Love your enemy
Дмитро Джулай – про пригоди одного маленького клубу із глибокої англійської трясовини.
На початку було кілька слів. Переважно нецензурних. Тому що коли є принциповий суперник, ніхто не пірнатиме у словники за лексичними перлинами. Навіть найвишуканіші інтелектуали, щойно опиняються на стадіоні, використовують у цьому випадку здавна уживані, перевірені фрази й не уявляють собі якоїсь іншої форми спілкування із "ними". Так вже воно заведено й нікому не спадає на думку запропонувати більш ввічливий дискурс. У дербі є своя культура, в чомусь примітивна, однак усім зрозуміла, може й навіть рідна, особливо коли наближається матч проти (тут можна підставити будь-яке з принизливих прізвисьок, якими нагороджують одна одну обидві сторони). Напівтонів не існує. Є чорне, "вони", уособлення всього найгіршого, та є "ми", світлі сили, покликані врятувати світ під акомпанемент лайки з трибун. І все це працює, аж поки одного чудового дня тобі не оголошують, що відтепер "вони" й "ми" обʼєднуються, стають одним клубом, що ніякої ворожнечі більше не існує.
Влітку 2007 року саме це сталося в англійському містечку Солігалл. Уболівальникам клубів "Мур Ґрін", що базувався у районі Голл Ґрін, на півдні Бірмінгема (заснований 1901 року) та "Солігалл Боро" (1953) повідомили про створення "Солігалл Мурс" у березні. На той момент "Мур Ґрін" вже два роки як грав на стадіоні "Боро", після того як власна арена серйозно постраждала внаслідок підпалу. Попри це, новина про обʼєднання приголомшила багатьох фанів "Мур Ґрін" та "Солігалл Боро". Й були серед них такі, що категорично відмовилися підтримувати новостворений клуб. Стояти поруч із вчорашніми опонентами й разом із ними радіти (та й сумувати теж) вони не збиралися. У обох таборах рішення "що робити далі" мало серйозні наслідки. Давні друзі перестали розмовляти, хтось почав підтримувати інші команди, хтось взагалі більше не ходив на стадіон.
Новий клуб зайняв місце "Мур Ґрін" у Північній Конференції (шостий дивізіон). До речі, саме керівники цього клубу вирішили, що самотужки відбудувати спалений стадіон або звести новий вони не зможуть, й через це почали у січні перемовини з кількома місцевими клубами про обʼєднання. Те що вибрали саме "Солігалл Боро" й досі є причиною для декого називати підпал стадіону "надзвичайно вигідним". Хоч навряд чи все було настільки зловісно сплановано.
У сезоні 2005/06 "Мур Ґрін" посів девʼяте місце у Північній Конференції, найкращий результат в історії клубу. "Боро" до цього рівня ніколи не піднімався, тож не дивно, що жодного їхнього гравця до "Солігалл Мурс" не взяли. Примітно, що першим суперником був "Барроу", технічно відправлений колись із Футбольної Ліги через своє географічне розташування. Давні історії переплітаються у Non-League із новими у чудернацькому мереживі спогадів та сподівань. Зараз, принаймні, сподіватися легше, бо все вирішує спортивний принцип, а не голосування, й "Барроу" вже повернувся до Футбольної Ліги.
Для "Солігалл Мурс" цей шлях був доволі звивистим. У дебютному сезоні команда уникла вильоту в останньому турі. Наступного року піднялися з вісімнадцятого місця на шістнадцяте, але значно більшою втіхою був виступ молодіжної команди, пʼять гравців якої перейшли до першої ближче до завершення сезону.
7 лютого 2011 року помер від раку тренер "Мурс" Боб Фолкнер. Після цієї втрати команда невдало відіграла на фініші чемпіонату й не потрапила до плей-оф. Новий наставник, Маркус Біґнот, залишився влітку без кількох досвідчених виконавців, тож мав покластися на молодь. "Мурс" почали сезон сімома поразками поспіль. Біґнот сам пограв у Футбольній Лізі, тож довелося використати старі звʼязки для посилення складу, й результати суттєво покращилися ще до січня. Новий спад опустив "Мурс" на девʼятнадцяте місце, якраз над зоною вильоту. Та все ж надалі команда прогресувала й 2016-го завоювала чемпіонський титул й піднялася до пʼятого дивізіону.
Біґнот розпочав сезон 2016/17, але у листопаді пішов до "Ґрімсбі". Що у першому, що у другому сезонах у Національній Лізі "Мурс" довелося боротися за виживання. Здавалося, що клубу забракне ресурсів закріпитися на цьому рівні, хоч після підвищення у класі й перейшли на повністю професіональний склад. Натомість у сезоні 2018/19 "Мурс" фінішували другими.
