Інтерв’ю "Футбол 24" із півзахисником "Шахтаря", який на правах оренди виступає за бельгійський "Локерен".
"Інтерв’ю? Без проблем. Давайте узгодимо час". Болбат з перших же слів підкупив відкритістю і привітністю. У чемпіонаті Бельгії він виступає другий сезон. У його активі – 33 матчі і 5 голів у національній першості. До слова, у новому сезоні Сергій відзначився вже двічі: забив "Остенде" і "Вестерло". Причому, один із цих голів став маленьким шедевром – Болбат пройшов кількох суперників і з-за меж штрафного майданчика пробив точнісінько в кут воріт.
"Спочатку у Бельгії було жахливо важко"
– Сергію, ви одразу погодилися на інтерв’ю. Серед футболістів це буває не так вже й часто – багатьох доводиться впрошувати і переконувати… Скучили за спілкуванням і Україною?
– В принципі, я намагаюся нікому не відмовляти в інтерв’ю. Немає значення – хто телефонує і коли. А за Україною я й справді дуже скучив. Просто неймовірно! Я ж у Бельгії вже другий рік.
– Чи часто вам вдається приїжджати додому?
– Це трапляється, коли є відпустка – літня або зимова, на Новий рік. Іноді вдається вирватись, коли виникають невеликі перерви на матчі збірних. В основному ж час проводжу в Бельгії.
– Як у вас із адаптацією до нової країни і менталітету? Вже звикли?
– Так. Можна сказати, що вже повністю адаптувався. Але спершу, коли тільки приїхав – місяців 2-3, напевно – було просто жахливо важко. Переїзд, документи, побутові умови, інфраструктура команди… В Україні прийнято, щоб була клубна база, кімната відпочинку. Тут такого немає. Все дуже економно. Але в Бельгії це вважається нормою. Потрібно було звикнути.
Невеликі бази є лише у найбільших клубах країни, які грають в Лізі чемпіонів. Як роблять всі інші? Збираються на стадіоні, поруч із яким – 1-2 тренувальних поля. На цих полях займаються. Оскільки немає бази, то немає і кімнати відпочинку. Тренування, потім обід, після якого ти посидиш годину-півтори і йдеш на друге тренування.
– Локерен – місто невеличке, буквально 40 тисяч населення. Що тут може зацікавити звичайного туриста?
– Насправді, у Локерені туристів немає (Усміхається). Це дійсно маленьке місто, нічого особливого. Всі їдуть у великі міста – Брюссель, Антверпен.
– До чого найважче було пристосуватися у побуті?
– Кожна дрібниця створює загальну картину, яка дає тобі відчути – ти перебуваєш не вдома. Починаючи з банків, паркінгів, реєстрацій, оплати за електроенергію… Усе набагато відрізняється від того, до чого ми звикли.
– Тотовицький розповідав, що був вражений тим, наскільки в Бельгії суворо із сортуванням сміття. Ви також здивувалися?
– Звичайно. Тут це дуже важливий обов’язок – ретельно все посортувати. Такі правила. Якщо їх не дотримуватимешся – отримаєш штраф. Сміття вивозять раз на тиждень. Що ж, раз на тиждень – то раз на тиждень (Сміється). Будемо так робити, як прийнято.
– Мілевському життя у Європі подобалося тим, що там ніхто не влазив йому в душу, не порушував особистий простір. Свобода по-європейськи вам імпонує?
– У цьому плані справді є велика різниця між Україною та Європою. У нас все значно суворіше – ті ж заїзди команди на базу перед грою. Тут такого немає. Є повна свобода дій. Вважається, що ти – професіонал, і повинен сам відповідати за свої вчинки.
"Буду доводити, що гідний виклику в збірну України"
– Доки розрахована ваша угода з "Локереном"?
– До закінчення цього сезону.
– Що далі? Ви вже думали над цим?
– Насправді, поки не думав. Всі думки у мене пов’язані із цим сезоном у "Локерені". Тренуюся, працюю, граю.
– І все ж, ви б хотіли продовжити кар’єру в Бельгії, чи, можливо, є прагнення повернутися в "Шахтар" і доводити?
