Інтер за фіналом ЛЧ і двома Скудетто маскував фінансову прірву – клуб забрали за борги, чого чекати від нових власників
Стівен Чжан не зміг виплатити борги, тому втратив контроль над Інтером. Пояснюємо, як наймолодший президент в історії клубу до такого докотився.
Що сталося?
Торік Інтер грав у фіналі Ліги чемпіонів, цього сезону розносив усіх (крім Сассуоло) в Серії А і взяв Скудетто, пришивши другу зірку над емблемою. Уже п'ять років "нерадзуррі" не залишалися без медалей, при чому за цей період двічі ставали чемпіонами і двічі були другими. Багато хто встиг подумати, що в Італії з'явився новий гегемон. І не безпідставно.
Якщо ви не дуже пильно стежите за Серією А, то новина про зміну власника могла стати великим сюрпризом. Важливо, як це відбулося. У Стівена Чжана фактично відібрали клуб, з яким він відчайдушно не хотів прощатися. Тепер Інтером керуватиме американський інвестиційний фонд Oaktree Capital Management.
Це логічний підсумок процесу, запущеного три роки тому. Тоді Інтеру потрібні були гроші, щоб закрити операційні витрати. Чжан грошей не мав, тому звернувся до Oaktree за позикою. Фонд дав 275 мільйонів євро під заставу контрольного пакета акцій міланського клубу. Повертати потрібно було вже 395 мільйонів (набігли відсотки). Звісно, китайський бізнесмен зробити цього не міг.
Чжан розраховував на чергове відтермінування виплат. Увесь 2023 рік він вів переговори про реструктуризацію боргу. Тобто змінився б термін та відсоткова ставка. Через кілька років сума виросла б до шокуючих масштабів. Також розглядався варіант позичити в іншому місці, щоб розрахуватися з Oaktree. На початку квітня італійська преса писала, що так і буде. Китаєць домовлявся з фондом Pimco. Але замість очікуваного оголошення про угоду стався вихід із переговорів.
Горе-власник переможців Серії А не міг нічого вдіяти, тому вдався до публічного шантажу. Останні тижні Чжан випускав заяви – як через сайт клубу, так і через сторонні ЗМІ. Риторика зводилася до закликів "мирно врегулювати конфлікт". Китаєць сподівався на публічний тиск. Стверджував, що прихід фонду – це удар по історичній спадщині Інтера та найближчих перспективах. Впізнаєте підхід серйозного бізнесмена? Отож...
Чому так сталося?
Тут потрібно повернутися в 2016 рік, коли компанія Suning Commerce Group викупила майже 70% акцій в індонезійця Еріка Тохіра. Тоді для футболу Китай був, як Саудівська Аравія зараз. Suning стало тісно у внутрішньому чемпіонаті, тому вирішили розширятися. Бізнесом керує Чжан Цзидун, який довірив Інтер своєму сину. Спочатку Стівен увійшов у керівництво, а через кілька років став наймолодшим президентом в історії "нерадзуррі". На ту мить йому було 27.
Початок китайської епохи був приголомшливим. Інтер дістався Suning лише за 128 мільйонів євро, але ще були зобов'язання погасити борги. Їх було вже на 600 мільйонів. Нові власники легко з усім справлялися. Нічого дивного для компанії з річним оборотом у 50 мільярдів. У клуб зайшли прямі інвестиції та китайські спонсори. Чотири роки поспіль Інтер витрачав на трансфери понад 100 мільйонів (кілька разів було за 200 млн).
Так міланці змогли дозволити собі запрошення Антоніо Конте та покупку Ромелу Лукаку. Ніхто в Італії навіть близько не мав подібних ресурсів. Це мав бути початок епохи домінування. Втім, у COVID-19 були свої плани. Пандемія вдарила по всіх клубах, а Інтеру дісталося більше за інших. Китайська економіка валилася, і влада просто заблокувала інвестиції в закордонні компанії.
Suning більше не мав можливості вливати гроші в Інтер. Оскільки ключові спонсори також були наближеними до власників, то вигідних контрактів теж не стало. Умовно міланці замість очікуваних 100 мільйонів отримували ледве 20. А виплати за кредитами та інвестиційні зобов'язання ніхто скасовувати не збирався. У цій ситуації було б логічно продати клуб, але Чжан навіть не розглядав такий варіант.
Відтоді фінансова боротьба Інтера тривала у двох напрямках – щоб підтримувати спортивний проєкт і щоб врегульовувати рахунки. Задля першої мети довелося змінити стратегію. "Нерадзуррі" почали продавати лідерів, по одному-два за сезон. Хакімі, Лукаку, Онана – це ті трансфери, завдяки яким не довелося прощатися з кількома дешевшими футболістами. Задля комерційних виплат Чжан і взяв той фатальний кредит в Oaktree.
