Колишній оборонець Німа, Ніцци, Парі Сен-Жермен і збірної Франції Жан-П'єр Адамс відійшов у вічність. "Футбол 24" пригадав драматичні епізоди життєпису африканця.
Понеділок приніс із Франції відразу дві трагічні звістки. У цей день перестали битися серця справжніх майстрів своєї справи. Та якщо яскраве життя вічного бунтівника, чудового актора Жана-Поля Бельмондо завжди перебувало під софітами папараці, то сповнені випробувань віхи біографії екс-оборонця збірної Франції Жана-П'єра Адамса – справжня Terra Incognita. Принаймні, для наших широт.
Помер екс-футболіст ПСЖ, який 39 років провів у комі
Він народився навесні 1948-го в Дакарі. Тоді сенегальська столиця ще не мала нині звичного статусу та була резиденцією губернатора Французької Західної Африки – колоніальних володінь часів Третьої та Четвертої республік. На батьківщині малий Жан-П'єр зростав до 10 років, допоки набожна бабуся не взяла його в паломницьку поїздку до містечка Монтаржі на півночі метрополії. Щоправда, визначних культових споруд там наче й немає, а відомий населений пункт передусім як рідний край праліне та тимчасова домівка китайських студентів-мігрантів 20-х. Вочевидь, батьки Адамса банально в якийсь момент мудро вирішили, що в Європі він матиме більше шансів на гідне майбутнє.
Із часом історія небезпечної подорожі Жан-П'єра з бабусею до Франції обросла низкою ефектних подробиць. Мовляв, і судно за маршрутом Дакар-Марсель більше нагадувало бляшанку й могло кілька разів сісти на мілину ще до Гібралтарської протоки, і сам хлопчисько ледь не помер від підхопленої на борту пневмонії. Хоч би там як, але Адамс таки дістався до французького берегу. Там він потрапив до притулку й через кілька років був усиновлений бездітною парою. У католицькій школі розпочалися і "футбольні університети" уродженця Дакара.
Адамс у складі Антанти (нижній ряд, другий праворуч)
Проте, реалії 60-х були далекими від сьогодення. Футбол не був щасливим квитком у безбідне майбутнє навіть для зірок першої величини. Тож юний Жан-П'єр після школи влаштувався на каучукову фабрику. Натомість увесь вільний від роботи час він гаяв у матчах за низку аматорських колективів департаменту Луаре. У звичний темп життя Адамса несподівано втрутилася держава, призвавши африканця до війська. Його строкова служба припала на переломний момент французької історії – травневі події 1968-го, коли ліворадикальні виступи студентів переросли в загальний страйк і запустили процес соціально-політичної трансформації республіки.
Ще до армії в житті Адамса сталися дві важливі події. Після постійних мандрів любительськими командами робітник і футболіст осів в Антанті з Фонтенбло. "Агентом", який засватав Жан-П'єра до регіону Іль-де-Франс, став його друг Гі Бодо. Він часто підвозив Адамса додому після тренувань, але чергова така подорож завершилася трагедією – авто вилетіло в кювет, товариш загинув миттєво, а нашого героя врятував пасок безпеки. Важка душевна травма, однак, незабаром спричинилася до поворотного моменту в житті Жан-П'єра. Якось, щоб розвіятися, він пішов на танці та зустрів там кохання усього життя – чарівну блондинку Бернадетт.
Адамс із дружиною і сином
Військовий обов'язок на заваді залицянням Адамса не став. Більше того, саме в армії він нібито трапився на очі легендарному тренеру Кадеру Фіруду. Культовий фахівець якраз повернувся у Нім після роботи зі збірними Марокко та Алжиру, а також трьох років у Тулузі. Вражений фізикою і пластикою нападника Антанти (саме в лінії атаки Адамс дійшов із белліфонтенцями до двох фіналів Аматорського чемпіонату Франції) Фіруд, однак, розгледів у ньому задатки оборонця. Кілька контрольних матчів на новій позиції переконали керманича Німа й Жан-П'єр Адамс підписав свій перший професіональний контракт.
Тогочасні "крокодили" були міцним середняком елітного дивізіону Франції. До нових умов африканець довго не звикав. Уже в сезоні 1971/72 Адамс провів усі 38 матчів чемпіонату (4 голи) й допоміг Німу взяти срібні медалі та перемогти в Коппа делле Альпі – міжнародному товариському турнірі. Сенсаційний прогрес уродженця колоніального Дакара дозволив йому в 1972 році дебютувати за збірну Франції. Влітку оборонець вийшов у виставковому матчі проти збірної Африки, а вже восени зіграв прем'єрний поєдинок у кваліфікації до ЧС-1974 проти СРСР (1:0).
Адамс і Трезор
Та перемога, однак, виявилася пірровою – "триколірні" більше не перемагали в групі з Радянським Союзом та Ірландією. Невдало національна команда провела і відбір на Євро-1976. Французи потрапили в квартет із Бельгією, НДР, Ісландією і виявилися надто миролюбними – трьох нічиїх та однієї домашньої перемоги (над ісландцями) було замало для поїздки в Югославію. Зрештою, у вересні 1976-го Адамс провів свій останній, 22-й матч за збірну Франції. Та хоч період оборонця у національній команді був недовгим, зате вийшов неймовірно насиченим. Він разом із вихідцем з Гваделупи Маріусом Трезором створив ідеальний дует у центрі оборони, який отримав власну назву – La garde noire ("Чорна гвардія").