– Хотів би повернутися в "Шахтар" – доводити і грати. Тим паче, грати у своїй рідній команді – це найкраще, що може бути. Так чи інакше, хочеться потрапити у більш сильний колектив. "Локерен" – хороша команда, але я відчуваю, що міг би грати у сильнішому клубі. Зараз головне – стабільно і солідно відіграти цей сезон, щоб мати підґрунтя для розмови.
– У "Локерені" ви є гравцем основного складу. Проте запрошення у збірну України немає. Засмучені?
– Я сповнений рішучості далі доводити тренерському штабу збірної, що є гідним цього виклику. Звісно, кожен гравець мріє потрапити у національну команду. Поки що, напевно, недостатньо добре себе проявив. Отже, потрібно працювати ще наполегливіше. Ніяких проблем із цим немає.
– "Локерен" поки що – найменш результативна команда в чемпіонаті Бельгії. Чому такі серйозні проблеми з атакою?
– Якщо чесно, не знаю. Першу частину сезону ми провалили. Тренера відправили у відставку, в нас зараз новий наставник. Сподіваюся, все налагодиться і "Локерен" забиватиме більше.
– Команда бореться за виживання, хоча ще недавно грала у єврокубках. З чим пов’язаний такий різкий регрес?
– Команда з того часу дуже змінилася. Я ж грав проти "Локерена" у Лізі Європи за "Металіст". Тепер, коли познайомився з гравцями бельгійського клубу, взяв тодішній склад, щоб подивитися, проти кого довелося грати. Виявилося, що з того складу залишилося лише 5-6 виконавців. По суті, це нова команда. Багато факторів можна назвати, але це не виправдання, звісно.
– Традиційне прохання до легіонера: порівняйте чемпіонати України та Бельгії.
– Ще три роки тому чемпіонат України був дуже сильний. Матчі тоді нагадували справжні заруби, фінансування трималося на стабільно високому рівні. У єврокубках проявляли себе. Топовий рівень був у нас. Зараз же помітно, що він дуже відчутно впав. Тому чемпіонат Бельгії станом на сьогодні – сильніший і, як мінімум, цікавіший. Кожен футболіст розуміє, що таке грати, коли повний стадіон. Коли 8-10 тисяч приходять. Для нашого маленького міста це досить багато.
"Теодорчик – це половина команди"
– Ворота "Локерена" захищає Бубакар Баррі – відомий голкіпер збірної Кот-д’Івуару. Що це за хлопець? Який він у житті?
– Він уже дорослий – йому 35 чи 36 років (Сміється). Баррі – дуже веселий, постійно жартує. У нас із ним хороші стосунки. І, знаєте, зовсім не відчувається різниця у віці.
– Дозволяєте собі приколотися з нього у відповідь?
– Так, буває. Серед футболістів завжди така атмосфера.
– Також вашими одноклубниками є гравці збірної Ісландії – Інгасон і Скуласон. Хлопці не зазвіздилися після Євро-2016?
– Та ні, абсолютно! Хороші хлопці. Також сміємося з ними, жартуємо. Коли у вересні Україна приймала Ісландію, ми багато спілкувалися на цю тему. Але важливих секретів збірної України я їм не розповів (Сміється).
– З ким найбільше здружилися в команді? З ким ділите готельний номер на виїздах?
– Це словацький захисник Браніслав Нінай. Ми і в житті найтісніше спілкуємося, і на тренувальних зборах в одному номері живемо.
– Як Жажа Коелью поживає? Він ще спроможний здивувати шедеврами, як у "Металісті"?
– Звичайно! Ось нещодавно дуже круто забив зі штрафного. Прямо як у "Металісті". Але зараз Жажа частіше став травмуватися. Йому 30 років і вік починає даватися взнаки. Два матчі зіграє, потім один пропускає – відновлюється від травми.
– Часто згадуєте разом із ним "Металіст", який ми всі втратили?
– Частенько. Ми з Жажею в клубному автобусі сидимо поруч, тож буває… Ностальгуємо.
– Які у "Локерені" традиції святкування важливих перемог, або ж днів народження?
