Інтерв’ю "Футбол 24" із культовим естрадним співаком, Народним артистом України Павлом Зібровим – про сентименти до Шахтаря, спілкування із зірками Динамо і… поцуплені штани.
Павло Зібров – це глиба і епоха. У 90-х на слуху були його хіти "Хрещатик", "Марина", "Мертві бджоли не гудуть" та багато інших. Роки йдуть, змінюються покоління, проте Зібров – вічно молодий і досі присутній у медіа-просторі. Приміром, кілька днів тому він зробив розкішний подарунок футбольному клубу Миколаїв – комплект футболок із власним зображенням. Середнячок Першої ліги хоча б на коротку мить опинився в епіцентрі уваги футбольної України.
Для "Футбол 24" це стало приводом, щоб поспілкуватися із Павлом Зібровим про його точки дотику із футбольною сферою.
"Якби Шахтар приймав Ліон у Донецьку – переміг би"
– Павле Миколайовичу, серед зірок шоу-бізу є ті, хто захоплюється футболом – Фоззі, Ярмак, Положинський, Рибчинський…
– А ще – Петро Мага.
– Безперечно. А які стосунки із футболом у вас?
– Пасивні (Усміхається). Мене важко назвати фанатом футболу. Хоча по телевізору можу переглянути деякі матчі Вищої ліги, чемпіонатів світу та Європи. Здебільшого це поєдинки, де є гра найвищого ґатунку.
– Останній матч, який подарував вам море емоцій?
– Це матч Шахтар – Ліон, який, на жаль, закінчився нічиєю 1:1. Наша команда відкрила рахунок і ми собі думали: все, вже вийшли у наступний раунд. Але потім пропустили – це було для мене дуже сильним розчаруванням.
Шахтар – Ліон – 1:1 – відео голів та огляд матчу
Хоч я киянин і, здавалося б, потрібно вболівати за Динамо, проте більше підтримую Шахтар. Вже багато років ця команда – №1 в Україні. Але найбільше мені імпонує, що вони вже 4 роки – у приймах, однак продовжують демонструвати високі результати.
Не мають своєї бази, не мають свого стадіону, свого вболівальника. Ви ж розумієте, яке значення мають рідна хата, кімната, підлога, кухня і все інше. Якщо б Шахтар приймав Ліон у Донецьку (українському Донецьку!) – переміг би однозначно. Я впевнений у цьому. Своє поле, травичка, трибуни – це дуже важливо.
– А чи пригадуєте, коли востаннє дивилися матч із трибуни стадіону?
– Я побував на матчі Десни, яка виходила у Прем’єр-лігу, і став для цієї команди фартовим талісманом (Усміхається). Вони дізналися, що я маю у своєму репертуарі Гімн України – записав його із симфонічним оркестром. Декілька разів мав нагоду виконати наш Славень під час урочистостей. Пішли чутки, що Павло Зібров достойно співає Гімн України в оперному форматі.
Отож я приїхав на запрошення Десни – у той день вони перемогли Зірку з рахунком 4:0. Завдяки такій фартовості чернігівці продовжують мене запрошувати на важливі домашні матчі. Останнім часом я не бував на стадіоні – холодно. Не отримую того задоволення, коли падає дощ або сніг.
– Не тільки ви. Наші стадіони порожніють з кожним роком. Як підняти відвідуваність матчів – ваша ідея?
– Така прикра ситуація не тільки у футболі, але й у шоу-бізнесі. Раніше народ бігав і на концерти, і на матчі. Зараз же телебачення, інтернет, соцмережі відбирають живого слухача і глядача. Така особливість сучасної епохи. Це справді зручно: натиснув кнопочку – і вже дивишся найкращі матчі світового рівня. Або концерт Тома Джонса (британський поп-співак, – "Футбол 24"). Хоча я переконаний: якщо Том Джонс прибуде із концертом в одну із країн ближнього зарубіжжя – зберуся і поїду. Живйо – то є живйо (Сміється).
А ще відвідуваність футбольних матчів залежить від того, наскільки якісно грає команда. Навіть на одного, але дуже яскравого футболіста можуть ходити, щоб подивитися: а що він витворить цього разу. Іноді одна людина спроможна зробити матч.
"Лобановський знав, хто такий Павло Зібров"
– З ким із відомих футболістів ви знаєтеся?
– Я товаришую із Олексієм Михайличенком вже упродовж останніх 25-30 років. Він не змінюється. Льоша – такий же худенький, молоденький, швидкий, смішний. Завжди – з анекдотом, з усмішкою. Крутий хлопець!
