В рамках драматичного фінального поєдинку Євро-2020 збірна Англії зазнала поразки на Вемблі від Італії.
It's coming home, it's coming home... Англійські фанати капітально набридли зі своєю пісенькою про повернення футболу на Батьківщину. Вона була написана ще у 1996-му, в надії на виграш домашнього Євро, однак тоді з тріумфом не склалося – Гарет Саутгейт не забив німцям у серії пенальті в півфіналі. І ось, через 25 років, Гарет реабілітувався перед фанатами в якості тренера, вибивши Німеччину й протягнувши Англію у перший з 1966 року фінал. Як і 55 років тому, вирішальний поєдинок мав пройти на переповненому Вемблі.
Італія – Англія – 1:1 (3:2 пен.) – відео голів і огляд матчу
В суперники британцям випала граціозна Італія, яка під керівництвом Роберто Манчіні не програвала у 33 матчах поспіль. "Скуадра" побила власний рекорд 1930-х – саме в ту епоху апеннінці оформили дві перемоги на чемпіонатах світу. Їхній романтичний футбол на Євро-2020 закохав у себе Європу, якій не хотілося тріумфу англійських пихатих прагматиків, однак конкретно на Вемблі підтримка гостей була скромною. Потрапити на Альбіон з нинішніми санітарними нормами занадто важко.
За Англію у Лондоні вболівали навіть у небі.
Роберто Манчіні не здивував зі стартовим складом, виставивши фірмові 4-3-3 з Іммобіле в центрі нападу, К'єзою та Інсіньє на флангах та трійкою Барелла-Жоржінью-Верратті в середині поля. Емерсон знову вийшов на лівому фланзі оборони, змінюючи травмованого Спінаццолу. К'єлліні та Бонуччі склали пару центрбеків, а позицію правого фулбека закрив Ді Лоренцо. Словом, італійці повторили основу з півфіналу проти Іспанії.
Від "Скуадри" очікували атак з перевантаженням останньої третини поля великою групою футболістів. Схожим чином діяла Німеччина, проти якої Гарет Саутгейт виставив схему з трьома захисниками – і на фінал він вирішив повторити маневр. У захисті Англії вийшли Вокер, Стоунз і Магуайр, позицію лівого вінгбека закрив Шоу, а на правому фланзі вийшов Тріпп'єр. Під Кейном у нападі розташувалися Маунт і Стерлінг.
Італійці одразу зі стартовим свистком спробували агресивно накрити Англію. Вже на 1-й хвилині Магуайр привіз кутовий, під тиском суперника віддавши неточний пас на Пікфорда, однак цей корнер перетворився на катастрофу для гостей.
Після невдалої подачі з нього "три леви" вибігли у контратаку, яку Тріпп'єр завершив подачею з правого кута штрафного на лівий край – там захисники "Скуадри" забули про Шоу. Люк покарав Італію потужним ударом під ближню стійку. 0:1! Англія вийшла вперед на 117-й секунді, а Шоу відсвяткував дебютний гол у футболці збірної й найшвидший гол в історії фіналів Євро.
Підопічні Роберто Манчіні отримали можливість відігратись вже на 8-й хвилині зі стандарту, але прямий удар Інсіньє пролетів у кількох метрах над поперечкою. Після цього "три леви" прогнозовано почали сушити гру через стерильне володіння в центрі та на власній половині, а без м'яча острів'яни інтенсивно пресингували або сідали в середній блок. Італія перехопила ініціативу й намагалася атакувати через зони напівфлангів, однак гострих передач або вривань у штрафний виконати не вдавалося. Англія теж нічим не відповідала – гольовий удар Шоу був єдиним для господарів до самого свистка на перерву.
Італійці, попри купу проблем, могли зрівняти рахунок завдяки індивідуальним діям К'єзи. Федеріко на 35-й хвилині змістився з флангу в центр, перегравши двох суперників на дриблінгу, і вистрілив метрів з 22-х у правий нижній кут – м'яч пройшов поруч зі стійкою! Перед перервою також можна згадати епізод із заблокованим ударом Іммобіле після прострілу з правого флангу та слабенький удар Верраті в руки Пікфорду. От, власне, і вся гострота першого тайму.
