Велике інтерв'ю із головним тренером львівських Карпат.
Він приєднався до Карпат на початку вересня 2019 року, замінивши Олександра Чижевського, який насилу зберіг для "левів" елітну прописку через плей-офф проти Волині, та видав напрочуд гарний старт сезону із суттєво зміненою командою.
Відповідно, тиск на нового тренера був високим. Його чекав нелегкий сезон, що характеризувався фінансовими проблемами клубу, подальшою втратою топ-виконавців, відсутністю спортивного успіху і, врешті, пандемією COVID-19, яка особливо сильно вдарила по його команді.
У поглибленому інтерв’ю Роман Санжар дав нам широке уявлення про чимало речей, щодо яких було багато спекуляцій в останні місяці.
"У Львові мешкаю сам"
– Як вам живеться у Львові?
– Загалом все гаразд, але ніяк не вдається, скажемо так, познайомитися зі Львовом. То було холодно, не хотілося ніде гуляти, а тепер весь час, коли погода гарна, впроважений карантин, і виходить так, що ми зараз дивимося на Львів тільки крізь вікно.
– Які ваші улюблені місця у Львові?
– Перших півроку я жив неподалік від центру, тому, як тільки випадала нагода, просто ходив пішки по центру міста, пив каву у кав’ярнях. Але якихось особливих улюблених місць у мене немає. У принципі, я ж і раніше бував у Львові. Просто коли тут живеш, є можливість більше походити містом. Однак сповна мені ще не вдалося цього зробити – то ігри, переїзди, тренування, то погода не сприяє. Тож поки що не вдалося побувати у цікавих місцях Львова, його околиць чи Львівської області.
– А як щодо того, аби оселитися у Львові на постійній основі?
– Не виключаю такої можливості. Ніхто не знає, що буде завтра. Поки що моя сім’я живе у Києві. Тобто тут, у Львові, мешкаю сам. Що буде завтра? Побачимо, життя покаже. Все може бути.
– Відстань між Львовом і Києвом – чималенька. Вам, мабуть, нечасто вдається побачитись із родиною?
– Так, звісно, я сумую за сім’єю. Як тільки у мене з’являється хоч якась можливість, відразу їду до них у Київ.
"У Карпат був амбіційний президент – емоційний та нетерплячий"
– У 2017 році в Карпатах розпочалася ера "Лос Карпатос" з іспаномовними гравцями та іспанською ігровою філософією. У Львові багато хто думає, що це була погана ідея. Ви тоді керували Олімпіком. Як було вам грати проти Карпат? Яке враження справила тоді на вас львівська команда?
– Проти Карпат завжди було цікаво грати. Якщо матч у Львові, це неодмінно означало, що у команди буде сильна підтримка від місцевих фанатів. У Львові завжди дуже гарна атмосфера. Матчі Олімпіка із Карпатами складалися по-різному. Бувало так, що ми вигравали, бувало так, що програвали.
У Карпат відбувалося багато змін у тренерському складі: на тому етапі дійсно тривав іспанський вектор розвитку, коли на чолі команди стояли іспанські тренери, були наші українські спеціалісти, але чомусь виходило так, що вони не затримувалися надовго.
Карпати – пекло для тренерів. Топ-5 Європи за перестановками та 15 матчів на одного фахівця
Я думаю, це пов’язано з тим, що у Карпат був дуже амбітний президент, який, напевно, десь був емоційним та нетерплячим. І, по суті, жодному тренеру після Кононова не вдалося вивести Карпати на якийсь хороший рівень, почасти через те, що відбувалася постійна зміна тренерів. Я думаю, з цієї причини Карпатам не вдалося реалізувати той потенціал, який є у Львові.
– Отже відбувалася і зміна філософії?