З Ващуком часто перетинаємося на якихось тусівках та урочистостях. Бачимося, спілкуємося, відпочиваємо. Стара гвардія! А от з молодих футболістів я не знаю нікого. Можливо, покоління таке. Зовсім інші інтереси.
– Які у вас спогади про велике Динамо епохи Лобановського?
– Ото ви починаєте "вспоминать" (Сміється). Тодішнє Динамо – це була гордість. Я перетинався із Блохіним, Хлусом та багатьма іншими гравцями цієї команди. Що вам сказати? То була школа Лобановського. Як і в будь-якій іншій професії, знаходяться люди, що вміють запалювати інших. Зірка Лобановського горіла упродовж трьох десятиліть. Сподіваюся, що Динамо колись повторить досягнення тієї епохи.
"Динамо"-1999, якого боялася Європа. Золотий склад Лобановського – де вони зараз
Зараз мені імпонує Маркевич. Сильна, вольова, розумна, талановита людина. Прикро, що він останнім часом перебуває у затінку.
– Повертаючись до Лобановського… Чи поталанило вам зустрітися із Метром? І, можливо, тоді ви цікавилися футболом трохи більше?
– У 70-х, коли ще навчався, я й справді частіше ходив на футбол. Серед пацанів це було модно. А потім розпочалася музична кар'єра, гастролі – стало не до футболу. Щодо Лобановського, то ми, звичайно, були знайомі. Нерідко перетиналися на якихось урочистих подіях. Він знав, хто такий Павло Зібров і знав пісню "Хрещатик", підспівував.
– Ваша найзаповітніша футбольна мрія?
– Зараз із вами поділюся. Я мрію заспівати Гімн перед початком якогось важливого матчу на найкращому стадіоні Європи – "Донбас Арені". У Донецьку, який повернеться до України.
А ще мрію, щоб у фінал Ліги Європи вийшли Динамо та Шахтар. Пригадуєте сезон, коли у цьому турнірі синхронно перемагали Шахтар, Динамо і Металіст? Це було справжнє свято українського футболу. Хочеться повторити. Я розумію, що це лише мрія, але ж мрії іноді здійснюються.
От як у випадку з футбольним клубом Миколаїв. Мені зателефонували і запропонували такий варіант із футболками. Я погодився. І подивіться, як ми зараз оживили цю команду. Про неї заговорили всі. На мою думку, у спорті потрібно займатися ще й просуванням, піаром, нагадуванням про себе.
– "Мертві бджоли – не гудуть"…
– Колись давно ми написали цю пісню із Юрієм Рибчинським. Півроку тому мені запропонували зробити ремікси на кілька моїх найпопулярніших пісень, зокрема на "Мертві бджоли не гудуть". У такому, знаєте, дискотечному, драйвовому стилі. І справді, оновлені версії пішли в маси.
Пригадую, колись мені зателефонувала шанувальниця, старша жінка із Канади. "Пане Павле, ну що це за пісня "Мертві бджоли"? Про горілку, про вино, про пиятику. Неподобство! Я вас так поважала". Змушений був пояснювати, що пісня – зовсім не про пиятику.
"…І тому я п'ю життя, мов росу ранкову.
П’ю невдачі гіркоту і солодкий успіх,
Суєту і самоту, щастя і біду".
Заспокоїв її. "Ой, я вибачаюсь. Тепер мені відлягло від серця", – зітхнула з полегшенням ця пані. Пий життя, пий удачу – така мораль моєї пісні.
– Як ви ставитеся до футболістів, які зловживають алкоголем і ведуть нічний, богемний спосіб життя?
– Потрібно вирішити: ти – спортсмен чи богема? Одне з іншим не має нічого спільного. Але кожен обирає свій шлях. Спортсмени – приклад для багатьох, тож їм варто тримати себе у формі і пам'ятати про здоровий спосіб життя.
– А що скажете про українських футболістів, які попри війну поїхали в російські клуби?
– Кожен футболіст прагне самореалізації. Що там лукавити – їдуть за рублем. Але їх можна було б повчати, якби їм було по 14-15 років. Після досягнення 18-річного віку – все, вони самі відповідають за свої рішення. І якщо потім уболівальники з них спитають – нехай уміють тримати удар.
"Вуса зголював лише двічі"
– Настав насичений святковий період – багато концертів, корпоративів. Працюєте у дуже щільному графіку?