Якби в Інтера не було настільки потужного менеджменту, падіння почалося б ще три роки тому. Однак Беппе Маротта – геній. Він спромігся не просто тримати команду на плаву, а робити її сильнішою. І це майже без інвестицій. "Нерадзуррі" пішли шляхом запрошення вільних агентів, з дуже поодинокими виключеннями. Мхітарян, Онана, Тюрам прийшли безплатно. Цього літа ще будуть Таремі та Зєлінські.
Звісно, проблеми через таке становище теж були. Коли минулого літа всі збагачувалися коштом Саудівської Аравії, Інтер навпаки йшов на поступки. Маротта планував продати Марцело Брозовіча за 40 мільйонів, а виторгував лише 18. Річ у тім, що від цього трансферу залежав перехід Фраттезі, й араби успішно розіграли цю карту. Міланцям довелося погодитися на умови покупця, хоч вони були невигідними.
Як працює Oaktree?
Американський фонд займається управлінням інвестиціями. Якоїсь конкретної спеціалізації немає – це і технології, і залізниця, і розваги, і, зокрема, спорт. Oaktree вже давно працює на італійському ринку. Серед іншого, має часту в Акваріумі Генії. Для розуміння, він найбільший подібний заклад на Апеннінах і другий за величиною в Європі. Щороку його відвідують понад 1,2 млн людей.
Спортивний портфель не дуже потужний, але досвід є. Чи фонд напряму, чи його топ-менеджери мають частки в валлійському Суонсі, командах НБА Мемфіс Грізліс та Голден Стейт Варріорс. Втім, головним кейсом є порятунок французького Кана, куди Oaktree зайшов у 2020 році.
Детальніше зупинимося на французах, бо там фонд наразі повноцінний власник. Oaktree підхопив Кан після вильоту з Ліги 1 з реальною загрозою банкрутства. Будь-який інвестиційний фонд зосереджений на прибутках. У планах було швидко повернути клуб в еліту й продати. Реальність виявилася трохи іншою. Довелося затриматися на чотири роки, лише цього літа П'єр-Антуан Каптон стане єдиним власником.
Oaktree інвестував у Кан 14 мільйонів євро, такою була сума боргу на момент покупки. Тож фонд працював рішуче. Були скорочені затрати на утримання клубу. Поступово звільнили 40% персоналу (не ключових відділів). Вдалося майже удвічі скоротити зарплату команди. І водночас прибутки росли не лише завдяки телеправам, а й ефективному маркетингу.
Зараз із рахунками все гаразд. Дефіцит становить лише 2,8 млн, є чіткий план діяльності, щоб клуб з понад столітньою історією знову не опинився під загрозою зникнення.
Які перспективи Інтера?
Міланцям не слід дивитися на приклад Кана. Розмах зовсім інший. На щастя, Oaktree це розуміє. У перших заявах декларується намір зберегти стратегію, яка приносить успіх. Головне, що залишаться ключові особи, навіть отримають розширення повноважень. Маротта й Аузіліо будуть вже не просто виконавцями, а повноцінно керуватимуть проєктом.
У найближчі тижні буде сформована нова рада директорів. Туди увійде кілька людей фонду, що логічно. Італійська преса активно розганяє інсайд про можливе підвищення Хав'єра Дзанетті. Легенду Інтера нібито зроблять президентом. Усе має такий вигляд, що фанам переживати не слід.
Рано чи пізно Oaktree продасть клуб, це неминуче. Втім, не слід очікувати швидкого переходу. Зараз це робити просто не вигідно. Буде важко знайти гідного покупця на такий проблемний актив. Проблемний, бо якийсь час іще доведеться врегульовувати справи з Чжаном. Навіть безболісний перехід управління займає час, а тут ще є реальна загроза, що китаєць буде судитися. Успіху це не принесе, але час забере.
Окрім того, американцям потрібно врегулювати фінанси клубу. Борги були не лише в колишнього власника, а в самого Інтера. Ситуація не така критична, як кілька років тому. Наразі сезоні збитки вже не перевалюють за 200 мільйонів, але вони є. Також міланці вступили в період, коли потрібно погасити облігації. До 2027 року Інтер повинен виплатити інвесторам 415 млн зі ставкою в 6,75%. Це також дуже впливає на потенційний продаж.
Oaktree точно розбереться з облігаціями, це не так важко. А от що буде далі, прогнозувати складно. Поки є позитивні сигнали. Нові власники запевнили, що закриють попередні домовленості. Йдеться про нові контракти Індзагі, Барелли, переговори з Лаутаро. На трансферному рикну революцій не буде, Інтер і так останніми роками працював дуже виважено. Прямо зараз необхідності продавати суперзірок немає. З усім іншим Маротта впорається.
Як на мене, у зміні власників для Інтера більше позитиву. Так, в "нерадзуррі" більше не буде президента, який на короткій нозі з гравцями. Але на цій посаді потрібно не зависати у FaceTime з Хаканом і Тюрамом, а працювати. Oaktree не маскуватиме проблеми за кубками, а буде їх розв'язувати.
показати приховати