Другий тайм міг розпочатися для Італії настільки ж жахливо, як і перший. Вже за три хвилини після поновлення гри Стерлінг увірвався у карний майданчик "Скуадри" й впав у боротьбі з Бонуччі, вимагаючи пенальті – епізод був дуже схожим на падіння Рахіма у матчі проти Данії. Втім, арбітр Бйорн Куйперс у щирість нападника не повірив, наказавши англійцю підійматись.
Гостей цей епізод аж ніяк не налякав. Вони швидко повернули ініціативу й почали створювати реальні моменти, причому кожен наступний був небезпечнішим за попередній. Так, на 50-й хвилині Інсіньє зі стандарту пробив повз праву дев'ятку, на 58-й він же небезпечно вистрілив з лівого краю штрафного (Пікфорд виручив Англію), а на 62-й К'єза, накрутивши захисників у карному майданчику, завдав удару метрів з 11-ти – Пікфорд витягнув м'яч з дальнього кута! Між цими епізодами Роберто Манчіні провів сміливу подвійну заміну, знявши з пробігу Іммобіле та Бареллу. Замість них на поле вийшли Берарді й Крістанте.
Англія огризнулася на 63-й хвилині кутовим, навіс з якого замикав Стоунз, однак Доннарумма впорався з цим ударом. Заспокоїти гру даним корнером господарі не змогли – Італія продовжила атакувати.
Зрештою, тиск "Скуадри" приніс успіх: апеннінці на 67-й хвилині заробили кутовий, Верратті на дальній стійці протиснув Маунта й головою пробив у ближній кут, а Пікфорд перевів м'яч у стійку – на добиванні ж опинився Бонуччі. 1:1! Леонардо зрівняв рахунок і став найбільш віковим автором гола в історії фіналів Євро.
Гарет Саутгейт відреагував на пропущений гол, спочатку змінивши Тріпп'єра на Сака, а потім випустивши Хендерсона замість Райса. Ці ходи тренерського штабу англійців змінили характер гри, зробивши її дуже жорсткою й контактною, однак головну проблему вони не вирішили – Італія продовжувала домінувати й створювати якісні моменти.
Зокрема, на 75-й хвилині вивести "Скуадру Адзурру" вперед міг Берарді, який отримав шикарну діагональ у центр штрафного від Бонуччі й пробив з лету. Вище воріт! На 80-й же К'єза провів блискучий прохід лівим флангом з обіграшем двох захисників, однак на лінії карного майданчика Федеріко невдало впав у боротьбі з Вокером, отримавши пошкодження. Хавбека на 85-й довелося змінювати на Бернардескі.
В ендшпілі зустрічі матч остаточно звалився до купи єдиноборств та позиційної боротьби. Англія явно не бажала переводити гру в овертайм, а от Італія почала діяти прагматично – прямо як британці в першому таймі. Зрештою, свисток Бйорна Куйперса перевів матч в овертайм.
Обидва тренери провели заміни в першому екстра-таймі. Роберто Манчіні зняв з гри Верратті, випустивши Локателлі, а Гарет Саутгейт випустив Гріліша замість Маунта. Загалом, цей період матчу пройшов динамічно й рівно – "Скуадра" та "три леви" почергово ловили один одного на контратаках, обмінювались гострими прострілами й тримали вболівальників у напрузі.
Двічі такий футбол міг вилитись у взяття воріт. На 98-й хвилині італійці програли підбирання після кутового, дозволивши пробити Філліпсу з лету (вийшло неточно), а на 102-й схопилися за обличчя англійці – це Емерсон переграв Вокера на лівому краю штрафного й прострілив на Бернардескі. Федеріко трішечки не встиг на замикання!