– Є один прикол, який існує у клубі з давніх давен і пов’язаний із чоловіком, що відповідає за екіпірування команди. Якщо перемагаємо, він заходить у роздягальню, промовляє спеціальну репліку, а вся команда поливає його водою (Усміхається).
– Юрій Ткачук, який виступав за дубль "Атлетіко", розповідав, що у них вся команда роздає імениннику підсрачники…
– Ха-ха! У нас такого немає. Привітали – і все.
– Якою мовою відбувається спілкування у команді?
– Абсолютно все – англійською мовою. Мені дуже пощастило в цьому плані. Тренери, гравці, розклад – все англійською. Класно!
– Нещодавно "Локерен" програв "Андерлехту". Єдиний і переможний гол забив Лукаш Теодорчик. Вас особисто він вразив?
– Справді, Теодорчик видає дуже хороший сезон. Грає у свою гру по максимуму. Все йому вдається, відчув впевненість, спіймав хвилю. Без Теодорчика "Андерлехт" точно б не був серед лідерів чемпіонату. У них Лукаш – як половина команди. Вони виграли у нас завдяки суддівським помилкам і одному моменту, реалізованому Теодорчиком.
– До речі, вам не дивно, що "Динамо" відпустило Теодорчика і залишилося практично без форвардів?
– Не мені вирішувати. Я можу лише прокоментувати, як Теодорчик грає у чемпіонаті Бельгії.
"Зробив коханій пропозицію"
– Ваш найкращий матч на бельгійській землі?
– Напевно, наприкінці минулого сезону проти "Мехелена". Я тоді дві гольові передачі віддав.
– Як часто бельгійські журналісти звертаються з проханням про коментар чи інтерв’ю?
– В основному вони спілкуються з тобою, якщо здійснюєш якусь результативну дію у матчі. В інших випадках звертаються до місцевих гравців, які розмовляють нідерландською. Потім їх показують по телебаченні. Якщо ж інтерв’ю даватиму я – потрібен перекладач, а це вже додаткові клопоти.
– Як опишете бельгійців, їх менталітет?
– Якщо у тебе проблеми і ти звертаєшся по допомогу – не думаю, що хтось із бельгійців тобі відмовить. І все ж менталітет відрізняється від нашого – чимось в кращий бік, чимось в гірший. Іноді бачиш щось і думаєш: у нас би так.
– Безус, Тотовицький, Маліновський. Ви з усіма хлопцями на зв’язку?
– Звичайно. І бачимося, і списуємося, зідзвонюємося.
– У кому з них адаптація у Бельгії дається найважче?
– В принципі, спершу будь-якій людині складно. Коли переїжджаєш в іншу країну – все твоє життя змінюється. Це непросто. Якщо абстрагуватися від цього, то, можливо, трішки важче Руслану Маліновському, який отримав складну травму. З іншого боку, його клуб "Генк" піклується про нього, надає йому усеможливу допомогу. Руслан займається, відновлюється і скоро повинен повернутися на поле.
– Коли збираєтеся разом, як відпочиваєте? Які у Бельгії варіанти розваг?
– Шопінг, ресторан… А ось в кіно йти немає сенсу – мовний бар’єр дає про себе знати. Не дуже часто вдається перетнутися з хлопцями. Тренування, матчі, туди-сюди.
– Що вам із бельгійської кухні найбільше засмакувало? І чи існує таке поняття, як "бельгійська кухня"?
– Напевно, ні (Сміється). Усі класичні страви – паста, картопля – у них присутні. До речі, бельгійці категорично не їдять суп. Не знаю, чому.
– А вдома ви готуєте борщ?
– Так. Дівчина моя готує. За українською кухнею я не нудьгую. Все є.
На фото: З коханою
– В Instagram і Facebook ви часто публікуєте фото із коханою. Нескромне запитання: коли весілля?
– Я думаю, що незабаром. Вже зробив їй пропозицію.
– Свого собаку на фото ви називаєте "булочником". Чому?
– Не знаю. Це перше, що спало на думку (Сміється). Не звертайте увагу.