Друга частина інтерв'ю "Футбол 24" без купюр. Герой – екс-півзахисник "Чорноморця", "Карпат" і "Ворскли".
Наш герой є унікальною особистістю, адже може говорити про свої проблеми щиро і відкрито. Без купюр, жодної цензури… Футболіста Геннадія Хроля можуть пам’ятати вболівальники "Чорноморця", "Карпат" та "Ворскли". Зараз він визнає – не зміг стати великим гравцем. На відміну від багатьох – не звинувачує когось, а просто зізнається у своїх помилках.
Якби не складний характер, то Хроль досягнув би набагато більшого. Однак, здається, Геннадій і не особливо шкодує. Завжди жив і грав так, як вважав за потрібне. І не звик когось звинувачувати. Хоча у його кар’єрі було багато постатей, яким дістається від нього. Наприклад, тренерам, у ставленні до яких Хроль не визнає напівтонів. Взяти хоча б Мирона Маркевича, про якого Геннадій говорить непопулярні речі. Зате дуже щирі і відверті.
Чи можна засуджувати цього футболіста? Мабуть, ні. Адже так відкривати свою душу всім навкруги можуть лише одиниці. Геннадій – один з таких.
"Прокидаюся на риболовлі, а поруч Маркевич спінінг закидає"
– З першолігового "Чорноморця" ви йдете на підвищення – переїжджаєте до Львова. Ваші перші емоції?
– Спогади залишилися найкращі. Починаючи від господарів квартир, у яких я жив, і закінчуючи партнерами по команді. Були, звичайно, люди в клубі, які не сприяли добрим речам, але прізвищ не називатиму. Я не люблю підлості і не розумію лицемірності. Існували люди, які Маркевичу все зливали. Але свої обов’язки не виконували, зате займалися зайвими справами.
– В Одесі ви познайомилися з Клімовим, а у Львові з Петром Димінським.
– Леонід Михайлович є більш м’якою людиною. Петро Петрович каже те, що думає. У мене не було жодної проблеми з ним. Навіть, коли я йшов з команди, то все вирішили. У мене залишався рік контракту і певні підйомні. Поїхали з Дячуком-Ставицьким до Димінського і спокійно поговорили.
ДИМотиватор. Правила гри від почесного президента "Карпат"
– Єрко Мікуліч розповідав, що авторитетами в "Карпатах" вважалися Сергій Мізін та Ігор Лучкевич…
– Мізін найбільше спілкувався з Мацеєм Налєпою. Сергій – сімейна людина, хоча бувало й таке, що я три дні поспіль прокидався вдома у Мізіна. В холодильнику були лише масло і червона ікра (сміється). Щодо авторитету, то Сергій – футболіст з великої літери і часто нам підказував. Не пригадую, щоб вони з Лучкевичем щось говорили не по ділу.
– Мікуліч також казав: "Де Налєпа, там і жарти"…
– Поляк був справді номером один у цій справі. Одного разу поїхали на рибаловлю з хлопцями. Прокидаюся, а поруч Маркевич спінінг закидає. А це було за день до гри.
На фото: Мацей Налєпа
– Дісталося від тренера?
– Ми не вживали алкоголю, реально приїхали на риболовлю. Потім ще навіть на тренування поїхали.
– Іван Голац вас також відзначав у інтерв’ю і розповідав, що знайшов до вас підхід. Як вам працювалося з сербським наставником?
– У мене з ним знайомство вийшло цікаве. Я приїхав у відпустку в село, але мобільного зв’язку там не було. До речі, я нічого не приховуватиму і розповім, як проходить у мене відпустка. Протягом тижня я п’ю.
– Продовжуєте дивувати.
– Ну все в міру. Потім тиждень я готуюся. Місцеві в Довжику можуть розповісти – у нас є така гірка. Я біжу у теплому светрі у 30-градусну спеку 10 кілометрів і таким чином ганяю вагу. В той час – жодного алкоголю.
– І все ж, Голац.
– Якось сиджу вдома, заходить сусід: "Гено, тебе до телефону". Повідомляють, що через тиждень лечу з першою командою на збори. Спочатку думав, що хтось пожартував. Виявилося, що в "Карпат" новий тренер.
– Голац здивував?
– Вправи були у нього цікавими, все робили із задоволенням. Теорію подавав у інтерактивній формі. Детально розповідав, куди і як треба бігти. Як його помічника звали?
– Драган Сімоновіч.
– Це людина, яка особисто показувала всі вправи. Йому ще Ігор Яворський допомагав. У фізичному плані нереально ганяв нас. Голац мені відразу сказав, що бачить мене в старті. Навіть через перекладача було комфортно з ним спілкуватися.