– Перед Новим роком завжди багато роботи. Хочеш чи не хочеш – доводиться. Зараз, можливо, усе відбувається не так яскраво, як раніше. Що вдієш – військовий стан. Десять областей, які підпали під цю категорію, помітно "присіли".
Донецька, Луганська, Харківська, Запорізька – вагомі промислові центри, де керівники підприємств за традицією влаштовували зустрічі і корпоративи. Тепер замовлень поменшало, але так чи інакше вистачає друзів і знайомих, які хочуть тебе побачити та послухати. Які чекають, що прийде "миколайчик" – Павло Зібров – і заспіває (Усміхається). Зараз практично щодня маю запрошення і на радіо, і на телебачення. Забіг, привітав і побіг далі. Ось така приємна біганина.
– Мінімальна сума, за яку можна дозволити собі виступ Павла Зіброва?
– Для когось 1000 гривень – це великі гроші, а для когось 10000 доларів – копійки. Тому я намагаюся не говорити про гроші взагалі. Коли виступаю для друзів – не смію брати гонорар. Ти їм подарував задоволення – це найголовніше. Інша справа – багатий замовник. Якщо тебе справді хочуть – там уже можна собі дозволити.
Павло Зібров із Владом Ямою
– Ви розміняли сьомий десяток, але продовжуєте перебувати у чудовій формі – як у 90-х. У чому секрет?
– Одразу скажу – це завдяки проекту "Танці з зірками". Скинув кілька кілограмів і з того часу не поправився. "Танці" зробили із мене такого собі стрункого мужчинку (Сміється). Бажаю усім займатися спортом. Якщо не вдається, то йдіть на танці – це також спорт. З мене там три поти стікали. Заняття тривали по кілька годин на день – було важко, але цікаво.
– А про здорове харчування дбаєте?
– Особливої дієти я не дотримуюсь. Якщо ти постійно рухаєшся, то навіщо тобі дієта? Маю на дачі город і садок. Прополов, підгорнув, нарубав дров. Погуляв із Габріелою – нашою вівчаркою. До речі, маємо тепер приплід – чотирьох щенят, яким по півтора місяця. Тож кому потрібна вівчарочка – звертайтеся.
– Як щодо ваших шанувальниць? Продовжують переслідувати і благати вас про фото або автограф?
– Аякже, вони нікуди не поділися. Вже мають дітей, а дехто навіть внуків. Переглядають мій Facebook та Instagram, активно лайкають. Але позаяк тепер кожен телефон обладнаний камерою, мій вихід із дому стає невеличкою проблемою. Заходиш у якийсь торговий центр, приміром, – тебе обов'язково впізнають. І все – давай. Тож завжди мушу бути причесаний, поголений, усміхнений. Дружина сміється: "Невже краще, якби не впізнавали, не просили автограф, забули про тебе?" І справді – нехай все буде так, як є.
Павло Зібров і його дружина Марина
– Вас нереально уявити без вусів – вони вже стали легендарними. Хоча б колись ви їх зголювали?
– Так, двічі. Спершу в армії, де голять налисо і збривають вуса. Вдруге – коли мені було 35 років. На Старий Новий рік вирішив здивувати свою дружину. Здивував настільки, що вона мене не впізнала і ми посварилися. На цьому всі експерименти закінчилися – більше до них не повертався ніколи.
– Не сумніваюся, що у вашому архіві спогадів вистачає особливих історій, які з вами трапилися під час гастролей, і які полюбляєте розповісти з усмішкою під час застілля…
– Історій – безліч. Розповім про один випадок. Фанатки полюбляють цупити якусь річ кумира – хустинку, метелик або краватку. У мене одного разу вкрали штани.
Романсова програма, а я виходжу на сцену у джинсах – у тих, в яких приїхав. Уявіть собі: елегантний білий піджак, хустина і… джинси. Виконав першу пісню, бачу повне спантеличення в очах публіки. "Перепрошую, шановні, – звертаюся до них. – Змушений був затримати концерт, бо хтось поцупив мої штани. Поверніть, будь ласка. Я вас дуже прошу". І що ви думаєте? Повернули, поклавши під двері.
– Фанатки готові на все. А чи пропонували залишити їм автограф на грудях або сідницях?
– Звичайно. Чому б ні, якщо там маєчка і красиві груди? Береш маркер і розмашисто робиш розчерк. Обіцяв: "Якщо у такому вигляді прийдеш на концерт – тебе пропустять без квитка". Попереджав охорону і їх, звісно ж, пропускали. Чому б ні?