Інтерв’ю "Футбол 24" із Младеном Бартуловічем, 34-річним хавбеком і найкращим бомбардиром Інгульця.
Отак не згледишся, а вже 15 років минає з моменту, коли Дніпро підписав талановитого півзахисника сплітського Хайдука і молодіжної збірної Хорватії. Відтоді, за винятком нетривалого періоду у польському чемпіонаті, Младен Бартуловіч безперервно мешкає в Україні.
"Тут мій другий дім, тут моя сім’я. Україна багато чого дала у моєму житті", – такі слова зворушують. А ще Бартуловіч не побоявся продемонструвати у вже окупованому Сімферополі щиток із українським прапором, нагадуючи: "Крим – це Україна". Пам’ятаєте? Вчинок, на який не наважилися інші футболісти. І це той випадок, коли Україна не в паспорті, а в серці.
Зараз Младен веде за собою Інгулець. Минулого тижня новачки УПЛ здобули свою другу перемогу у сезоні, яка покращує їхні шанси на збереження прописки. Єдиний і переможний гол, звісно ж, забив Бартуловіч.
"Можливо, хтось загориться ідеєю батлу Поворознюк – Кварцяний"
– Младене, після перемоги Інгульця над Минаєм голкіпер закарпатців Андрій Попович коротко підсумував результат: "Інгулець нічого не створив. Вилучення, гол і до побачення". Вам є що відповісти?
– (Усміхається) Я вважаю, що ми дуже добре розпочали гру і перший тайм загалом провели чудово, набагато краще від Миная. Заслужено вигравали 1:0. Звісно, пізніше ми діяли "по результату". Результат тисне на нашу команду в такій ситуації, коли доводиться боротись за виживання. Це відчувається.
Минай — Інгулець – 0:1 – відео гола та огляд матчу
Звичайно, ми не показали такого яскравого футболу у другому таймі. Але найголовніше завдання виконали – взяли три очки. А хто там і скільки створив… Ми створили достатньо, щоб виграти цей матч.
– З ким вам грати простіше – із середняками чемпіонату, чи з конкурентами за елітну прописку?
– Матчі з конкурентами важче даються. Гра з тією ж Ворсклою, коли ми розписали нічию, здалася легшою. Поєдинки з Минаєм, Рухом, Львовом – це ігри за 6 очок. Ті ж Маріуполь та Олімпік опинилися недалеко від нас. У нижній частині таблиці йде заруба пристойна.
– Інгулець програє нечасто. Ще рідше вдається перемагати. Чому так важко, як ви вважаєте?
– Ми – непоступлива команда. Звичайно, хотілося би більше перемог, особливо в тих матчах, які звели унічию, хоча могли виривати три очки. Чемпіонат рівний і майже всі команди, за винятком Шахтаря, Динамо, Зорі, Десни, плюс-мінус одного рівня. Тому виходять матчі "до помилки", скажімо так. Сподіваюся, надалі нам вдасться виграти ще багато поєдинків.
– Попередній успіх датується листопадом минулого року, коли Інгулець переміг Олімпік. Вирішальний м’яч також у вашому активі. Співпадіння?
– (Сміється) Я вважаю, що неважливо, хто з нашої команди забиває. Найголовніше – щоб вдавалося перемагати. Думаю, мої одноклубники вважають так само. У нас дуже хороший колектив, і завдяки цьому колективу ми добиваємося результату.
– Ви є найкращим бомбардиром команди в сезоні: 6 голів, 5 із них – з пенальті. Більше за вас із "позначки" не забив ніхто. Готові поборотися за звання найкращого пенальтиста чемпіонату?
– Навіть не думав про це. Я намагаюся використовувати ті моменти, які у мене є. Хотілося б, звичайно, більше забивати ще й з гри. Проти Миная діяв трохи ближче до чужих воріт, були певні моменти. Сподіваюся, у наступних матчах таки відзначуся не тільки з пенальті. А за звання найкращого пенальтиста, думаю, є кому поборотись.