– Якось сербський наставник сказав, що хотів рекомендувати вас у збірну України.
– Мені теж хтось про це розповідав. Тоді навіть хотіли зробити другу команду збірної. Голац любив Тараса Кабанова, Сергія Даниловського. Він давав шанс карпатівській молоді, яка згодом доросла до національної команди.
– Своїм шансом не скористався словенець Сенад Тігань – 12 матчів і жодного забитого голу. Про Голаца у нього враження не найкращі.
– А що, Тігань у футбол грав? Може, він себе тут продати хотів. Мені здавалося, що людина у своє задоволення бігала. На тренуваннях проти таких форвардів грати – одне задоволення.
– Чого не скажеш про Ігора Йовічевіча.
– Я спілкувався з ним тісно і ми часто жартували. Коли побачив його техніку, то все зрозумів. За полем він чудово поводився – жодного конфлікту, справжній професіонал. Ігор цілу годину гомілки тейпував. Це його ще в "Реалі" навчили. У нас тейпів не було, тому він спеціально замовляв їх звідкись. На тренуваннях він віддавався і вів партнерів за собою. Такий підхід мені подобався. Минуло багато років і він вже як тренер проявив себе з кращого боку. Його "Карпати" мені дуже подобалися.
– Ваш найближчий футбольний друг – Олексій Сучков?
– Постійно на зв’язку з ним, на Новий рік мав до Харкова приїхати. Ще з Павлом Ониськом спілкуюся.
– Онисько зараз у пивній компанії працює.
– Обіцяв кілька пляшок на дегустацію прислати. От, чекаю.
"Мізін виступав з промовою – йому нецікаво було програвати"
– За "Карпати" ви забили єдиний гол у ворота не чужого для вас "Металіста". Відчуття особливі?
– Так, для мене це принципові ігри. Чув, що хтось відповідає, мовляв, це звичайні матчі. Лукавлять. Коли забивав "Металісту", то допоміг рикошет від Мізіна. Забив і подумав: "Ось! Ось вам!" Я міг у Харків повернутися, але вирішив, що зі мною там не дуже добре вчинили, тому вирішив, що не варто цього робити.
– В історії "Карпат" було небагато польових футболістів, які займали місце у воротах. У поєдинку з "Ворсклою" ви 9 хвилин відіграли в рамці.
– Я ж "сухий" воротар! (сміється) Програвали "Ворсклі" в Полтаві з рахунком 0:2. Налєпу вилучають, він зі злості кидає рукавиці на траву. У ворота ніхто не хотів йти, тоді я й сказав: "Давайте, я стану".
– Ви були далеко не найвищим гравцем "зелено-білих".
– Кілька курйозів до кінця гри таки трапилося. У мене навіть запис цього відрізку є. Переглядаю його час від часу. Кілька цікавих моментів трапилося – наприклад, за штрафну вибігав і виносив м’яч. А як спіймав у руки! Мені без рукавиць легше було. У Мацея розмір набагато більший.
– Вас у "Ворсклу" запросили потім не через воротарські навички?
– (сміється). Трансфер був непростим, спочатку до Вінниці Володимир Безсонов покликав. Посеред ночі зателефонував Олександр Кулішевич, агент і екс-гравець "Карпат": "Зранку треба бути в Полтаві, на тебе Мунтян чекає". Навіть з Безсоновим не попрощався, совість мучила. Вони ж з моїм батьком колись у футбол грали в юнацькі роки на ХТЗ. Єдине, що встиг зробити – попросив сусіда по кімнаті, не пригадую, кого саме, щоб він передав вибачення тренерському штабу.
– Після воротарського подвигу в команді не жартували?
– Наступного дня зайшов у автобус Юрій Дячук-Ставицький і Михайло Практика, генеральний директор. Оголосили – за гру в Полтаві оштрафовані всі, за винятком Хроля. Я піднявся з крісла і сказав: "Штрафуйте і мене також або не застосовуйте до команди санкції". Некрасиво, якби потім за спиною мене обговорювали. Не пригадую, чим закінчилася, правда, ця історія.
– Михайло Практика забезпечив команду екіпіруванням від фірми Practiс.
– У мене ще й зараз у хліві в бабці ці "шмотки" лежать. Чи було комфортно у них грати? Коли побачив ці байкові костюми... Під час дощу так сильно намокали, що носити було неможливо. Не передам, що з ними творилося, коли у пральну машину закидав... Загалом Практика добре ставився до мене і його в колективі любили. Він на всіх тренуваннях був присутнім і одного разу дуже допоміг мені.
– Як саме?
– Помер мій дідусь, я відпросився у Маркевича на два дні. Приїхав, щоправда, через три. "Я тебе на скільки відпускав?" – з претензіями зустрів мене Мирон Богданович. Практика взагалі у фінансовому плані посприяв і допоміг мені тоді.