На міні-перерву команди відправились за нічийного рахунку. Серія пенальті, схоже, не влаштовувала нікого, адже одразу зі стартом другого екстра-тайму Італія та Англія пішли у розмін атаками. Вже на 107-й хвилині зі стандарту потужно пробив Бернардескі – Пікфорд парирував перед собою й накрив м'яч з другої спроби. Господарі відповіли заблокованим ударом Гріліша на 108-й та гострою подачею на 109-й – Доннарумма помилився при її перехопленні, але гості зуміли відбитись. На 110-й же Стерлінг увірвався на правий край штрафного й вже готовий був котити вздовж воротарського, але в останню мить К'єлліні видряпав у нього сферу!
Втім, доволі швидко цей бадьорий темп впав. Спочатку його збило зіткнення Жоржінью й Гріліша, яким надавали допомогу лікарі, а потім пішли заміни: Роберто Манчіні випустив Флоренці замість Емерсона, а Гарет Саутгейт змінив Хендерсона та Вокера на Санчо та Рашфорда. Так, Гарет знову провів зворотню заміну – і цього разу він явно ставив на серію пенальті. Зрештою, свисток Бйорна Куйперса зафіксував нічию в основний і додатковий час. Титул чемпіона Європи мали розіграти в серії "11-метрових".
Першим бити з "позначки" пішов Берарді. Без проблем – 1:0. Удар у відповідь завдав Кейн – 1:1! Наступним мав стріляти Белотті – Андреа довго думав, а потім пробив у правий нижній кут. Пікфорд парирував! Магуайр же покарав за марнотратство точним пострілом у дев'ятку. 1:2! Виправляти становище пішов Бонуччі, який пробив у лівий верхній кут – 2:2! Рашфорд же вирішив виконувати у стилі Белотті, з довгою паузою та зупинками по ходу розбігу, однак його удар прийшовся у стійку!
Бернардескі вивів Італію вперед у серії нахабним ударом низом по центру – 3:2! Санчо повинен був зрівнювати, але постріл Джейдона під праву стійку парирував Доннарумма!
Жоржінью залишалося завдати вирішальний удар і піти святкувати, однак Пікфорд перевів його удар у стійку! Сака міг зрівнювати рахунок, але Доннарумма був проти. Джіджі парирував постріл Букайо, зробивши Італію чемпіоном Європи!
Італія перевершила Англію в якості
В цілому, фінал між Італією та Англією виявився рівним. Господарі виглядали краще в першому таймі, гості сильніше провели другий, а в овертаймах обидва колективи обмінювались контрвипадами без завершення. Втім, навіть за такого погляду на матч "Скуадра" виглядає рівнішою за "трьох левів".
Апеннінці провели втричі більше ударів (19-6), вдвічі частіше стріляли з меж штрафного (10-4) й сильно перевершили Англію за очікуваними голами (2,02 vs 0,71). Крім того, італійці захопили контроль над м'ячем (65% володіння).
В принципі, перевага "Скуадри" в об'ємі атакувальної роботи очікувалась. Англія ж намагалася робити ставку на якість, перевершивши суперника за передачами в карний майданчик з гри, тримаючись на рівних за дотиками у ньому й не опускаючись нижче 0,11 xG за удар (середній показник острів'ян на Євро-2020).
Втім, за загальною дистрибуцією британці просіли відчутно, віддавши всього 74% точних передач (проти 88% у Італії) та відставши за їхньою очікуваною гостротою (1,25 xT проти 1,73 xT у Італії). Інтенсивність пресингу також була відчутно слабшою й при цьому занадто зосередженою на флангах, а після голу Шоу на 2-й хвилині "три леви" не провели жодного удару в площину.
Англія вперше за весь турнір системно провалилася у якості власного футболу. У шести попередніх поєдинках підопічні Гарета Саутгейта могли демонструвати навіть менші цифри, але ніколи острів'яни не виглядали гіршими за суперника. У "трьох левів" завжди було більше моментів, більше точності, більше загострень, більше пресингу й більше класу, а підлаштуватись під британців нікому не вдавалося. Італія ж, попри загальну рівність матчу, перевершила Англію практично у всіх деталях.