– Селезньов уже не бере участі в конкурсі…
– Це його провина, я так вважаю.
– Після нічиєї з Ворсклою ви сказали, що пенальті команди Максимова – не зовсім справедливе. А пенальті на користь Інгульця – по ділу?
– Останніх два, після зими, були справедливими. Той же пенальті з Ворсклою – Скляр фолив проти Сітчінави. У ворота Миная теж по ділу поставили.
– Президент Інгульця – персона непересічна. Багато перлів видає, які можна розтягувати на цитати. "Боженька не фраєр", наприклад. Улюблена його фраза у вас є?
– Багато фраз у нього, справді. Він – така людина. Мені завжди подобалася фраза "Чия відвага – того й перемога".
– Уявімо словесний батл Поворознюк – Кварцяний. Як думаєте, хто б переміг?
– Важко сказати. Достойні суперники (Усміхається). Вважаю, що обидві персони – дуже цікаві для глядачів. Можливо, хтось із наших футбольних блогерів загориться цією ідеєю і організує такий батл.
– За збереження місця в УПЛ президент вже пообіцяв преміальні?
– Не було таких розмов. Наша головна ціль – залишитися, все решта – потім. У нас є преміальні на кожен матч, які виплачуються вчасно. Спасибі президенту за це.
– У жовтні вам виповниться 35. На скільки років почувається ваш організм?
– Складно відповісти, на скільки років почуваюся. Але почуваюся дуже добре. Можу спокійно зіграти 90 хвилин у хорошому темпі. Є відчуття, що ще можу допомогти команді. Це найголовніше.
– Інгулець, як команду для завершення своєї кар’єри, ви не розглядаєте?
– Ще хочу пограти, звичайно. Сподіваюся, що залишимось у Прем’єр-лізі.
"Олег Таран – дядько моєї дружини"
– Ви – перший легіонер в історії українського футболу, який зіграв в елітному дивізіоні за шість клубів.
– Так, я в курсі (Усміхається).
– Де ви провели найкращий відрізок своєї кар’єри?
– Найбільше матчів провів за Кривбас. Це, мабуть, був найкращий час. Траплялося, що боролись за єврокубкові місця, був сезон, коли все йшло не дуже. Але згадую той період із радістю.
Звичайно, були у мене Ворскла, Дніпро… Дніпро – взагалі гранд українського футболу. Всюди я почувався комфортно. У тих же Карпатах був хороший сезон, забив 7 голів.
– Ви розповідали, що у Кривбасі та Арсеналі за перемоги над грандами виплачувалися по 50 тисяч доларів на гравця.
– Це правда. Були такі преміальні в той час.
– Яка ситуація зараз? У скільки разів зменшилися суми премій, якщо порівнювати з тим часом?
– (Сміється) Навіть не хочеться говорити про це. Але маю надію, що в майбутньому все повернеться хоча б приблизно до періоду 2011-14 років, коли був розквіт українського чемпіонату. Чотири команди боролися за чемпіонство, виступали дуже класні легіонери.
– З усіх своїх тренерів ви по-особливому виділяєте Олега Тарана. Чому?
– З Олегом Анатолійовичем я працював тривалий час. Він мене скеровував у правильне русло, розкрив мені всі таємниці українського футболу, скажімо так. Я на той час провів лише півтора сезони у Дніпрі, після чого перейшов у команду Тарана, де по-справжньому заграв у чемпіонаті України.
А другий аргумент – Таран став моїм родичем. Він – дядько моєї дружини. Можу поговорити з Олегом Анатолійовичем на будь-яку футбольну тему. І зі своїм тестем Сергієм Башкіровим. У нас така футбольна сім’я.
