лише гроші. Я вважаю, що заслужив на такий контракт своєю важкою працею, насамперед, у Флуміненсе.
Кар'єра футболіста – доволі коротка. Я думав про майбутнє своєї сім'ї. У Китаї чудово розуміли, що мій трансфер – серйозний імпульс для розвитку тамтешнього футболу. Всі отримали те, чого хотіли.
Мата відмовився від шаленої пропозиції з Китаю заради Манчестер Юнайтед
– Ти знаєш, скільки грошей на твоїх рахунках?
– Так, але я продовжую важко працювати та постійно шукаю нову мотивацію. Погодьтеся, що усі ми швидко звикаємо до речей, які не є вічними. Я можу назвати себе повністю забезпеченою людиною, хоча гроші – далеко не найважливіше у нашому житті.
– В Китаї про тебе пишуть лише хороше. Чим ти підкорив країну, яка за менталітетом зовсім не схожа на Бразилію або Аргентину?
– Кожного дня віддавався на 110 відсотків, був зразковим професіоналом. Я уникав нічних походеньок, добре харчувався, несамовито працював... Навіть, коли мені пропонували пропустити гру, щоб відпочити, я рвався на поле. Хотів сумлінно відпрацювати кожну копійку.
– Що найбільше вразило у китайській культурі?
– Спочатку – мова. Її дуже складно опанувати. Однак найбільше я був здивований тим, що у нас не було власного майданчику для тренувань. Ми могли перетнутись з будь-ким. Якби у китайському футболу все було дуже добре, мене б не запрошували туди. Це був складний виклик, і я його прийняв.