Пара Адамс-Трезор була справжнім жахом для кожного нападника. Пройти їх було фактично неможливо. Трезор виділявся технікою і читанням гри, Адамс – фантастичною міццю і силою, – пригадував 2-разовий володар "Золотого м'яча" Франц Бекенбауер.
Жан-П'єр Адамс проти Герда Мюллєра
У 1973 році Адамс перебрався до Ніцци. Тут оборонець вийшов на пік власних можливостей. Пристрасть до гри стимулювала його виходити на поле навіть із проблемами зі здоров'ям. Ще в аматорах центрбек зазнав неприємної травми – вивих колінної чашечки з розривом зв'язок. Молодецький запал, однак, дозволяв африканцю грати "на уколах" і навіть регулярно бути в переліку найкращих "орлят". Наприклад, у сезоні 1974/75 він потрапив до символічної збірної сезону за версією France Football, хоча Ніцца фінішувала лише 14-ю. У наступному сезоні команда злетіла на друге місце, відставши від чемпіона Сент-Етьєна всього на 3 пункти. Та травми почали допікати Адамсу більше. А переповнений лазарет "орлят", імовірно, тоді коштував Ніцці титулу.
Провівши ще один сезон на Французькій Рив'єрі, він повернувся на Північ. Там якраз набирав обертів Парі Сен-Жермен. Заснований лишень у 1970 році клуб уже відсунув у тінь місцеві ФК Париж, Расінг і Ред Стар та збирався зробити фінальний стрибок у табір грандів Франції. Щоправда, зірковий Адамс уже неабияк здав і через регулярні травми зав'язав зі збірною. На Парк де Пренс він провів усього два сезони та попрощався із Дивізіоном 1. Як виявилося пізніше, назавжди.
Адамс у складі Парі Сен-Жермен
Жан-П'єр не робив трагедії з прощання з елітним футболом. Він вважав, що професіональна кар'єра стала щасливою випадковістю. Ще рік оборонець провів за Мюлуз у Дивізіоні 2, а потім перебрався в аматорський Шалон. Тут Адамс нарешті збирався приділити увагу родині – чарівній Бернадетт і синам Лорану й Фредеріку. Екс-оборонець збірної Франції відкрив спортивний магазин і почав "жити своїм життям" – спокійного й щасливого провінціала. А ще хотів стати тренером і навіть у 1982 році подався в Діжон на тренерські курси.
Саме там йому почав допікати біль у коліні. За роки ігрової кар'єри Адамс звик до хронічних болісних відчуттів, але цього разу все було серйозніше. Через "ниття" в коліні 34-річний Жан-П'єр навесні звернувся у шпиталь в Ліоні, де почув вердикт лікарів – потрібна операція. Міцний центрбек збирався "просидіти" на протибольових засобах до літа й вже тоді лягти під ніж у Парижі. Далі ж стався ланцюжок фатальних подій. На виході з клініки Адамс зустрів знайомого лікаря, який порадив прооперуватися тут і зараз. Порадившись із дружиною, оборонець призначив процедуру на 17 березня...
Шалон – останній клуб у кар'єрі Адамса
"Усе гаразд, я у чудовій формі", – запевнив Жан-П'єр Адамс свою кохану Бернадетт перед від'їздом до лікарні. Якраз тоді медики Ліона влаштували страйк. Місцеві заклади зіткнулися із браком персоналу, тож один анестезіолог курирував 8 (!) операцій водночас. Футболіст отримав подвійну дозу анестезії, а лікар-стажер не помітив помилки старшого колеги й не забив на сполох, коли стан африканця погіршився. Бронхоспазм, зупинка серця, довге кисневе голодування, нарешті кома...
У мене таке враження, що час зупинився 17 березня 1982-го. Немає жодних змін, ані добрих, ані поганих. Іноді мені здається, що він реагує на мій голос, гавкіт собаки на вулиці, скрип дверей. Найбільше моє бажання, щоб Жан-П'єр бодай на п'ять хвилин прийшов до тями. З цією думкою я живу всі ці роки, – якось зізналася Бернадетт.
Вона присвятила йому все життя. Щодня упродовж чотирьох десятиліть дружина Жан-П'єра Адамса піклувалася про нього. Бернадетт одягала, годувала, купала його, перекладала в ліжку, щоб запобігти ранам, жертвувала власним сном заради спокою чоловіка. Їхній зв'язок був неймовірним навіть за таких обставин. Коли зрідка Бернадетт від'їжджала з дому, то доглядальники помічали щось на кшталт зміни настрою "чорного гвардійця", йому бракувало дружини поруч. Справжнє кохання не зупинив навіть тривалий "глибокий сон". Тож і смерті це не вдасться...
Бернадетт Адамс
Адамс так і не побачив, як виросли його сини. Він пропустив злет збірної Франції з другом Трезором на ЧС-1982. Жан-П'єр не встиг стати справжнім провінційним буржуа зі щоденними ритуалами на кшталт прогулянок під руку з Бернадетт тихими вуличками Шалона, коли літа на зиму повернули. Зате він зробив щось більше. Жан-П'єр Адамс довів, що працелюбність здатна привести до звершень навіть мешканців колишніх французьких колоній. Хтозна, можливо, без його яскравої кар'єри інший хлопчик з Дакара – Патрік Вієйра – ніколи б не підняв над головою Кубок світу.
"Я – Мюллер, бомбардир із Ньордлінгена". Легендарний Герд пішов у кращий світ