Роберто Манчіні переграв Гарета Саутгейта
План Гарета Саутгейта на фінал не був оригінальним. Він банально повторив тактику матчу проти Німеччини, виставивши схему з трьома захисниками і зосередившись на контратаках. В перші 20 хвилин його задум працював, але навіть у цей період Англія не розвивала свою перевагу – ні концептуально (команда одразу після голу відійшла в середній блок зі стерильним перекатом і ривками по флангах), ні тактично. Кейн, наприклад, частенько витягував за собою в глибину захисників, але у звільнені коридори ніхто не вривався.
Дивно, адже в матчі з Данією саме цей хід приніс Англії домінування та регулярні загострення, а Італія проти схожої моделі іспанців відчувала шалені проблеми. По суті, єдиною відповіддю "Скуадри" на подібний футбол "Фурії" стала перебудова на схему 4-5-1 з низьким блоком, але Гарет Саутгейт не використав можливість притиснути апеннінців (і навіть не намагався). Його вистачило лишень на перехід у стару схему 4-2-3-1 після пропущеного голу.
Роберто Манчіні, своєю чергою, перебував у постійному пошуку. Звісно, рахунок зобов'язував щось вигадувати, але Боббі вразив сміливістю рішень та оригінальністю ідей. Його стартовий план не впорався з пресингом острів'ян і їхнім агресивним стилем, але поступово команда вирівняла матч через переведення Інсіньє на позицію форварда.
Англія, однак, почала сідати нижче, закривши простір для ривків Лоренцо з глибини. Роберто Манчіні відреагував і на цю проблему – у другому таймі він відмовився від Іммобіле (той намагався виконувати "фальшиву дев'ятку") та Барелли. На поле вийшли Крістанте й Берарді, які краще насичували зони перед штрафним і загострювали. На овертайми ж кинули в бій і таранного Белотті.
При цьому Італія відмовилась від ідеї якогось конкретного маршруту в атаці. В другому таймі на позиції форварда можна було побачити і К'єзу, і Берарді, і Інсіньє. Кожен з них не боявся брати ініціативу на себе, приймаючи нетривіальні рішення. "Скуадра" стала різнобарвною в атаці, а Англія так і не повернула контроль над грою.
В останні ж 15 хвилин Роберто Манчіні дозволив собі і трішечки британського прагматизму, тримаючи м'яч у стерильних перекатах і не дозволяючи Англії тікати в контратаки по флангах.
Знову ж таки, не варто підтягувати висновки під фінальний результат, заявляючи про тотальну перемогу італійців. Роберто Манчіні дійсно був кращим за Гарета Саутгейта, але матч вийшов рівним, а моментів виникало обмаль (хоча у "Скуадри" їх значно більше). Чимось цей поєдинок нагадував зустріч англійців проти Данії, де "три леви" вели гру при нечастих загостреннях, а "червона гвардія" не без проблем відбивалася – тільки тепер роль Данії приміряли на себе острів'яни.
Алленаторе італійців зробив те, що не зміг Каспер Юлманд – він змінив хід матчу з Англією, перехопивши ініціативу та виявившись кращим в деталях. Поєдинок при цьому все одно міг завершитись поразкою "Скуадри" в серії пенальті, але без Роберто Манчіні італійці не дійшли б і до неї. Гарет Саутгейт же на подібні перевороти виявився не здатним.
Концептуальний вирок збірній Англії
Поразка Англії у фіналі виглядає заслуженою не тільки через ігрові причини, а й через загальний підхід до Євро. Гарет Саутгейт заради результату пожертвував цікавим футболом та повагою нейтральних фанів, змусивши своїх суперзірок працювати в обережному руслі зі стерильним ватокатом. Острів'яни не ризикували добивати суперників навіть рівня України – після забитого голу вони завжди відходили назад. І це при тому, що шість із семи матчів команда провела на Вемблі, а турнірна сітка була доволі простою. І це при складі вартістю в мільярд євро.
При цьому Англія постійно ставила на якість. Тренерський штаб був впевнений, що стерильність врятує від усіх проблем, а висока індивідуальна майстерність буде проявлятись у семи топ-матчах поспіль. Цей підхід виглядав дуже самовпевнено.