– Це нормально при зміні тренерів, бо кожен тренер приходить зі своєю філософією. Поза тим, колишній президент клубу Петро Димінський любив атакувальний стиль гри і хотів його бачити. Думаю, із цим пов’язано те, що запросили іспанських спеціалістів. Але, знову ж таки, їм відводили надто короткий проміжок часу, упродовж якого не вдавалося нічого побудувати. Звісно, змінювалися якісь вимоги, змінювалися футболісти, і, як наслідок, стиль гри, що зумовлений наявністю тих чи інших гравців. Тому іспанським тренерам не вдалося вивести Карпати на певний рівень і досягти того, чого вони хотіли.
Справді, раніше Карпати відзначалися своїм характером, своєю бойовитістю, обсягом роботи. Іспанці хотіли прищепити свій, іспанський стиль, і треба сказати, що, в принципі, Карпати мали хороших футболістів, які були схильними до такого стилю. Але ще раз скажу: через регулярну зміну тренерів нікому так і не вдалося реалізувати свої ідеї.
"Я зустрівся з Чижевським і пояснив йому все"
– Ви замінили Олександра Чижевського, який був дуже популярним у вболівальників. І не секрет, що тоді вас вітали не всі. Як ви впоралися з цією ситуацією?
– Дійсно, Олександр Чижевський очолив клуб у дуже важкий час. Під його керівництвом команда залишилася в Прем’єр-лізі, і він провів кілька турів уже в наступному чемпіонаті, після чого було прийняте рішення замінити його. Звісно, вболівальники були невдоволені і я вважаю, що це правильно – він львівський, багато віддав Карпатам і виходить так, що з ним не дуже добре вчинили.
Але справа в тому, що я, як тренер, жодним чином не був до цього причетним. Коли мені зателефонували представники клубу і запропонували розглянути варіант очолити Карпати, то сказали, що Чижевського вже немає, це вже вирішене питання, президент прийняв таке рішення, вже все. На той час я був безробітним. Карпати – це клуб з історією, тож для мене було честю стати на чолі цієї команди. Тому я прийняв таке рішення.
Але зрозуміло, що тут є ще політична складова – те, що ми з Донецька, а президент усунув львівського хлопця. Звісно, це наклало свій відбиток, було непросто як нам, так і вболівальникам, їх теж можна зрозуміти в цьому плані. Коли я приїхав до Львова, то насамперед зустрівся з Чижевським і пояснив йому усе, адже мас-медіа стверджували, начебто я попередньо приїжджав до Львова, мене бачили в клубі, мене бачили на якихось матчах Карпат ще коли Чижевський був тренером... Хоча це все вигадки, цього не було, я не побував на жодному матчі Карпат – тобто, мене просто почали обмовляти. Насправді ж цього всього не було.
Мені було дуже прикро, тому я поїхав до Чижевського роз’яснити: довідався про те, що його звільнятимуть, коли мені зателефонував із пропозицією спортивний директор Олег Бойчишин, тобто тоді, коли рішення уже було прийняте президентом. Ми зустрілися, поспілкувалися, у нас склалася нормальна розмова, були присутніми його помічники та Олег Бойчишин – я запросив усіх, щоб усе було чесно.
Потім у мене були зустрічі з уболівальниками, вони запросили мене, щоб поспілкуватися. Я прийшов до них, у нас відбулася нормальна відверта розмова і надалі у цьому плані питань не виникало. Але спершу, коли мене обмовляли, начебто я неправильно, нечесно вчинив зі своїм колегою, мені було важко і неприємно це чути, адже насправді цього не було. Відчував потребу порозмовляти і спростувати ці наклепи.
"Бюджет ми понизили вдвічі, а може й більше"
– Ви прибули до Львова після того, як трансферне вікно вже закрилося. Чи були гравці, яких ви хотіли б підписати, якби мали можливість? Яких елементів вам бракувало в команді?
– Безумовно, після того, як почав безпосередньо працювати з командою, після того, як ми зіграли кілька матчів і я вже на практиці познайомився з багатьма футболістами, я розумів, що для того, аби працював той футбол, який я бачу, який я вважаю результативним, мені доведеться багато чого змінити в команді, але до зими було ще багато часу.