– Якось в одному з інтерв’ю ви розповіли: "Якщо "Карпати" припиняють грати, то в роздягальні відбувається жорстка розмова". Хто, як правило, був її ініціатором?
– Часто Сергій Мізін виступав з промовою. Йому не особливо було цікаво програвати. Людина мала ім’я і не за цим у футбол прийшла. От він вставав і розповідав: що, як і до чого. При цьому називав прізвища гравців, до яких були претензії. "Мацек" Налєпа також долучався, Йовічевіч...
Бійцівський клуб. Топ-10 скажених сутичок між представниками однієї команди
– Заперечень ніколи не було?
– Жодного разу. Якби Мізін сам не викладався і щось вимагав, тоді зрозуміло. А в нашому випадку все було по ділу.
– Передостання крапля, яка наблизила відставку Голаца – поразка в 1/32 фіналу Кубка України армянському "Титану". "Карпати" привчили до таких ранніх вильотів, але програш у серії пенальті 9-й команді Другої ліги ошелешив. Ви, до речі, виявилися єдиним у складі гостей, хто свій пенальті забив.
– Приїхали у це селище в Криму... Стадіон там комфортний, красивий. Думали, що легесенько обіграємо і поїдемо додому. Не налаштувалися взагалі! Всю боротьбу програли. А це ж Друга ліга – все хрустить і ламається, ноги відривають. Якби ми вийшли з таким бажанням, то перемогли і забули б про цю гру.
На фото: Іван Голац
– Терпіння у клубного керівництва не витримало після домашньої нічиєї з "Зіркою". Сербського тренера потрібно було відправляти у відставку?
– Ні, варто було залишати. Звільнення було дивним. Лежу на масажі на базі, а мені хтось каже: "По телевізору щойно передали, що наш новий тренер – Маркевич". Голац сам, мабуть, не здогадувався. Завдання потрапити у "сімку" ми виконали. В чому суть претензій?
– Після новини про Маркевича відразу почали збирати речі?
– Мені було дуже образливо за Голаца. Навіть зібрання жодного не зробили. Руки опустилися, я чекав чогось поганого. Але Маркевич прийшов і дав мені шанс.
– Далі була згадувана нами нереальна поразка від "Динамо" 3:4.
– До матчу награвав мене у складі. Дивлюся – манішку на тренуваннях дає кожного разу. У мене з коліном були проблеми. Може, що ставити не було кого, от він і мені довірив місце в старті. Я намагався робити свою роботу.
– Зараз із Маркевичем могли б привітатися не лише поглядом, а як належить?
– Я б руку подав, а далі вже справа за ним. Я ж набагато молодший за віком. Мені не раз казали, що він – хороша людина. У мене з ним своя історія.
– Чим вам запам’яталися львівські вболівальники?
– Порівняв би їх із турецькими. Виграєш – ти кращий. Програли – значить "вівці". Пригадую, як "Динамо" поступилися – стадіон нам аплодував. Люди вимогливі, але справедливі. Вони просто хочуть, щоб команда билася. Я не раз на трибунах сидів, коли не потрапляв у заявку. Спочатку думав, що кричать "львівці", мовляв, зі Львова. А виявилося, що це "вівці". Сидів поруч з людьми і погоджувався з ними, коли хтось не догравав чи грав упівсили.
– У вас такого не було?
– Перша гра Голаца, початок березня, мороз... Напередодні придбав шестишипові бутси Adidas. У певний момент відчуваю, що у п’ятки холодно. Дивлюся – підошва тріснула і вивернулася. А це ж лише початок зустрічі. Бігати незручно, клацає. Заміну теж не можу попросити. Стис зуби і матч дограв у такому стані. У ветеранських поєдинках керуюся таким же принципом.
"Перед матчем пив до 5-ї ранку"
– Як вам працювалося в Полтаві з Володимиром Мунтяном?
– Чудово. Вміє пожартувати, тренування у нього цікаві. Пригадую, як приїхав на базу, де сидів Мунтян і палив червоні Marlboro. Познайомилися, тренер дістає листок з прізвищами і показує: "Ось ти, в старті". Для мене все стало зрозумілим. Просто хотів якнайшвидше на тренування вийти. У Володимира Федоровича були лише зауваження до мого режиму.
– Поставив питання ребром?
– Ми домовилися, що до гри спиртного я собі не дозволю ніколи. Але після матчу попросив мене не шукати. У мене потім неприємний досвід був в "Украгрокомі" з Юрієм Гурою.
На фото: Геннадій Хроль із Дмитром Стойком
– Він зараз Володимиру Шарану в "Олександрії" допомагає?