Виправдати таку тактику могла тільки перемога на Євро-2020. Гарет Саутгейт поставив душу Англії на цей тріумф – і прогорів. Причому прогорів у матчі зі збірною, яка, попри всі проблеми, старалася демонструвати яскравий футбол для вболівальників. Добро перемогло зло.
Нехай цей фінал стане уроком для всіх, хто занадто буквально сприймає фразу про гру, яка забувається. Зосереджуючись на стерильному контролі, обережному стилі й сліпій вірі у свій клас, тренерський штаб англійців не помітив прогнозованість і тактичну законсервованість збірної. Італія ж, граючи сміливо (і приймаючи сміливі рішення у технічній зоні), покарала нудних прагматиків – за це і дякуємо.
Футбол – це не тільки coming home. В нього ще й грати потрібно.
Бонуччі і К'єлліні зробили фінал
Італія практично на всіх позиціях виглядала дуже якісно – з приставкою "мінус" зіграв хіба що Іммобіле, якого оперативно замінили на Берарді. Втім, різницю у фіналі зробили не нападники, а пара центральних захисників. І справа навіть не у забитому голі Бонуччі.
Перш за все, варто відзначити Леонардо, якого визнали найкращим гравцем фіналу Євро-2020. Центрбек Ювентуса, в принципі, не зробив нічого нового, працюючи на просування атаки через свої магічні дальні передачі – Бонуччі став лідером поєдинку за кількістю прогресивних пасів (14). Крім того, Лео виявився найкращим у матчі за кількістю дотиків до м'яча (140), за кількістю передач (132, 118 точних) та за їхньою очікуваною гостротою (0,37 xT).
Теплова карта під Бонуччі просто палає, причому в центральному колі захисник "Скуадри" був не менш активним, ніж в задній лінії. Така висока мобільність Леонардо істотно допомогла гостям у встановленні контролю над зоною, яку раніше острів'яни нікому не віддавали – над середньою третиною (48% дій Італії у цій частині поля проти 40% у Англії). Зрештою, Бонуччі зрівняв рахунок, ставши найбільш віковим автором голу в фіналах Євро. Браво!
Втім, тріумфу на чемпіонаті Європи могло б і не статися без фантастичної гри К'єлліні. Через місяць центрбеку Юве стукне 37 років, але його статус ветерана працював лишень на користь збірній Італії – перш за все, у психологічному плані.
Тільки Джорджо перед серією пенальті у півфіналі міг дозволити собі щипати Альбу за щоки, немов дворовий хуліган проти заляканого відмінника із сусіднього класу. Тільки Джорджо міг вивести "Скуадру" на Вемблі з посмішкою на обличчі. Тільки Джорджо міг зупинити ривок Сака по флангу, сміливо схопивши його за комір, немов маленького шкідливого песика – і стати героєм мемів, а не антигероєм матчу.
К'єлліні передавав Італії фантастичну впевненість у своїх силах, однак і конкретно в ігровому плані його вага була колосальною. В першу чергу, саме Джорджо вимкнув з матчу Кейна – Харрі найбільш часто зустрічався з капітаном "Скуадри", програвши йому 7 з 10 верхових дуелей і завершивши фінал без ударів та моментів. Кейн вперше провів настільки провальний поєдинок за збірну.
Саме К'єлліні врятував Італію під час вривань Стерлінга на край карного майданчика в овертаймах. Англійці круто відіграли гостей через відрізаючі передачі, але небезпечний простріл Рахіма зліва Джорджо заблокував, а праворуч центрбек феєрично видряпав м'яч у нападника Сіті. Словами те відбирання не описати – його треба бачити. І це на 110-й хвилині!
Загалом, в активі К'єлліні 6 виносів (лідер матчу), 2 перехоплення, 1 відбирання, 134 дотики до м'яча й 111 точних пасів із 116 загалом. При цьому ніхто не пройшов Джорджо на дриблінгу. Браво! Саме такі футболісти і роблять великі перемоги для великих збірних.