Треба сказати, що після того, як ми програли кілька матчів, у команді розпочалися проблеми з бюджетом. І зокрема після того, як команда була оштрафована, легіонери вже не хотіли грати – ці штрафи були роком раніше і керівники обіцяли, що більше футболістів не штрафуватимуть. Тож багато лідерів команди та легіонерів дуже засмутилися і розсердились.
Слід зазначити, що й до цього чимало гравців уже не хотіли бути в Карпатах, багато хто прагнув піти, і після цього моменту атмосфера в команді стала дуже поганою. Чимало гравців розуміли, що треба грати, що є вболівальники, що є клуб, але атмосфера всередині дуже сильно змінилася – і я розумів, що виправити це можна лише взимку.
Я вів переговори з деякими футболістами, яких хотів запросити в Карпати, але так склалося, що коли команда пішла на зимову паузу, існувала тримісячна заборгованість із виплатою зарплати. Тобто нам, аби команда надалі отримувала гроші, потрібно було когось продати.
Дякувати Богу, склалося так, що ми продали Ді Франко і нам були винні гроші. Коли команда зібралася, вона не вийшла на тренування: “Ми не будемо тренуватися, якщо не буде зарплат. Усі хочуть йти”. Я розумів, що тих хлопців, з якими веду переговори, вже не можу запросити, тому що тут не виплачують грошей і невідомо, що буде.
Керівництво клубу дало вказівку максимально скоротити видатки та грати молодими. Зрозуміло, що у нас на той момент, коли ми зібралися, стояло питання, чи ми взагалі поїдемо на збори, тому що не було коштів. Але завдяки тому, що нам вдалося продати Ді Франко і СК Дніпро-1 перерахував нам якісь гроші, ми отримали змогу вирушити на збори. Але всі хлопці, які мали високу зарплатню, пішли. Тобто бюджет клубу ми понизили вдвічі, а може й більше, точно не знаю.
Однак тих футболістів, яких хотів бачити, я вже не зміг запросити. Такі ось виникли складнощі. В основному наші, українці (ми розмовляли з ними і з легіонерами), підтримали, що все-таки треба дограти перше коло чемпіонату і тоді вже приймати рішення. Тому під кінець першого кола в команді уже були великі проблеми.
– Потім прийшли Пасіч і Танчик.
– З Пасічем і Танчиком я працював в Олімпіку, знав їх як гравців і тому запросив. Вони на той час перебували без команд, але й після травм. Хлопці знали про фінансову ситуацію Карпат, їм було важливо відновитися, показати свою гру, тому що команда все-таки у Прем’єр-лізі. Вони знали мене як тренера, тож погодилися прийти – допомогти і команді, і собі. Такий ось вийшов проект.
Також приїхав Андро Гіоргадзе, з яким я не працював раніше, але спільні знайомі порекомендували. Він аналогічно прибув у Карпати, щоб отримати ігрову практику та допомогти команді, хоча й розумів, які фінансові труднощі переживає клуб. Прийшли досвідчені гравці, я усвідомлював, що вони можуть бути в чомусь неготові, моє завдання полягало в тому, щоб їх підготувати – у нас же є збори. Я розумів, що у весняних матчах команда потребуватиме досвідчених виконавців.
Хоча Петро Петрович [Димінський] і все керівництво казали грати молодими, я був проти і наполягав, що тільки молодими грати навесні не можна, що це буде складно і що нам необхідні досвідчені хлопці. Мені вдалося підписати цих футболістів завдяки тому, що я переконав клуб і клуб пішов мені назустріч.
"Мінус – немає результату, плюс – зароджується майбутнє Карпат"
– Під вашим керівництвом Карпати почали грати у ризикованіший стиль атакувального футболу. Гра стала більш видовищною, але команда однаково має великі проблеми із результативністю. У чому причина?
– Немає якоїсь однієї причини, їх насправді багато: десь нам забракло везіння, десь не вистачило майстерності у завершальній фазі. Адже моменти ми створюємо, у нас все виходило до штрафного майданчика, але якість завершального удару, останньої передачі залишала бажати кращого. Те, що відбувалося в клубі, дуже сильно вплинуло на психологічну атмосферу, а позаяк команда у нас наймолодша, ці труднощі серйозно позначилися на гравцях. Критика від уболівальників хоча й справедлива, але команда молода і це також тиск на футболістів. Усі ці моменти наклалися – десь забракло елементарного везіння, десь не вистачало майстерності, десь завадило те, що хлопці сильно нервували.
