Шлях Жоана Міку в футболі – такий же несподіваний та подекуди нелогічний, як і Вердер-2004. Команда, серцем якої і був Міку.
У січні 2015-го під час церемонії вручення "Золотого м’яча" Тоні Кроос, який потрапив у команду року, вийшов на сцену і вразив своєю заявою: "Є багато чудових гравців, які виступали на моїй позиції. Зінедін Зідан, очевидно, є одним із моїх кумирів. Але Жоан Міку – мій улюблений гравець. Він чудово грав у Бремені. Він став для мене своєрідним зразком". Більше того, першою і улюбленою футболкою у дитинстві Крооса була саме "десятка" Жоана Міку часів Вердера.
Якщо прискіпливо оцінювати рівень гри Жоана Міку, то слова Крооса про кумира не здаватимуться настільки дивними. Міку був одним із найкращих гравців епохи, але постійно залишався у тіні. Нехай француз виступав за міцний Бордо і праймовий Вердер, та все одно був далеким від топ-клубів. А у збірній Франції безальтернативно програв конкуренцію Зідану.
І Зізу, і Міку розпочинали професійну кар’єру в Каннах. Коли Зідан поїхав підкорювати Бордо, то Міку покликаний був його замінити. Невдовзі ситуація повторилася у Бордо – Зізу перейшов у зірковий Ювентус, а Міку допоміг жирондинцям пережити втрату лідера. Проте Зідан рухався динамічніше, у 22 роки дебютував у національній збірній. Натомість Міку лише у 26 вперше зіграв за національну команду.
"Зізу був просто унікальним, в моїх очах найкращим гравцем у світі. Мене часто з ним порівнювали, але насправді тільки тому, що ми діяли на одній позиції і тому що ми обидва французи… Я переконаний, що ми із Зіданом могли б грати разом. Тоді я боровся за своє місце і думав, що ми зможемо грати обидва, але тренер вибрав не мене", – розповідав Міку.
Навіть після видатного сезону з Вердером Міку не поїхав на Євро-2004. Жак Сантіні залишив Жоана поза заявкою. У чвертьфіналі грецький нападник Вердера Ангелос Харістеас забив у ворота французів і нагадав усім про свого партнера. Франція поїхала додому.
Навіть без великого визнання Міку якісно виконував свою роботу. Спочатку допоміг виграти чемпіонат Франції Бордо, здобув Кубок Італії з Пармою, а потім організував для Вердера золотий дубль 2004-го. "Я ніколи не бачив гравця, здатного таким чином читати гру та керувати матчем", – казав про підопічного Томас Шааф, наставник бременців.
Саме Шаафу вдалося знайти підхід та розкрити 29-річного резервіста Парми. Міку неодноразово згадував, що лише максимальна довіра головного тренера дозволила йому почуватися у Бремені, наче вдома. Хоча спершу Жоан та його дружина не надто хотіли переїжджати з комфортної Італії. Подейкують, Ана навіть запитувала, як часто падає у Бремені сніг.
Як виявилося, то була любов з першого погляду. Міку дебютував за Вердер у матчі з Нюрнбергом, відзначився голом і вразив своєю грою (гольову французу виписав наш Віктор Скрипник). Узагалі до приходу Міку "музикантам" бракувало гравця, який вестиме гру команди. Вердер вже мав шаленого Аїлтона, проте поява Жоана дозволила бременцям зробити ще один крок угору. Дехто навіть вважав, що Вердер Шаафа занадто залежний від Міку. Кожна атака, кожен розіграш – усім диригував француз.
Везерштадіон обожнював Міку. До нього швидко приклеїлося прізвисько "Le Chef". Він дійсно був босом того Вердера. А легендарна пісня The Beatles "Hey Jude" перетворилася на "Hey Micoud". Вболівальники Вердера навіть вигадали свій власний ритуал – за півгодини до початку кожного матчу, коли команда розминалася, трибуна затягувала оновлені слова приспіву. Це вже потім Бремен обожнюватиме Дієго та Месута Озіла, але саме Міку першим заполонить серця фанатів Вердера.
Та інакше й бути не могло. Справа не лише у голах та асистах (а їх за чотири сезони у Бремені загалом назбиралося понад сотню). Елегантність роботи з м’ячем, відчуття моменту, швидкість ухвалення рішення і здатність впливати на гру команди. Міку у всіх цих компонентах був поза конкуренцією.
До того ж він знаходив спільну мову з усіма, хто грав попереду: Аїлтоном, Класнічем, Клозе. Останній називав Міку одним із трьох найкращих партнерів у кар’єрі: "Коли я прийшов у Вердер, він часто кричав мені: "Припини завжди забігати вперед! Підійди сюди, ми хочемо пограти тут у футбол".
Якщо у Бундеслізі "музиканти" створили сенсацію та випередили Баварію, то у Лізі чемпіонів Вердер не виглядав настільки переконливо. Бременці двічі вийшли з групи, але обидва рази зупинялися у першому ж раунді плей-офф. Однак Міку залишався ключовою постаттю бременської команди.
У сезоні 2005/06 Жоан разом із Рональдінью став найкращим асистентом сезону з 5 гольовими передачами. До них француз додав ще 5 голів. Найбільше від Міку постраждав Панатінаїкос. У двох матчах з греками лідер бременців віддав чотири асисти і відзначився голом.
Результативно проявив себе Міку і в протистояннях з грандами. В обох поєдинках 1/8 фіналу з Ювентусом Жоан оформив по голу, але цього виявилося недостатньо. Після домашньої перемоги 3:2 Вердер поступився 1:2 у Турині і припинив боротьбу.
Незабаром Міку покинув Бремен і повернувся у Бордо. Там він знову зіграв у Лізі чемпіонів, став віце-чемпіоном Франції і завершив кар’єру футболіста. У його житті також був менеджерський досвід – мер Канн, рідного міста Міку, запропонував йому стати одним із керівників місцевого клубу. Та, здається, протягом трьох років у новій ролі Жоан не почувався надто щасливим.
Інша річ – музика. Міку зізнавався, що завжди любив футбол, але ніколи не хотів, щоб усе його життя оберталося навколо гри: "Мені завжди подобалося слухати музику, але до того, як залишити професійний футбол, я й не мріяв спробувати себе у цій індустрії. Мій друг-музикант Лоран запропонував зануритися у музику. Так ми створили лейбл Virage Tracks".
Ще одне хобі Жоана Міку – виноробство. Разом із екс-партнером з Бордо Матьє Шальме вони придбали виноградники і налагодили виробництво вина. "Ми хочемо робити це якісно, а не задля кількості", – казав про своє захоплення Міку. Схожого принципу Жоан притримувався і під час своєї футбольної кар’єри.