– Саме той. Людина на два роки старша за мене, але їздить по місту і шукає, де я пиво п’ю. А його помічник Сергій Лактіонов на дискотеці в цей час "відривається". До речі, пиво я пив на базі. Якби був "тихонею", то стерпів би це. Просто не розумів, навіщо бігати по номерах і винюхувати, чи алкоголем в повітрі пахне. Він вже забув, як з молоддю на дискотеці розважався. Зате на Кубок із запорізьким "Металургом" Гену у старт ставлять, бо без нього ніяк. Я такого лицемірства не розумів.
– Ви часто бували у розважальних клубах?
– Коли у "Ворсклу" з Косово перейшов Ісмет Муніші, то ми могли на боулінг разом сходити. У Мунтяна запитань не виникало. Ми з легіонерами, до речі, потоваришували. Даллку, Цуррі, Муніші – сильніші за тих іноземців, яких я бачив у "Карпатах".
– Ви були в команді, коли трапилася трагедія з Віталієм Несіним…
– Перспективний хлопець в аварії загинув. На похороні я труну з тілом ніс. Саме в цей час з Віталіком Пушкуцою і Володимиром Браїлою вирушили на відпочинок закордон. Дізналися про це там, негайно поверталися в Україну… Мунтян довіряв Віталіку і бачив у ньому майбутнє.
– Володимир Федорович у "Ворсклі" себе повністю не проявив.
– Пригадую його останню гру, на яку я вийшов у напівтверезому стані. Не приховував це тоді і зараз відверто зізнаюся. То було на "Олімпійському", де ми "Арсеналу" 0:2 програли. Одиничний випадок.
– Ви вийшли на цю гру у статусі капітана...
– Перед матчем пив до 5-ї ранку. О 7-й розпочалася зарядка.
– Потрапили на неї?
– Ні, розвернувся і пішов спати. Але в тій зустрічі отримав приз найкращого гравця – рюкзаком нагородили. Ще й зараз він у мене зберігається. У кожного свій організм і свої потреби. Мені треба випити, щоб відновитися після гри. Маркевич Рикуна сприйняв таким, яким він є. Олександр значить цього потребував.
– Ви часто згадуєте своє футбольне минуле?
– Дуже часто. От снилося недавно – "Сампдорія" мене підписала (сміється). Правда, не знаю, на яких умовах. Дружина часто запитує і шкодує: "Як же це я не застала той час, коли ти грав". Ми вже пізніше познайомилися, наприкінці кар’єри. Зараз серйозно футболом цікавиться. Те саме стосується батька: "Це ти винен, а не Маркевич", – постійно повторює мені. Хоча я завжди намагався бути чесним. Свого часу в "Анжі" запрошували. Приїхав на підписання контракту, а в мене коліно спухло – втричі збільшилося. Не вигадував і сказав, що не готовий. А міг укласти угоду і просто лікуватися, отримуючи гроші.
– Кінець вашої кар’єри був не таким цікавим?
– Після виступів у Черкасах на м’ясокомбінаті працював – ящики мив. У нас команда від заводу виступала на першість області. Дякую Ренату Вікторовичу Морозову, який згодом допоміг мені стати дитячим тренером і повернув до життя.
– Не важко було перелаштуватися після великого футболу?
– Я сидів вдома 3 роки без роботи. Весь час готувався, їздив на оглядини. Повертався додому і пив. Гроші закінчувалися, позичав у бабці і тата. Катастрофа... Думаєш, що завжди у футбол гратимеш. Не передбачив наперед, що треба кілька квартир придбати.
– Закінчували ви в "Украгрокомі"?
– Там вже не футбол був – агонія. Зате знайшов свою долю – влітку виповниться два роки, як одружився.
– Бачите себе дитячим тренером?
– Поки отримую задоволення від роботи. Боявся, що з малюками не спрацююся. Просто зі старшими хлопцями процес у нас особливий – без лайливих слів не розмовляю з ними.
– Батьки не проти?
– У нас нормальні відносини. Приходять, дякують. Я вимагаю, щоб хлопці не лише на полі, а й за його межами стали мужиками. Одного разу мій наставник Микола Якович Мачула, якому я щиро дякую за допомогу у житті, якось сказав: "Дитячий тренер – дуже невдячна це робота".
– Тепер знаєте, чому?
– Дітей висмикуєш з усяких дурниць, хочеш їх у футболі залишити. Одного хлопця у селищі Великий Бурлук знайшов, довірив місце у воротах. Через деякий час тренери "Геліоса" по-тихому вкрали хлопця. Думають, що розумніші за всіх. Документи у нас знаходяться. Вихованців прошу про одне – не станете футболістами, хоч людьми залишіться.