– Бойчук та Матар – не зіркові нападники, але вони обоє вочевидь уміють забивати. Чому, на ваш погляд, команда не спроможна забезпечити їх асистами, щоб вони могли показати свої найсильніші сторони?
– Так, безумовно, нападники завдають вирішального удару, але на те, щоб гол відбувся, працює вся команда. У тренувальному процесі ми багато працюємо над завершенням, ударами, взаємодією, комбінаціями, над тим, як створювати кількісну перевагу на чужій половині та біля воріт суперника, як її реалізовувати, як знаходити простір.
Але якщо взяти Матара, він же теж прийшов після травми і з нами на зборах провів всього лише один тиждень. Після повернення до Львова він зіграв один матч, забив гол, але потім травмувався, бо не був готовим до нашого поля. У Туреччині були зовсім інші поля, ніж у нас, і вже тут гравець отримав мікротравму.
Те саме трапилося з Володею Танчиком. Він також одразу отримав травму. Вони не були підготовані як слід до навантаження, зміни ґрунту. Матар вже по ходу набирав ігрові кондиції, однак до кінця цього не зміг зробити через пошкодження. Але коли у наших нападників щось не виходить, то це проблема всієї команди.
– Чому команда практично не грає через довгі передачі, мало подає із флангів? Той же Бойчук має хорошу антропометрію, Танчик спроможний виконати якісні флангові передачі.
– У нас стиль більш комбінаційний. Намагаємося його притримуватись, хоча відпрацьовуємо різні шляхи взаємодії гравців та варіанти атаки. А хлопці у грі вже шукають, намагаються працювати комбінаційно і слід сказати, що попри свої габарити, Бойчук старається більше грати у технічний футбол, а не нав’язувати боротьбу. Йому ще потрібно розвиватися, у нього хороші дані, але він не використовує їх належним чином. Багато боротьби, особливо верхової, ми програємо, хоча у нас є високі нападники – Матар, Бойчук. Статистично Карпати на останньому місці за показником “гра головою у чужому штрафному майданчику”.
– За часів "Лос Карпатос" команда інтегрувала елементи іспанського футболу – короткі паси та створення моментів через комбінації у штрафному. Як ви думаєте, скільки ще залишилося від того часу? Як оцінюєте цей стиль гри для команди Карпати?
– Тих футболістів уже немає, команда змінилася повністю. У нас легіонерів змінили дублери і в такому складі ми підходимо до кінця сезону. Тобто у нас була наймолодша команда, але зараз ми ще більше помолоділи, ми набагато молодші, ніж були восени. Зараз у команді важка ситуація, багато хлопців захворіли, але догравати будемо таким складом.
– Наприкінці минулого року ви кілька разів грали системою із трьох центральних захисників. Що мотивувало на це рішення? Це власне бажання чи необхідність?
– Я побачив, що той футбол, який пропонував і хотів будувати, у чемпіонаті не працює. У команді молоді флангові гравці, на сьогоднішній день вони “не тягнуть” Прем’єр-лігу. Вони можуть виходити на заміну, підігравати. Ростислав Лях, Кирило Кириленко – їм було по 19 років, ще у нас був бразилець Дженнінґс, якому щойно 20 виповнилося. Гуцуляк захворів і нам просто забракло флангових гравців, тож я шукав оптимальну схему для того, щоб команда все одно виглядала конкурентно. У неї не виявилося крайніх нападників того рівня, який був необхідний Карпатам аби перемагати. І я шукав взаємодії, схеми для того, щоб все одно максимально здобувати якісь очки.
– Як оцінюєте рівень молоді у Карпатах? Чому так мало гравців готові виступати на високому рівні?