Такий прогрес спричинила поява на чолі клубу Дерріла Ілса. Після того, як він пішов з "Оксфорд Юнайтед", Ілс був переконаний, що до футболу вже не повернеться. Аж поки хтось із друзів не запитав, чи він не проти допомогти "Солігалл Мурс". Дуже швидко це стало для Дерріла справою усього життя. Хоч вболівав Ілс за "Бірмінгем Сіті", у дитинстві батько водив його й на матчі "Мур Ґрін", адже мешкала родина у Голл Ґрін. Тож нехай під іншою назвою, але клуб не був йому чужим.
Перший сезон Ілса закінчився поразкою у плей-оф від "Файлда", але "Мурс" повернулися до плей-оф за три роки й дійшли до фіналу. Крок вгору тоді зробив "Ґрімсбі". Відкат у минулому сезоні (15 місце) певною мірою відображає динаміку життя у цьому дивізіоні для клубів на кшталт "Солігалла". Реагувати треба вміти не лише на невдачі, а й на успіхи. Хоч у випадку "Мурс" вони переплелися й від результату фінального мачу проти "Ґрімсбі" дійсно залежало дуже багато. Поразка означала, що гравці, на яких націлився "Солігалл", обрали інші варіянти. Трансферне літо виявилося провальним й попри непоганий старт (ще у листопаді були третіми) це врешті-решт далося взнаки. Ще й травми дошкуляли найдосвідченішим гравцям, на яких насамперед покладався тренер Ніл Ардлі.
Вже після завершення сезону з "Мурс" пішли голкіпер Раян Бут, який був основним пʼять років, капітан команди Каллум Гау, віце-капітан Алекс Ґаджер та найкращий бомбардир Ендрю Даллас. Ще й перебрався до "Вімблдона" спортивний директор Крейґ Коуп. Тож роботи у Дерріла Ілса було багато й кожне кадрове рішення визначало долю "Мурс" вже у новому сезоні.
Спочатку він призначив спортивним директором колишнього гравця "Вулвз" та збірної Ірландії Стівена Ворда. Вже разом, вони мали знайти тренера.
Якщо комусь здається, що Енді Вінг більше схожий на працівника магазину меблів, то це й не дивно. Прямісінько звідти він прийшов на зустріч із Вордом. Але керівництво "Мурс" зовсім не зʼїхало з глузду, коли обирало Вінга. Окрім роботи у магазині, він ще й тренував. І робив це успішно. Два роки тому Енді підняв "Банбері Юнайтед" до шостого дивізіону й втримав їх там у минулому сезоні. Цей досвід був надзвичайно важливим для екс-гравця "Оксфорда" (саме там він познайомився з Ілсом). Вже наступного дня після розмови з Вордом Вінг проводив тренування вже як професіональний тренер. Та ще й у клубі міста, в якому живе 20 років.
Суттєво оновлений склад "Мурс" збирали ще під Ніла Ардлі, тож раптову зміну тренера сприйняли сторожко. У деяких прогнозах на сезон 2023/24 "Солігаллу" пророчили або місце у зоні вильоту, або безпосередньо над нею. Перед очима був свіжий приклад "Торкі", який після поразки у фіналі плей-оф не втримав ключових виконавців, запросив менш досвідчених гравців й опинився у шостому дивізіоні.
Минулого літа говорили про молодість більшості новачків "Мурс" (хоч до команди також приєднався 36-річний Річард Стерман, який пограв у Премʼєр-Лізі), про необхідність скоротити витрати, про недостатній досвід нового тренера.
Хтось був налаштований менш песимістично, але відводив "Солігаллу" місце у середині таблиці.
Результати контрольних матчів були позитивними, але відзначали, що Вінг ще вчиться отримувати максимум від своїх нових підопічних. Підхід наставника "Солігалла" можна назвати практично-діловим. Він насамперед шукав баланс у грі, оптимальні поєднання у кожній лінії. У перших чотирнадцяти турах команда, якій пророчили боротьбу за виживання, не програла жодного матчу й у неї був найкращий захист. Це, щоправда, змінилося швидко. З наступних девʼяти поєдинків "Солігалл" програв шість, зокрема 0:5 та 1:6. Однак успішний старт дозволяв триматися у зоні плей-оф, а в лютому команда знайшла бажаний ритм й поступилася до кінця чемпіонату лише тричі. Сім команд забили більше за "Солігалл", вісім (навіть "Кіддермінстер", що вилетів) менше пропустили. Але підопічні Енді Вінга назбирали достатньо очок та досвіду, щоб спокійно налаштуватися на плей-оф.
