"Я – Мюллер, бомбардир із Ньордлінгена". Легендарний Герд пішов у кращий світ
Герд Мюллер сьогодні помер у віці 75 років після тривалих мук з хворобою Альцгеймера. "Футбол 24" оновив текст 5-річної давнини про нелегке життя Бомбардира нації після закінчення кар'єри у "Баварії" і збірній ФРН.
Він прокинувся з глибокого сну. Сьогодні йому знову наснився футбол. Калейдоскопом пробігали якісь із 567 м'ячів, забитих за "Баварію", вперемішку із сімома десятками голів за національну команду. Які саме – вже й не пам'ятав. Стільки забито, що всіх і не втримаєш у голові. Та й пам'ять останнім часом підводить. Недуга здійснила нищівний підкат, зігравши проти футбольних правил, зате за правилами життя. А воно – жорстоке. Навіть до Герда Мюллера.
Зробив над собою зусилля і протер повіки. Підвівся з ліжка і підійшов до вікна. За склом – сумний осінній пейзаж території дому пристарілих. Віднедавна цей специфічний будинок став домівкою для "Бомбардира нації". Мюллер майстерно уникав контролю своїх опікунів на футбольному полі, однак хвороба Альцгеймера – це до біса нав'язливий опонент. Його обіграти не-ре-аль-но.
Про життя Герда Мюллера поза футбольним полем відомо не так вже й багато. Від природи скромний чоловік уникав шаленої до себе уваги всіма можливими способами. Коли його епоха в "Баварії" добігла кінця (абсолютно некрасиво, до речі: тренер Пал Чернаї замінив Герда достроково та ще й кинув легенді у спину "Ти грав проти команди"), переїхав аж за океан, у США. У клубі "Форт-Лодердейл" він, звісно, також був примою, але в Америці, з її прохолодним ставленням до соккеру на початку 80-х, дихалося значно легше.
"Мені подобалося в Штатах. Сезон там тривав усього лише півроку, тому була можливість жити "на два будинки", курсуючи між Америкою і Мюнхеном, – пригадував Мюллер. – Та й гроші я там отримував солідніші, ніж у "Баварії".
Зрештою, Герд, його дружина Урсула і донька Ніка настільки прив'язалися до США, що продали мюнхенський будинок і переїхали за океан на постійне місце проживання. Штати – країна безмежних можливостей, тож Мюллер, накопичивши упродовж кар'єри кругленьку суму, вирішив вкласти частину грошей у розвиток бізнесу. Бомбардир відкрив власний ресторан, однак в якийсь момент щось пішло не так. Можливо, у легенди "Баварії" просто не виявилося підприємницької "жилки". Словом, власна справа Мюллерів зазнала краху.
Невдачі у ресторанному бізнесі, помножені на ностальгію за ігровою кар'єрою і розгубленість перед життям без футболу вганяли Герда Мюллера у депресію. Знімати стрес він вирішив давнім та перевіреним методом – перехиливши чарчину-другу. Негатив накопичувався, періодичність алкотерапії частішала. Видатний футболіст потроху спивався.
А тут ще й кохана Урсула, втомившись від щоденних вмовлянь, нотацій і гучних сварок, спакувала речі і, взявши Ніку за руку, пішла від Герда, залишивши його наодинці з власними демонами. Чемпіон світу остаточно пустився берега і одного вечора допився до алкогольної коми. У реанімації Мюллера повернули до життя буквально з "того світу". Кажуть, що Улі Хьонесс, давній товариш і одноклубник, не відходив від постелі Герда упродовж кількох діб.
Цей інцидент став поворотним моментом у житті "Бомбардира нації". Він, зціпивши зуби, поборов згубну звичку, а його поверненню до цивілізованого існування надзвичайно посприяв рідний клуб – "Баварія". Мюнхенці запросили Мюллера на посаду тренера юнацької (згодом і молодіжної) команди, де Герд працював практично донедавна. До того, як...
Мюллер виховав для німецького футболу дуже гідне покоління. Достатньо сказати, що серед його учнів – Філіп Лам і Бастіан Швайнштайгер. Одного разу Херман Герланд, асистент Гвардіоли і Хайнкеса, при зустрічі із сивочолим Гердом передав йому вітання від Швайні, Алаби і Томаса Мюллера. Це настільки зворушило грізного бомбардира, що він ледь стримав сльози... Старість – вона, знаєте, сентиментальна.
"Баварія" – дуже гуманний клуб. Мюнхенці знову не залишили свою живу ікону наодинці з проблемами, піклуючись про Мюллера, забезпечуючи його усім необхідним для щонайкращого медичного нагляду. Це підтверджує і професор Ханс Ферстль, головний лікар, який "веде" Герда. За його словами, усі – починаючи від "Баварії" та вболівальників і закінчуючи журналістами – з надзвичайною повагою і трепетом ставляться до недужого Мюллера.
Минулого року клуб навіть звернувся із закликом до ЗМІ поважати приватне життя "Бомбардира нації" і не смикати його з нагоди 70-річчя. А сім'я Мюллера повідомила, що не влаштовуватиме ніяких офіційних заходів. Сумно. Не до помпезних церемоній.
...Одним з улюблених спогадів дружної баварської сім'ї 60-70-х є момент знайомства команди із тоді ще нікому не відомим новачком з провінції – на тренуванні перед стартом сезону 1964/65. Ось як це описав голкіпер Зепп Майєр у своїй книзі: "Товстий, невисокий, коротконогий хлопець мовчки дивився на нас кілька секунд. Потім сказав: "Я – Мюллер, бомбардир із Ньордлінгена". Так і сказав – бомбардир. Нас схопив регіт: Звідки-звідки? Із Ньордлінгена? Ну, якщо із Ньордлінгена, тоді безперечно! Я реготав більше за всіх, а через 15 хвилин мені стало не до сміху..."
Хвороба Альцгеймера – це, насамперед, втрата пам'яті. Нестерпно сумно від думки, що цей епізод, як і сотні інших, Герд Мюллер невдовзі безповоротно забуде. Було – і нема.
Олег Бабій, Футбол 24
Читайте також:
Марадона: 5 облич генія і 5 облич мерзотника
"Він зраджував дружині з десятками моїх подруг". Вейну Руні – 30!
показати приховати