– Якщо Ростислав Лях, Остап Притула, Ярослав Деда, Кирило Кириленко, Олег Веремієнко були гравцями дубля, то на сьогоднішній момент вони грають в основному складі. Олексій Сич, якого я взяв з U-19 практично – він теж уже в цих іграх. У цій частині сезону вони є основними гравцями Карпат, тобто упродовж цього року хлопці прогресують.
Звісно, мінус в тому, що у нас немає результату, але плюс – зароджується майбутнє Карпат. Я даю можливість молодим футболістам, які, ймовірно, у близькому майбутньому стануть повноцінними гравцями основного складу і приноситимуть користь та славу Карпатам. Також я задіяв Романа Сливу, хоча меншою мірою. Скажімо так: у нас дебютували багато молодих гравців. Олексій Хахльов, Влад Дубінчак (хоч і грав до Карпат у київському Арсеналі, але досвід у нього невеликий), Володя Якімець – це все молоді хлопці.
"У нас була зустріч із Смалійчуком"
– Наскільки змінився тренер Роман Санжар за час роботи в Карпатах?
– Мої вимоги, моя візія не зазнали жодних змін. Справа у тому, що я опинився в Карпатах у найскладніший момент. Ті люди, які зараз працюють у клубі, і працюють віддавна, кажуть, що такого важкого часу ще не було на їхній пам’яті. Наклалися різні процеси: зміна президента і власника клубу, команда по суті рік перебувала на власному утриманні – тобто було дуже важко і я потрапив у цей складний період, про що не шкодую.
Я зустрів тут чимало гарних людей, з якими працюю. Мені довелося зіткнутись із дуже багатьма труднощами, які, гадаю, повинні зробити мене тільки сильнішим. Мушу зробити свої висновки, адже ніде такого досвіду не отримаєш. Тому я зовсім не шкодую про те, що опинився в Карпатах. Мені тут усе подобається і я не втрачаю віри. Попри те, що зараз команда на карантині, у нас залишилося ще 9 турів – ми налаштовані врятувати ситуацію.
Але як це буде тепер, коли у нас захворіло багато хлопців і це все дуже ускладнилося? Наші конкуренти вже грають, набрали форму після двомісячного карантину. А ми потренувалися два тижні – і знову пішли на карантин. Коли вийдемо і, дай Боже, все у нас буде добре, всі хлопці будуть здоровими, нас чекає дуже щільний графік. Та все одно гратимемо з надією, що можемо врятувати ситуацію і залишитися в Прем’єр-лізі. Я абсолютно щиро і від душі кажу, що не шкодую про своє рішення.
– Скільки часу, на вашу думку, потрібно для побудови команди?
– Це завжди по-різному. В Олімпіку мені вдалося побудувати дві команди. Перша – та, яка виграла Першу лігу, ми не програвали 8 місяців. Перше коло в Прем’єр-лізі закінчили на 4-му місці, а за підсумками сезону посіли 8-ме. Тобто, була прекрасна команда. Але починав її будувати не я, до мене там працювали Ігор Петров, Роман Пилипчук – я продовжив їхню роботу і отримав такий результат. Потім ті гравці розійшлися по різних командах. Олімпік у Прем’єр-лізі теж виступав, скажімо так, нестабільно. У нас траплялися як провали, так і хороші проміжки – це було зумовлено тим, що багато лідерів відходили, кожних півроку я шукав нові кадри.
Мені знадобилося 2 роки для того, щоб побудувати команду, з якою ми посіли уже в Прем’єр-лізі 4-те місце і вийшли в єврокубки. Це також потребувало часу: кожних півроку додавалося двоє-троє гравців і так формувався колектив.
Тому Карпатам потрібно насамперед зібрати кістяк: футболістів, навколо яких будувати гру, поряд з якими буде розвиватися молодь. І, якщо клуб хоче працювати з легіонерами, легіонери повинні приєднуватися до цього осердя, яке керує командою.