Показовим був півфінал проти "Барнета". Виїзний поєдинок проти суперника, якого в один голос проголошували фаворитом. Навіть перемога над "Галіфаксом" у попередньому раунду не додавала "Мурс" шансів в очах "експертів". Тим більше вони мали здивуватися, коли "Солігалл" холоднокровно використовував свої шанси й вже у першому таймі мав перевагу у два мʼячі. "Барнет", що забив у 46 турах 91 раз, безпорадно виглядав у атаці, а гості продовжували добивати суперника у контрвипадах. Підсумкові 4:0 підкреслили тріюмф стратегії Енді Вінга. Перемога у Лондоні означала, що клуб, якому лише влітку виповнюється 17 років, зіграє на "Вемблі" двічі за тиждень, адже раніше "Солігалл" вже вийшов до фіналу Трофею Футбольної Асоціяції.
Перший візит на "Вемблі" (фінал дворічної давнини відбувався на стадіоні "Вест Гема") ледь не перетворився на катастрофу. "Бромлі" вдалося створити два хороших моменти упродовж трьох стартових хвилин. Майже неминуче у такому випадку хвилювання відчувалося в діях гравців "Солігалла". Вагомість події скувала команду й заважала їй грати.
У подібних ситуаціях легко радити "потримати мʼяч", "заспокоїти гру", але на практиці це вдається не завжди. До честі "Мурс", підопічні Вінга впоралися. Якщо "Барнету" вони мʼяч віддали, то зараз неквапливий контроль був вкрай необхідний, аби вгамувати агресивного суперника. Й потроху гра дійсно ставала комфортнішою для "Солігалла", навіть попри те, що до чужих воріт вони наближалися не так вже й часто. Тим неприємніше було пропустити. Для форварда "Бромлі" Майкла Чіка "Солігалл" є "постійним клієнтом" й, здавалося, до нього мало б бути більше уваги, аніж до будь-кого іншого. Однак саме Чік виграв боротьбу в Алекса Вітмора ("Мурс" даремно сподівалися на штрафний) та відкрив рахунок.
Розлючений Енді Вінг говорив у перерві арбітру, що той прийняв life-changing decision. Самому ж наставнику "Солігалла" потрібні були рішення, що змінили б хід конкретної гри. Після відпочинку "Мурс" вже володіли мʼячем не задля стримування "Бромлі", а для організації власних атак. Комбінації розігрували значно ближче до штрафного й гол Сбарри на тлі такого тиску був абсолютно логічним.
Геть позбавленим логіки був другий гол "Бромлі". Те, що утнули захисники "Солігалла", навіть не назвеш невдалою спробою вийти із захисту через пас. Це радше була якась незбагненна втрата концентрації, коли гравці раптом випадають із контексту матчу. Майкл Чік перехопив кволий пас назад, заробив та реалізував пенальті.
Нову проблему "Солігалл" взявся вирішувати, як і попередню – контроль мʼяча, поступове, продумане просування вперед. Тільки-но асистент тренера "Бромлі" сказав журналістці каналу TNT (так, у пʼятому англійському дивізіоні є такі міні-інтервʼю під час матчу), що його команді зараз треба дуже уважно грати позиційно, як капітан "Мурс", уродженець Солігалла Джеймі Осборн, прийняв мʼяч у центральному колі, пройшов вперед та лагідно пробив у нижній кут.
Те, що відбувалося у матчі надалі, аж до серії пенальті, було ковтком свіжого повітря, особливо після того, як трохи раніше "найкраща ліга світу" виригала на тебе матч "Брайтон" – "Астон Вілла". Команди по черзі йшли вперед, шукали як виграти, створювали моменти. Для нейтрального спостерігача такий фінал є справжнім подарунком, для уболівальників обох суперників – тортурами. Що вже казати про одинадцятиметрові. "Солігалл" не забив два перших удари, гравці так помітно нервували, що ворота їм, мабуть, здавалися вдвічі менші розміром. "Бромлі" схибив лише одного разу. Дивно було бачити, як воротар "Мурс" роздивлявся номер гравця, що битиме, потім вивчав записи на своїй пляшці з водою й впевнено стрибав у протилежний від удару кут.
Варто згадати, що прогнозували "Солігаллу" перед стартом цього сезону, щоб утриматися від міркувань про найближче майбутнє. Друга поразка у фіналі плей-оф, звісно, є болісною, але для нещодавно створеного клубу дійти до цього рівня вже значний успіх. Можливо, подорожі на "Вемблі" заохотять мешканців Солігалла приділяти команді більше часу та уваги. Бо коли під носом Бірмінгем, легко вболівати за тамтешні клуби, й лише вряди-годи згадувати про "Мурс". Врешті-решт, зараз нікому вже не треба обирати з думкою про давню ворожнечу.
**Вперше текст опублікований на dmytrodzhulai.substack.com