"Нехай це залишиться на його совісті"
– Помітив, що у своєму рейтингу позитивних спогадів ви згадали Карпати лише четвертими…
– Не хочеться нікого ображати. В усіх клубах були хороші моменти. За Карпати можу сказати так: гіркий осад залишився, бо наприкінці вони некрасиво вчинили, не розрахувалися зі мною до кінця. Тоді у клубу не було ніяких фінансових проблем. Але генеральний директор Ігор Дедишин чомусь вирішив не виплачувати нам, орендованим, останні дві зарплати і преміальні, хоча ми провели прекрасний сезон. Було трохи образливо.
– Ви вирішили подарувати ці гроші Карпатам і не судитися?
– Не судився, бо не було ніяких можливостей. Нехай це залишиться на його совісті.
– З вашого етапу у Карпатах мені насамперед пригадується гол зі штрафного у ворота Шахтаря – навісний удар з флангу під дальню стійку. Львів’яни тоді перемогли – 3:2. Це була фантастика!
– Цей матч запам’ятався мені на все життя. Два голи у ворота Шахтаря – фантастика, як ви сказали. Постійно згадую ту гру із задоволенням. Радий, що вдався такий матч. Тим паче, багато вболівальників зібралося на трибунах.
– Кращі голи у вашій кар’єрі були?
– Так. Металісту у Харкові забив класний гол за Карпати ударом здалеку. За Кривбас забивав зі штрафного. Можна згадати парочку хороших м’ячів.
– У січні 2020-го писали, що ви могли повернутися в Карпати. Ця інформація відповідала дійсності?
– Так, були розмови. Тоді Санжар очолював команду. Мій друг Шаблій укомплектовував Карпати на той час, намагався допомогти. І пропонував мені такий варіант. Санжар, начебто, був не проти, він потребував досвідчених гравців. Але в підсумку не склалося.
– Зараз ви вірите у відродження Карпат?
– (Усміхається) Ну їх уже три зробили. Якщо чесно, трохи смішно, але водночас і сумно, що такі клуби, як Карпати, Дніпро, Металіст, Кривбас зникли. Є певний позитив у тому, що почали потихеньку відроджуватися. Залишається сподіватись, що всі вони повернуться на свій колишній дуже серйозний рівень.
"У збірну України вже ніяк не потраплю"
– До речі, у Карпатах ви прославилися ще одним вчинком. Сімферополь, трагічна весна 2014-го, ви демонструєте щиток із українським прапором. Якою була реакція трибун?
– Не пригадую. Можливо, ця гра навіть була без уболівальників. Пам’ятаю, що я цей щиток показав у телевізійну камеру. Знаю, що преса відреагувала дуже позитивно.
– Чому хорват виявився більшим патріотом України, ніж багато хто з українських футболістів, які продовжують їхати у російські клуби?
– Я люблю Україну. Це мій другий дім. Тут дружина, донька. Але інших футболістів не хотів би обговорювати. Тих, що їдуть в Росію, не так вже й багато. Вони вважають, що так потрібно. Напевно, хочуть професіонально рости. Це – їхнє життя, вони керують своєю долею самі.
– Але я чомусь переконаний, що ви б не поїхали виступати у чемпіонат Сербії…
– Так. У нас це було нереально, і такою ситуація залишається досі. Можливо, є лише кілька випадків, коли серби грають у Хорватії чи навпаки.
– В Україні ви вже 15 років. Над українським громадянством не замислювались?
– У вас же не дозволяється подвійне громадянство. Маю постійний вид на проживання. Цього, в принципі, вистачає. Можливо, у майбутньому, якщо дозволять подвійне громадянство, то чому би й ні? У збірну України я вже ніяк не потраплю (Сміється).
– За що ви любите Україну?
– Повторюся: тут мій дім, тут моя сім’я. Україна багато чого мені дала в житті. Я радий, що свого часу потрапив саме сюди.
– Між хорватами та українцями – багато спільного?
– Певні схожості є, але все одно вважаю, що це – різні народи. Ми, хорвати, більш відкриті. Українці трішки замкнуті. Можливо, такі наслідки Совєтського Союзу, коли країна була закритою від зовнішнього світу. Переконаний, що сучасне молоде покоління буде вже іншим, розкутішим.