Зараз у Карпатах дуже молода команда, багато орендованих футболістів, тобто цього кістяка по суті немає. Досягнення результату та час, який для цього знадобиться, – це все залежить від того, яким буде тренер, яких футболістів придбають і якою буде стабільність у клубі. Я сподіваюся на краще, адже змінився президент і власник клубу, він це все розуміє. А скільки часу на це знадобиться – не думаю, що існує однозначна відповідь.
– Видається, що шанси команди на виживання в УПЛ не дуже високі. Якби після сезону Олег Смалійчук попросив вас продовжувати роботу в Карпатах, якою була б ваша відповідь?
– Не хочу нічого говорити і забігати наперед. У нас була зустріч з Олегом Смалійчуком, ми переговорили. Поки що ми зайняті тим, щоб гідно завершити цей сезон. Що буде далі – наразі зарано говорити. Подивимося, як розвиватимуться всі події. Наразі ми зосереджені на сьогоднішньому дні. Попри труднощі, треба постаратися зберегти команду в Прем’єр-лізі.
– Уявімо, що ви продовжите очолювати команду у наступному сезоні. Більшість хороших гравців покинули клуб, для нових є дуже обмежений бюджет. Яким буде ваш рецепт створення конкурентоздатної команди хоча б із якоюсь надією грати в УПЛ?
– Незалежно, чи це буду я, чи інший тренер, для того, щоб Карпати повернули свої позиції, команді необхідно створити кістяк футболістів, які будуть ідейно ставитися і проникнуться духом Карпат. Потрібно створити цей колектив і цю атмосферу, тільки тоді можна говорити про виконання певних цілей. Тобто потрібні футболісти, які не тільки в ігровому, але ще й і в моральному плані будуть відповідати клубу. Завдання будь-якого тренера – байдуже, Санжар, чи хтось інший – знайти таких футболістів і створити з них кістяк команди. Тоді буде все нормально, тоді можна ставити завдання перед командою.
– Як в Україні вижити професіональній футбольній команді, яка не фінансується олігархом?
– В основному всі наші клуби є дотаційними. Клуб не може сам себе забезпечити. Якщо за кордоном заробляють на телетрансляціях, продажу квитків і атрибутики, та мають дуже багато спонсорських контрактів, то в Україні економічна ситуація вкрай важка. У людей немає грошей, тож на квитках не заробиш, оплата від телетрансляторів недостатня для покриття видатків клубу. І виходить так, що клуби залежать від своїх власників.
Поки що я не бачу, яким чином українські клуби можуть бути самодостатніми. Легше тим клубам, які виходять і грають у єврокубках, бо це дає їм надходження європейських коштів. В інших клубів менші бюджети і менше доходів, тому йде боротьба за друге, за третє місце, щоб мати змогу грати у єврокубках і отримувати там гроші.
– Або заробляти на продажу гравців?
– Таким шляхом ідуть багато команд, наприклад ФК Львів, у них – бразильці. Але треба сказати, що найуспішнішою в цьому плані була Зоря під керівництвом Рафаїлова. Вони дуже вдало продавали футболістів, ну і Шахтар, звісно. Ось клуби, які найкраще працюють в цьому плані. Інші команди теж хочуть продавати як Зоря, але далеко не в усіх це виходить.
– У Німеччині існує стереотип про “російськомовний Донбас”. Від вас на прес-конференціях я чув гарну українську. Звідки вона у вас?
– У дитинстві я розмовляв українською. Поблизу Донецька є таке село Оленівка, я все літо проводив там у дідуся і бабусі, а вони розмовляли українською. Але після того, як їх не стало, у мене вже не було практики, бо у Донецьку, та й не тільки у Донецьку, розмовляють здебільшого російською.
Коли я очолив Карпати і, скажімо так, повернувся до спілкування українською, то спершу були проблеми, бо призабув багато слів, у лексиконі з’явилися нові слова та словосполучення, але тепер я вже освоївся, все добре. Раніше на Донеччині взагалі не виникало ніяких проблем щодо мови. У самому Донецьку більшість людей розмовляє російською, але в селах навколо Донецька дуже багато носіїв української.
Мартін Діце, спеціально для karpaty-lviv-nachrichten.com та Футбол 24